Епізод Великої Французької революції – взяття палацу Тюїльрі (10 серпня 1792 р.)

Перша в Європі буржуазна революція в Нідерландах багато в чому була пов'язана з протиріччям між феодальної Іспанією і перебуваючими під владою іспанської корони Нідерландами, країною народжуваної буржуазії. Тому революція тут прийняла форму боротьби Нідерландів за свою незалежність.

У підсумку Англійської буржуазної революції був знищений абсолютизм, встановилася конституційна монархія, свобода торгівлі та підприємництва, ряд політичних свобод. Почався процес формування правової держави і громадянського суспільства. Процес модернізації стрімко розвивався і в економіці, завершившись промисловим переворотом кінця XVIII ст.

Велика французька революція змела всі станові бар'єри, розпродала землі багатьох дворян селянам, ввела парламентську республіку, рівні права для всіх громадян.

Внутрішньополітичний устрій більшості країн Європи та Америки в 2-ій половині XVII-XVIII ст. зберігав середньовічні риси у вигляді абсолютних монархій. Винятками були Нідерланди, Англія (в 1649-1660 рр.. - Республіка, з 1688 р. - обмежена монархія), Венеціанська та Генуезька республіки, Швеція (1719-1772 рр..), США (з 1783 р.) і Франція (з 1789 -1794 рр..). Епоха Просвітництва та потреби економічного розвитку призвели до трансформації абсолютизму і виникнення такого явища, як освічений абсолютизм. Незважаючи на те, що станові органи управління (парламенти) продовжували своє існування, їх функції, права і привілеї значно знизилися, вони збиралися все рідше і рідше.

Контроль над державою перейшов монарху і його бюрократичному апарату.

Громадський устрій у 2-ій половині XVII-XVIII ст. також зберіг середньовічні, феодальні риси. У багатьох країнах існував поділ на стани, при цьому привілейовані стани – духовенство та дворянство – відігравали вирішальну роль у всіх справах держави, а буржуазія, ремісники і селянство займали підлегле становище. Ситуація стала змінюватися тільки наприкінці XVIII ст., але добитися участі у внутрішній і зовнішній політиці 3-му стану – буржуазії – вдалося в основному за допомогою революцій. Лише в Голландії та Англії буржуазія займала провідне становище, істотно потіснивши дворянство і духовенство.

Незважаючи на розвиток капіталістичних відносин, економіка більшості країн Європи та Америки продовжувала носити переважно феодальний характер. Основною її сферою залишалося сільське господарство, основною робочою силою (у Європі) – залежне або напівзалежні селянство. В Америці використовувалася праця рабів-негрів, місцеве населення фактично перебувало на положенні кріпосних селян. У промисловості провідне місце як і раніше належало цехам, які визначали якість і кількість продукції, що випускається. При цьому, вони завзято пручалися яким би то не було змінам.

Значну роль в економіці європейських країн грали колонії, які постачали необхідну сировину (корисні копалини, ліс, дорогоцінні метали, продукти), дохід від збору податків, мит і збуту товарів.

У XVII–XVIII ст. в Європі існувало три вузли міжнародної напруженості:

1) Західна Європа. Тут протиборствували Англія, Франція, Голландія та Іспанія за панування на морі і в колоніях, за переважання в Європі, в Північній Америці, Карибському басейні та Індійському океані.

2) Південно-Східна Європа. З даним регіоном було пов'язане так зване “Східне питання” - проблема взаємин європейських держав і Османської імперії.

3) Північно-Східна Європа. Протиборчими сторонами в цьому регіоні за панування на Балтиці були Швеція, Данія, ряд німецьких князівств, Польща і Росія.

До початку Нового часу Іспанія, Португалія і Священна Римська імперія втратили провідні позиції в міжнародних відносинах. Їхнє місце зайняли Голландія, Франція і Англія. При цьому Франція претендувала на європейське панування, а Голландія і Англія боролися за панування на морі. До XVIII ст. Голландія зійшла з міжнародної арени, і боротьба продовжилася між Англією і Францією. Вона завершилася перемогою Англії, яка позбавила свою суперницю основної частини колоній і стала першою морською державою, тим не менш, Франція зберегла переважання в Європі. Всі конфлікти між іншими країнами проходили з урахуванням англо-французьких протиріч. Оскільки всі колонії виявилися поділені між провідними європейськими державами, з XVIII ст. широкого розмаху набули війни за переділ колоній. Їх основними учасниками були Англія і Франція.

Культурне життя Європи у другій половині XVII-XVIII ст. пройшло під знаком епохи Просвітництва. Різноманітні напряму в мистецтві (класицизм, рококо, бароко, сентименталізм, романтизм) відрізнялися більше не зовнішнім, а внутрішнім змістом, тобто закладеним у них світоглядом. При цьому культура поступово перестала бути тільки надбанням вузького кола осіб, освіченої еліти суспільства – з XVIII ст. почалося формування масової буржуазної культури.

Великих успіхів у цей період досягла наука. Починаючи з першої половини XVII у., наукові знання виділилися з філософії і оформилися в окремі галузі. Це, у свою чергу, призвело до розвитку техніки і появи численних винаходів.

Значно підвищилися рівень гуманності й освіченості населення. По всій Європі скасовувалися тортури, обмежувалася смертна кара, покращилися звичаї. Були розширені права жінок, які були визнані рівними чоловікам з точки зору інтелектуальних і духовними якостей.

Таким чином, у період з 2-ї половини XVII до кінця XVIII ст., феодальні відносини поступово і неминуче поступалися місцем капіталістичним, станове суспільство перетворювалося в буржуазне, був закладений економічний і культурний розквіт XIX ст. Ідеї та досягнення епохи Просвітництва стали основою, на якій згодом створювалися нові, демократичні держави.

По-друге, лідером світового прогресу однозначно визначається західноєвропейська цивілізація, яка веде активну політику колонізації (як безпосередньо територіальної, так і культурно-цивілізаційної) світу.

По-третє, три буржуазні революції в Європі закладають підвалини розвитку індустріального суспільства, яке власне виникло й утвердилдося в Європі й поширилося в світі. Темпи і глибина поширення індустріального суспільства були різними в різних регіонах світу, аднак жоден з них цей прооцес не оминум. Це є ознакою впливовості й потужності західноєвропейської цивілізації.