Взаємодія оратора й аудиторії

ОРАТОР – (від лат. orator – говорю) – особа, яка виголошує промову чи інший ораторський твір; той, хто володіє мистецтвом публічного виступу.Особа, яка впливає на інших осіб таким чином, щоб вони прийняли певні твердження або виконали певні дії.

АУДИТОРІЯ – це група осіб, у думках чи поведінці яких повинні відбутися зміни, до яких прагне оратор.

ПРОМОВА – це мовленнєве повідомлення, з яким оратор звертається до аудиторії. Промова повинна відповідати низці вимог, які роблять її переконливою, красномовною, доказовою, логічною, продуманою. Промова як компонент професійно-педагогічного спілкування повинна мати якості позитивної розмови з певними уточненнями щодо голосу, манер, теми…

ОСОБИСТІСТЬ ОРАТОРА – сукупність індивідуальних якостей оратора (розуму, ерудиції, дару слова, методичної майстерності, етичних принципів), що визначають реакцію слухачів і дієвість виступу загалом.

ЕТИКА ОРАТОРА – сукупність моральних норм і правил, що визначають ставлення оратора до своїх обов'язків, до слухачів, до підготовки виступу, до поведінки на трибуні.

ТАКТОВНІСТЬ ОРАТОРА – одна з етичних якостей оратора, що виражається в уважному ставленні до слухачів, у врахуванні їхніх можливостей сприйняття матеріалу різної складності, їх досвіду, знань, інтересів.

ОРАТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ – комплекс певних рис особистості, що визначають її схильність до ораторського мистецтва. Ораторські здібності визначаються загальнокультурним рівнем промовця (вимагають бездоганного мовного апарату, чіткої артикуляції).

КУЛЬТУРА МИСЛЕННЯ ОРАТОРА – усвідомлене дотримання принципів інтелектуальної роботи. До цих принципів належать: систематичне поглиблення знань; уміння зосе­редити увагу на проблемі; системний аналіз явищ; інтелектуальна терплячість; дотепність.

МОВНА МАЙСТЕРНІСТЬ ОРАТОРА – теоретичні знання про мову, вміння і навички володіння усним словом, техніка мовлення, культура мовлення, стиль мовлення.

МАЙСТЕРНІСТЬ ПРОМОВИ – висока культура, художня виразність, стилістична точність, аргументованість і переконливість промови, які виникають внаслідок активної роботи оратора в галузі теорії й практики ораторського мистецтва. Майстерність передбачає наявність професійних знань, умінь, навичок.

 

Загальні правила публічного виступу

Основні моменти мовної підготовки:

1. Визначення цілей промови.

2. Аналіз аудиторії і ситуації.

3. Підбір матеріалу.

4. Написання плану промови.

5. Виголошення промови.

Публічна (ораторська) промова повинна бути:

1. Цікавою і корисною.

2. З правильною композицією: вступ, головна частина і висновок.

3. З орієнтацією на слухачів.

4. Досягати мети.

5. Діалогічною.

6. Ситуативною і реактивною (керованою зворотним зв’язком).

7. Спланованою і організованою заздалегідь, відкоректованою і остаточно сформованою в процесі виступу.

8. З простою конструкцією фраз.

9. Образною та емоційною.

Функціональні стилі виступу – це стійкі різновиди мови для кожної сфери спілкування з урахуванням мовної ситуації.

 

До головних стилістичних ознак (якостей) публічної промови належать:

правильність ( дотримання літературних норм),

ясність і простота ( вміння говорити доступно),

багатство (визначається словниковим запасом людини),

Стислість та емоційність.

 

Правила вербального контакту ритора (Ґісберт Бройніг)

Короткі речення (8-15 слів) формулюють закінчені думки.

Виразність голосу є аргументом переконання.

Паузи психологічно підсилюють увагу, заспокоюють, виокремлюють сказане.

Словниковий запас ритора підсилює вплив промови. Рекомендується частіше використовувати у мовленні дієслова, а не іменники.Дієслова додають вислову наочність, формують чітку картину.

Композиційна побудова промови

Вступ

Завдання:

викликати інтерес слухачів до теми,

     встановити контакт з аудиторією,

     підготувати слухачів до сприйняття промови.

Основна частина

Завдання:

повідомити інформацію,

обґрунтувати власну позицію,

переконати аудиторію,

спонукати слухачів до конкретних дій.

Висновок

Завдання:

підсумувати сказане,

посилити інтерес до промови,

виокремити значення сказаного,

закликати до безпосередніх дій.

Методи, які найчастіше використовують оратори на закінчення промови:

1. Звертання.

2. Повторення основних проблем.

3. Особисті наміри.

4. Вказівка на перспективи.

5. Цитата.

6. Висновок (узагальнення сказаного).

Самоаналіз. Самоперевірка (питання для самоперевірки у разі перегляду відео).

Доцільно дати відповіді на такі запитання:

Чи дотримувався я теми?

Чи висвітлив окреслені пункти?

Чи був створений візуальний контакт (чи охопив поглядом усіх слухачів)?

Чи лунав голос зацікавлено?

Чи був я щирим?

Чи логічно-послідовним був виклад думок?

Чи було виокремлено основну частину?

Чи було досягнуто мети промови?

Чи були жести вільними і доречними?

Чи не вживалися у виступі зайві слова, які послаблювали значення доказів?

Чи була промова зрозумілою для слухачів?

Чи не проголошувалася промова у надто швидкому темпі, який змушував слухачів напружуватися?

Чи виправдано використовувалася наочна допомога?

Чи виявляється у виступі відповідний імідж?

 

Ознаки аудиторії

• ІНДИВІДУАЛЬНО-ОСОБИСТІСНІ ОЗНАКИ АУДИТОРІЇ

- (від фр. individual – особистий) – особливості будови внутрішнього світу слухачів, що включають: спосіб мислення, особливості характеру, тип темпераменту, ступінь розвитку основних функцій – інтелектуальної, емоційної, рухової. Індивідуально-особистісні ознаки вивчаються в процесі безпосереднього спілкування з аудиторією.

• СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНІ ОЗНАКИ АУДИТОРІЇ.  До цієї групи належать такі ознаки, як стать, вік, національність, освіта, професія, склад сім'ї. Вивчення соціально-демографічних ознак аудиторії є першим етапом роботи над створенням психологічного портрета аудиторії.