Конструктивні форми взаємодії

 В МІЖОСОБИСТІСТНОМУ СПІЛКУВАННІ

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, і спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру, в цілому будує образ світу і свого особистого “Я”.

Це багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Конструктивне спілкування — обмін повідомленнями з метою з'ясувати проблему, цілі та словник співрозмовника, співставити зі своїми об'єктивно доступними відчуттями (зір, слух та інших відчуття).

Зміни, що відбуваються в нашій країні, викликали необхідність появи нової спеціальності “Соціальна робота” та нової професії – соціальний працівник.

За понад 100 років існування в інших країнах Європи ця професія зазнала докорінних змін – від простого піклувальника до фахівця, який здатен побачити й активізувати внутрішній потенціал людини, допомогти їй подолати психологічні проблеми і конфлікти, повернути контроль за власним життям.

Соціальна робота орієнтована насамперед на людину, і базується на умінні спілкуватись, переконувати її.

Людина – істота суспільна, настільки пов’язана з людьми, що її особистістний ріст відбувається лише у взаємодії з людьми. Всі добре пам’ятають правило: Чини з людьми так, як хочеш щоб чинили з тобою.

Спілкування можна класифікувати за дуже багатьма ознаками. Залежно від мовної складової виділяють спілкування вербальне та не вербальне.

За зм і стом спілкування може бути:

Матеріальним – обмін предметами, продуктами діяльності

Когнітивним – обмін інформацією, знаннями

Мотиваційним – обмін інтересами, потребами, бажаннями

Емоційним – обмін емоціями, станами

Діяльністним – обмін діями, операціями, уміннями, навичками

Існують такі види спілкування:

„Контакт масок” – формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співрозмовника. Використовуються звичні „маски”: ввічливість, суворість, тощо.

Примітивне – коли оцінюють іншу людину як потрібну або об’єкт, який заважає. Якщо людина потрібна – активний контакт, якщо заважає – відсторонити, якщо отримали бажане – втратили інтерес.

Ділове – враховуються особливості особистості, що виникають на основі з приводу справи.

Духовне – це міжособистістне довірчо-неформальне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми, і друг зрозуміє „без слів”.

Маніпулятивне – спрямоване на отримання вигоди від співрозмовника з використанням різних прийомів: помста, залякування, обман, демонстрація доброти, тощо.

Світське – суть полягає в безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а те, що треба говорити в подібних випадках.

 

Психологічні правила спілкування:

1. Головна помилка, що ми відтворюємо довгий монолог, при цьому не зважаючи на бажання співрозмовника: задаємо питання і самі на нього відповідаємо.

2. На будь-якому рівні спілкуванні необхідно враховувати стан співрозмовника (як в терезах: співвідношення спілкування і мовчання).Якщо це співвідношення порушується, то одна із цих складових буде компенсуватися і ляже тягарем на плечі близької людини. (Не дали висловитись, і вдома ця людина надолужуватиме те, що не змогла сказати співрозмовнику).

3. Якщо людина збуджена, потрібно пам’ятати, що мова знімає напругу (мовчати і чекати) і навпаки.

Людина не здатна ні до діалогу, ні до монологу – це викликано напругою, але людина цього не усвідомлює Ваше завдання – зацікавити, не вимушено ввести в розмову. (Знайти цікаву тему або побудуйте діалог у вигляді запитань).

4. За добу людина повинна говорити 70% часу. Якщо цей час не вичерпано, то цей час буде компенсуватись або беззмістовними розмовами по телефону, або виясненням стосунків з продавцями, пасажирами транспорту, і т.д.

5. Дуже важливо пам’ятати, що більша частина інформації проходить по-за увагою людини, тому що думки людини „біжать” у 4-10 разів швидше, аніж мова і доки людина чекає закінчення проголошених слів, її мозок то включається, то відключається. Сказане стає непочутим.

 

Психологами розроблені такі відстані між співрозмовниками:

А) інтимна (довірлива) – до 0,5 м.

Б) для розмови з друзями 0,5 – 1,2 м

В) для ділових відносин 1-2 м Чим формальніші відносини, тим довші відстані.

Г) для публічних виступів, доповідей 3-7 м

 

При збільшенні відстані зростає роль погляду в підтримці контакту. При близькому – не сумісні пошуки зустрічного погляду: співрозмовники по черзі дивляться один на одного.

Свідомість людини не терпить, що запитання залишається без відповіді. Це викликає образу і агресію.

При діловому спілкуванні не можна відповідати формально. Від Вас чекають свідомого відношення до розмови (конкретика). Обов’язково потрібно мати ручку і блокнот, щоб нотувати думки співрозмовника. Слова-паразити, а саме: ну ладно, на днях, скоро, іт.д. не використовувати. Увесь час потрібна сила волі, щоб вникати в зміст розмови і своїм виглядом підтримувати співрозмовника (кивком, поглядом). Коли в людей є спільні інтереси, вони зменшують відстань при розмові. Щоб сподобатись людині, потрібно не менше 7-ми разів за 10 хв. Повторити її ім’я.