Правове регулювання міжнародних економічних відносин за участю морського, річного транспорту, та поштових перевезень і транзиту

Морський транспорт використовується в міжнародних відносинах з давніх часів, але лише у XX ст. з'явились універсальні конвенції економічного характеру. Поступово в міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень:

1) лінійна (регулярна);

2) трампова (нерегулярна).

Міжнародне лінійне перевезення почало оформлятись коносаментом, який видавався морським перевізником вантажовідправнику в момент передавання вантажу перевізнику.

У 1924 р. у Брюсселі було укладено дві Конвенції- "Про уніфікацію принципів, що стосуються коносаментів" (Гаазькі правила) яку було доповнено Брюссельськими протоколами від 23.02.68 і 21.02.79р. відомими як Правила Візбі. У доповненому варіанті розглядувану конвенцію називають Гаазько-Візбзькими правилами; "Про уніфікацію принципів, що стосуються обмеження відповідальності власників морських судів" (новий варіант Конвенції було прийнято в 1957 р. та доповнено Брюссельським протоколом від 23.02.79 р.).

Радянський Союз не був учасником Брюссельської конвенції про коносамент, але й основні норми використовував, зокрема, у Кодексі торговельного мореплавства СРСР (1968 р.).

У березні 1978 р. на конференції в Гамбурзі було прийнято Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів (так звані Гамбурзькі правила), яка фактично замінила першу Брюссельську конвенцію 1924 р. Ця Конвенція має ширшу сферу дії (зокрема, поширюється на перевезення тварин і палубних вантажів), передбачає низку нововведень - відсутнє правило про звільнення морського перевізника від відповідальності через навігаційну помилку; підвищено умо_в відповідальності за збереження вантажу; детально регламентовано порядок пред'явлення претензій заявнику тощо. Гамбурзькі правила на відміну від Гаазьких містять норми і про юрисдикцію, і про арбітраж. ЇЇ положення використовують також і  держави, які формально не є  учасницями Конвенції'.

Поки що більшість морських держав світу користуються Брюссельськими конвенціями 1924 р. з відповідними змінами та доповненнями. Ці конвенції більшою мірою вигідні судновласникам і перевізникам й меншою — контрагентам та іншим зацікавленим особам Більшість морських ліній експлуатується великими судновласницькими компаніями, які утворюють групи, що мають назву "лінійні конференції"

З ініціативи країн, що розвиваються, під егідою ООН було укладено Конвенцію про Кодекс поведінки лінійних конференцій Ця Конвенція спрямована на викорінення дискримінаційних елементів у діяльності зазначених конференцій і досягнення балансу інтересів перевізників і вантажовласників (у СРСР конвенція діяла з 1983р.)

Міжнародного економічного права стосуються також два акта. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів і їх багажу від 13.12.1974р., Лондонська конвенція про обмеження відповідальності за претензіями на певні ділянки моря від 19.11.1976р.

Важливе значення має також Конвенція ООН з морського права (1982р.), оскільки стосується питань, пов'язаних із судноплавством.

Окремо можна виділити правове регулювання міжнародного транспорту внутрішніх водойомів (річкового транспорту).

Міжнародними вважаються річки, що протікають територією двох або більше держав та використання яких є предметом міжнародно-правових взаємовідносин відповідних держав (Дунай, Рейн, Амазонка, Нігер, Конго та ін.). Річки використовують не лише для судноплавства, ^а й для рибальства, зрошення тощо. Відповідно до умов міжнародних договорів міжнародні річки відкриті для вільного судноплавства. Для міжнародного судноплавства використовують, наприклад, окремі озера в Африці та Великі озера в Північній Америці.

Правовий режим Дунаю визначений Белградською конвенцією "Про режим судноплавства по Дунаю" (1948р.). Для контролю за дотриманням умов конвенції створено спеціальну Дунайську комісію. Стосовно Дунаю укладено низку угод, що визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, тарифи тощо. Судна, що використовують Дунай, мають дотримуватись санітарних, митних та інших правил, встановлених відповідними придунайськими країнами. Такі правила не повинні штучно перешкоджати вільному судноплавству.

Міжнародно-правовий режим міжнародних річок визначають відповідні узбережні держави. Вони укладають угоди про судноплавство та інше ненавігаційне використання.

Поштові перевезення і транзит як один з видів економічної інтеграції міжнародного суспільства також знаходить своє правове регулювання. Всесвітня поштова конвенція (XIX Конгрес Всесвітнього поштового союзу Вашингтон, 1989 р.,) та додатки до неї регулюють питання щодо перевезення поштових вантажів у міжнародному сполученні. Транзитом прийнято вважати перевезення вантажів територією двох чи більше держав. Ці відносини виключно міжнародного характеру врегульовані Барселонською конвенцією "Про свободу транзиту" (1921 р.), положення якої мають загальний характер і стосуються всіх видів транспорту. Крім того, практично всі джерела міжнародно-правового регулювання транспорту так чи інші висвітлюють питання транзиту.