Виховання екологічної культури

Екологія (гр. оіkos – дім, родина) – наука, що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів – від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами. Це – „наука про організми в себе вдома”. У сучасній науці поняття „екологія” характеризується єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей. Тому екологічна культура учня – це сформована система наукових знань про процеси і результати взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності.

Виховання екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля призвели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і под. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.

Розвиток екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і становлення їх екологічної культури. До них належать принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування рівнів освіти (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами:

– озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи;

– лісорозведення і охорона лісів; боротьба з ерозією ґрунтів; охорона водоймищ і рибних запасів; охорона і приваблювання птахів; відновлення ареалів лікарських рослин; турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел.

Екологічна компетентність школярів розвивається у процесі їх роботи у шкільних лісництвах садівництвах, мисливських господарствах, зелених і голубих патрулях, санітарних загонах захисту довкілля, в групах „швидкої допомоги” звірам і птахам, в натуралістичних гуртках, клубах, наукових товариствах, екологічних експедиціях; у процесі виконання проектів „Екологічна варта”, „ЕКО”, „Гармонія”.

Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв’язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Народна виховна мудрість з колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Природа постійно одухотворювалась в її свідомості як Матір-Берегиня, а Сонце, Земля та Вода були „святими”. Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

Роль серцевини природовідповідної програми екологічного виховання виконує народний календар українців. Він містить історичні дати, події, свята, традиції, звичаї, обряди, які пов’язані з природою рідного краю, а також з природою самої людини: день зустрічі весни, день птахів, свято початку оранки і сівби, Пасхальне свято, день чищення джерел і криниць тощо. В основі цих подій – трудова діяльність людей, різноманітні види праці залежно від пори року. Участь школярів у підготовці і відзначенні цих свят виховує в них почуття господаря рідної землі, гуманістичне ставлення до природи, відчуття відповідальності за її долю.