Відповідальність за порушення законодавства про інформа цію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

· надання інформації, що не відповідає дійсності;

· примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;

· безпідставна відмова від поширення певної інформації;

· використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;

· розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

· порушення порядку зберігання інформації;

· навмисне знищення інформації;

· необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

· порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави та інших.

 

2. Комерційна таємниця (інформація) як об’єкт правової охорони.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю закріплене в главі 46 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 505 кодексу комерційною таємницею є інформація, яка є секрет ною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупн ості її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контро лює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерцій ну таємницю є:

право на використання комерційної таємниці;

виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Охорона комерційної таємниці органами державної вла ди. Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності

ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою ст. 505 Цивільного кодексу України.

За Господарським кодексом України (ст.36) комерційною таємницею визнаються відомості, пов’язані з виробництвом, тех нологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.

 1.4. Неправомірне збирання інформації,

розголошення та використання

комерційної таємниці.

 Відповідно до Господарського Кодексу України (ст. 36) та глави 4 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції:

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

 

Неправомірним використанням комерційної таємниці є

впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

11.5. Адміністративна та кримінальна

відповідальність за порушення комерційної

таємниці (інформації).

Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 164-3) передбачено, що отримання, використання, роз голошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незаконне збирання з метою використання або викорис тання відомостей, що становлять комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо цим завдано великої матеріальної шкоди суб’єкту підприємницької діяльності, відповідно до ст. 148-6 Кримінального кодексу України карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом від трьохсот до п’ятисот мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 148-7 ККУ умисне розголошення комер ційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинено з корисливих або інших особистих мотивів і завдало великої матеріальної шкоди суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням

права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або штрафом до п’ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати.

3. Законодавство про захист прав споживачів.

Закон України Про захист прав споживачів регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Законодавство України про захист прав споживачів складається з вищеназваного Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то на її території застосовуються правила міжнародного договору.

Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

безпеку товарів (робіт, послуг);

необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

 ♦ відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоровя людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;

♦ звернення до суду та інших уповноважених державних

органів за захистом порушених прав;

♦ об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності.

Законодавець закріплює права споживача, до основних з них слід віднести:

Право споживача на належну якість товарів (робіт, по слуг). Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець).

Право споживача в разі придбання ним товару неналеж ної якості. Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу,модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Право споживача на безпеку товарів (робіт, послуг). Споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. У разі відсутності нормативних документів, що містять обов’язкові вимоги до товару (роботи, послуги), використання якого може завдати шкоди життю, здоров’ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно заборонити випуск і реалізацію таких товарів (виконання робіт, надання послуг).

Право споживача на інформацію про товари (роботи, по слуги). Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

 

4. Контроль у сфері захисту прав споживачів.

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

1) давати суб’єктам господарської діяльності обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів мі (робіт, послуг), додержання обов’язкових вимог щодо без-о; пеки товарів (робіт, послуг), а також додержання правил ю торгівлі та надання послуг. Входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі,: складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів;

3) відбирати у суб’єктів господарської діяльності сфери;і торгівлі, громадського харчування і послуг зразки товарів, і сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючихвиробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших,г установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються.         Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України;

4) проводити контрольні перевірки правильності розрахунків ° із споживачами за надані послуги та реалізовані товари. В разі неможливості повернення зроблених затрат їх відшкодування відноситься на результати діяльності суб’єктів господарської діяльності та здійснювати інші дії, зазначені  у Закону Про захист прав споживачів.

 

5. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну товара ми (роботами, послугами) неналежної якості. Шкода, заподіяна життю, здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи не перебував у договірних відносинах з виробником (виконавцем-.продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю або майну споживача у зв’язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

Виконавець (продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування товару (роботи, послуги) або дії непереборної сили.