Лексика СУчасної української Літературної Мови

З погляду вживання

Динаміка лексичного складу української мови

Лексичний склад української мови, як і будь-якої іншої, безперервно розвивається, що зумовлено таким же безперервним розвитком людського суспільства. Поява у мові нових або розширення значень існуючих слів викликається потребою людини називати нові предмети, явища, поняття. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює випадіння з ужитку слів, що їх позначали. Поява нових і втрата старих слів – два процеси, що діють у мові постійно. Причому перший з них випереджує другий: у мові нових слів завжди з’являється більше, ніж зникає старих.

Обидва процеси характеризуються поступовістю, довготривалістю. Нові слова або окремі нові значення давніх слів набувають поширення, стають активно використовуваними в житті і діяльності людей звичайно не відразу, а протягом певного часу. Так само не відразу виходять із загального вжитку й старі слова або їх окремі значення: дедалі рідше використовуючись, вони поступово зникають із словникового складу мови.

Таким чином, у мові в будь-який період її існування можна виділити два шари лексики: активний і пасивний.

 

Активна лексика сучасної української літературної мови

До активної лексики СУЛМ належать звичайні, без помітної новизни або застарілості сучасні слова. Щодо поширеності вживання вони поділяються на дві великі групи:

1) загальнонародні слова, вживані в усіх стилях писемного і усного різновидів української літературної мови, використовувані в усіх жанрах сучасної художньої літератури, в народній творчості, в публіцистичних, науково-популярних, суспільно-економічних і наукових працях: жити, любов, думати, хліб, мудрий, совість, день…

2) широковживані в різних галузях науки і мистецтва, техніки і виробництва терміни і номенклатурні слова: синтагма, фонема, омонім, катет, електрон… Подібні слова активно використовуються лише в окремих спеціальних різновидах мовної діяльності, тому вони можуть бути зрозумілі й не всім носіям української літературної мови.

Поряд з активною лексикою мови існує активний запас слів окремих її носіїв – це слова, які не тільки зрозумілі, а й активно використовуються в мовній діяльності окремої особи.

Пасивна лексика української мови

До пасивної лексики СУМ належать слова, які рідко вживаються її носіями в повсякденному спілкуванні. Пасивну лексику теж можна поділити на дві групи. До першої з них належать застарілі слова, які вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові внаслідок того, що відпадає або вже відпала потреба користуватися ними при називанні предметів, явищ, подій сучасної дійсності. До другої – нові слова, які недавно виникли і ще не стали загальновживаними або активно ще не використовуються у мові.

Таким чином з погляду активності і повсякденного вживання у лексичному складі СУЛМ розрізняють слова: а) звичайні, сучасні; б) застарілі, або архаїзми; в) нові, або неологізми.

Застарілі слова

Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу.

Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у СУЛМ: братана – дочка брата; гудець – музикант… Ці слова незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в СУЛМ вживаються рідко, наприклад: боярин, воістину, мушкет… Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови.

Одні слова переходять з активної лексики до пасивної у зв’язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища. Тут діють позамовні фактори. Цю групу застарілих слів називають матеріальними архаїзмами – інша назва, якою ми будемо користуватись – історизми (чернь, тисячник, осаул, ратище, чинш…).

Інші слова переходять з активного словника у пасивний через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявилися більш прийнятливими для називання тих самих явищ, подій, предметів… Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів мови. Це є стилістичні архаїзми (або власне архаїзми: зигзиця – зозуля, ректи – говорити, рать – військо…).

Стилістичні архаїзми можа поділити на лексичні, тобто такі, до яких є сучасні синоніми (десниця – права рука; перст – палець), і на семантичні – слова, в яких поряд з активно вживаними в СУЛМ значеннями є значення застарілі (колода – 1) великий кусок зрубаного дерева; 2) (заст.) вулик; живіт – 1) частина тіла; 2) (заст.) життя.

 

Неологізми

Неологізм – слово або мовний зворот, створені для позначення нового предмета чи вираження нового поняття (модем, принтер, євро). Кожне нове слово, що постає у мові, спочатку являє собою неологізм, а набувши широкого вжитку, входить в активний словниковий склад мови, перестає бути неологізмом.

Крім неологізмів загальномовних, або лексичних, виділяються неологізми індивідуальні, створені авторами художніх творів. Це неологізми стилістичні (злотоцінно, яблуневоцвітно, трояндно).

 

Територіальні діалектизми

В СУМ є велика група слів, поширення яких обмежується певною територією. Це так звані територіальні діалектизми.

Залежно від того, в якому відношенні територіальні діалектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на три основні групи: лексичні, етнографічні та семантичні.

Лексичні діалектизми – слова, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються інші слова: картопля – бараболя, крумплі, бульба; бур’ян – хопта; відро – путня.

Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів. З цієї причини етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові, а означувані ними реалії передаються описово або позначаються тими самими словами, що й у говорах: колиба, трембіта, кептар…

Семантичні діалектизми – слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням і сферою вживання. Таким чином, поза контекстом такі слова не сприймаються як відхилення від загальнонародної норми: верх – димар; година – гарна погода, губи – гриби …

 

7. Лексика сучасної української літературної мови з експресивно-стилістичного погляду