Теорії походження неоантропів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теорії походження неоантропів



Ще кілька десятиліть тому появу людини сучасного фізичного типу беззастережно пов'язували з рубежем мустьє — верхнього палеоліту (40— 35 тис. років тому), коли відбулися важливі зміни у розвитку матеріальної та духовної культури, остаточно утвердився родовий лад, виникло мистецтво і значно ускладнилися релігійні уявлення. Саме цим часом датуються найдавніші знахідки кісткових решток первісних людей, черепи яких характеризуються високим опуклим лобом, надбрівними дугами (замість властивого архантропам та палеоантропам суцільного валика) та наявністю підборідного виступу. Згідно з гіпотезою американського дослідника Вілсона, в основі якої лежить генетичний аналіз, найдавніші Ноmо sapiens з'явилися приблизно 200 тис. років тому в Африці, півден­ніше Сахари, звідкіля близько 100 тис. років тому почали розсе­лятися в різні куточки земної кулі. У фаховій літературі зверталася увага на наявність підборідного підвищення на нижній щелепі "кенійської людини", яка жила 2 млн. років тому; на досить гранильну будову лоба деяких "родичів" цієї істоти; на редукцію зубів мудрості в архаїчного лантьянського синантропа та ін. Активно обговорювалося питання про роль ранніх європейських гомінідів у формуванні людини сучасного фізичного типу. Більшість сучасних учених погоджується з думкою про те, що саме в Європі 400— 250 тис. років тому остаточно виокремилися дві лінії — пресапієнсів та пренеандертальців, а перші "справжні сапієнси" постали приблизно 100 тис. років тому. Однак загалом питання про час появи на Землі безпосередніх пращурів сучасних людей ще дуже далеке від остаточного вирішення.

Щодо місця виникнення людини сучасного типу існують дві основні гіпотез: моноцентризм та поліцентризм.

Перша гіпотеза в розгорнутому вигляді була викладена Я. Рогін ськім у другій половині 40-х років і здобула чимало прихильників серед радянських учених. Згідно з нею, процес формування неоантропа відбувався в одній, щоправда, досить широкій зоні, яка охоп­лювала Північно-Східну Африку, Передню Азію, Південну та Південно-Східну Європу. Звідки неоантропи розселилися в інші регіони земної кулі. Саме цим, на думку дослідника, можна пояснити морфологічну спорідненість людських рас, відмінності між якими зводяться до другорядних ознак, та відсутність прямого зв'язку між фізичним типом давніх та сучасних людей у багатьох регіонах.

Інші варіанти моноцентризму розробляють сучасні західноєвропейські та американські вчені (П. Ендрюс, Г. Брейер, Л. Шотт, і Г. Стрінгер та ін.), які дотримуються афроєвропейської концепції Прабатьківщини сучасних людей. Згідно з нею, пращури неоантропи - протокроманьйонці — вперше з'явилися на Африканському і континенті, звідкіля згодом мігрували до Європи. На думку Л. Шотта, неоантропи характеризувалися мозаїчним переплетенням архаїчних та прогресивних ознак фізичної будови. Переселившись на територію • Європи, африканські першолюди започаткували дві морфологічні лінії – Homo sapiens sapiens та Homо sapiens neandertalensis, причому Морфологічні особливості пізніх, "класичних" неандертальців сформувалися під впливом ізоляції та генного дрейфу. Схожих поглядів дотримується П. Ендрюс, який виводить родовід неоантропів лише від західних (африканських) архантропів. На його думку, за нижнього палеоліту відбулися дві хвилі міграцій африканських першолюдей до Європи через Передню Азію; внаслідок першої сформувалися "класичні" неандертальці, внаслідок другої — "прогресивні" палеоантропи типу Схул— Кафзех, від яких походять неоантропи. Важливим аргументом на користь цієї гіпотези є "тропічні" пропорції тіла передньоазійських палеоантропів та найчисельнішої групи верхньопалеолітичної людності Європи — кроманьйонців.

Ще більше прихильників мають гіпотези поліцентризму, одну з яких уперше обґрунтував наприкінці 30-х років німецький вчений Ф. Вайденрайх на основі аналізу палеоантропологічних матеріалів. Він виділив чотири основних осередки формування неоантропа, а саме: Східну Азію, де синантроп, трансформований у "синонеандертальця", став пращуром монголоїдних народів Азії та індіанців Америки; Південно-Східну Азію — ареал пітекантропів, морфологічний тип яких ліг в основу фізичних рис австралоїдів; Південну Африку, де простежується еволюційна лінія від "родезійської людини" до негроїдів та капоноїдів — носіїв бушменського типу; Передню Азію — колиску "прогресивних" неандертальців, що від них походять кроманьйонці Європи. В основі концепції Вайденрайха лежить автогенетична теорія еволюції, яка визнає внутрішню здатність організмів до цілеспрямованого поступу. Так, головною тенденцією розвитку гомінідів учений вважав збільшення маси мозку, що спричинювало зміни в будові черепа та обличчя предків сучасних людей. Формування фізичного типу Homo sapiens у різних регіонах земної кулі, за Вайденрайхом, йшло неоднаковими темпами: у Європі він з'явився раніше, ніж, скажімо, у Південно-Східній Азії. Близькі погляди розвивав американський учений К. Кун. Щоправда, він виокремлював не чотири, а п'ять центрів формування Homo sapiens. Два з них знаходяться в Африці: на півночі та в центрі континенту, де сформувались капоноїди, нині зосереджені на півдні, та на півдні, де склалися негрські народи, що згодом перемістилися на північ. Зауважимо, що Кун намагався "пристарити" предків сучасних європейців та африканців, ведучи їхній родовід не від палеоантропів, як це робив Вайденрайх, а від архантропів. Через те окремі вчені вважали, що схема Куна може бути використана для обґрунтування расистських теорій, хоча сам автор категорично відмежовувався від цього.

Своє бачення проблеми походження неоантропа виклав у працях 60— 70-х років відомий угорський дослідник А. Тома, який виділив три основних осередки сапієнтації: західний — європеоїдно-негроїдний — та східні — монголоїдний та веддоавстралоайноїдний. Формування західного центру Тома пов'язує з міграціями афри­канських першолюдей на територію Європейського континенту. Ці пересування відбулися за плейстоцену під час наступу льодовиків, коли між Африкою та Європою існували суходольні переходи. Кожна нова хвиля переселенців витісняла своїх попередників на околиці ойкумени, де вони мешкали невеликими ізольованими гру­пами. Так, нащадки пресапієнсів і ранніх неандертальців під тиском "класичних" неандертальців були змушені переселитися до Пів-денно-Східної Європи, поклавши початок формуванню західної групи неоантропів. Згодом окремі популяції цих людей повернулися у центральні та західні райони Європейського континенту, а інші просунулися в Передню Азію. Тут вони змішалися з місцевими палеоантропами, що стало основною причиною мозаїчного перепле­тення прогресивних та архаїчних ознак, властивого "палестинським" неандертальцям. У західному осередку сапієнтації сформувалися протоєвропеоїди та протонегроїди.

Поштовхом до виникнення східних центрів, за Тома, стали міграції західносибірських першолюдей до Центральної Азії. Тут вони змішалися з популяціями, близькими до синантропів, що спричинило появу протомонголоїдів. Згодом вони вирушили на південний схід континенту, де виник іще один осередок формування неоантропів — веддоавстралоайноїдний.

В основі даної схеми лежать теоретичні уявлення про кібернитичний механізм зворотного зв'язку між розвитком мозку та культурою. Слід мати на увазі, що Тома допускав еволюційні зміни в межах одного виду — Homo sapiens, до якого він відносив не лише неоантропів та палеоантропів, а й архантропів.

У радянській антропології упродовж 60— 80-х років активно розроблялася гіпотеза дицентризму, тобто двох первинних осередків формування людини сучасного фізичного типу, — західного, або євро-африканського, та східного — азійського (В. Алексєєв). Для її обґрунтування використовувалися краніологічні дані, які засвідчують певну морфологічну та хронологічну спадкоємність первісних людей у деяких регіонах Євразії. Виникнення кількох незалежних центрів формування Homo sapiens В. Алексєєв пояснював визначальною роллю соціальних чинників на пізніх етапах процесу антропогенезу.

Загалом донедавна більшість учених схилялися до поліцентризму, однак останні відкриття в галузі молекулярної біології змушують и юну повернутися до думки про формування людини сучасного фізичного типу в одному центрі.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 56; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.147.87 (0.005 с.)