Міжнародна торгівля відходами

У § 26 Декларації ООН про Навколишнє Середовище записано, що держави відповідають за те, щоб діяльність на їх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль, цього принципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного регіону в інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.

Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронення токсичних відходів, а також не витрачати великих коштів на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або є впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.

Експорт токсичних відходів затримує розвиток екологічно чистих технологій і виробництв. Жадоба наживи призвела до того, що в 1990 р. близько 25 хімічних підприємств Західної Європи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії в районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. Організації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживає великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронення відходів у кілька разів перевищує національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральної Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа. Тому лише за останні два роки було здійснено близько 40 спроб захоронити на її території токсичні речовини (230 і промислових відходів, понад 100 т непридатних для використання хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).

У 1994 р. в Україну почали у великих кількостях надходити імпортні пестициди, багато з яких заборонені на Заході й використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестицидів, жадобу та екологічну неосвіченість бізнесменів.

Зрозуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства, посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — не виробляти їх.

Лекція 10 Проблема забруднення природного середовища та стійкості геосистем до антропогенних навантажень.

«Дорога цивілізації вимощена

консервними бляшанками.»

Альберто Моравіл

План

1. Категорія «забруднення». Основні антропогенні забруднення навколишнього середовища.

2. Види забруднень та їх сплив на компоненти природи, живі організми. Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень.

1 .Забруднення — це зміна якості навколишнього середовища, що призводить до негативних наслідків.

Розрізняють природні й антропогенні забруднення. Природне виникає в результаті природних причин — виверження вулканів, землетрусів, катастрофічних повеней, пожеж. Антропогенне забруднення — результат людської діяльності.

Сьогодні загальна потужність джерел антропогенного забруднення в багатьох випадках перевершує потужність природних. Природні джерела нітроген оксиду викидають 3О млн т на рік, а антропогенні — 35-50млн т; сульфур діоксиду — відповідно, 30 і понад 150млн т. У результаті діяльності людини свинцю потрапляє в біосферу в 10 разів більше, ніж у процесі природних забруднень.

За масштабами забруднення поділяють на такі види:

•   глобальні (планетарні): озонові дірки, кислотні дощі, парниковий ефект, підвищення рівня радіації і забруднення Світового океану;

•   регіональні: забруднення окремих частин країни, басейну окремої річки, моря;

•   локальні: невеликих масштабів від локальних джерел забруднення (вихлопна труба конкретного автомобіля, викид газоподібних чи твердих відходів окремого підприємства).