Особисті немайнові права та обов’язки подружжя

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 3Следующая ⇒

ЛЕКЦІЯ 3

«Права та обов’язки подружжя»

Київ-2012

План.

§ 1. Підстави виникнення та класифікація прав та обов’язків подружжя.

§ 2. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя.

§ 3. Загальна характеристика майнових прав та обов’язки подружжя.

§ 4. Шлюбний договір.

Література нормативно-правові акти [1]:

1. Сімейне право України: Підручник // За ред. Гопанчука В. С. - К.: Істина, 2002.

2. Сімейне право України: Підручник // Л.М.Баранова, В.І.Борисова, І.В.Жилінкова та ін.; За заг.ред. В.І.Борисової та І.В. Жилінкової. – К.: Юринком Інтер, 2004.

3. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

4. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України // За ред. Ю.С.Червоного. – К.: Істина, 2003. – 464 с.

5. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України вiд 01.03.2002 - 2002 р., № 7, стор. 1, стаття 273

6. Р.Стефанчук „Система особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері сімейних відносин: до питання вдосконалення” // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. www.univ.km.ua

Щодо особистих немайнових відносин, то тут спостерігалося єдинство позицій щодо практичної неможливості їх регулювання правовими нормами.

Так, Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини членів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким, що не досягає мети” [[1];406]. На думку цивілістів, ці відносини є поза сферою правового впливу і можуть регулюватися лише моральними, етичними, частково - релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іронічно коментував спроби законодавця врегулювати деякі відносини подружжя. Він писав, що загальновизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106, 107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка - перебувати в любові до свого чоловіка [[2];101]. К. Кавелін однозначно висловився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням... ”[[3];4].

 В.А.Умов і К.Кавелін особисті відносини в сім'ї не визнавали предметом правового нормування. Д.І.Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімейних відносин нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми - державного права (бо вони ґрунтуються на засадах влади та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відносин, на його думку, мають бути розглянуті у цивільно-правовому ракурсі тільки у разі потреби, для розуміння їх майнової сторони [[4];34].

Крім того,

- на існування особистих немайнових прав подружжя не пливає спільне чи роздільне проживання дружини та чоловіка;

- вони є визначальними для сімейних відносин;

- при їх здійсненні подружжя зобов’язані враховувати інтереси сім'ї;

- подружжя може їх припинити, розірвавши шлюб.

Шлюбний договір.

  Шлюбний договір може бути укладено:

- особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (набирає чинності у день реєстрації шлюбу),

- подружжям (набирає чинності у день його нотаріального посвідчення).

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Зміст шлюбного договору:

 - майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки (правового режиму майна; порядку користування житлом; права на утримання);

 -  майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

 Шлюбний договір не може:

-  регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми;

 - зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК;

- ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

- містити умови про передачу у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Одностороння зміна умов шлюбного договору або одностороння відмова від шлюбного договору  не допускається.

 Шлюбний договір може бути змінено:

- подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

- судом на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Розірвання шлюбного договору або відмова від нього:

 - подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

- на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

 Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Щодо особистих немайнових відносин, то тут спостерігалося єдинство позицій щодо практичної неможливості їх регулювання правовими нормами.

Так, Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини членів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким, що не досягає мети” [[1];406]. На думку цивілістів, ці відносини є поза сферою правового впливу і можуть регулюватися лише моральними, етичними, частково - релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іронічно коментував спроби законодавця врегулювати деякі відносини подружжя. Він писав, що загальновизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106, 107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка - перебувати в любові до свого чоловіка [[2];101]. К. Кавелін однозначно висловився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням... ”[[3];4].

 В.А.Умов і К.Кавелін особисті відносини в сім'ї не визнавали предметом правового нормування. Д.І.Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімейних відносин нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми - державного права (бо вони ґрунтуються на засадах влади та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відносин, на його думку, мають бути розглянуті у цивільно-правовому ракурсі тільки у разі потреби, для розуміння їх майнової сторони [[4];34].

Особисті немайнові права та обов’язки подружжя

В новому Сімейному кодексі України кількість норм, що регулюють особисті немайнові відносини, було збільшено порівняно з Кодексом про шлюб та сім'ю України. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя визначені у главі 6 Сімейного кодексу України.

До особистих немайнових прав та обов’язків подружжя належать:

Ø право на материнство (батьківство);

Материнство – це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію – народжувати дітей, утримувати та виховувати їх.

Батьківство – факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження.