Попит і пропозиція в міжнародній економіці

Міжнародна економіка є невід’ємною частиною загальної теорії ринкової економіки, яка досі не змогла дати універсального методу аналізу фундаментальних проблем та способу вирішення прикладних економічних задач, придатного для усіх країн чи їх груп.

Економісти досі сперечаються про спосіб та ступінь впливу держави на економічні процеси. Всі існуючі на сьогодні макроекономічні школи можна умовно поділити на три основні групи.

1. Неокласична школа. Основною проблемою вважається загальна рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції. Допускається, що ціни приводять попит і пропозицію до рівноваги, конкуренція і ринок досконалі. Держане втручання небажане.

2. Неокейнсіанська школа. Основною проблемою вважається пояснення макроекономічних коливань навколо точки рівноваги. Головний недолік ринку – нездатність цін і заробітної плати миттєво реагувати на зміни попиту і пропозиції і зрівноважувати їх. Тому потрібне державне регулювання економіки.

3. Школа раціональних очікувань. Пояснює поведінку суб’єктів господарювання тим, як вони оцінюють майбутню поведінку інших суб’єктів і розвиток макроекономічних показників. Зміна очікувань приводить до корекції економічної політики держав.

З неокласичної теорії відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар врівноважують один одного, що проявляється у виникненні ціни рівноваги.

Сукупний попит (aggregate demand, AD) – обсяг виробництва товарів, які споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція (aggregate supply, AS) – обсяг виробництва товарів, які виробники готові колективно запропонувати на ринок при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція забезпечується виробництвом всередині країни та надходженнями з-за кордону. Сукупний попит визначається споживанням населення та господарюючих суб’єктів даної країни та споживанням резидентів інших країн.

Якщо вертикальну позицію займе крива сукупної пропозиції (AS), це означатиме, що скільки не збільшуй ціни, обсяги виробництва не зростуть (бракує ресурсів). Абсолютна нееластичність.

Міжнародний розподіл факторів виробництва

Фактори виробництва (ФВ, factor of production) – ресурси, які необхідно затратити для виробництва товару.

Праця (labor) – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних результатів, включаючи підприємницькі здібності.

Земля (land) – все, що надала природа у розпорядження людини для його виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси, сонячне світло). Якби ж то Земля знала.

Капітал (capital) – накопичений запас коштів у виробничій, грошовій та товарній формах, необхідний для створення матеріальних благ.

Фактори виробництва (ФВ) основні (basic) – за походженням – ті, що країна отримала від природи або в результаті тривалого історичного розвитку; мають низьку міжнародну мобільність.

ФВ розвинуті (developed) – за походженням - ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень; мають високу міжнародну мобільність.

ФВ загальні (general) – за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різноманітної продукції; мають високу міжнародну мобільність.

ФВ спеціальні (special) – за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати для випуску в одній галузі або для створення однієї або дуже вузької групи продукції; мають низьку міжнародну мобільність.

Однак різні країни по-різному забезпечені факторами виробництва (на щастя чи на жаль, прокляття ресурсів, С’єрра Леоне (алмази), Японія – немає нічого).

Тому виникає міжнародний розподіл праці.