Поняття «філософія». Місце філософії в самопізнанні людини

  Філософія – одна з найдавніших сфер людського знання, духовної культури. Народившись у VII-VI ст. до н.е. в Індії, Китаї, Стародавній Греції, вона стає усталеною формою людської свідомості. Філософія є одночасно формою суспільної свідомості, світоглядом і наукою.

 За деякими історичними свідоцтвами, слово "філософ" вперше вжив грецький математик Піфагор (VI ст. до н.е.). Давні джерела переповідають, що саме Піфагор вперше назвав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом). Введення в європейську культуру терміна "філософія" пов'язане з ім'ям Платона (ІV ст. до н.е.).

"Філософія" (від грец. рhileo – люблю та sophia – мудрість) – дослівно означає "любов до мудрості". Термін "філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Перша частина цього терміна походить від слова "філо" - схильність, любов, бажання, відданість та слова "софія" - мудрість, яке, у свою чергу, складається із двох слів і буквально значить-казати, промовляти, цілісно, доречно. Ще у XIX ст. існував слов'янський термін "любомудріє", який можна вважати дослівним перекладом слова "філософія". Що таке мудрість?

Щоб з'ясувати ці питання, слід мати на увазі принаймні три важливих моменти:

1. Філософія має справу з найбільш загальними, фундамен­тальними проблемами існування світу, а саме: його єдності, природи, тенденцій розвитку тощо. Знання ж загального, фундаментального є виключно важливим для пізнання істини, оскільки у загальному більше суттєвого, ніж в одиничному. Не випадково патріарх світової філософії Аристотель, якого Гегель називав "вчителем людства", стверджував, що "той, хто знає загальне, знає більше від того, хто знає окреме".

Пізнати, з'ясувати загальне – непросто, бо воно неочевидне. Загальне – це таке, що не сприймається на рівні відчуттів. Загальне є продуктом логічного мислення. Воно являє собою основну підвалину наукового знання.

2. Філософія небезпідставно ототожнюється зі знанням першоначал, першопричин буття. Ці знання, на думку Аристотеля, слід віднести до "мудрості". Бо "мудрість є наука про визначальні причини і начала". І далі: "наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому, що вони володіють узагальненими знаннями і знають причини”.

3. Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, "сутнісного і вічного", дає змогу розкривати закономірні зв'язки. Бо що таке закон? Закон -це відношення між сутностями, найбільш загальний, усталений зв'язок між речами, який повторюється за відповідних умов і є об'єктивним, внутрішнім, необхідним, загальним та суттєвим.. Отже, філософія як мудрість з'ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв'язків між сутностями – закономірних зв'язків.

Мудрість – це ставлення людини до життя взагалі, що виявляється у вчинках, а обґрунтовується загальним поглядом на місце людини у світі, її світоглядом.

Таким чином, мудрість як філософський феномен - це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з'ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачування наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.

Передумови виникнення філософії:

Народження філософії було однією із складових частин великого культурного перевороту в Стародавній Греції VIII-V ст. до н.е., в основі якого і з'явилася наука філософія (перш за усе грецька математика).

Аристотель (384-322 р. до н.е.) – вважав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час. Отже, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Але цього недостатньо (в Єгипті, Вавилоні філософії як світогляду не існувало).

- Для філософії потрібна певна форма державного устрою (демократія), коли існує толерантність до інакомислення. Розквіт філософії припадає на період панування демократії в Давній Греції, епоху Нового часу. Філософія народжена свободою і для свободи. Якщо це тоталітарне суспільство, то йому філософія не потрібна й неможлива (приклад: Афіни і Спарта. Один народ, одна мова. Проте яким нерівноцінним був слід, залишений афінянами та спартанцями в культурній пам’яті людства).

- Важливу роль грають соціальні умови, які сприяли розвитку філософії, чи гальмували її розвиток, часто визначали коло соціальних проблем (індійські філософи – морально-етичні проблеми, китайські – соціально-етичні, греки – гносеологія, натурфілософія, етика).

- Виникненню філософії сприяли й ідейні передумови. На рівень інтелектуального розвитку вплинули зародки наукового знання (натурфілософія, математика). Крім того важливе значення мав певний рівень духовної культури загалом (моральні норми, які закріплюють життєвий досвід, розвинута система загальних понять у мові, певний рівень усвідомлення світоглядних позицій (правда й кривда, добро і зло).

- Таким чином, виникнення філософії означало появлення особливої духовної установки - пошук гармонії знань про світ з життєвим досвідом людини, їх віруванням, ідеалами, надіями.

Геніальною здогадкою давньогрецьких філософів стає зрозуміння того, що мудрість – це не щось готове, що можна відкрити, вивчити, затвердити й використати. Це пошук, який вимагає напруги розуму і усіх духовних сил людини, це шлях, який кожна людина, навіть прилучившись до мудрості великих, до мудрості попередніх століть і сучасних днів, все ж повинна пройти сама.