Тема 3. Науково-технічна революція і формування

Суспільства нового типу

 

Прогрес засобів праці, а отже, й техніки почався з часу виникнення первіснообщинного ладу, застосування переважно кам'яних знарядь, кістки та рогу, а перехід до металевих знарядь праці, зокрема бронзових, відбувся за рабовласницького способу виробництва, в якому мав місце певний розквіт науки, культури і мистецтва. Водночас технічний прогрес здійснювався відокремлено від наукового прогресу аж до кінця XVIII — початку XIX ст. І лише починаючи з цього періоду, тобто промислової революції, почалося швидке зближення наукового й технічного прогресу і як наслідок — поява цілісного науково-технічного прогресу (НТП), процесу перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, який тривав близько двох з половиною століть і завершився лише в середині 50-х років XX ст. — з часу розгортання науково-технічної революції. Якщо до промислової революції техніка розвивалася на основі поступового нагромадження емпіричних знань, то з цього часу вона стає результатом цілеспрямованого вивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів.

Внаслідок промислової революції виникла крупна машинна індустрія, в якій, на відміну від мануфактури, що базувалася на ручній ремісничій техніці, з'являється робоча машина, яка приводить у дію знаряддя праці (раніше вони знаходилися в руках людини), використовує їх одночасно набагато більше, ніж людина, і значно більшої потужності. Це зумовлює появу нових суперечностей, новий тип взаємодії між особистими і речовими факторами виробництва, а отже, нове джерело економічного прогресу.

Науково-технічна революція (НТР) як революційна форма НТП означає виникнення принципово нових засобів праці, нових предметів праці, джерел енергії, форм і методів організації виробництва, якісно нової основної продуктивної сили. Внаслідок цього революційних змін зазнає вся система продуктивних сил (в т.ч. процес взаємодії елементів цієї системи), техніко-економічних відносин. Тому сутність НТР полягає у революції в технологічному способі виробництва, а отже, у взаємодії людини з природою (як змістові продуктивних сил), відносинах спеціалізації, кооперування тощо. Зокрема, домінуючою формою суспільного поділу праці з часу розгортання НТР став одиничний поділ праці, в т.ч. його інтернаціоналізація, за якої десятки, навіть сотні підприємств у межах однієї або багатьох країн виготовляють окремі деталі й навіть здійснюють окремі операції для одного кінцевого виробу. Основними рисами НТР є: 1) перетворення науки на безпосередню продуктивну силу; 2) кардинальні зміни в техніці; 3) докорінні перетворення головної продуктивної сили; 4) революційні зміни у предметах праці, поява принципово нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями; 5) впровадження радикально нових технологій, основою яких є нові фундаментальні відкриття (лазерні, плазмові та ін.); 6) революція у використовуваних людьми силах природи; 7) революція у формах і методах організації виробництва; 8) революція у засобах зв'язку.

Революційні перетворення у техніко-економічних відносинах зводяться насамперед до радикальних змін у суспільному поділі праці, зокрема в пріоритетності одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі, у зменшенні розмірів економічно ефективних підприємств.

З середини 70-х років почався другий етап розвитку НТР, який характеризується новими кардинальними змінами в технологічному способі виробництва. Такими змінами є насамперед мікропроцесорна революція (зміст якої — електронна автоматизація матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості, інших сфер діяльності людини), біотехнологічна революція (має на меті створення нових організмів з наперед заданими властивостями за допомогою генної та клітинної інженерії), поява промислових роботів нового покоління, або інтелектуальних роботів, швидкий розвиток космонавтики в практичних цілях тощо.

Результатом другого етапу НТР є поява в системі продуктивних сил ще одного елемента — інформації. Основні риси НТР, принципові зміни в технологічному способі виробництва на другому етапі зумовлюють виникнення нового технологічного способу виробництва, заснованого на автоматизованій праці, що передбачає в майбутньому створення машин самими машинами, заводів-автоматів з обмеженою кількістю працівників найвищої кваліфікації.

Автоматизоване виробництво передбачає дію тенденції до подолання процесу розчленування праці на елементарні операції й заміну безпосередніх зв'язків між людиною і речовими факторами виробництва опосередкованими зв'язками через комп'ютерні або диспетчерські пункти. Водночас це означає, що із застосуванням новітніх технологій відбувається вплив на структуру речей на молекулярному, атомному і субатомному рівнях. Управління процесом обробки предметів праці самими машинами дає людині можливість вийти з безпосереднього виробництва і виконувати функції регулювальника та контролера, що означає появу працівника нового типу, початок розвитку людини як самомети (тобто спрямованість процесу виробництва на розвиток творчих здібностей людини, вдосконалення її фізичного, психічного стану, інтелектуальних задатків тощо), отже, розвиток всіх сутнісних економічних сил людини, досягнення нею найвищого рівня економічної свободи.

Розгортання НТР зумовлює появу нових типів суспільства, зокрема інформаційного суспільства (в т.ч. інформаційної економіки), постіндустріального суспільства, кібернетичного, технологічного тощо.

В інформаційному суспільстві основним товаром є інформація, в постіндустріальному — теоретичні знання. На цій основі істотно змінюються інші сторони економічної системи і суспільних відносин (соціальних, правових, політичних тощо).

Тема 4. Людина і економіка

 

Людина, її потреби, інтереси й цілі — найважливіше Джерело прогресу, основна рушійна сила розвитку суспільства. Двома найважливішими сторонами (суперечностями) людини є біологічна й соціальна. Тому людину називають біосоціальною істотою. Біологічна сторона людини означає її належність до природи: вона є природною істотою, наділеною природними силами. Тому й праця з фізіологічного погляду — це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, м'язів, органів чуттів тощо. З цього випливає, що для відтворення людини необхідно насамперед зберігати й підтримувати індивіда як біологічне явище, задовольняти його фізіологічні потреби, що є першоосновою її фізичного, психічного та емоційного стану.

Соціальна сутність людини означає її причетність до суспільних відносин, розкриття цієї сутності в таких підсистемах цих відносин, як техніко-економічні, відносини економічної власності, соціальні, правові, політичні, національні, культурні, ідеологічні тощо. Соціальна сутність людини збагачується, коли вона бере участь в економічній, правовій, політичній та інших видах діяльності.

Біологічній і соціальній сторонам людини відповідають певні види діяльності й типи власності. Першій найбільшою мірою відповідає особиста (в т.ч. приватна) власність, другій — колективний і суспільний характер праці та колективна й суспільна форми власності.

Між цими трьома типами власності повинні існувати оптимальні пропорції, порушення яких призводить до гальмування рушійних сил економічного прогресу, зниження стабільності економічної системи. Оскільки за сучасних умов переважає колективний характер праці (порівняно з індивідуальною), посилюється колективна й суспільна природа продуктивних сил, то домінуючими типами власності повинні бути колективна і суспільна. Із здійсненням приватизації та роздержавлення економіки в Україні частка приватної власності (що належить окремій особі, максимум сім'ї) має становити приблизно 15—20% в загальній структурі власності, частка державної — 30—35%, решта повинна належати трудовим колективам. Відповідні пропорції встановлюються між індивідуальними, колективними і суспільними економічними інтересами. Суперечності між названими видами діяльності, типами власності й формами інтересів є важливими рушійними силами розвитку самої людини, соціально-економічного прогресу суспільства. З метою подолання відчуженості трудящих від засобів виробництва і результатів виробництва, від управління власністю необхідно трансформувати всі аспекти власності. Найважливішим з них для розвитку всіх сутнісних сил людини є економічний аспект, органічно пов'язаний з економічною сутністю людини. Ця сутність також розкривається у взаємодії, а отже, суперечливій єдності людини-працівника і людини-власника. Основними рисами людини-власника, відповідних потреб в економічній власності є її власність на засоби виробництва (за сучасних умов — у формі акцій та облігацій), на частку виробленого продукту, на частку національного багатства, а також на управління власністю. Залежно від сфери діяльності людина-працівник може мати потреби в інтелектуальній власності (патентах, ліцензіях, програмах математичного забезпечення тощо), власності на інформацію тощо. Залежно від структури суспільства розрізняють економічні, соціальні, правові, політичні, національні, культурні та інші потреби.

Потреби — це мотив людини (у даному разі як біосоціальної істоти), що спонукає її до діяльності. Вони зароджуються у формі об'єктивної мети, конкретної цілі людини. Тому сутність людини можна також розглядати як сукупність її потреб та інтересів. Визначальними з-поміж них є економічні потреби, які являють собою ідеально внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів її родини.

Серед економічних потреб розрізняють абсолютні (визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством), дійсні (ті, що задовольняються за оптимальних обсягів виробництва) і фактичні (визначаються співвідношенням цін на товари й послуги і грошових доходів населення). Розмежовують також фізіологічні, соціальні та духовні потреби.

Серед економічних потреб розрізняють потреби людини-працівника і людини-власника. З-поміж потреб людини-працівника важливу роль відіграють потреби в якісному вдосконаленні умов праці (санітарно-гігієнічних та ін.), У вільній і творчій праці (у розвинутих країнах світу їм віддається перевага навіть порівняно з потребами у зростанні розміру заробітної плати), власному вдосконаленні тощо. Серед потреб людини-власника вагому роль відіграють потреби у привласненні частини прибутків (на дивіденди, вклади в ощадних банках та ін.)., в управлінні власністю на рівні окремого підприємства, галузі.

Усвідомлені людиною економічні потреби набувають форми економічних інтересів, а ті, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних планах людини, практичних кроках щодо їх досягнення. Економічні інтереси є також формою вияву відносин власності, різних її типів і форм. Оскільки основними типами власності є колективна, суспільна і приватна, то відповідно існують три типи економічних інтересів. У межах кожного з них виділяють різні форми (наприклад, колективна трудова, колективна капіталістична, кооперативна), що є основою по дальшої конкретизації різних типів економічних інтересів Головним джерелом економічного прогресу є колективи інтереси, а з-поміж них — інтереси трудових колектив» Це передбачає необхідність під час проведення роздержавлення і приватизації в Україні першочергового врахування інтересів трудових колективів і формування трудової колективної власності.