Світова практика економічного обгрунтування

Тема 13

СВІТОВА ПРАКТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Управління операційною діяльністю

Управління прибутковістю

Управління прибутковістю підприємствабазується на основних положеннях управлінського обліку:

§ облік витрат і калькуляція собівартості продукції;

§ планування, аналіз і контроль витрат по їх цільовому призначенню;

§ цільове планування прибутку;

§ бюджетне планування.

Управлінський облік – сукупність методів і процедур,що використовуються для контролю за поточною діяльністю, а також для прийняття рішень з раціоналізації використання ресурсів, оцінки ефективності виробництва продукції(послуг)

Об’єктами обліку є:

§ витрати підприємства

§ фінансові результати.

Управління прибутковістю вирішує цілий комплекс завдань:

§ в якій кількості виробляти або продавати продукцію;

§ випуск якої продукції продовжити, чи, навпаки, припинити;

§ виробляти чи купувати комплектуючі;

§ чи змінювати технологію і організацію виробництва;

§ закривати або перепрофілювати структурні підрозділи;

§ яку встановити ціну на продукцію.

Управління витратами

Основне завдання – пошук шляхів найбільш ефективного використання наявних обмежених ресурсів з допомогою планування, калькулювання, контролю витрат і бюджетування своєї внутрішньовиробничої діяльності.

Найважливішою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різної природи витрат і уміння їх правильно класифікувати.

Класифікація витрат

В залежності від цілей, для яких використовується інформація про витрати, вони можуть класифікуватися по трьох класах або напрямках (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Напрямки класифікації витрат

Класифікація витрат для визначення собівартості й фінансових результатів. Витрати відповідно поділяються на прямі й непрямі, витрати на продукцію і витрати періоду, за елементами і статтями витрат тощо (табл. 13.2).

Таблиця 13.2

Рис. 13.3. Зміна постійних витрат на одиницю продукції залежно

Від обсягів випуску

Перемінні – витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно обсягу виробництва (сировина і матеріали, комплектуючі, заробітна плата виробничих робочих, паливо й енергія на технологічні потреби та ін.).

Водночас їх величина в розрахунку на одиницю продукції залишається (при даному рівні техніки й технології, кваліфікації працівників тощо) незмінною (табл. 13.4).

Таблиця 13.4

Рис. 13.4. Динаміка перемінних витрат залежно від обсягів випуску

Співвідношення прямих – непрямих та постійних – перемінних витрат можна представити у вигляді квадранта (рис. 13.5).

Сировина, матеріали, комплектуючі

Перемінні

Рис. 13.5. Співвідношення прямих і непрямих

Рис. 13.5. Графічний метод знаходження точки беззбитковості

Лінія виручки виходить із нульової точки і зростає в міру зростання продажу одиниць продукції. Лінія загальних витрат виходить із точки, що відповідає сумі постійних витрат. Точка перетину двох ліній називається точкою беззбитковості, коли підприємство не має ні прибутку, ні збитку.

Аналіз беззбитковості для багатономенклатурного виробництва. Якщо підприємство виробляє і продає декілька видів продукції, то точка беззбитковості може бути визначена виходячи із загального коефіцієнту маржинального доходу і всієї суми доходу від реалізації (табл. 13.11).

Таблиця 13.11

При зміні його структури

Визначення обсягу реалізації, необхідного для одержання планової величини прибутку. Розрахунок виконується за методикою визначення точки беззбитковості з урахуванням величини прибутку.

Приклад. Підприємство планує одержати 70 000 грн. прибутку за місяць з виробництва і продажу світильників. Вихідна інформація про ціну і структуру витрат представлена в прикладі, розглянутому вище (див. п. 13.2.4.). Необхідно визначити, скільки потрібно виробити і продати світильників, щоб отримати необхідний прибуток (у шт. і грн.).

За методом маржинального доходу

Отже, обсяг реалізації у вартісному вираженні складе: (80 000 + 70 000): 0,40   = 375 000 грн., а в натуральному: (80 000 + 70 000): 200 = 750 шт.

Таким чином, щоб одержати необхідну величину прибутку, підприємству потрібно виробити і продати 750 шт. світильників за ціною 500 грн.

Визначення величини прибутку для планових рівнів виробництва і продажу. З цією метою розглянемо такий приклад.

Підприємство планує виробити і продати протягом місяця світильників на суму 280 000 грн. При тих самих вихідних даних необхідно визначити величину прибутку

За маржинальним методом

Прибуток = (Обсяг реалізації  КМД) – Постійні витрати.

(13.8)

Відповідно планова величина прибутку має бути на рівні: (280 000  0,40) - 80 000 = 32 000 грн.

Визначення ціни продажу, необхідної для отримання планового прибутку. Як і в попередньому випадку розглянемо подібний приклад.

Підприємство планує продати 420 шт. світильників і при цьому отримати 60 000 грн. прибутку. За якою ціною можливий цей результат?

Скористаємося таким виразом:

Обсяг продажу  Ціна = Перемінні витрати   Обсяг продажу + Постійні витрати + Плановий прибуток.

(13.9)

Підставивши вихідні дані в рівняння, отримаємо:

420   Ціна = 300  420 + 80 000 + 60 000;

420   Ціна = 266 000;

Ціна = 266 000: 420 = 633 грн.

Отже, плановий прибуток може забезпечити ціна на рівні 633 і більше гривень.

Запас міцності або межа фінансової безпеки.  Слід мати на увазі, що запас міцності – це величина, на яку фактичний (або плановий) обсяг реалізації перевищує точку беззбитковості. Він віддзеркалює величину можливого зниження обсягу виробництва і реалізації без ризику одержати збитки

Запас міцності може бути виражений в грошовій формі (13.10) або в процентах (13.11).

У нашому прикладі:

§ обсяг реалізації = 250 000 грн.;

§ точка беззбитковості = 200 000 грн.

Отже, запас міцності в грошовому вираженні складе: 250 000 – 200 000 = 50 000 грн., а в процентному – 50 000: 250 000 = 0,2 або 20%.

Операційний (виробничий) важіль. Зауважимо, що операційний важіль показує, у скільки разів може змінитися значення прибутку при збільшенні (зміні) обсягу продажу

Операційний важіль залежить від співвідношення перемінних і постійних витрат. Його можна виразити такими співвідношеннями:

% зміни прибутку = % зміни виручки  Операційний важіль.

(13.13)

У нашому прикладі:

§ маржинальний доход = 100 000 грн.;

§ прибуток = 20 000 грн.

Відповідно, операційний важіль = 100 000: 20 000 = 5.

Якщо підприємство планує збільшення обсягу продажу на 15%, то сума прибутку збільшиться на 75% (15  5 = 75).

Використання ефекту операційного важеля для управління структурою витрат. На практиці зазвичай виникає питання: яка структура витрат є кращою: з перевагою перемінних витрат (малий операційний важіль – підприємство А), чи з перевагою постійних витрат (великий операційний важіль – підприємство Б)? Для відповіді скористаємося даними табл. 13.13 і розглянемо дві протилежні ситуації (при збільшенні обсягу реалізації і при зменшенні).

Таблиця 13.13

Рис. 13.6. Схема формування бюджету

Бюджети можуть бути:

§ статистичними;

§ складеними для одного рівня виробництва (обсягу виробництва або реалізації);

§ гнучкими.

Гнучкий бюджет складається для декількох рівнів виробництва (декількох рівнів обсягу виробництва або реалізації) в границях релевантного діапазону.

В частині витрат для складання гнучкого бюджету використовується формула

Витрати гнучкого бюджету = (Перемінні витрати на одиницю продукції Обсяг виробництва) + Постійні витрати.

(13.14)

В кінці звітного періоду обов’язково складаються звіти про виконання бюджетів (по структурних підрозділах і підприємству в цілому), які є основою для здійснення бюджетного контролю.

У звітах порівнюються фактичні показники з запланованими, розраховуються відхилення від бюджету і подаються пояснення до них.

Загальна схема звіту про виконання бюджету може мати такий вигляд (табл. 13.14):

Таблиця 13.14

Фінансова звітність

Фінансова звітність підприємства – стандартна форма представлення інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату, ефективності його діяльності за певний період і перспектив розвитку.

Фінансова інформація, яка надається користувачам, повинна відповідати таким вимогам:

§ достовірність (надійність): об’єктивність і правдивість представлених даних, щоб користувачі змогли правильно зрозуміти призначення інформації і виконати її перевірку;

§ доречність: спроможність впливу на прийняття рішень користувачем і задовольняти його інтереси в необхідний момент або до певного строку

§ доступність і зрозумілість: інформація повинна володіти такими якостями, які забезпечать користувачу однозначне розуміння її змісту і характеру

§ конфіденційність: представлення користувачам лише тієї інформації, яка не несе шкоди підприємству.

Основними способами обробки фінансової інформації є: групування, визначення середніх величин, аналіз коефіцієнтів, порівняння, визначення процентних змін, багатовимірний статистичний аналіз, горизонтальний і вертикальний аналіз (рис. 13.7).

Особливо «тонким» є багатовимірний статистичний аналіз. Він об’єднує чимало методів вивчення статистичних даних, що відносяться до фінансової інформації, а саме: факторний аналіз, кореляційний аналіз, метод багатовимірної регресії, кластерний аналіз тощо. Більшість із цих методів засновані на допущенні, що результати окремих спостережень незалежні й підпорядковані одному і тому ж багатовимірному нормальному розподілу. Іншими словами, результат Xj спостереження з номером j можна представити вектором

де випадкові величини Xj_k мають математичне чекання m_до, дисперсію s ² _до, а коефіцієнт кореляції між Xj_k і Xj_l рівний r _kl.

Рис. 13.7. Способи обробки фінансової інформації

Методи обробки фінансової інформації вивчає математична наука фінансова математика.

Рис. 13.8. Основна інформація для оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства відображає його активи, які складаються із зобов’язань і власного капіталу на встановлену дату.

Звіт про фінансові результати дає інформацію про результати діяльності підприємства за певний період (прибутки або збитки).

Звіт про рух грошових засобів дає інформацію про всі надходження і витрачання грошових засобів, тобто чисті зміни в грошових засобах, які виникають у результаті поточної діяльності підприємства.

Звіт про власний капітал дає інформацію про активи підприємства (чим володіє підприємство) і джерелах їх фінансування на певну дату.

Рис. 13.9. Класифікація активів

Рис. 13.10. Класифікація пасивів

Класифікацію пасивів можна схематично представити таким чином (рис. 13.10).

У балансі пасиви підприємства, як і активи, розміщені у трьох розділах:

§ I розділ – поточні зобов’язання;

§ II розділ – довгострокові зобов’язання;

§ III розділ – власний капітал.

Рис. 13.11. Взаємозв’язок між звітом про прибутки і збитки і балансом

Рис. 13.12. Канали припливу і відпливу грошових засобів на підприємстві

Структура звіту про рух грошових засобів (табл. 13.20) виходить із групування грошових засобів в залежності від характеру діяльності підприємства:

§ рух грошових засобів в результаті основної діяльності

§ рух грошових засобів в результаті інвестиційної діяльності

§ рух грошових засобів в результаті фінансової діяльності.

Таблиця 13.20

Рис. 13.13. Взаємозв’язок між основною, інвестиційною та фінансовою

Аналіз фінансового стану

Мета аналізу фінансового стану підприємства полягає в оцінці прибутковості його діяльності у співвідношенні з ризиком акціонерів, які вкладають в нього капітал

Аналіз має два аспекти:

1) визначити, чи має підприємство прибуток по результатах діяльності за період і який рівень доходності дають використані ресурси;

2) чи в стані підприємство виконати взяті на себе зобов’язання і чи не приведе таке виконання до ліквідації підприємства у зв’язку з нехваткою ресурсів

Методом коефіцієнтів

Можна відмітити такі особливості цього аналізу:

§ цінність значень коефіцієнтів залежить від достовірності і повноти інформації, що представлена у фінансовій звітності;

§ реальна корисність використаних коефіцієнтів визначається конкретними завданнями, які стоять перед аналітиком;

§ оцінка результатів діяльності підприємства проводиться на основі даних пройдених періодів.

Однак, система фінансових коефіцієнтів – не чарівна куля, у якій можна побачити все, що було і буде. Коефіцієнти допомагають правильно оцінити ситуацію, ставити запитання, але рідко дають на них відповіді.

Фінансові коефіцієнти можна умовно поділити на чотири групи (рис. 13.14):

§ коефіцієнти прибутковості;

§ коефіцієнти оборотності активів;

§ коефіцієнти структури капіталу;

§ коефіцієнти ліквідності.

Рис. 13.14. Групи коефіцієнтів, що використовуються для фінансового аналізу

Основні співвідношення показників фінансової звітності характеризує таке рівняння:

(13.16)

Вартість підприємства після оплати всієї заборгованості називається чистою вартістю.

Чистий робочий капітал(чисті оборотні засоби) можна визначити за формулою (13.17).

(13.17)

Чистий робочий капітал – це ті засоби, які підприємство використовує для поточної оперативної діяльності (придбання запасів, оплати рахунків тощо) і які фінансуються за рахунок довгострокових зобов’язань і власного капіталу.

Чистий робочий капітал в необхідних випадках повинен бути спрямований в грошові засоби, що визначає необхідність управління його складом і структурою.

Структура оборотних (обігових) засобів (дебіторська заборгованість, запаси і ін.) залежить від специфіки діяльності підприємства.

В будь-якому випадку підприємству необхідно знати раціональну величину оборотних (обігових) засобів, що забезпечують його нормальне функціонування.

Коефіцієнти прибутковості –дають можливість оцінити доходність підприємства за певний період часу (табл. 13.21).

Таблиця 13.21

Коефіцієнти прибутковості

Прибутковість

Продажу