Стилістично нейтральна лексика

Стилістично нейтральних слів у словниковому складі мови набагато більше, ніж стилістично забарвлених.

В українській мові до стилістично нейтральної, або загальновживаної, лексики належать усі слова, що пов’язані із спільними для всіх її носіїв поняттями і є звичайними назвами предметів і явищ навколишньої дійсності. Ця лексика включає звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер), рослин і тварин (дуб, верба, мак), родинних стосунків (батько, мати), частин людського тіла (голова, рука) і т.д.

Загальновживані слова не закріплені за певним стилем чи сферою застосування, а також не мають експресивного забарвлення. Нейтральна характеристика є основою як усного, так і писемного спілкування. Цій лексиці властива простота і загальна зрозумілість, природність і чіткість.

Загальновживану лексику використовують усі носії мови незалежно від професії і спеціальності, освіти, місця проживання тощо. Ця лексика вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови, тому її ще називають міжстильовою.

 

Розмовна лексика

Прошарок слів, які здебільшого поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення: балакати, гулянка, замазура, крутий, мастак, репет, теревенити.

Ці слова у своїй більшості мають стилістичне забарвлення і протиставляються загальновживаній нейтральній лексиці. Маючи додаткове стилістичне навантаження, розмовна лексика може надавати мовленню іронічного, жартівливого, фамільярного та інших відтінків.

Фамільярна лексика властива розмовному мовленню, що має інтимний, розв’язний чи занадто невимушений, безцеремонний характер: друзяко, чудило, стовбичити.

Слова, що вживаються здебільшого в усному побутовому мовленні, а також у літературній мові з метою надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки характеризованим предметам чи явищам називаються просторічними або розмовно-просторічними.

Серед розмовно-просторічних слів та зворотів існують і такі, що сприймаються як грубі чи лайливі, вульгарні – це вульгаризми (морда, пика, дурепа, придурок). Вживання таких слів не прийняте в літературній мові.

Розмовна лексика протиставляється книжній.

 

Книжна лексика

Книжна лексика – це лексика, властива писемній формі літературної мови, вживана в науковій літературі, публіцистичних творах, офіційно-ділових документах тощо.

До книжної лексики належать багато слів, що означають абстрактні поняття (доблесть, бентежність), слова з виробничо-професійної галузі (пропорція, калькуляція, крекінг), поетичні слова, вживані в художній літературі (борня, небокрай, линути). Сюди ж належать книжно-урочисті слова (славетний, достойний, торжество), значна частина старослов’янізмів (благоденство, глава, страж), архаїзмів (драгоман, ратай), екзотизмів та варваризмів (сакля, леді, аксакал)…

Термін книжна лексика певною мірою умовний, своєю семантикою він не обіймає всіх стильових функцій тих слів, що об’єднуються ним.

 

Термінологічна лексика

У словниковому складі української літературної мови велике місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. Терміном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, мистецтва тощо. Наприклад: суфікс, сонет, синус, ампер. Специфіка термінів у тому, що вони однозначні у межах тієї термінологічної системи, в якій уживаються, не зв’язані з контекстом і стилістично нейтральні. Терміни є загальнонаукові і галузеві. Загальнонаукові терміни здебільшого поширені в усіх галузях наукових знань (аналіз, синтез, аналогія, категорія), а галузеві відомі тільки в певній науці (літературознавчі: епос, персонаж, епітет; хімічні: гідрат, оксид).

 

Експресивна лексика

Лексика експресивна – слова, які не тільки виражають якесь поняття, а й мають емоційний відтінок.

До експресивної лексики належать слова, що виражають якісну оцінку предметів, явищ дійсності, осіб, стану й почуття людини (радість, журба; коханий, нікчемний; весело, сумно; любити, радіти); урочисті слова (благословенний, велич, вікопомний). Експресивне значення може досягатися засобами словотвору – ряд суфіксів надають словам емоційного забарвлення (дівчинка, білесенький, рученька, ручище). Експресивні слова мають позитивне (ласкавий, голубонька) або негативне значення (гидкий, осел).

 

Соціальні діалектизми

Традиційно розглядають кілька груп лексики обмеженого соціального вжитку: професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми – слова або вислови, що властиві мовленню людей певної професійної групи. Багато з таких слів уживаються тільки у відповідному професійному колі людей і не відповідають нормам літературної мови. Наприклад, у мові моряків кок (кухар), камбуз (кухня); у шоферів – баранка (кермо), двірники (очисники скла); у футболі – свічка (вертикальний удар), дев’ятка (кут воріт) тощо.

Жаргонізми – соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів (кримінальний світ, солдати, студенти, молодь): банячити, балдіти, жмот, поїхати (збожеволіти).

Арго – мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх. Лірницьке арго: дулясник – вогонь; кеміть – ніч; крисо – м’ясо, кунсо – хліб.

Останнім часом все більше вживається термін сленг.

Сленг (з анг. – жаргон) – жаргонні слова або вирази; розмовний варіант тієї чи іншої соціальної або професійної групи (фактично те саме, що й жаргон).