Виховний ідеал у системі виховної роботи з учнями.

Якщо розглядати процес виховання як систему, яка складається з відповідно поєднаних елементів, що утворюють системну (емерджентну) властивість, то, з одного боку, виховний ідеал може виступати як системотворчий чинник, а з іншого – як уявний образ результату дії цієї системи. Так чи інакше, без нього ця система немислима.

У всі часи виховний ідеал наповнювався своїм конкретно-історичним змістом, особливості якого детально проаналізовані Г.Ващенком у його праці „Виховний ідеал”. У ній він характеризує більшовицький, християнський, загальноєвропейський та український національний виховний ідеал.

Більшовицький виховний ідеал у його баченні – це ідеал комуністичної ідеології, підґрунтя для побудови тоталітарної держави і керівництва нею. Його найважливішими рисами автор вважає беззастережну відданість комуністичній ідеології паралельно з ворожістю до інших та боротьбою з їхніми прихильниками. „Ідеальний більшовик – пише Г.Ващенко, – це робот, позбавлений власних поглядів, власних почувань і волі”.

Християнський виховний ідеал у баченні Г.Ващенка, формуючись засобами певної форми релігії, скеровує віруючого на Царство Боже шляхом наслідування Христа. Істинному християнину потрібно так читати і вдумуватися у Святе Письмо, щоб не лише розуміти його думку, а й дух.

Загальноєвропейський виховний ідеал вибудовується на досягненнях загальноєвропейської культури і орієнтується на всебічний розвиток особистості згідно із закладеними в індивідові задатками, з яких потенційно можуть розвинутися здібності. Його спрямування Г.Ващенко означує лозунгами: „Хай буде кожний досконалий сам собою”.

Український національний виховний ідеал знайшов, на думку Г.Ващенка, своє яскраве втілення у народних піснях, які складалися впродовж століть. Його основними ознаками стали: високий ідеалізм на релігійній основі, любов і шана до батьків та родини, гостинність, життєрадісність, працьовитість, волелюбність, глибинні почуття гідності. Через відсутність державності, зраду ополячених та зросійщених вищих верств інтересів українського народу цей ідеал згаснув. Певну роль тут відіграли український егоїзм та здатність до пристосування. Виносила крізь століття цей ідеал лише селянська культура, створена переважно волелюбним козацтвом.

Розширює розуміння виховного ідеалу уже з позицій сьогодення сучасний вітчизняний учений О.І.Вишневський. Насамперед він установлює ієрархію системи цінностей, зважаючи, з одного боку, на те, що суспільний організм включає п’ять ієрархічно взаємозалежних рівнів: людина – родина – спільнота – нація (держава) – все людство, а з іншого, що кожен із цих рівнів виробляє і утверджує у житті свої цінності. Вони й складають ту систему, різні рівні якої розташовані за законами ієрархії. Знизу до верху у вертикальному вимірі це розташовується у такому порядку: валеоекологічні цінності (природосвідомість) – цінності особистого життя (характерність) – сімейні цінності (родинність) – громадянські цінності (демократизм) – національні цінності (патріотизм) – абсолютні вічні цінності (моральність) – Бог.

Сучасний виховний ідеал як орієнтир для формування громадянина України втілено в образі людини, заради якої й створено молоду державу. Він передбачає втілення в собі багатства відроджених вітчизняних культурно-історичних, народознавчих, народно-педагогічних традицій та орієнтації на загальнолюдські ідеали. У ньому загальнолюдське виявлення себе через національне. На можливість та доцільність такого взаємозв’язку мислителі звернули увагу давно. Наприклад, російський літературний критик XIX ст. В.Г.Бєлінський стосовно цього говорив: „Любов до батьківщини повинна випливати з любові до людства, як часткове із загального. Любити свою вітчизну – значить полум’яно бажати бачити в ній здійснення ідеалів людства і в міру сил своїх сприяти цьому”. А якщо так трапляється, що людина „не належить своїй батьківщині”, то вона в такому випадку, на думку мислителя, „не належить і людству”.

Український виховний ідеал аж ніяк не може бути відділеним і від загальноєвропейського, який, згідно з Г.Ващенком, зорієнтований на всебічний психічний розвиток у межах притаманних індивідові здібностей. Адже український ідеал базується на високому ідеалізмі християнської релігії, яка вбачає Бога як, насамперед, глибинну внутрішню сутність людини, а не якусь зовнішню окремішність. Шлях людини до своєї від народження даної позитивної глибинної спрямованості до власної автентичної самореалізації – це і є, в розумінні представників релігійної філософії, шлях до Бога.