Основні риси феодального господарства. Види рентних відносин

З кінця занепаду Римської імперії і до початку Великих географічних відкриттів триває період Середньовіччя (5-15 ст. н.е.).

В історії цей період ідентифікується із періодом формування Східної і Західної цивілізації, що в основному обумовлено релігійним чинником (ісламізація, християнізація).

В економіці цей період ідентифікується із періодом феодалізму, що розпочався так званим процесом феодалізації.

Феодалізація – це перетворення алоду в утримання, зникнення вільних селян (поява залежних і кріпосних утримувачів), утворення феодальної власності на землю і виникнення панівного класу феодалів (землевласників, воїнів).

Формування феодальної економікивідбувалось двома шляхами:

Романізація – процес феодалізації відбувався вже на підготовленому протофеодальному ґрунті територій Римської імперії: деградація рабовласницької економіки призвела до пріоритетного використання праці колонів (дрібних землевласників чи безземельних вільних селян у великих господарствах землевласників) із поступовим їх прикріпленням до землі. Цим шляхом розвивались Греція, Рим та східні держави.

Германізація (варваризація) – процес феодалізації відбувався на базі еволюції форм землеволодіння від родоплемінного до феодального. Цим шляхом розвивались Германія, Англія, слов’янські держави. В цих країнах феодалізм виник в ході розкладу первісного суспільства: ці країни не пройшли стадії рабовласницького ладу, оскільки в період формування у них класів і держави рабство вже історично себе вичерпало.

В Західній Європі феодалізм виник на ґрунті розкладу римської рабовласницької системи, з однієї сторони, і розкладу родового ладу племен-завойовників, з іншої. Він склався в результаті взаємодії (синтезу) цих двох процесів. Яскравим прикладом феодалізації на основі синтезу романізації та германізації є суспільно-господарський устрій Франкського королівства, заснованого у 5 ст. н.е. варварськими (германськими) племенами на території колишньої римської провінції – Північної Галлії (сучасна Франція), яке вже у 8 ст. н.е. займало більшу частину Західної Європи.

Етапи становлення і розвитку феодалізму:

Раннє середньовіччя (5-10 ст. н.е.) - концентрація землі у вищих станах суспільства, формування васалітету ^[90].

Зріле середньовіччя (11-15 ст.) - панування доменіальної системи господарювання^[91], сформувалась феодальна ієрархія, подальший розвиток ремесла і торгівлі.

Пізнє середньовіччя (16-18 ст.) – розклад доменіальної системи господарювання, звільнення селян, зародження ринкового господарства та технічний розвиток епохи Ренесансу (вітряний млин, доменна піч, артилерія, книгодрук тощо).

Феодалізм характеризується перш за все пануванням феодальної (приватно-олігархічної) власності на землю, яка концентрувалась в руках обмеженого кола осіб (верхівки ієрархії: сеньйорів, воїнів, служителів церкви). Протягом Середньовіччя феодальна власність крупних і мілких землевласників, а також церкви продовжувала розширюватись і укріплюватись.

Головним ресурсом, що домінував у виробництві продукції та накопичення багатства була земля. Великі землевласники намагаючись збільшувати свої статки всілякими методами ставили дрібних землевласників (селян) у залежне становище (закріпачували).

Вже в X ст. від феодалів залежало право користування сервітутами (пасовиськами, лісами, озерами, річками), в тому числі розчистка необробленої землі і заснування нових сіл. Засновуючи ці села, феодали заселяли їх залежними селянами і забороняли окружному населенню користуватись общинними угіддями. Вільні селяни, які володіли на спадковому праві земельними ділянками і питома вага яких на початку ХІ століття була ще досить великою, ставились таким чином в безвихідне положення. Розорені в результаті заборони користуватись общинними угіддями селяни попадали в залежність (особисту, судову, адміністративну, поземельну, військово-політичну) від феодалів. Важливу роль в розоренні и закріпаченні селян відігравали також прямі захвати їхніх земель феодалами і насильницьке закріпачення.

Основні риси феодальної економіки:

- Васальні відносини та ієрархічна структура суспільно-економічного буття^[92].

- Імунітет.^[93]

- Різноманітність форм економічної залежності від феодалів (землевласників).

- Феодальна рента.

- Основні форми господарської організації: феодальна вотчина (сеньйорія, вілла, феодальна садиба), індивідуальне селянське господарство, ремісничий цех, торгова гільдія.

- Традиційна (аграрно-реміснича) економіка[94].

Імунітет - в середньовічній Європі привілеї крупних землевласників, що полягали у володінні правами політичної влади над населенням феоду. Імунітет оформлювався королівськими пожалуваннями, які передавали магнатам права на судочинство, отримання податків та інших зборів, здійснення військово-адміністративних функцій в межах їх володінь, забороняли доступ на імунну територію державним посадовим особам.

Специфіка феодальних відносин в різних країнах впливала на характер імунітету. Так, в Германії під час правління Саксонської династії (10-11 ст.), розвиток імунітету призводив в ряді випадків до утворення компактних імунних володінь, що мало велике значення в оформленні територіальних князівств.

Імунітет відіграв велику роль в розвитку феодальної власності. Реалізуючи надані їм права, феодали підкоряли своїй владі селян, які ще зберігали свободу. Привласнюючи податки та інші збори (раніше державного значення), імунні феодали збільшували обсяги феодальної експлуатації. Таким чином, імунітет, як атрибут крупної феодальної землевласності, став важливим фактором в процесі формування системи позаекономічного примусу ^[95]. В процесі політичної централізації інститут імунітету приходить в занепад.

Форми економічної залежності доби Середньовіччя

(на прикладі Франкської держави):

- колони – вільні селяни, що потрапили у поземельну залежність, втративши свою землю;

- серви – нащадки колишніх рабів чи колонів, що потрапили в особисту спадкову залежність;

- літи – проміжна форма залежності - вільні селяни, що віддали свої землі феодалу і поступили під патронат (опіку, захист).

Еволюція форм землеволодіння (на прикладі Франкської держави):

- Родова громада – немає приватної власності, спільна громадська власність.

- Марка – територіальна громада, виникла в 5 ст., в якій селяни мали алод та спільну громадську власність (ліси, озера, пасовиська ін.).

- Алод – приватна власність на землю, якою селянин міг вільно, без згоди марки, розпоряджатись.

- Бенефіцій ^[96] - спочатку бенефіцій надавався у тимчасове (на період служби чи життя) землекористування, що започаткувало васальні відносини, а згодом у 9 ст. служба стала спадковою (син воїна ставав воїном), а відтак бенефіцій перетворився на феод.

- Феод – спадкова земельна власність, що була основою для вилучення феодальної ренти.

Через великі податки, борги, війни, природні стихії, вільні селяни часто втрачали алод, укладаючи прекарні угоди ^[97]. Іноді причиною укладання прекарної угоди було прагнення отримати вічне спасіння (селяни віддавали землі церкві) чи привілейовані умови ведення господарства (селяни віддавали землі феодалу).

Форми феодальної ренти ^[98]:

Феодальна рента – це частина додаткового продукту залежних селян, що привласнювалась феодалом.

- Відробна рента – це форма ренти, при якій економічно залежна людина повинна була працювати на користь феодала.

- Натуральна рента - економічно залежна людина повинна була передавати товар на користь феодала.

- Грошова рента - економічно залежна людина сплачувала грошовий оброк (податок).

У 13 ст. починається криза відробної ренти (через те, що в селянському господарстві продуктивність праці була вищою, а землі феодала оброблялись гірше), тому феодали почали переводити закріпачених селян із відробного на натуральний, а згодом і грошовий оброк – цей процес називається комутація ренти.

Саме перехід до грошового оброку сприяв зростанню економічної незалежності селянського господарства (відтепер вони були вільні у виборі: що виробляти, як і для кого), створенню соціально-економічних умов ринкової економіки, а також розвитку держави за рахунок податків.

Висновки: Феодалізація як історичний процес формування економічних відносин, в основі яких лежить експлуатація населення за допомогою ренти-податку з боку власників великих земельних маєтків відбувалась двома шляхами (романізація, германізація). Основними рисами феодальної економіки є васалітет, станово-ієрархічна структура населення, імунітет, різноманітні форми економічної залежності від феодалів, феодальна рента, натуральний характер господарювання. Основними економічними одиницями того часу були феодальна вілла, цех, торгова гільдія, індивідуальне селянське господарство. Основними видами рентних відносин були відробіткова, натуральна і грошова форми привласнення феодалами додаткового продукту населення.