Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Почуття, інтелект, воля. Ідеали в житті людини.↑ Стр 1 из 13Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Предмет: «Людина і світ» Курс: I курс, II семестр Лекція №2 Тема: «Духовність людини. Свідомість і пізнання.» План.
2. Честь, совість,гідність людини. Інтелігентність і порядність. 3. Поняття "дух", "душа", "духовність". Співвідношення духовного і тілесного 4. Правда, хиба, істина – єдність та відмінність. 5. Віра, надія, любов, як духовно - практичні виміри людини. 6. Прекрасне і потворне. Добро і зло – вінець духовності. 7. Розуміння свідомості. Структура свідомості. Свідоме і несвідоме. 8. Свідомість і праця. Спілкування і мова. Суспільний характер свідомості. 9. Що таке пізнання. Розуміння методу пізнання та закону. 10. Розуміння істини. Істина та її критерії. Почуття, інтелект, воля. Ідеали в житті людини. Здатність людини реалізовуватися духовно зумовлює зміни уявлень людини, до яких насамперед належать плани майбутньої діяльності. Саме ці уявні плани майбутніх дій цілеспрямовують життя людини. Цілеспрямована діяльність людини являє собою таку специфічну силу природи, яка спроможна змінювати саму себе, ставати якісно новою обставиною дійсності, що спричиняє нові зміни у світі. Оскільки здатність ставати новою обставиною дійсності повинна мати матеріалізоване існування, самозміна людини відбувається насамперед у формі чуттєвої діяльності. Чуттєвою діяльністю називають подразнення (зміни), що відбуваються в органах чуття. До основних чуттєвих властивостей людини належать зір, слух, смак, нюх, дотик. Саме на основі чуттєвої діяльності виникають почуття людини. Часто плутають поняття "почуття" й "емоція". Вони не тотожні між собою, оскільки основою емоцій є рефлекси, пов'язані з потребами організму, що мають біологічну природу. На відміну від емоцій, основою почуттів є суспільно сформоване ставлення людини до дійсності. Емоціями називають реакції живого організму на вплив зовнішнього середовища, що спричиняються рефлексами. Емоції можуть виникати як наслідок усіх видів чуттєвої діяльності. Емоції спостерігаються і у тварин. Інша справа — почуття. Вони з'являються тільки у людини. Порядність — це почуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальності стосовно долі інших людей. У кожному конкретному випадку це поняття визначає зміст певних вчинків через протиставлення порядності і непорядності. При цьому критеріями слугують суспільні норми оцінки людських дій. Порядна людина є безпосереднім носієм та суб'єктом загальних суспільних цінностей — добра, краси, правди, виявляє себе гідною, достойною, чесною. Як правило, людську порядність вбачають у конкретних позитивних вчинках: відповідальності за долю інших людей, особистій причетності до суспільного життя. Основою порядності людини є її здатність усвідомлювати суспільство як непересічну умову свого існування, тобто найвищу цінність життя. Тому людська порядність обов'язково відбиває життєву, творчу позицію особи — безпосереднього суб'єкта суспільного життя. І навпаки, непорядна людина являє собою руйнівну силу і для суспільства, і для самої себе. Зрозуміло, далеко не кожна людина досягла такого інтелектуального розвитку, що спроможна розуміти та відчувати суспільство як головну умову свого буття. Порядність здебільшого пов'язана з певним рівнем розвитку розумових здібностей, бо потребує уявлення про таку причину власного буття, яку можна усвідомити лише за допомогою мислення. Достатній рівень розвитку мислення та розумових здібностей для бсягнення властивостей буття визначають як інтелігентність. Тілесне — це природно організоване в людині. Оскільки релігійне роздвоєння світу орієнтоване на визнання потойбічних сил як могутніх і таємничих, що мають зовсім інші властивості, ніж безпосередньо відомі нам у побутовому чуттєво даному житті, ставлення до потойбічного можливе лише у формі віри. Обґрунтування цього релігійного положення цілком логічне. Воно полягає у таких міркуваннях: потойбічне знати неможливо, але, оскільки ми маємо факти, що все наявне не можна пояснити відомим, слід визнати існування невідомого; однак невідоме — це те, чого не знаєш, тому його існування нам дане лише у формі віри. Поняття філософська віра означає впевненість в існуванні буття, з яким ми стикаємося щодня, до якого ми належимо, але яке "насправді" завжди залишається не таким, яким ми собі його уявляємо. Тому філософія спрямована на розкриття потаємної суті відомих явищ, керується вірою в її існування. На відміну від релігійного уявлення про таємниче, філософське уявлення здійснюється шляхом переконання в можливості перетворювати невідоме на відоме. За допомогою поняттєвого поділу на "форму" і "зміст", "явище" і "сутність" філософи створюють образ процесу, пізнання раніше невідомого. Формування таких образів відбувається шляхом узагальнення і систематизації уявлень про істотне, суттєве, яке розкриває зміст різних явищ. Зразком таких образів філософи визнають загальні закони природи, історії, мислення. Для всіх означених різновидів віри характерні визнання та впевненість у реалізації ідеалів майбутнього, в можливості реалізувати мету в практичній діяльності, в існуванні сенсу людського буття. Незважаючи на те, що віра може суперечити набутому досвіду, вона визнається непересічною духовною цінністю. Віруюча людина часто вступає у суперечність із аргументами розуму, свідомо стає на шлях, протилежний знанню і науці, покладаючись лише на свої сподівання. Усвідомлюючи, що набуті людством знання про властивості дійсності принципово не вичерпують неосяжність світу, люди можуть цілеспрямувати свою діяльність, керуючись витворами своєї уяви, які не можна вважати знанням (у буденному спілкування ці витвори людської фантазії називають "інтуїцією"). Віра — основа творчих потенцій людини, вона забезпечує здатність особистості долати самообмеженість, адже складові внутрішнього світу людини — досвід, знання, чуттєві образи у пам'яті, душа — часто виявляються як чинники, що обмежують творчість. Позитивність віри як основи творчого ставлення до світу полягає у врахуванні (яке може мати усвідомлений і неусвідомлений характер) тієї обставини, що кожний відомий, досліджений і вивчений процес відбувається завдяки дії безлічі невідомих сил і властивостей, які принципово неможливо пізнати у повному обсязі. Людський досвід завжди обмежений часом існування людини, людства. Якщо визнавати єдиним визначальним чинником цілеспрямованої діяльності лише знання, щось відоме, то людина має бути істотою, яка тільки повторює набутий досвід, не створює нічого нового. Новий досвід при такому розумінні може бути лише наслідком випадкового збігу обставин. Тоді наука, пізнання стають фікціями та байками хитрунів, оскільки реально діє тільки "влада" випадку або воля надприродних істот, що керує людиною як маріонеткою. Однак у реальному, а не в уявному житті людина активно діє, випробовуючи свої версії можливих наслідків, сподіваючись на щасливий кінець своїх нерозсудливих вчинків. Винагорода за ризик, за сміливі активні дії не завжди супроводжує сміливців. Проте без надії, без сподівання та віри в краще взагалі неможливе позитивне вирішення жодної проблеми, що постає перед людьми, бо у кожній з проблем міститься щось остаточно невизначене, невідоме. Цю невизначеність, невідомість, неосяжність для розуму людина практично долає своєю вірою, надією, сподіванням на краще. По суті, саме віра як властивість душі надихає людину на конкретне волевиявлення, на самочинну дію стосовно навколишніх обставин, що перетворює ці обставини із чинника випадковості на чинник необхідності духовної самореалізації. Тому новий досвід, нове знання не є суто результатом випадкового збігу обставин, вони — результат активності людини, її активної науково-пізнавальної діяльності. Завдяки вірі людина робить новий крок у безмежно-невідоме, долає власну обмеженість, що притаманна їй у зв'язку з обмеженістю досвіду, розсудливості. Виявлення діяльної сили віри найчастіше спостерігається у молоді, яка, усвідомлюючи обмеженість свого життєвого досвіду, формулює ідеали безрозсудливої сміливості, живе духом першовідкривача, безапеляційного бажання нових почуттів, вражень, прагне до невідомих світів. Будь-яке наукове та технічне відкриття пройняте вірою. Якщо певна діяльність здійснюється вченим чи інженером уперше, то вона в тому чи іншому моменті не може бути цілком тотожною попередньому набутому досвіду. Отже, діями цих людей керували не тільки знання, а й віра та надія. Так, конструктор першого літального апарата спирався на певний досвід, знання, але не на знання літальних апаратів, оскільки їх ще не було. Тому він у багатьох моментах лише вірив, що його апарат полетить. Якщо перший винахідник вважав, що він "точно" знає, яким має бути літальний апарат,
то його самовпевненість руйнувалася численними невдачами, які часто супроводжують першовідкривачів. Віра є умовою вічного оновлення душі, її омолодження та відродження. Стомлена життєвими невдачами людина, яка зазнала дошкульного краху своїх надій, планів, може перетворитися на душевного старця, що свідомо самообме-жив себе розсудливістю, гірким досвідом, лякається нового, планів, фантазій. Така людина втратила віру, живе умовними та безумовними інстинктами, набутими протягом життя, лише пристосовуючи свою поведінку до потреб дійсності. У повсякденній життєдіяльності людини її впевненість в існуванні сил, на які можна розраховувати, спирається на особливий стан чуттєвих переживань і свідомості — надію. Поняттям "надія" позначають почуття і усвідомлення людиною сподівання на позитивні наслідки змін, що відбуваються у світі. Змістовно це почуття і усвідомлення сповіщають людині її наближення до обраного нею ідеалу чи "віддаленість" від нього. Такий засіб існування думки, основою якого є вже згадане слово, що як засіб спілкування виникло разом зі становленням, формуванням людини протягом еволюції тих тілесних органів людини, які перетворили звуки на тональність слів. Сучасна наука стверджує, що це перетворення передусім пов'язане зі зміною величини, форми язика, голосових зв'язок, горла, піднебіння, щелепи в цілому, тобто самих органів людини. У природній мові фіксуються не лише інформативний зміст, а й почуття, переживання, характер, темперамент, образ того чи іншого народу. Мова відображає стан розвитку інтелекту людини, її душу. Тому античний філософ Сенека звертався до людини: "Заговори, щоб я тебе побачив", а східний мудрець Сааді поетично висловив це так: "Чи розумний ти, чи дурний, чи великий ти, чи малий, не знаємо ми, поки слово не промовив". Проте мова людини як творчої істоти має і штучний характер. Штучною мовою прийнято називати такий спосіб спілкування, який має допоміжне значення, не замінюючи природні мови у повному обсязі: есперанто, мова кібернетичних пристроїв, мова дорожніх знаків, азбука Морзе, різного типу системи сигналізації, попереджень (наприклад, сигнал SOS), а також формули, графіки, схеми, коди, шифри тощо. Штучна мова дає змогу людині оперативно, ефективно діяти в інформаційному просторі та часі. Але вона має і значні вади. Передусім штучна мова досить далека від чуттєвого, емоційного стану людини; це мова "бездушна", вона не має національного колориту, художньої образності, в ній недостатньо чітко виявляються краса і суто особистісне, індивідуальне в людині. І природні, і штучні мови свідчать, з одного боку, про силу людини у цьому світі, а з іншого — про її слабкість. Сила слова — у здатності людини якнайповніше самовиявлятися, організовувати різноманітні форми існування собі подібних, окреслити перед людиною безмежне поле її життя, поділивши його на минуле, сьогодення й майбутнє. Слабкість мови, її обмеженість виявляється в тому, що слово може не тільки окрилити людину (у цьому, між іншим, величезний вплив компліменту, похвали тощо), звеличити її, а й, як уже говорилося, вбити людину, зруйнувати утворені самою ж людиною стосунки із собі подібними. Інколи слово вживається для того, щоб приховати думку. Слово є дороговказом не тільки до оптимізму. Воно може сіяти недовіру, песимізм, вести людину до деградації. Тому людині й людству необхідно пам'ятати, що мова — це оберіг, творець людини, її необхідно плекати. Окремою проблемою є питання двомовності (чи навіть багатомовності). Адже в кожній національній мові є такі виразні засоби, слова та словосполучення, які відображають менталітет народу, особливості його світорозуміння, його душі. Тому відомий вислів "Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина" є особливо актуальним для сучасного людства. Отже, варто зупинитися окремо на тезі, що мова є засобом розуміння світу. На дійсність ми немовби "накладаємо" сітку зі слів, фраз, речень і потім звертаємо увагу передусім на те, що відбито в мові. Згадаймо, як важко нам роздумувати про речі, для яких у нашій мові не знаходимо слів. Мова безпосередньо відображає наше бачення світу: що в ньому нас цікавить, "притягує", а що не варте уваги. Тобто спосіб життя людей зумовив формування мови, котра, у свою чергу, зумовлює формування певного типу свідомості (те, що ми називаємо ментальністю), яка знову-таки відображає світ відповідним набором понять. Видатний німецький філософ XX ст. М. Хайдеггер говорив, що мова — це домівка буття. Ось чому завдання точного й адекватного перекладу з однієї мови на іншу надзвичайно складне, особливо тоді, коли йдеться про складні художні чи філософські речі. Інші реалії повсякденного життя іншого народу й відповідно інші художні засоби їхнього вираження роблять переклад творів набором слів, тобто фактично вони не перекладаються. Природа свідомості, яка має різноманітні форми свого прояву, особливого статусу набуває в суспільному характері свого існування. І якщо раніше мова йшла насамперед про індивідуальну свідомість, то зараз ітиметься про суспільну свідомість, яка в найбільш простому і загальному визначенні розглядається як відображення суспільного буття. Суспільне буття розуміється як реальний процес життя людини, суспільства. Це не що інше, як природно облаштований стан співіснування, взаємозв'язку людей через організацію виробництва і відтворення людини. Суспільне буття — це також організація людиною сукупності системи відносин стосовно виробництва не тільки самої людини, а й умов її існування, особливо благ, необхідних для задоволення тілесних і духовних потреб та інтересів. Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, системою суспільних ідей, теорій, соціальних почуттів, настроїв, ілюзій тощо. У зв'язку з цим прийнято констатувати, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, бо перш ніж щось відображати, те, що відображається, має бути, існувати. Проте й суспільна свідомість є проявом буття, реальністю в системі відносин "людина — світ". Отже, вона є проявом суспільного буття, реальністю в бутті, породженою людиною. А це дає підстави стверджувати, що суспільна свідомість є вищим проявом суспільного буття. Ця особливість виявляється передусім у тому, що суспільна свідомість, як і будь-який прояв свідомості, є творенням образу згідно з яким організується життя людини і суспільства. Таким чином, своєрідність суспільної свідомості полягає в тому, що вона є породженням суспільного буття, тому буття її визначає, і водночас суспільна свідомість є визначником, організатором зміни суспільного буття відповідно до потреб та інтересів людини і суспільства. Суспільна свідомість — це сукупність, система почуттів, звичаїв, звичок, традицій, думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття і функціонують у суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя суспільства у відповідному напрямі. Сутністю суспільної свідомості є те, що, з одного боку, вона є відображенням суспільного буття, тобто має суб'єктивний характер виникнення, а з іншого — ця свідомість набуває статусу об'єктивної реальності, матеріалізується, тобто реально існує як надбання суспільства, яке має і позитивні, і негативні сторони свого існування, адже ідеального суспільства ніколи не було, немає і бути не може. Суспільна свідомість, як і будь-яке суспільне явище, має досить складну структуру, розгляд якої дає змогу зрозуміти не тільки її наповненість, багатство елементів, які її складають, а й осягнути її функціонування, зрозуміти важливість її впливу на гармонізацію відношення "людина — світ". У сучасній літературі стосовно структури суспільної свідомості є кілька точок зору. З нашого погляду, найбільш вдалою, такою, що синтезує багато інших, є розгляд структури суспільної свідомості "по вертикалі", тобто через виділення її основних рівнів, та по "горизонталі" — через виділення форм, існування. З цієї точки зору структура суспільної свідомості набуває такого вигляду: рівнями її є суспільні психологія та ідеологія, а основними формами — економічна, політична, правова, етична, естетична, наукова, релігійна, філософська, історична, екологічна свідомість. Суспільна психологія (вживане поняття "соціальна психологія" відображає науку про суспільну психологію) є сукупністю соціальних почуттів, настроїв, традицій, звичаїв, обрядів, безпосередніх переживань, які існують у реальному суспільному бутті, тобто передусім чуттєвий аспект життєдіяльності суспільства, що визначає безпосередні дії людини, її здатність самореалізуватися у світі. Поняття "ідеологія" почали вживати наприкінці XVIII— на початку XIX ст. у своїх творах французькі мислителі, піонером серед яких був Дестют де Трасі, котрий у працях "Етюд про здатність мислення" і особливо в "Елементах ідеології" визначив ідеологію як "науку про ідеї, про те, як вони виникають, та про закони людського мислення" і вважав, що ця наука має бути такою ж точною, як і всі природничі науки. Але фактично ідеологія як рівень суспільної свідомості стала уявним баченням дійсності. Вона почала вимагати теоретичного обґрунтування цього уявлення та його практичної реалізації. Щодо форм суспільної свідомості, то кожна з них по-своєму відбиває ту чи іншу грань, особливість певної сфери суспільного буття. Наприклад, економічна свідомість є відображенням таких процесів життєдіяльності суспільства, як виробництво, обмін, споживання продуктів людської праці, характеризує відносини сфери виробничої діяльності людини. Основним моментом явища суспільної свідомості в економічній площині є відображення відносин власності, тобто володіння, користування реальними речами, явищами. Політична свідомість — це відображення та ідеальне функціонування відносин щодо влади, способів, методів її завоювання, утримання і використання (про це йтиметься далі). Правова свідомість є відображенням і функціонуванням норм, правил, принципів поведінки в суспільстві, які визначаються державою. Тому вона є волею людини до дотримання права і закону, волею до законослухняності. Естетична свідомість — це відображення і функціонування дійсності на засадах розуміння прекрасного, "за законами краси". Важливу роль у житті суспільства відіграє моральна (етична) свідомість. У наш час (і не лише в Україні) особливу роль має відігравати екологічна свідомість, що випливає із загострення екологічної проблеми як однієї із глобальних проблем сучасності. Різноманітність суспільної свідомості показує, що творення нею образу суспільного буття є найпершим актом діяльності людини, суспільства на шляху перетворення світу в інтересах людини, певного суспільства. Що прочитати? Бородай Ю. М. От фантазии к реальности. — M., 1995. Енциклопедія про все на світі. — К., 1999. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т. К. Чмут — К., 1999. Психологія: Підручник для вузів / Ю. Л. Трофімов — К., 1999. Сковорода Г. С. Кольцо. Разговор дружескій о душевном міре // Повне зібр. творів: У 2 т. — К., 1973. — Т. 1. УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. Франк С. Л. Духовные основы общества. — M., 1992. Барско в А. Г. Научный метод познаний: возможности и иллюзии. — M., 1994. Варді А. Ф. Загадковий світ людини. — К., 1988. Гурьев Д. В. Загадки происхождения сознания. — M., 1986. Загадка человеческого понимания. — M., 1991. Ильин В. В. Теория познания: Введение. Общие проблемы. — М., 1994. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. — М., 1984. Лой А. Н. Сознание как предмет теории познания. — К., 1988. Марков Б. В. Разум и сердце. — М., 1993. Москвичев Л. Н. Знания о мире и мир знаний. — М., 1989. Потебня А. А. Мысль и язык. — К., 1993. Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989. Рыбаков Н.С. Факт. Бытие. Познание. — М., 1994. Спиркин А. С. Сознание и самосознание. — М., 1972. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.
Запитання для самоконтролю 1. Яка відмінність між поняттями "дух" і "душа"? 2. Духовність: варіанти визначення. 3. Визначте поняття "тілесність". 4. Інтелект і воля: характер взаємозв'язку. 5. Визначте функцію ідеалів у суспільній життєдіяльності. 6. Розгляньте поняття "честь", "совість", "гідність" як форми самоусвідомлення особи. 7. Поясніть, чому одне поняття "порядність" охоплює множину понять "честь", "совість", "гідність". 8. У чому полягає єдність та відмінність істини і правди? 9. З якими духовними властивостями пов'язана здатність людини бути прихильною? 10. Поясність, чому віра може бути тільки як наслідок самоусвідомлення. 11. За допомогою яких душевних якостей людина долає свою фізичну обмеженість? 12. У чому полягає зв'язок гармонії з красою? 13. Визначте духовний сенс поняття "добро". 14. У чому виявляється "вторинність" свідомості, її залежність від матерії? 15. Чи можна зрозуміти природу свідомості, якщо вивчати лише мозок людини? 16. Як ви розумієте співвідношення відображення і свідомості? 17. Як ви зрозуміли природу ідеального? 18. Чому трудову діяльність і людське спілкування вважають необхідними передумовами свідомості? 19. Яка структура свідомості? 20. Як пов'язані між собою свідомість і самосвідомість? 21. Чи може людина обмежуватися лише чуттєвим пізнанням? Обґрунтуйте свою відповідь. 22. Як співвідносяться мова і мислення? 23. Що таке суспільна свідомість і яка її структура? 24. Що таке істина, які її ознаки і критерії? 25. У чому сутність заблудження? 26. Як ви розумієте поняття "метод"? Яка його роль у пізнанні? 27. Чи існують закони в самому світі? Дискусійні питання 1. Духовність — потойбічний чи соціальний феномен? 2. Тілесність людини: природа і сутність. 3. Інтелектуальні здібності людини: межа і безмежність. 4. Відмінність релігії і науки при тлумаченні поняття душі. 5. Якою має бути роль соціального ідеалу? 6. Інтелігентність: природне чи штучне в людині? 7. Чи довго жити "правді"? 8. Прихильність і закон: міра співіснування. 9. "Сила" і "слабкість" філософії правди. 10. Межі потворного і прекрасного. 11. Добро — рушійна сила історичного процесу. 12. Чи справедливе положення про те, що свідомість не тільки відображає світ, а й створює його? 13. У чому ви вбачаєте складність вирішення проблеми свідомості? 14. "Знання — це сила", — вважав Ф. Бекон. Поясніть, як ви це розумієте. 15. Які функції свідомості необхідні у житті людини? 16. Чи завжди свідомість є регулятором нашої поведінки? 17. Що, на вашу думку, є складнішим — пізнання "Я", тобто себе (самопізнання), чи пізнання світу? 18. Як ви зрозуміли ланцюжок таких понять: "свідомість" —> "пізнання" —> "знання"? 19. Які прояви несвідомого знайомі вам з власного досвіду? У яких формах проявляє себе несвідоме? 20. На вашу думку, двомовність (чи багатомовність) — це позитивне чи негативне для людини явище? 21. Чим небезпечна для суспільства стихія несвідомого? Словник Авторитет — загальновизнане значення, вплив, поважність особи, організації, колективу, теорії тощо. Абстракція — мислене виділення істотних, суттєвих властивостей речей і явищ та відокремлення їх від неістотних, другорядних. За допомогою абстрагування формулюються наукові поняття. Протилежністю є конкретне — існуюче реально, предметне визначення всіх сторін і зв'язків речі, її властивостей. Відображення — всезагальна властивість матерії, яка полягає у відтворенні ознак, властивостей і відносин відображуваного об'єкта. Здатність до відображення, його характер залежать від рівня організації матерії, про що йшлося у тексті розділу (згадаймо: подразливість — чутливість — психіка — свідомість. Остання властива лише людині). Герой — видатна своїми здібностями і діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість. Гріх — поганий, непорядний вчинок. Доброта — чутливе, дружнє ставлення до людей. Догматизм — сприйняття певного вчення чи положення як вічної (абсолютної) істини, як догми, тобто положення, яке приймається без досвідного обґрунтування і практичної перевірки, на віру. Там, де наявний догматизм, закінчується наука. Егоцентризм — філософський та етичний принцип, за яким індивід, особистість вважається центром всесвіту; також — риса характеру, що полягає в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі. Екстравертний — звернений назовні, орієнтований на зовнішні подразники, націлений на навколишнє середовище. Інтравертний — звернений всередину себе, орієнтований на власні, внутрішні переживання. Звідси — два протилежних типи особистості. Імпульс — внутрішній поштовх, спонукання до якої-небудь дії. Канон — твердо встановлене правило, норма. Конформізм — пасивне, пристосовницьке сприйняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Лик — зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь. Максима — правило, основний принцип, яким користується людина у своїх діях та вчинках. Маріонетка — сліпе знаряддя; виконавець чужої волі. Мода — нестійка, минуща популярність. Парадокс — думка, судження, що різко розходиться зі звичайним, загальноприйнятим і суперечить здоровому глуздові. Покаяння — добровільне визнання своєї провини. Причетний — людина, яка має безпосереднє відношення до якої-небудь справи або до когось. Пам'ять — психічна здатність зберігати у свідомості сприйняття і уявлення після переживання їх. Значення пам'яті неоціненне: якщо її немає, то решта людських здібностей стають непотрібними. Пізнання, мислення без пам'яті неможливі, адже ми не могли б вийти за межі безпосередньо сприйнятих нами об'єктів. Прагматизм — один із напрямів сучасної філософії, представники якого вважають, що істинність знання перевіряється його практичною користю: "істинно все, що корисно". Реальність — те, що є в дійсності, що існує. Об 'єктивна реальність — усе, що існує незалежно від людини, людства (матерія, Всесвіт тощо). Суб 'єктивна реальність — те, що притаманне людині: її думки, почуття (духовний світ людини). Рефлексія — принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення й усвідомлення власного психічного стану. Рефлексія, як свідомість, спрямована сама на себе, тобто є самосвідомістю. Радикал — прихильник крайніх, рішучих дій, поглядів. Рай — за релігійними уявленнями, місце, де блаженствують праведники після смерті. Репутація — загальна думка про окрему особу, групу або колектив людей. Свавілля — схильність діяти на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших. Сором — почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки. Спасіння — те, що рятує від чого-небудь. Спокутувати — нести покарання за злочин, провину. Формалізація — заміна всіх змістовних термінів символами, а всіх змістовних тверджень — відповідними їм послідовностями символів або формулами (згадайте математику).
Предмет: «Людина і світ» Курс: I курс, II семестр Лекція №2 Тема: «Духовність людини. Свідомість і пізнання.» План.
2. Честь, совість,гідність людини. Інтелігентність і порядність. 3. Поняття "дух", "душа", "духовність". Співвідношення духовного і тілесного 4. Правда, хиба, істина – єдність та відмінність. 5. Віра, надія, любов, як духовно - практичні виміри людини. 6. Прекрасне і потворне. Добро і зло – вінець духовності. 7. Розуміння свідомості. Структура свідомості. Свідоме і несвідоме. 8. Свідомість і праця. Спілкування і мова. Суспільний характер свідомості. 9. Що таке пізнання. Розуміння методу пізнання та закону. 10. Розуміння істини. Істина та її критерії. Почуття, інтелект, воля. Ідеали в житті людини. Здатність людини реалізовуватися духовно зумовлює зміни уявлень людини, до яких насамперед належать плани майбутньої діяльності. Саме ці уявні плани майбутніх дій цілеспрямовують життя людини. Цілеспрямована діяльність людини являє собою таку специфічну силу природи, яка спроможна змінювати саму себе, ставати якісно новою обставиною дійсності, що спричиняє нові зміни у світі. Оскільки здатність ставати новою обставиною дійсності повинна мати матеріалізоване існування, самозміна людини відбувається насамперед у формі чуттєвої діяльності. Чуттєвою діяльністю називають подразнення (зміни), що відбуваються в органах чуття. До основних чуттєвих властивостей людини належать зір, слух, смак, нюх, дотик. Саме на основі чуттєвої діяльності виникають почуття людини. Часто плутають поняття "почуття" й "емоція". Вони не тотожні між собою, оскільки основою емоцій є рефлекси, пов'язані з потребами організму, що мають біологічну природу. На відміну від емоцій, основою почуттів є суспільно сформоване ставлення людини до дійсності. Емоціями називають реакції живого організму на вплив зовнішнього середовища, що спричиняються рефлексами. Емоції можуть виникати як наслідок усіх видів чуттєвої діяльності. Емоції спостерігаються і у тварин. Інша справа — почуття. Вони з'являються тільки у людини.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 81; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.15.111.109 (0.018 с.) |