Закономірності розвитку геосинклінальних областей

Головна закономірність розвитку геосинклінальних областей полягає у тому, що упродовж геотектонічного циклу відбувається перетворення області інтенсивного опускання земної кори і накопичення спокійно залягаючих потужних, в основному морських осадів, у свою протилежність - в область підняття з формуванням гірської складчастої споруди. Таким чином, у процесі формування континентальної геосинкліналі можна виділити два етапи, що супроводжуються різнонаправленими рухами земної кори.

У першу стадію відбуваються переважно низхідні рухи; внаслідок цього утворюється обширна акваторія, на дні якої відбувається накопичення теригенно-осадових і глибоководних хемогенних відкладів. Цей процес супроводжується інтрузивним і підводним ефузивним магматизмом. Підводне виверження вулканів сприяє формуванню потужних товщ вулканогенно-осадових порід і пластоподібних тіл лавових покривів. Поступово суто низхідні рухи змінюються частими коливаннями земної кори змінного напрямку з відносно невеликими амплітудами (так звана "пульсація дна"), що призводить до формування потужних товщ ритмічно перешарованих порід однотипного складу - флішу. Поступово висхідні рухи починають переважати над низхідними і у центральній ділянці геосинкліналі починає формуватися геоантикліналь. Це відповідає утворенню островів і острівних дуг в морях і на границях морів і океанів (наприклад острів Сахалін, Японські острови, архіпелаги дрібних островів Тихого океану тощо).

Коли висхідні рухи земної кори починають переважати над низхідними і на місці геосинкліналі починає формуватися геоантикліналь, одночасно з цим на територію починають впливати стискуючі горизонтальні рухи. Внаслідок цього утворюється гірська територія (ороген), де розвинуті складчасті структури, розривні порушення і глибинні розломи, вулканізм і висока сейсмічна активність.

 

Будова платформ

Гірськоскладчасті області з часом зазнають дії руйнівних сил екзогенних процесів, внаслідок чого поступово відбувається утворення поверхонь вирівнювання: гірські хребти згладжуються, а міжгірські западини заповнюються продуктами руйнування, що зсуваються по схилах у понижені ділянки. Рельєф набуває менш розчленованого вигляду, а іноді - майже рівнинного. Вертикальні рухи проявляються у повільному, відносно малоамплітудному опусканні чи піднятті блоків земної кори, а горизонтальні - дуже слабкі. За практичної відсутності горизонтальних стискуючих рухів у осадовому чохлі утворюються переважно структури облягання, флексури, діапірові складки, формування яких пов"язане переважно з гравітаційними процесами і відмінністю фізичних властивостей порід у розрізі.

Платформа - це відносно стійка обширна за площею ділянка літосфери ізометричної форми, яка характеризується:

- ізометричність границь і більшості крупних геоструктурних елементів, що входять в її склад;

- повільними і плавними вертикальними рухами невеликої амплітуди і слабкої контрастності;

- послабленим проявом горизонтальних рухів, що виражається у похилому, слабо дислокованому заляганні осадових порід і розвитком структур облягання, інгресії, конседиментаційних флексур тощо;

- відносно невеликою товщиною накопичених осадів (у середньому 2-3 км) і переважанням неритових 9мілководних) фацій;

- обмеженим проявом магматизму (особливо інтрузивного), розвитком трапового магматизму на древніх платформах;

- відсутністю метаморфізму в породах осадового чохла.

Однією з характерних рис будови платформ є наявність в їх розрізі двох структурних поверхів (або ярусів). Нижній поверх утворюється в геосинклінальну передісторію розвитку території і отримав назву фундаменту; часто формування складчастого фундаменту відбувалося упродовж декількох епох складчастості. Розрізняють кристалічний і складчастий фундаменти. Кристалічний характерний для древніх платформ, фундамент яких сформувався в докембрії і складений гранітами, гнейсами, кристалічними і слюдяними сланцями, тобто переважно інтрузивними магматичними і глибоко метаморфізованими породами. При цьому породи метаморфічного комплексу зім"яті в стиснуті, часто перекинуті і ізоклінальні складки. Для молодих платформ характерний складчастий фундамент, сформований ефузивними утвореннями, осадовими і метаморфічними породами, при цьому метаморфічні породи піддалися невисокій ступені метаморфізму. Залягання порід значно дислоковане, часто пронизане інтрузіями. Верхній ярус - платформний чохол, осадовий чохол платформ, складений формаціями платформного типу, слабо дислокованими і, зазвичай, не метаморфізованими. Співвідношення залягання нижнього (фундамент) і верхнього (чохол) ярусів являє собою різко виражене регіональне кутове неузгодження.

Вік платформи визначається за віковими співвідношеннями складчастого фундаменту і осадового чохла, що вказують на час закінчення геосинклінального етапу розвитку території і встановлення платформного режиму.

Вік платформи також можна визначати виходячи із часу остаточного формування складчастої основи. При цьому додається префікс "епі-", наприклад, епігерцинська платформа - це платформа, що сформувалася над герцинською складчастою основою, тобто має герцинський складчастий фундамент.

Платформи, фундамент яких сформувався у докембрійську епоху складчастості, називаються древніми. Молоді платформи мають фундамент палеозойського та мезозойського віку. Відповідно, крім древніх платформ, виділяють епібайкальські, епікаледонські, епігерцинські і епімезозойські. Епіальпійськіх платформ не існує, оскільки альпійська епоха складчастості ще не завершилася.

 

Формації платформ і пов"язані з ними корисні копалини

Товщина осадового чохла платформ значно менша, ніж товщина аналогічних за віком відкладів в геосинклінальних областях. Нижче наведені формації платформних областей, характерні для осадового чохла, оскільки у складчастому фундаменті в геосинклінальну стадію розвитку утворились формації, характерні для геосинклінальних областей:

- карбонатні і глауконітово-карбонатні;

- морські уламкові;

- червоноколірні і галогенні;

- континентальні;

- трапова.

З породами морської уламкової формації пов"язані поклади нафти і газу (як приклад - нафтогазоносність ДДЗ). Червоноколірна і галогенна формація утворювалась в умовах мілководдя і сухого посушливого клімату, що призвело до утворення потужних соленосних товщ. Континентальна формація є в першу чергу вугленосною, тобто в умовах теплого вологого клімату на рівнині утворюються заболочені території, де формуються торфяники, що в подальшому перетворюються на вугілля. Дуже цікавою є трапова формація, яка представлена складним комплексом пластових і дайкових інтрузивних тіл і лав основного складу. З мезозойськими інтрузивами базальтового складу на древніх платформах пов"язані родовища алмазів, платини, хромітів тощо.