У разі негативної реакції з боку аудиторії на виступ не рекомендується :

наказувати,

висміювати,

соромити,

ігнорувати інтереси аудиторії,

запитувати про мотиви їхньої поведінки.

              

• ГНУЧКІСТЬ ОРАТОРСЬКОГО ВИСТУПУ – один із способів встановлення і збереження контакту оратора зі слухачами; внесення оратором змін у стратегію (уточнення питань для обговорення), тактику (активізації мисленнєвої та емоційної діяльності аудиторії), мовленнєву сферу (здійснення відбору найбільш ефективних мовленнєвих засобів впливу на аудиторію).

• КОНТАКТ З АУДИТОРІЄЮ – взаємини промовця і слухачів, що складаються під час виступу під впливом певних чинників (теми промови, часу виступу, знань, майстерності оратора, його авторитету). З метою встановлення і збереження контакту необхідна така система дій: а) управління поведінкою аудиторії; б) управління власною поведінкою.

У мовленнєвому середовищі студенти застосовують мовленнєві уміння:

– швидко і правильно реагувати;

– планувати власне мовлення;

– передавати зміст мовлення.

Ефективність впливу ритора на аудиторію. Риторвикористовує експресію, голос, вміння «тримати» паузу. Він розуміє настрої аудиторії, її соціальні, релігійні, політичні, професійні інтереси, що породжують різну інтерпретацію тих самих понять, і загалом різний світогляд, світорозуміння.

У промові необхідно уникати індивідуальних психологічних особливостей: надмірної сором'язливості, відсутності «комунікабельності», реакції на обставини.

Комунікабельність ритора проявляється у дотриманні соціальних норм, застосуванні мовленнєвих умінь.

Під час промови між ритором і слухачем проявляється індукований чинник у разі виникнення напруження у мовленнєвому середовищі.

 

Ритор зважає на  такі соціально-психологічні риси аудиторії: 1) норми, настанови, цінності окремої людини; 2) рівень та достатність розуміння інформації, володіння технікою ведення мовлення.

 

Помилки у контакті оратора з аудиторією:

1) естетичне несприйняття за зовнішнім виглядом, манерою поведінки, стилем одягу;

2) інтелектуальна відмінність – швидкість інтелектуальних процесів у людей;

3) мотиваційна відмінність – незацікавлення темою промови;

4) стилістична відмінність – стиль повідомлення не відповідає змісту. Стиль – це співвідношення форми подання інформації до її змісту;

5) лінгвістична відмінність – різноманітний словниковий запас;

6)  ф онетична відмінність – утемпі і швидкості мовлення, якості дикції й вимови;

7) е моційна відмінність – рівень прояву емоцій при викладі змісту промови.       

  Під впливом приємних емоцій аудиторія стає розкутішою, винахідливішою. Почуття емпатії підсилюють співпереживання у сприйнятті змісту промови.

 

Особистісні прояви неякісного контакту:

— людина хоче і може, але не вміє спілкуватися (невихованість, егоцентричність);

— не хоче, не вміє і не може спілкуватися (аутичність, глибока самотність);

— уміє, але вже не може і не хоче спілкуватися (відчуженість, виключеність із соціальних зв'язків, самотність у колективі);

— уміє, може, але не прагне спілкування (самодостатність, відсутність мотивації);

— і може, і хоче, але боїться спілкуватися (соціофобія).

 

     Фахівець з ораторської майстерності Н. М. Тимченко виокремлює основні причини мовленнєвих помилок оратора:

неточність висловлення; нечітка інформація;

     недоречне використання професійних термінів;

неправильне тлумачення намірів співрозмовника;

надмірне використання іншомовних слів;

швидкий темп мовлення; незосереджена увага;

неадекватні інтонації, міміка і жести, що не співпадають з текстом.

3. Сприйняття промови

Чути означає прагнути зрозуміти і запам'ятати почуте. Більшість людей, на думку вчених, погано вміють слухати слова інших, особливо якщо ці слова не торкаються їхніх інтересів.

Уміння слухати розвиває можливість міркувань щодо проблеми, послаблює вплив стресу, напруги, розвиває в іншій людині почуття впевненості у собі. Активне слухання (щирий інтерес, питання) сприяє росту щирості, розуміння і відчуття надійності. Студент має змогу «виговоритися» в момент спалаху емоцій («поділись проблемою з близькою людиною – і вона зменшиться наполовину»).

Уміння слухати – один із головних показників культури людини.

Слухати можна по- різному.

Види слухання

1. Глухе мовчання (відсутність реакції).

2. Підтакування (“ага”, “так-так”, кивання).

3. “Відлуння-реакція” – повторення останнього слова співбесідника.

4. “Дзеркало”- повторення останньої фрази співрозмовника.

5. Спонука (“Ну і… що далі?”).

6. Конкретизуючі запитання (“Що ти мав на увазі?”).

7. Навідні запитання (Що? Де? Коли? Навіщо?).

8. Оцінки, поради.

9. Продовження (коли слухач втручається у промову, підказує слова).

10. Емоції.

11. Логічні висновки з промов співбесідника.

12. Некоректна реакція (“Нісенітниця це все”).

13. Розпитування (ставиться питання за питанням).

14. Зневага до партнера (ігнорування співрозмовника, нехтування його увагою).

Ускладнює слухання

Фізичний дискомфорт. Спека, холод, втома чи головний біль погіршують здатність слухати і приділяти увагу співрозмовнику.

Телефонні дзвінки, інші зовнішні подразники можуть відволікати.

Думки про інші зустрічі, невідкладні справи і термінові повідомлення.

Надмірна заклопотаність собою і власними проблемами ускладнює процес спілкування.

Персоналізація. Припущення, що співрозмовник говорить про вас, хоча це не так, обмежує ваше сприйняття.

Ставлення до співрозмовника. Симпатія чи ворожість до співрозмовника можуть зіпсувати слухання.

Вибіркове слухання. Сприйняття лише частини того, що говорить співрозмовник.