Обоє поділяються на гуморальний і клітинний.

Фактори природженого і набутого імунітету

Природжений імунітет (неспецифічна резистентність	Набутий (специфічний) імунітет
Шкіра та слизові оболонки: сальні і потові залози, миготливий епітелій слизових оболонок, травні ферменти	Гуморальні фактори захисту: В-лімфоцити, антитіла (імуноглобуліни)
Гуморальні фактори захисту: лізоцим, комплемент, фібронектин, інтерферони, білки гострої фази, природні антитіла, пропердин, β-лізин та ін.	Клітинні фактори захисту: Т-лімфоцити: хелпери, кілери, супресори; імунний (специфічний) фагоцитоз.
Клітинні фактори захисту: фагоцити (неспецифічний фагоцитоз), кілерні клітини

Набутий імунітет:природний і штучний. Обоє поділяються на активний та пасивний.

Активний природний:інфекція,контакт із патогеном.

Пасивний природний:антитіла від матері до плода через плаценту.

Штучний активний:вакцинація.

Штучний пасивний:введення сироватки (гамма-глобуліни).

 

Імунна (лімфоїдна) система

Органи імунної системи разом складають єдиний дифузний орган, поєднаний спільною функцією. Маса його близько 1,5-2,0 кг, а кількість лімфоїдних клітин сягає астрономічних цифр, при цьому кожна десята клітина організму здійснює функцію імунологічного нагляду

Анатомо-фізіологічний принцип побудови імунної системи – органно-циркуляторний. Тобто є лімфоїдні органи, але лімфоцити не “сидять” у них постійно, а інтенсивно рециркулюють між лімфоїдними органами та нелімфоїдними тканинами через лімфатичні судини і кров: через один лімфовузол протягом 1 год. проходить біля 10 млрд. лімфоцитів. Із загальної кількості лімфоцитів організму в кожен момент часу в крові міститься лише 0,2-2,0%.

Локалізація імунної системи

1 – червоний кістковий мозок;2 – тимус;3 – лімфоїдна тканина слизових оболонок;4 – лімфатичні вузли;5 – лімфатичні судини;6 – грудна лімфатична протока;7 – селезінка;

Печінка;9 – внутрішньоепітеліальні лімфоцити.

Органи імунної системи

Центральні: тимус (дозрівання Т-клітин);Червоний кістковий мозок(дозрівання В-клітин).

Периферичні:інкапсульовані - лімфовузли(елімінація АГ з лімфи і тканинної рідини),селезінка(елімінація АГ із кровотоку)

Неінкапсульовані: лімфоїдна тканина слизових оболонок,шкіри,носоглотки,ШКТ,шкіри)

Усі її відділи(некапсульованої) функціонують як єдине ціле. Інтегральний зв’язок між слизовими оболонками забезпечує секреторна імунна система, яку ще називають місцевим імунітетом.

Система комплементу

Назва походить від слова “ complementer” (той, що доповнює), оскільки на початку ХХ ст. було виявлено гіпотетичний фактор, який доповнював антитіла у лізисі і фагоцитозі бактерій, що й дістав назву комплемент. Надалі з’ясували, що комплемент – це система сироваткових білків та кількох білків клітинних мембран.

Дев ’ять перших відкритих білків системи комплементу позначили буквою ”С” (за першою буквою слова “ complement ”) із відповідними цифрами: С1, С2, С3, С4, С5, С6, С7, С8, С9. Номери при букві “С” присвоювали в міру відкриття конкретних білків, і їх порядок (1, 2, 3 і т.д.) не відповідає почерговості вступу в дію у процесі активації всієї системи.

Функції системи комплементу

Система комплементу здатна без участі антитіл руйнувати мембрани багатьох видів бактерій.2.Продукти активації комплементу приваблюють до місця реакції фагоцити.3.Покриваючи поверхню бактерій, компоненти комплементу полегшують фагоцитам їх розпізнання та поглинання.

Шляхи активації

Системи комплементу

В нормі система комплементу знаходиться у “сплячому стані”. При появі у внутрішньому середовищі мікроорганізмів система активується. Відомо 3 шляхи активації системи комплементу: класичний, альтернативний і лектиновий.

Класичний шлях активації ініціюється комплексами АГ-АТ.

Альтернативний шлях активації – безпосередньо мікробами

Лектиновий шлях активації розпочинається зі зв’язування з вуглеводом (маннозою) мікробних клітин такого білка сироватки крові як лектин. Далі спеціальна протеаза розщеплює С4 і наступні реакції проходять по класичному шляху.

Компоненти комплементу С5, С6, С7, С8, С9 колективно отримали назву мембраноатакуючий комплекс, оскільки він формує пори в мембрані мікробних клітин (перфорація мембрани) і, як наслідок, лізис мікробних клітин.

Білки гострої фази

Білками гострої фази називають кілька білків сироватки крові, концентрація яких значно зростає при запальних процесах. До цих білків належать С-реактивний білок (СРБ), фібриноген, маннозо-зв ’язуючий лектин, серомукоїд. Основне місце їх синтезу – печінка. Значна кількість цих білків з ’являється у крові протягом перших 2 днів розвитку гострого процесу, коли специфічних АТ ще немає. Останні зможуть продукуватися лише через 5-7 днів.

Назва “С-реактивний білок” походить зі спостереження, що цей білок зв ’язує стафілококи групи С.Таке явище, коли зв’язування мікроба в комплекс з певним білком забезпечує можливість поглинання цього мікроба фагоцитом, називається опсонізацією (від лат. о psonі n – посилюючий).

Білки, здатні обволікувати мікроби і посилювати їх фагоцитоз, називають опсонінами. До них належать імуноглобуліни, білки гострої фази, компоненти комплементу та інші.

Інтерферони

Це глікопротеїни, що виробляються клітинами у відповідь на вірусну інфекцію та інші стимули. Розрізняють три види інтерферонів (ІФН): ІФН- α, ІФН- β, ІФН- γ. Перші два володіють противірусним та протипухлинним ефектом, а третій регулює специфічну імунну відповідь та неспецифічну резистентність.

У нормі ІФН- α продукується мононуклеар-ними фагоцитами (інша назва – “лейкоцитарний” ІФН), а ІФН- β – фібробластами (“фібробластний” ІФН). ІФН- γ (“імунний” ІФН) продукується Т-лімфоцитами і природніми кілерами.