О браз домашнього вихователя у творах О. С. Пушкіна, Ю. Станюковича, Ш. Бронте, Cтендаля та інших.

Лекція 12.

Тема: Образ домашнього вихователя у творах художньої літератури.

План.

1. Образ домашнього вихователя у творах Пушкіна О., Станюковича К.,. Бронте Ш., Cтендаля та інших.

2. Образ домашнього вихователя у творах дитячої літератури.

3. Образ домашнього вихователя у спогадах видатних людей.

Література:

1. Бронте Ш. Джен Ейр. - К., 1989.

2. Линдгрен А. Три повести о малыше и Карлсоне. - К., 1986.

3. Пушкін О. С. твори. - К., 1956.

4. Станюкович Ю. Морские рассказы. - м., 1987.

5. Cтендаль. Червоне та чорне.  - К., 1993.

6. Треверс П. Л. Мері Попінс. - К., 2000.

7. Цвейг С. Новеллы. - М., 1989.

 

Образ домашнього вихователя у спогадах видатних людей.

У результаті довготривалих спостережень, було помічено, що кожний з видатних людей мав „старшого друга”, який сприяв становленню особистості, цю людину Євгеній Бєляков (російський вчений) називає „індикатором”. Дуже часто у ролі „індикатора” виступав домашній вихователь або особа, що його заміняла.

Винахідники: Джеймс Уатт, Томас Едісон.

Джеймс Уатт

Винахід Уатта парової машини став початком промислової революції, яка створила сучасний світ. Батько цього винахідника теж був винахідником, хоча і не таким успішним. До його найвидатніших винаходів можна віднести: 1) орган, змайстрований ним в одній з місцевих церков; та 2) підйомний кран, який працював у Гринокскій пристані у Шотландії; 3) будував човни, кораблі, блочні системи для підняття вантажів. Майбутній видатний винахідник з дитинства багато часу проводив у майстерні тата, ремонтуючи та переробляючи спочатку свої іграшки, а згодом і створюючи моделі винаходів батька. У його батька була величезна колекція морських телескопів, картографічних, астрономічних, креслярських інструментів, а також багато книжок до яких хлопчик мав вільний доступ.

Навчаючись у школі хлопчик не виявляв великих талантів. Батьків це не турбувало: дитина мала слабке здоров’я, часто не відвідувала школу. Страждаючи від нестерпного головного болю, Джеймс тривалий час гостював у свого дядька, який був професором давніх мов (до речі, згодом Уатт стане їх знавцем). Там він займався різноманітними предметами, проводив хімічні, фізичні досліди, будував нові прилади, перевіряв чужі спостереження на практиці, про які він вичитував у різноманітних книжках. Отже з усією впевненістю можна говорити, що Джеймс Уатт навчався у домашній школі.

Томас Едісон.

Томас Едісон є винахідником: фонографа, телефону. Він взагалі не відвідував суспільного навчального закладу, точніше буде сказати, що термін його навчання у школі тривав всього 2 місяці. Мати його до одруження була вчителькою і взяла на себе обов’язки щодо його освіти. У десять років Едісон прочитав уже такі книги як „Енциклопедія”, „Історію Англії” Юма, багато книг з природничих наук. Через два роки Едісон отримав доступ до громадської бібліотеки Детройту і за мету поставив перечитати всі книги, які там знаходилися. Почав з найнижчої полиці, на якій знаходилися книги: „Початки” Ньютона, „Технічний лексикон” Юра, „Анатомія меланхолії” Буртона. Хлопчик перечитав всі книги, які стояли на полиці. У дванадцять років освіта хлопчика закінчилася: батько вирішив, що замість Вищої школи хлопчикові більшу користь принесе школа життя.

Живопис: Леонардо да Вінчі.

Леонардо да Вінчі до приїзду у Флоренцію, коли йому виповнилося 14 років, вчився за допомогою домашнього вчителя. При цьому як пише Візарі „у заняттях математикою досяг таких успіхів, що неперервними сумнівами та складностями не один раз ставив у незручне становище вчителя у якого він вчився”.

Вступивши до майстерні Андре Верроккіо, яка була своєрідним навчальним закладом - представляла собою велику сім’ю з повноправними членами родини, де він вирішував складні проблеми:

- зробив могильну плиту Козімо Медичі;

- статую юного Давида;

- вирішив проблему завершення купола Флорентійського собору.

Софія Ковалевська.

Справжнім домашнім учителем для Софії Ковалевської був її дядько - Петро Васильович Ковін-Круковський, хоча математиці він ніколи спеціально не навчався, але глибоко поважав цю науку. Софія Ковалевська згадувала „Із різноманітних книг він набрався різноманітних математичних відомостей і любив пофілософствувати на їх рахунок вголос у моїй присутності. Від нього вперше я почула про квадратуру кола, про асимптоми, про інші речі, змісту яких я не розуміла, але які впливали на мою фантазію, формували моє відношення до математики як науки чарівної, таємничої, яка відкриває перед посвяченими в неї недоступний для простих смертних світ”. Ось ще один загальновідомий факт відомий із життя Софії: коли сім’я переїхала жити у новий будинок. Дитячу кімнату, яка належала Софії не обклеїли новими шпалерами так як їх не вистачило, довелося обклеїти її листками з лекціями Остроградського про диференціальне та інтегральне обчислення, які батько Софії придбав ще будучи молодим.

Коли багато років потому, дівчина брала приватні уроки у петербурзького математика Страннолюбського, він дивувався як швидко вона засвоювала нові визначення, „ніби вона їх знала наперед”.

Лекція 12.

Тема: Образ домашнього вихователя у творах художньої літератури.

План.

1. Образ домашнього вихователя у творах Пушкіна О., Станюковича К.,. Бронте Ш., Cтендаля та інших.

2. Образ домашнього вихователя у творах дитячої літератури.

3. Образ домашнього вихователя у спогадах видатних людей.

Література:

1. Бронте Ш. Джен Ейр. - К., 1989.

2. Линдгрен А. Три повести о малыше и Карлсоне. - К., 1986.

3. Пушкін О. С. твори. - К., 1956.

4. Станюкович Ю. Морские рассказы. - м., 1987.

5. Cтендаль. Червоне та чорне.  - К., 1993.

6. Треверс П. Л. Мері Попінс. - К., 2000.

7. Цвейг С. Новеллы. - М., 1989.

 

О браз домашнього вихователя у творах О. С. Пушкіна, Ю. Станюковича, Ш. Бронте, Cтендаля та інших.

Поняття домашній вихователь виявилося настільки забутим у свідомості кількох поколінь, що навіть поняття „гувернер”, „гувернантка”, „бонна” стали архаїзмами і у післяжовтневий період випали з більшості словників як практично не вживані. Залишилися лише комічні, рідше драматичні постаті на сторінках шедеврів світової літератури, я наприклад „Джен Ейр” Шарлоти Бронте, „Червоне і чорне ” Стендаля, „Гувернантка” Стефана Цвейга. Надзвичайно часто звертали свій погляд на образ домашнього вихователя видатні майстри пера: Олександр Сергійович Пушкін, Іван Олексійович Бунін, Станюкович, Марко Вовчок та багато інших. Дитяча література також не залишилася осторонь, на її сторінках і Астрід Ліндгрен, і Памела Ліліан Треверс намагалися створити образ ідеального домашнього вихователя, про якого мріють всі діти.

Образ домашнього вихователя створений художниками слова дає змогу краще розібратися у реальному становищі інституту домашнього вихователя на певному історичному етапі, визначити соціальні умови, у яких довелося працювати, тісніше познайомитися з методами тогочасних вихователів, їх моральними принципами, рівнем їх підготовленості та стилем роботи. Художнє слово, безсумнівно, краще за будь-який документ послугує нам у роботі над даною проблемою.

Олександр Сергійович Пушкін неодноразово присвячував поезію своїй няні Аріні Родіонівні,, яка надихнула поета на створення шедеврів дитячої класики: „Золотий півник”, „Казка про рибака та рибку”, „Казка про попа та наймита його Балду” та багато інших. Аріна Родіонівна була і товаришем, і вихователем, і мамою. Вона не писемна жінка, селянка, зуміла передати маленькому Сашку любов та повагу до рідної мови, традицій та історії народу, краси природи.

Відомі кожному з нас рядки поезії „Няні” досягають глибини душі, зігрівають серце.

„Моя розрада в дні суворі,

Старенька подруго моя!

На самоті у глухому борі

Давно ти ждеш мене здаля

Весь день ти край вікна в світлиці

Вартуєш в болісних думках

Повільно рухаються спиці

У зморщених твоїх руках.

В забуті дивишся ворота

На довгу, довгу чорну путь,

І сум, передчуття, турбота

Тебе щохвилі обстають...”

Літературна спадщина Олександра Сергійовича Пушкіна - це не тільки романи, повісті, поезії - це ще й листи. Саме у приватних листах він часто згадує свою натхненницю, свою няню.

Безперечно, що такий зв’язок між вихованцем і вихователем – свідчення бездоганних стосунків, безмежної поваги, і перш за все, спорідненості душ. Через всю літературну спадщину Олександра Сергійовича Пушкіна проглядається образ улюбленої няні.

Про домашнє виховання є згадка у повісті „Панночка - селянка”, в цій повісті частково відображені події, які відбувалися у системі освіти та у домашньому виховані після реформи Петра І, яка спровокувала міграцію іноземців на територію Росії, багато з яких пропонували послуги гувернерів, хоча за не мали ніякого відношення до педагогіки. До переліку послуг, які вони надавали, входили: навчання манерам поведінки, танцям, співу, грі на музичних інструментах, обов’язковими були послуги по навчанню правил світської бесіди, дотримання етикету. Але навіть цим премудростям не всі іноземці могли навчити. Роль домашнього вихователя Лізи(Бетсі, як називав її тато на англійський манер) виконує місс Жаксон. Ліза Муромська, була сімнадцятилітньою панночкою, яка мала чорні очі на смаглявому приємному обличчі, була єдиною, і звичайно, розбещеною дитиною, витівки,якої потішали батька та доводили до відчаю місс Жаксон. Ось, як її зобразив О. С. Пушкін: „... місс Жаксон сорокалітня манірна панна, яка білилась і чорнила собі сурмою брови, двічі на рік перечитувала „Памелу” (роман С. Річардсона), діставала за це дві тисячі карбованців і помирала з нудьги у цій варварській Росії...” в іншому уривку ми дізнаємося, що місс Жаксон вставала рано -вранці, обов’язково турбувалася про свій туалет: „ стіл був накритий, сніданок вже приготовлений, і місс Жаксон уже набілена та затягнута у рюмочку, нарізала тоненькі тартинки ” – ця маленька характеристика променисто говорить і про рівень освіченості місс Жаксон, і про її вподобання, і про матеріальне становище тогочасне домашнього вихователя, і соціальний статус домашнього вихователя. Потрібно зазначити, що англійська мадам, приставлена до доньки Григорія Івановича Муромського Лізоньки, була примхою гордого російського барина, який схилявся перед усім англійським і був відомим серед сусідів англоманом (англійський сад, конюхи одягнені, як англійські жокеї). В наступному уривку повісті ми маємо можливість поспостерігати за поведінкою гувернера під час витівки Лізоньки з переодяганням за обідом на якому були присутні батько та син Берестові. Коли гувернантка здогадалася, що її вихованка без дозволу взяла з її комоду англійські білила та сурму то: „... багряний рум’янець досади пробився через неприродну білизну її обличчя, вона кидала палкі погляди на молоду витівницю, яка робила вигляд, що нічого не помічає” далі читаємо: „...місс Жаксон насилу погодилася відчинити двері своєї кімнати, в якій зачинилася від образи на витівку вихованки”.

Тут же ми зустрічаємо ще один образ своєрідної няні-наперсниці, яку Пушкін зображує так: „...За Лізою ходила Настя; вона була старшою, але такою ж несерйозною як і її хазяйка...”.

В творі ми зустрічаємо свідчення тогою що між місс Жаксон та Лізою Муромською не було довірливих стосунків, що місс Жаксон не користувалася повагою та авторитетом норовливої дівчини.

У повісті „ Дубровський” Олександра Сергійовича Пушкіна знову зустрічаємо образ гувернера. Але цього разу під ім’ям француза Дефоржа криється розбійник Дубровський, який отримав у минулому прекрасну освіту, знав декілька мов, танцював, грав на музичних інструментах, до всього Володимир Дубровський володів прекрасним талантом актора, який допомагає йому видавати себе за домашнього вихователя і до того ж завоювати прихильність усієї сім’ї та маленького вихованця. Ось як про це говорить Олександр Сергійович Пушкін: „...усі любили молодого вчителя, Кирило Петрович – за сміливість на полюванні, Марія Кирилівна – за безмежну старанність, Саша – за поблажливе ставлення до його витівок, домашні – за доброту та щедрість...”. про те, як француз виконував свої обов’язки автор пише: „... правда, він мало займався вихованням маленького Саші, давав йому повну свободу і не суворо карав за уроки, які задавалися лише про людське око...”. повість „Дубровський” є історично-правдивим зображенням існуючих тоді умов прийняття на роботу домашніх вихователів: „... він подав Кирилу Петровичу свої атестати та лист від одного з родичів, у якого він 4 роки жив гувернером...”.

У художніх творах ХІХ століття, де зустрічається образ домашнього вихователя, червоною ниткою проходить проблема неоднозначності становища гувернера у сім’ї, його соціального статусу. Влаштовуючись на роботу, гувернер стикався з труднощами у роботі з вихованцем, але і з особливостями поведінки дорослих членів сім’ї. Про статус домашнього вихователя у сім’ї яскраво свідчить розмова про Дефоржа хазяїна дому та його доньки: „... не потрібно для нього ні прихильності, ні поваги. Його справа ходити за Сашею і навчати граматиці та географії...”; а також сцена з проявом „невинних жартів” господаря: „...двоє слуг вштовхнули у двері француза і зачинили їх на ключ. Схаменувшись, учитель побачив прив’язаного ведмедя, звір почав фиркати, здалеку обнюхувати свого гостя, і раптом, піднявшись на задні лапи, пішов на нього...”. цей невеликий епізод свідчить про нелегкий гіркий хліб домашнього вихователя.

Обставини, які змушували заробляти на хліб працюючи домашнім вихователем були нерідко трагічними. Так, наприклад, в оповіданні „Нянька” Костянтин Михайлович Станюкович змальовує долю матроса Федоса Чижика, який внаслідок каліцтва не міг далі виконувати свої обов’язки на кораблі, і був забраний своїм капітаном ходити за його малолітнім сином. Немолодий матрос Федір чижик потрапив на службу у дім свого колишнього капітана відразу не сподобався господині будинку, вона називає його не інакше, як: „грубою матроснею, неотесаним мужиком”.

Ось як описує Станюкович Чижика: „...у дверях з’явився міцний, маленького зросту, чорнявий матрос з мідною сережкою у вухі. На вигляд йому було років п’ятдесят. Застебнутий у мундир, високий комір якого врізався в його буро-червону шию, від чого він здавався ще більш незграбним і непоказним...”

Чижик, який все своє свідоме життя провів на кораблі і не знав нічого крім моря, починає опановувати нову для нього професію. Автор так змальовує перший день проведений Чижиком з маленьким Шурою: „...з першого дня Федос вступив з Шуркою в приятельські стосунки. Спершу Шурка повів Федоса в дитячу і почав показувати свої чисельні іграшки. Деякі з них викликали подив у матроса, він розглядав їх з цікавістю, чим зробив приємність. Зламаний млин та зіпсований пароплав обіцяв полагодити...”.

Коли ж маленький хлопчик пообіцяв ніколи не жалітися на нього мамі, то Федот відповів, що в „барчука” ніколи не буде для цього приводу „...я не ображу маленького барчука...дітей ображати не годиться. Це найбільший гріх...звір і той не образить цуценя...ну а раптом поміж нас вийде сварка ми і самі розберемося без мамки. Навіщо кляузи наводити? Негарна це справа, брате мій, кляузи” – образ Федоса Чижика ввібрав у себе найкращі риси, мудрість народу, щирість думок і почуттів, порядність, які б не завадили і „освіченим” гувернерам. Федос, який не мав навіть шкільної освіти, йшов за покликом своєї порядної душі, маючи за приклад лише виховні ідеали народної педагогіки, умів вибрати серед палітри методів та прийомів виховання, саме ті, які найбільше відповідали особливостям його маленького вихованця.

Безкінечні розповіді про матросів, про їхнє життя, про чорних людей, які ходять майже голі на далеких островах за Індійським океаном, про густі ліси, про незвичайні фрукти, про акул, про високе небо морський бриз та гаряче сонце захоплювали дитячу уяву, були прекрасними зразками людської величі та ницості, щирості та підлості, вірної дружби та зради. Чижик, йшовши за своєю природною інтуїцією зробив правильний вибір, надавши перевагу не нотаціям, та моралізуванню, а щирим бесідам, та незвичайним розповідям про морські пригоди.

Навіть придирлива господиням Марія Іванівна повинна була погодитися, що нова нянька справляє позитивний вплив на Сашка: „...Чижик добросовісно виконує свої обов’язки, а за час його перебування у ім’ї хлопчик значно поздоровішав, не капризує, не нервується і вона спокійно йшла з дому у справах”. Часто говорять, що справжній друг пізнається у біді, у справжньому горі. Коли маленький Сашко тяжко захворів на запалення легенів, Чижик самовіддано доглядав за ним, чим здобув ще більшу повагу від батьків хлопчика.

Закінчується оповідання надзвичайно оптимістично і є, ніби, визнанням того, що Чижик, як вихователь відбувся. Коли Олександр Васильович вступив до Морського корпусу, а Чижик отримав відставку їхні шляхи не розійшлися. „Ставши офіцером, Шурка, за наполяганням Чижика, взяв його до себе. Чижик разом з ним ходив у навколосвітню подорож, продовжуючи бути його нянькою та найкращим другом. Потім, коли Олександр Васильович одружився, Чижик няньчив його дітей і у семи десятилітньому віці помер у його будинку.”

У романі Шарлоти Бронте „Джен Ейр” головна героїня отримала своє місце завдяки оголошенню надрукованому у газеті. Це оголошення мало такий зміст: „Молода особа, яка має викладацький досвід, шукає місце у приватному будинку для дітей, які не старші 14 років. Крім загальних предметів, які складають шкільну програму, викладає також французьку мову, малювання та музику”.

Читаючи роман ми зустрічаємо такий опис класної кімнати: „після сніданку ми з Алеллю пішли у бібліотеку, яку містер Рочестер, мабуть, виділив у якості класної кімнати. Більшість книг були зачинені у скляних шафах. Але одна з них була відчинена і містила в собі все, що необхідно для початкових занять, а також декілька книг для читання та поезія, декілька біографій, подорожі, романи та так далі. Містер Рочестер, мабуть вирішив, що цього для гувернантки досить... у кімнаті також стояв кабінетний рояль, абсолютно новий і мав чудовий тон, а також мольберт і декілька глобусів...”

Опис класної кімнати, якою слугувала бібліотека, дає змогу уявити середовище, у якому гувернер з вихованцем проводив більшість часу, а також відображає тогочасні вимоги до обладнання кімнати для навчання та визначає перелік необхідних предметів обстановки: глобуси, рояль, мольберт, книги. Бібліотечка залишена для гувернантки – завуальоване відношення тогочасного суспільства до гувернанток, уявлень про їх розумові здібності, вподобання та інтереси.

Адель, вихованка Джейн Ейр, спричинила немало клопоту своїй гувернантці. Ось як її сприймала Джейн: „...моя учениця виявилася доволі слухняною, однак дуже неуважною дівчинкою; вона зовсім не звикла до регулярних занять...”

Педагогічний такт та педагогічне чуття підказало Джейн, що „...не варто відразу навантажувати її; тому, коли ми наговорились та трішки познайомились, я дозволила їй повернутися до няні...”. маленька учениця була живою, дещо свавільною та розбещеною – і тому, іноді впертою; але, оскільки вона була повністю віддана під опіку гувернантки, і ніхто не втручався у методи виховання, які Джейн використовувала, то дівчинка швидко почала відучуватися від маленьких капризів і стала слухняною і сприятливою до навчання. Успіхи Джейн були зумовлені, безперечно, відносною свободою у навчанні і вихованні маленької француженки та відсутністю тиску з боку батьків, якому, зазвичай піддавалися виховні ідеї, погляди, методи гувернерів.

Об’єктивне ставлення до своєї вихованки допомогло гувернантці уникнути багатьох помилок і не зі псувати її ще більше: „У Аделі не було не було ніяких особливих талантів, ніяких яскраво виражених рис характеру або ж специфічних почуттів або смаків, дякуючи яким вона могла б досягти рівня вищого за звичайний; але не було у неї і вад або ж недоліків, які б ставили її нижче звичайного рівня. Вона мала певні успіхи.”

Джейн Ейр зуміла завоювати любов і повагу мешканців Торнфілда, завдяки своїй гарній вдачі, моральним переконанням, професійним умінням, скромності. Але ці риси характеру не забезпечували і не гарантували відповідного відношення з боку наймачів. Свідченням цього є розповіді представників вищих прошарків суспільства, які відвідали Торнфілд з нагоди приїзду господаря замку. Одна з відвідувачок говорила: „...у нас з Мері, коли ми були маленькі, було понад десять гувернанток. Одні були гидкі, інші смішні, але кожна по-своєму нестерпна.”; „...правда, я не дуже страджала від них (гувернерів), скоріше сама намагалася зробити їх життя нестерпним...Як зараз бачу їх гнів, коли ми, остаточно розгнівим мадам Жубер – розіллємо чай, розкидаємо крихти, або ж голосно стукаємо лінійкою по столу і камінними лещатами по решітці...”; „а ми також дражнили свою гувернантку, але вона була такою доброю, що абсолютно все нам дозволяла. Нічим не вдавалося її вивести з себе. Ми могли робити все, що заманеться: хазяйнувати у її робочому кошику, все вивернути з її шухляд...”

Авторка зобразила стосунки між гувернантками та вихованками такими „теплими” недарма. Адже Шарлота Бронте сама мала нелегку долю і значну частину свого життя заробляла, працюючи домашнім вихователем.

Події, які розгортаються у новелі Стефана Цвейга „Гувернантка”, закінчуються трагічно. У новелі піднімається проблема моральності, особистих взаємостосунків гувернантки та господаря будинку, в якому вона працює, доглядаючи двох маленьких дівчаток. Глибока прив’язаність до молодої гувернантки дає можливість дівчаткам зрозуміти, що їх фройляйн переживає особисте горе. Бажання знайти логічне пояснення змінам у поведінці гувернантки змушує дівчаток робити негідні вчинки: підгляду вати, підслуховувати, шпигувати за фройляйн, та за всіма мешканцями будинку, що, звичайно, негативно відбивається на їхній незрілій психіці, справляє негативний вплив на їх ще не зрілі душі: „Останніми днями дівчаток ніби підмінили. Вони не граються, не посміхаються, очі їх втратили веселий, безтурботний блиск. Ними заволоділи неспокій та розгубленість, похмуре недовір’я до всіх оточуючих. Як тіні вони сновигали по кімнатах, підслуховуючи біля дверей...згодом вони стануть прискіпливими, підозрілими, почали хитрувати і прикидатися...”.

Скромна дівчина, яка любила свою роботу, своїх маленьких вихованок потрапляє у нелегку ситуацію. Зваблена молодим чоловіком (братом господаря будинку), вона втрачає надію на майбутнє. Під тягарем власної провини та черствості її колишнього коханого, вона не в змозі як раніше, повністю віддаватися роботі: „Вона стала зовсім іншою останнім часом. Часто, коли хтось з дівчаток звертається до неї, вона здригнеться, наче її розбудили; погляд у неї такий, ніби вона повільно повертається звідкись з далеку. Годинами вона сидить не рухаючись, занурившись у власні роздуми...Її звичайно горда та швидка хода стала смирнішою, рухи обережнішими...”

Виконання обов’язків фройляйн відповідали вимогам, які висували до неї: фройляйн турбувалася про дівчаток, гралася з ними, вчила їх культурі спілкування, виховувала у них почуття любові до мистецтва, вчила правилам етикету, багато часу проводила з дівчатками у міському парку, відвідувала з дітьми театр.

На жаль, вплив фройляйн був не лише позитивним, невміння відокремити власні проблеми від обов’язків; невміння захистити дівчаток від неприємних переживань, яких можна було уникнути призводять до втрати дитячої віри у дорослих, до появи у дітей почуття безпорадності і самотності, недовіри до дорослих, зокрема, батьків.

Роман Cтендаля „Червоне та чорне” є одним з перших у довгому списку письменницьких розслідувань у справах, слухання яких закінчується тяжким присудом. Саме тому і назвали письменника моралістом з мисленням історика, у якому кутовим каменем усіх суджень про життя є доля, талан особистості. „Хроніка ХІХ століття” – підзаголовок до „Червоного та чорного” – у романі описані реальні події: у грудні 1827 року суд Гренобиля заслухав справу Антуана Берте, сина коваля і домашнього вчителя у дворянських будинках, який стріляв у матір своїх учнів. Прототипом йому у Стендаля став Жюльєн Сорель.

Жюльєн Сорель – син теслі, вчорашній селянин - стикається з хазяями Франції того часу. За досить короткий час він проходить три сходинки „кар’єри” честолюбного простолюдинина – будинок голови провінційного містечка, семінарія, будинок паризького вельможі.

Сорель, який став на шлях пристосувань, не став пристосуванцем до місця, обравши способи завоювання щастя, які були прийняті всіма.

Слід, зазначити, що Cтендаль досить скупий на замальовку побуту, пейзажів, портретів, тому все це завжди пропущено через призму чийогось хвилинного ситуативного сприйняття, що не є просто описом, а частиною душевного стану спостерігача. Тому вперше нас знайомить із Сорелем пан де Реном: „Він молодий причетник чи щось таке, відмінно знає латинь, діти будуть у нього навчатися добре; священик говорить, що характеру нього твердий...”.

Проте причина найму гувернера для дітей зовсім інша, ніж належне виховання і навчання: „нехай подивляться, як діти пана де Ренефе йдуть на прогулянку під наглядом гувернера. Це повинно справити враження”.

Таким чином, ми бачимо, що рушійною силою найму гувернера для тогочасного суспільства було не стільки прагнення піклуватися про власних дітей, надавати їм достойну освіту, скільки бажання звеличитися в очах сусідів, знайомих. Наймач зобов’язувався зі свого боку годувати і одягати гувернера, виплачувати триста франків на рік, але у випадку із Сорелем у результаті торгу ціна за послуги була піднята до чотирьохсот франків на рік.

Cтендаль досить чітко та лаконічно описує, як пані де Реналь уявила гувернера своїх дітей ще до зустрічі з ним: „...гидкий вскуйовжений грубіян, в обов’язки якого входить: лаяти її дітей, лише тому, що він знає латинь – якусь варварську мову, за незнання якої будуть сікти її хлопчиків...”. саме тому, коли пані вперше побачила юнака, вона була здивована, приємно здивована. Так застрілилися дві романтичні натури, які не могли бути разом, але мали багато спільного.

До обов’язків гувернера провінційного містечка входило навчання дітей латині та розвиток їх літературних смаків у відповідності з бажаннями та очікуваннями їх батьків.

Емоційні стосунки вихователя та вихованців не обговорювалися, і у разі негативних стосунків це не мало бути причиною звільнення Сореля. Де Реналь зазначив, що Жюльєн залишить його дім у випадку непошани до нього самого чи до його дружини. Це також вказує, на відсутність професійних вимог до вихователя, які передбачають уміння налагоджувати контакт з дітьми: відповідати за позитивні емоційні стосунки. Проте: „Діти обожнювали його, він їх не любив, його думки були далеко. Щоб не вчинили хлопці, його не можливо було вивести з себе. Він був справедливим, але холодним”.

Але, як амбітна і цілеспрямована особистість, Жюльєна не вдовольняв статус лакея, слуги, хоча і привілейованого, хоча його і любили в домі. Він розумів нікчемність прислуговування, що зачіпало його особистісні домагання: „...він ненавидів та презирливо ставився до вищого суспільства, де йому відводили місце на самому краєчку стола, чим, можливо, і були викликані його ненависть і презирство”.

Таким чином, „Червоне і чорне” Cтендаля, як справжня і реально змальована „Хроніка ХІХ століття” не просто зображує тогочасного гувернера, фіксуючи його обов’язки та статус у суспільстві, а описують внутрішні особистісні переживання свого положення у багатому будинку. Автор розкриває особистісний конфлікт, у якому відображено розуміння справжнього покликання і призначення домашнього вихователя як наставника дітей у мінливому та жорстокому світі, та ті вузькі рамки можливості працювати, які не лише не дозволяють організувати сумісну діяльність, але і обрізають крила натхненню і професійному зростанню.

4. Гувернер ХІХ століття – це не особистісна роль, яку можна виконувати за покликанням чи за наявності певних здібностей. Сучасною мовою – це машина, яка без емоційно оцінює завчений матеріал і не дає прикладу, як мислити самостійно, оцінювати та вдосконалюватися. Звичайно, серед маси таких невиразних вихователів зустрічалися і гідні свого звання. Маючи у світовій скарбниці безліч літературних шедеврів, які змальовують і домашнє виховання, і його творців, персоналій, ми отримуємо картотеку історичних помилок такої педагогіки, тож звернімо на них свою увагу і не будемо повторювати їх з похибкою у часі.