Адміністративно-територіальний устрій та економічне районування в Україні

Законодавчі основи адміністративно-територіального устрою України викладені в IX розділі Конституції, який має назву "Територіальний устрій України":

Основний Закон України включає до адміністративно-терито­ріального устрою Автономну Республіку Крим, 24 області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ та Севастополь мають спе­ціальний статус, який визначається законами України. Згідно зі ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на за­садах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості со­ціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

Конституція вказує (ст. 2), що Україна є унітарною державою із засте­реженням статусу адміністративної автономії дляАвтономної РеспублікиКрим, якій присвячено окремий розділ Конституції.

Автономна Республіка Крим має значну само­стійність у вирішенні місцевих питань, має власну Конституцію (яку затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конститу­ційного складу, ст. 135), вищі представницький (Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим, ст. 136) та виконавчий (Рада Міністрів Ав­тономної Республіки Крим, ст. 136) органи.

Автономній Республіці Крим надане право нормативне регулю­вати питання (ст. 137):

· сільського господарства і лісів;

· меліорації та кар'єрів;

· громадських робіт, ремесел та промислів;

· благодійництва;

· містобудування та житлового господарства;

· туризму, готельної справи, ярмарків;

· музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;

· транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;

· мисливства, рибальства;

· санітарної та лікарняної служб.

До відання Автономної Республіки Крим належить (ст. 138):

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради і затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного роз­витку, раціонального природокористування, охорони довкілля – від­повідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон са­нітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної зла­годи, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та націо­нальних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і вико­ристання пам'яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути деле­говані також інші повноваження.

Деталізація питань адміністративно-територіального устрою країни відображена в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні" (21 травня 1997 р.).

Таким чином, АР Крим, 24 області та міста Київ і Севастополь – це основні компоненти адміністративно-територіальної системи України. Саме вони визначені як регіони в Указі Президента України "Про Концепцію державної регіональної політики" і є мезорегіонами – стрижневими компонентами регіональної структури України.

У цілому в Україні сформувалася достатньо складна п’ятирівнева адміністративно-територіальна структура, причому в рамках 3-го і 5-го рівнів існують своєрідні підструктури.

Своєрідне місце в адміністративно-територіальній і регіональній структурі України займають міста та інші населені пункти міського типу:

· столиця України – м. Київ є урбанізованим регіоном;

· серед міст обласного значення виділяються декілька крупних і великих міст, що фактично є урбанізованими субрегіонами (міста-мільйонери: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, великі міста: Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг, Маріуполь, Миколаїв, Луганськ, а також м. Севастополь);

· частина міст обласного значення, включаючи обласні центри (45 великих міст) і райони в містах (120), можна віднести до урбанізованих мікрорегіонів;

· решта міст обласного значення (більш 100 середніх і малих міст) – до урбанізованих мінірегіонів.

 

ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ. СТРУКТУРА ОРГАНІВ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ

Суть регіональної політики – звести до мінімуму ті нерівності, які створюють підґрунтя для виникнення соціальних конфліктів, перешкоджають соціально-економічному розвиткові країни в цілому. Тому, для того, щоб визначити задачі регіональної економічної політики і засобу їх рішення, необхідно виявити нерівності і їхні причини (див. мал. 4.1.).

У роботах закордонних регіоналістів до числа найбільш розповсюджених причин регіональних нерівностей відносяться:

§ різкі розходження природнокліматичних умов життя і підприємництва в окремих регіонах країни;

§ масштаби, якість і напрямки використання природних ресурсів, що визначають "продуктивність" регіонів. Цей фактор впливає не тільки на сільське господарство, рибальство, видобуток корисних копалин і лісове господарство, але і на умови економічної діяльності і життя людей;

§ периферійне або глибинне положення регіону, унаслідок чого підвищуються транспортні витрати, ростуть виробничі витрати і звужується ринок збуту;

§ застаріла структура виробництва, запізнювання з введенням інновацій;

§ агломераційні переваги (перетинання міжгалузевих зв'язків і розвита інфраструктура) і агломераційні недоліки (перенаселення);

§ стадія технологічного розвитку, що виражається в перевазі тих або інших видів виробництв і виробничо-технологічних укладів;

§ демографічні розходження (структура населення, динаміка відтворення, у тому числі обумовлена етнорелігіозними особливостями);

§ підприємницький клімат (податкова система, ступінь адміністративного контролю над фірмами і т.д.);

§ політичні та інституціональні фактори (наприклад, ступінь регіональної автономії);

§ соціально-культурні фактори (ступінь урбанізації, освіченість населення, наявність наукових і культурних центрів та ін.).

Відповідно до чинного законодавства однією з найважливіших функцій місцевих органів влади є забезпечення комплексного і збалансованого розвитку адміністративних областей, районів та міст. Реалізація таких завдань потребує від місцевих органів активної діяльності з метою регулювання багатьох відтворювальних процесів, що відбуваються на території регіону.

У програмі конкретного регіону в залежності від природних умов і структури господарства, ступеня концентрації промисловості та її особливостей варто враховувати своєрідність цілей, завдань та засобів вирішення економічних і соціально-культурних проблем.

Однак і в цих умовах принциповим залишається положення про необхідність дотримання пріоритетів загальнодержавного значення й органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів із завданнями структурної й інституційної перебудови народного господарства країни в цілому.

З метою комплексного вирішення проблем Одещини облдержадміністрацію були визначені основні напрямки регіонального розвитку, які містяться у програмі " Регіональна ініціатива ".

Основні пункти програми "Регіональна ініціатива".

1. Реформування системи оплати праці, у тому числі зменшення оподаткування заробітної плати, забезпечення випереджаючого зростання росту заробітної плати.

2. Подолання безробіття, створення нових робочих місць, стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва.

3. Фінансова підтримка сільського господарства, створення обласного земельного банку для кредитування сільгосппідприємств з використанням структур колишнього банку "Україна".

4. Продовження газифікації сіл і селищ. Газифікація м. Білгорода-Дністровського - найстарішого міста області та єдиного міста обласного значення, яке не забезпечене газом.

5. Забезпечення населення сільських районів якісною питною водою: протягом 2002-2005 років забезпечити централізованим водопостачанням 82 населені пункти в найбільш критичних районах області, закінчити спорудження Кілійського, Дністровського, Суворівського і Татарбунарського групових водоводів.

6. Реконструкція водоочисної станції "Дністер " для забезпечення якісною питною водою м. Одеси та інших населених пунктів.

7. Будівництво каналу Дунай-Чорне море по українській території за умов. що узгоджений проект дозволить покращити ситуацію у придунайських портах і вирішити гострі соціальні проблеми населення.

8. Становлення українського морського флоту, який відродить могутність України як морської держави.

9. Реконструкція залізничної лінії Одеса-Ізмаїл, діючих залізничних станцій та вокзалів, будівництво нової ділянки автомобільної траси Одеса-Рені поза межами українсько-молдавського кордону біля села Паланка на основі науково-обґрунтованого проекту. Реконструкція автомобільної дороги "Обхід міста Одеси". Будівництво окружної автомобільної дороги, яка прилягає до автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ (на Таганрог).

10. Реалізація регіональної комплексної програми "Меліорація Одещини - 2001 - 2010 роки ", що передбачає забезпечення сталого та гарантованого функціонування діючих меліоративних систем, які перебувають у задовільному стані, їх реконструкцію і технічне переоснащення, підвищення екологічної безпеки зрошення.

11. Прийняття Закону України "Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств верстатобудівної промисловості Одеської області", спрямованого на покращання ситуації у цій галузі.

12. Реформування житлово-комунального господарства, удосконалення системи управління житловим фондом, систем встановлення тарифів на комунальні послуги, будівництво житла для військовослужбовців і працівників правоохоронних органів.

13. Облаштування державного кордону, покращання матеріально-технічного забезпечення прикордонників, закінчення будівництва стаціонарного причалу на острові Зміїний.

14. Посилення енергетичної самодостатності області: реконструкція Одеської ТЕЦ, відновлення електроенергетичного обладнання. будівництво в Ізмаїльському енергорайоні парогазової теплової електростанції, яка дозволить значно покращити енергозабезпечення південних районів області.

15. Вирішення проблем працевлаштування молоді, випускників вузів і середніх спеціальних навчальних закладів.

16. Збереження історично-архітектурної і культурної спадщини Одещини: продовження реконструкції будівель театрів, музеїв і культурних центрів, підтримка талановитої молоді - майбутньої слави області.

17. Покращання медичного обслуговування сільських мешканців, реалізація законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку", забезпечення центральних районних лікарень сучасним обладнанням, а також ремонт і будівництво нових шкіл.

18. Затвердження міжнаціонального миру і примирення, підтримка національно-культурних громад, друкованих видань і телерадіоорганізацій, які висвітлюють діяльність національних громад, покращання підготовки кадрів для національних шкіл.

19. Вирішення соціально-екологічних проблем населених пунктів, розташованих навколо озера Сасик і придунайських озер, відродження лісів на півночі області, які постраждали внаслідок стихійного лиха в листопаді 2000 року.

20. Відродження лікувальних курортів Одещини.