Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Інноваційно-інвестиційна політика регіонального розвитку України
Інвестиційна політика має бути спрямована на створення у кожному регіоні оптимальних за структурою основних фондів, виробничих потужностей і соціально-культурної бази. У зв’язку з цим пріоритети політики регіонального розвитку повинні включати: забезпечення оптимального співвідношення між великими, середніми і малими підприємствами; територіальне розосередження промисловості, розвиток на периферійних територіях (малі міста, міські і сільські населені пункти) дрібного виробництва, що ґрунтується на інтенсивній технології та використанні місцевої сировини. Відносно окремих територій заходами політики регіонального розвитку є: створення пільгових умов для підприємництва у певних зонах; визначення напрямів державного інвестування, кредитів, субсидій і дотацій на розвиток соціальної сфери; установлення і диференціація обмежень та нормативів тощо. Ці заходи можуть бути разовими, короткочасними, середньо- та довгостроковими. Важливим завданням держави у процесі реалізації політики щодо інвестиційної діяльності є прогнозування інвестиційного клімату. Його моніторинг в Україні здійснюють різні державні органи, у тому числі Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України. У структурі окремих органів виконавчої влади, зокрема місцевого рівня, створено підрозділи, які визначають інвестиційний клімат на відповідному рівні. Однак ці дослідження потребують загальновизнаних теоретичних і методичних розробок із проблем визначення інвестиційної привабливості регіонів. У фаховій літературі подано різні методики оцінки інвестиційної привабливості регіонів. Наприклад, за даними Б. Губського, лондонський фінансовий журнал «Euromoney» розраховує так званий інтегральний показник надійності, що вимірюється за стобальною шкалою. У США регулярно публікуються індекси, що характеризують рейтинг штатів за різними критеріями і мають різну спрямованість: політичну, економічну, соціальну, екологічну. Низка відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують ранговий за рівнем інвестиційної привабливості перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів. Назріла потреба в оцінюванні інвестиційної привабливості регіонів України, яке може здійснюватися за такими узагальненими показниками:
§ рівень загальноекономічного розвитку регіону; § рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону; § демографічна характеристика регіону; § рівень розвитку ринкових відносин і комерційної структури регіону; § рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків. Кожний синтезований показник визначають за сукупністю аналітичних показників, що входять до його складу. Кількісне значення кожного синтезованого показника отримують підсумуванням рангових значень (у системі регіонів), що входять до складу аналітичних показників. Структура прямих іноземних інвестицій в регіони України представлена на табл. 4.1. Інвестиційний паспорт регіону. У країнах з перехідною економікою потрібний значно більший, ніж у стабільних системах (як ринкових, так і адміністративних), обсяг інформації для прийняття рішення про інвестування. Крім загальної інформації про інвестиційні проекти необхідна детальна інформація про підприємства — об'єкти інвестування та про інвестиційний регіон. Інвестиційний регіон поки що не є загальновизнаним поняттям, але використовується у практиці досліджень, пов'язаних з передпроектним обґрунтуванням інвестицій. Як правило, інвестиційний регіон окреслюється адміністративною одиницею або групою адміністративних одиниць (райони, області, республіки), але може включати в себе частини інших адміністративних одиниць за різними ознаками. Інвестиційні регіони можуть формуватися виходячи із різних задумів, але завжди з урахуванням цілей, що поставлені інвестором перед дослідником. Інформаційним забезпеченням регулювання регіонального розвитку слугує інвестиційний паспорт. Складання змісту інвестиційного паспорта здійснюється з урахуванням системи інформаційних даних за такою схемою. 1. Загальні відомості про регіон, коротка економіко-географічна довідка. Подаються найзагальніші дані: чисельність населення, площа території, основні населені пункти; відомості про економічну спеціалізацію регіону, рівень розвитку порівняно з іншими регіонами, природний потенціал, геополітичне положення.
2. Адміністративна структура регіону, основні державні органи, адміністративна карта. Як правило, йдеться про базовий регіон. 3. Транспортно-географічне положення і територіальна організація господарства. Економічна карта території. 4. Ґрунти, кліматичні умови та екологічна ситуація. Типи ґрунтів і регіональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва. Для екологічно несприятливих регіонів необхідна інформація про заходи щодо покращання ситуації. 5. Політична ситуація, національний склад населення, рівень соціального напруження, основні релігійні конфесії та їх місцеві особливості. Політична ситуація має особливо важливе значення для інвесторів як чинник, що визначає стабільність. Багатонаціональність сприймається як чинник стабільності (наприклад, у Закарпатській області). Для багатонаціональних регіонів необхідно наводити відомості про національну структуру і міжнаціональні відносини. 6. Природні ресурси і сировинна база, карта родовищ корисних копалин. Це один із головних об'єктів інтересу, що його виявляють іноземні інвестори. Тут бажано показати можливості комплексного використання сировини на місці. 7. Населення регіону, трудові ресурси, кваліфікація робочої сили, продуктивність праці, рівень заробітної плати, зайнятість, структура доходів і витрат населення, система підготовки кадрів. Важливим показником не тільки цього розділу, але і всього інвестиційного паспорта є наявність кваліфікованої робочої сили у співвідношенні з оплатою праці. 8. Економіка регіону. Загальна характеристика. Цифрові дані за галузями матеріального виробництва подаються у вигляді таблиць з виділенням інформації по підприємствах і зведених даних по об'єднаннях, адміністративних одиницях, інвестиційних регіонах. 9. Виробнича інфраструктура. Транспорт, зв'язок, енергопостачання, газопостачання з картосхемами відповідних мереж. 10. Соціальна інфраструктура. Показники розвитку, стан комунального господарства міст, основні статті витрат на соціальні потреби. 11. Інвестиційна інфраструктура. Відомості про банки, біржі, страхові компанії. 12. Стан інвестиційного законодавства. Відомості щодо діючих нормативно-законодавчих актів. 13. Зведений фінансовий баланс. Подається фінансовий баланс базової адміністративної одиниці. 14. Потенціальні інвестиційні проекти. Альтернативні варіанти проектів, попередня оцінка ефективності капітальних вкладень. 15. Перспективи розвитку регіону. Загальна характеристика, концепція модернізації економіки, програма соціально-економічного розвитку, оцінка перспектив регіону провідними експертами тощо. За наявності гнучкого фінансово-кредитного механізму регулювання регіонального розвитку управління реалізацією програми можна вважати забезпеченим. Розробка інвестиційного паспорта регіону ґрунтується на використанні економічних методів управління. Він є єдиним документом, що визначає засади економічного регулювання інвестиційних процесів у єдності виробничого і регіонального рівнів, а також відбиває взаємодію підприємств з регіональним органом управління. Перші спеціальні (вільні) економічні зони (СВЕЗ) у сучасному вигляді виникли у 30-х роках у США в період виходу країни з «Великої депресії». Тоді було започатковано створення вільних зовнішньоторговельних, а згодом і бізнесових зон.
СВЕЗ як форма організації господарської діяльності особливо інтенсивно почали створюватись в країнах Західної Європи та Америки у 50-х роках 20 ст., і вже в 70-х роках вони набули значного поширення. Водночас, почали виникати «особливі економічні зони». Першу особливу економічну зону було створено в 1960 році. Вона включала аеропорт і місто Шеннон (Ірландія). Саме досвід її діяльності став вихідним при масовому поширенні таких формувань у всьому світі. Правовою базою для розробки СВЕЗ у нашій країні є Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. Він визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування СВЕЗ на території України, загальні правові, економічні основи їх статусу, а також єдині правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності зон з місцевими органами і органами державної виконавчої влади. Згідно із Законом метою створення СВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для забезпечення виробництва, експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній та зовнішній ринки високоякісної продукції. Основними типами СВЕЗ є: зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні, порто-франко, вільні митні зони, митні склади тощо), комплексно-виробничі (експортно- або імпортноорієнтовані), науково-технічні зони (у формі регіональних інноваційних центрів, науково-виробничих парків та локально-інноваційних центрів), туристично-рекреаційні, офшорні (банківсько-страхові) та зони прикордонної торгівлі. З точки зору формальних критеріїв до найпривабливіших міст і регіонів створення СВЕЗ можна віднести Одесу, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Маріуполь (порти), Волинську, Одеську, Львівську, Закарпатську, Чернівецьку області, Автономну Республіку Крим, міста Київ, Рені, Скадовськ, Керч, Севастополь. Наведений перелік не включає тих областей, що межують та економічно тісно пов'язані з прикордонними регіонами Росії, Білорусії, Молдови, але в деяких випадках можуть бути базою для створення зон спрощеної торгівлі та прикордонної виробничої кооперації. Як доповнення до них, існують перспективні проекти будівництва «сорок п'ятої паралелі» і створення Чорноморської зони економічного співробітництва.
Територія пріоритетного розвитку – це спеціально визначена частина території держави, межі якої, найчастіше збігаються з межами існуючих адміністративно-територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. Ефективному використанню інвестиційного чинника має сприяти створення виробництв на територіях пріоритетного розвитку. Проте спеціального законодавства, яке б визначало загальні питання створення і функціонування ТПР із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, у нашій країні й досі немає. В Законі України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1998 р. лише запроваджено поняття «територія пріоритетного розвитку». Нині прийнято 12 законів і близько 30 підзаконних актів, які регламентують лише деякі конкретні питання діяльності ТПР. Державну стратегію і тактику в розбудові ТПР визначає насамперед Постанова Кабінету Міністрів України № 1756 «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності» від 24 вересня 1999 р. На ТПР формується особливий режим здійснення підприємницької діяльності, який передбачає податкові, митні, валютно-фінансові, організаційні пільги. Причому структура і норми спеціального режиму ТПР встановлюються окремо для кожної території. Право на користування пільгами отримують лише ті суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідають галузевим пріоритетам, пройшли конкурсний відбір, підписали угоду з уповноваженим органом і прийняли рішення здійснювати узгоджений інвестиційний проект. Перелік пріоритетних видів діяльності визначає Кабінет Міністрів України. Як правило, ТПР – це «проблемні» або «депресивні» регіони, що характеризуються монополізацією або стоять перед перспективою примусового зростання регіоноутворюючих виробництв; є трудонадлишковими, з недостатнім розвитком сфери прикладання праці, високим (порівняно із середнім по державі чи області) рівнем безробіття та низьким (порівняно із середнім по державі чи області) рівнем доходів населення; зазнали впливу природної чи техногенної катастрофи; мають у своїй структурі наукомісткі галузі та істотний науково-технічний потенціал, а також перспективний (з огляду на поточну кон'юнктуру) виробничий і ресурсний потенціал. Нині в Україні територіями пріоритетного розвитку є Луганська, Донецька, Харківська, Чернігівська, Сумська, Житомирська, Волинська та Закарпатська області, Автономна Республіка Крим (див. мал. 4. 2.). Необхідність запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності на окремих ТПР зумовили такі головні проблеми:
§ структурне безробіття у вугільних регіонах (закриттю підлягає 63 шахти у Донецькій, Луганській та Волинській областях з вивільненням понад 23 тис. працівників); § екологічні катастрофи (аварія на Чорнобильській АЕС, забруднення середовища гірничо-хімічним виробництвом «Сірка» (Львівська обл.), паводок у Закарпатській області); § закриття і реструктуризація підприємств ВПК (насамперед у Харкові та Шостці, у зв'язку з чим кількість безробітних у цих містах становить 24 тис. осіб). Термін «технополіс» складається із двох слів грецького походження: «техно» - майстерність, уміння; «поліс» - місто, держава. Ідея створення технополісів - компактних науково-промислових міст, що займаються розробкою інноваційних технологій і розвитком наукомістких виробництв, - зародилась на початку 50-х років у США. Ареал поширення технополісів досить масштабний – вони склалися в Західній Європі, Північній Америці і Північно-Східній Азії. За ознаками функціональної організації до них близькі технологічні парки (США, Франція, Велика Британія, Ірландія, Фінляндія, Швеція, Іспанія), наукові парки (США, Фінляндія, Данія, Нідерланди, Велика Британія, Бельгія, Японія, Тайвань), дослідницькі промислові парки (США, Велика Британія), парки-клуби і ділові комплекси (Франція), бізнес-парки (Велика Британія), інноваційні центри (Велика Британія, ФРН, Франція). Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників. У склад технополісів можуть входити: технопарки (науковий, промисловий, екологічний, конверсійний, інноваційний, бізнес-парк та ін.); інкубатори (інноваційний центр, інкубатор бізнесу, науковий готель та інше). Регіони науки і технології можуть включати в себе технополіси, технопарки та інкубатори, а також розгалужену інфраструктуру, яка підтримує наукову та виробничу діяльність. Технополіс – самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнологічними і наукомісткими підприємствами, житловими масивами, об'єктами обслуговування та рекреації, комунікаціями. Створення технополісу дозволяє кардинально вирішити такі проблеми, як реконструкція матеріально-технічної бази науки та виробництва, забезпечення комфортабельним житлом, оздоровлення середовища, змістовне дозвілля. Дуже компактні за територією технополіси Німеччини. Більшість із них займають площу в межах 2500 м2. У Франції найменший за площею технополіс — у Кані. Він займає 7,5 га. Найприйнятнішою формою організації інноваційної діяльності в межах міста є технопарки. В містобудівному відношенні вони становлять планово виражену частину міської території, яка має необхідну інфраструктуру, де сконцентровані наукові установи, впроваджувальні організації, підприємства наукомістких і високотехнологічних виробництв, установи, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів. При цьому територіальні параметри технопарків, що створюються, співвідношення між дослідницькою і виробничою функціями, об'ємом і сферою кооперації можуть розрізнятися залежно від конкретної економічної ситуації в регіоні (місті). У нашій країні найсприятливіші умови для створення технопарків і технополісів мають значні міські агломерації, і передусім Київська, Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Львівська. Так, у Києві доцільним є створення технополісу, який буде орієнтуватися на базові галузі мікроелектроніки, зокрема виробництво найновіших засобів цифрового зв'язку; в Дніпропетровську – виробництво сучасних інформаційних систем на основі супутникового зв'язку; у Львові – виробництво робототехніки; у Харкові – двигунів тощо. Бізнес-інкубатори вважають одним із потенційно найефективніших економічних засобів прискореного впровадження інновацій та економічного розвитку. Інкубатори високих технологій вперше з'явилися в Ізраїлі згідно зі спеціальною програмою Бюро головного вченого Міністерства промисловості і торгівлі. Метою концепції інкубаторів було створення сприятливих умов для розвитку нестандартних ідей і технічних рішень, що потребували додаткової перевірки, організації команди фахівців, унікального обладнання, формування бізнес-плану на віддалену перспективу. Ідея, що пройшла інкубатор, повинна була дійти до стадії, коли вона може отримати державну підтримку. Головне призначення бізнес-інкубатора – першочергова підтримка малого (переважно інноваційного) підприємництва. Вченим, інженерам, винахідникам, що виявили бажання організувати власний бізнес, надається в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей. Фірми, що створюються, проходять через бізнес-інкубатор ряд етапів: § відбір нового клієнта з числа претендентів; § перший рік роботи (надання юридичної, фінансової, технічної допомоги на пільгових умовах); § другий і третій роки — становлення і зростання фірми, збільшення числа її працівників (скорочується допомога, умови діяльності наближаються до тих, які існують у «зовнішньому середовищі»); § вихід фірми з бізнес-інкубатора (бізнес-інкубатор надає допомогу при розміщенні підприємства на новому місці). Практика свідчить, що значно більше інноваційних малих підприємств виживають у конкурентному середовищі в межах інкубаторів, ніж поза ними. В 1998 р. у США налічувалось понад 350 фірм-інкубаторів, що виникли з метою організації нових підприємств, у тому числі інноваційних, а до 1980 р. їх було лише 10. Серед відомих американських компаній, що володіють бізнес-інкубаторами, є «Дженерал електрик» та «ІВМ». Інкубатори, як правило, забезпечують себе на засадах самофінансування. Відомо, що вони бувають трьох типів: безприбуткові – ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвитку регіону; прибуткові – ті, що не надають пільги при здаванні в оренду свого майна (орендарям пропонується широке коло різноманітних послуг, однак сплачують вони тільки ті із них, якими реально скористалися); бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах надають ефективну підтримку підприємствам: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань через спілкування з викладачами та користування бібліотекою. В Україні вже створені бізнес-інкубатори при окремих вищих навчальних закладах, а також за ініціативою деяких місцевих органів влади (або при підтримці урядових програм іноземних країн). Так, за ініціативою міської держадміністрації для підтримки інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний інкубатор (КІБІН) У Івано-Франківську в 1996 р. створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює головні функції бізнес-інкубатора. Інноваційні бізнес-інкубатори діють при державному університеті «Львівська політехніка», Харківському державному політехнічному університеті.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 55; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.197.123 (0.033 с.) |