Погляди М. Зібера на общинну організацію первісного суспільства.

Зібер Микола Іванович (1844-1888 рр.) – визначний український економіст, філософ, соціолог. Він являвся одним із перших пропагандистів марксизму в Україні. В праці «Нариси первісної економічної культури» (1883 р.) Зібер зазначив, що общинна власність існувала на певній стадії розвитку суспільства у всіх країн і народів, але в ході історичного процесу вона поступилася приватній власності. На підтвердження цього тезису Зібер представив великий фактичний матеріал.

Еволюція форм власності:

1. Колективна (первіснообщинна власність) – великосімейні виробничі колективи, громади спільної власності на землю.

2. Верховна (державна ) власність, яка згодом перетворилась на нелегітимну приватну власність «еліт» (так звану олігархічну власність) – період Стародавніх рабовласницьких цивілізацій Сходу (Єгипет, Вавилон) та Заходу (Греція, Рим).

3. Приватна власність як феномен економічних відносин вперше з’явилася у Стародавній Греції після реформ Солона (6 ст. до н.е.). Але цій добі характерним є поєднання приватної та верховної власності (змішана форма власності).

4. Феодальна власність (власність, заснована на праці селян-кріпаків). Почергово в середні віки було запроваджено націоналізацію (державну власність), як засіб боротьби з неугідними феодалами та реприватизацію (перерозподіл власності між феодалами).

5. З кінця 16 ст., з розвитком мануфактур, утверджується приватна власність. Протягом 16-18 ст. в Європі існували різні форми власності: державна, палацова, світська, церковна. Власність поділялася на родову (отримана у спадок) і надбану. Велика французька революція 1789-1794 рр. відкрила епоху лібералізму. В результаті повалення монархії був прийнятий закон про розпродаж конфіскованих земель емігрантів та виділення дрібних ділянок з цього фонду безземельним селянам. Найрадикальнішим був Якобінський декрет (17.06.1793 р.), який ліквідував усі феодальні права та передав земельні наділи у приватну власність.

6. Із завершенням промислового перевороту широкої популярності набула акціонерна власність (кін. 18 ст.).

7. Після світової кризи (1929-1933 р.) відбулась поступова націоналізація промислових підприємств (поширення державної форми власності в економіці), регламентація діяльності та одержавлення приватних підприємств. Проте, у зв’язку із практикою зменшення бюджетного дефіциту шляхом денаціоналізації (продаж акцій державних підприємств приватним особам чи монополіям), - зросла кількість монополій, розпочався етап приватно-державної (змішаної) власності.

8. Із розпадом соціалістичної системи, на Заході у країнах колишнього соціалістичного табору відбулась реституція (передача колишнім власникам раніше націоналізованої власності) та масова приватизація власності.

Еволюція форм власності на Україні:

1. В період формування землеробської общини українська громада спільно користувалася пасовиськами, лугами, степами, лісами, озерами, річками (колективна власність). Поряд з цим, існували і сімейні земельні наділи, які зазвичай передаватися у спадок, а отже були приватною власністю.

2. Із формуванням держави Київська Русь посилюється централізація влади престольного князя (князівська або верховна умовна власність, яка уособлювалась із державною), хоча паралельно існували і приватна і комунальна (бенефіціарна, яка надавалась на період служби) власність.

3. В період колоніальної залежності України під головуванням Литовського і Польського князівств розпочалось утвердження феодальної власності.

4. Упродовж 16 ст. виникло і розвивалась козацьке землеволодіння, яке поділялось на маєтки реєстрових (отримували землю за службу королю) і запорізьких (освоювали степи за дніпровськими порогами) козаків. Із середини 17 ст. – запроваджується вільне землеволодіння фермерського типу (приватна власність).

5. З кінця 17 ст. розпочалась повторна феодалізація, коли землі відійшли російським дворянам.

6. У 19 ст. земля стала об’єктом купівлі-продажу, розвинулись приватно-власницькі (ринкові) відносини, селянське підприємництво. На початку 20 ст. Селянський банк надає кредити на купівлю землі селянами (приватна власність).

7. З початком І Світової війни Центральна рада в УНР скасувала феодальну власність на поміщицькі землі й інші землі нетрудових господарств с/г призначення (церковні, двірські, землі). В липні 1918 р. уряд розпочав розробку аграрних відносин і опублікував проект «загальних основ земельної реформи», де передбачалось збільшення землевласників за рахунок виділення селянам конфіскованих та викуплених у великих приватних власників земель. Урядом ЗУНР було проведено реформу, в основі якої лежав принцип збереження приватної власності на землю.

8. Декретом «Про землю» (1918), одним з перших декретів радянської влади скасовується поміщицька, церковна та удільна власність, декретом «Про соціалізацію землі» (1918) - скасовується приватна власність. Таким чином в СРСР запроваджується державна власність.

9. Період НЕП – запроваджується тимчасовий режим приватної власності.

10. Із здобуттям Україною незалежності розпочалась масова приватизація та роздержавлення.

Висновки: Миколи Зібер обґрунтував, що всі народи та нації розпочали формування економічних відносин на базі інституту общинної власності, в надрах якої сформувався та набув розвитку інститут приватної власності. Зібер, підтримуючи формаційний підхід К. Маркса, обстоював думку про об’єктивність процесу трансформації власності від общинної до приватної форми. Відповідно він був противником ідеології російського народництва (1860-1910 рр.), представники якої вважали, що можна здійснити перехід від феодалізму до соціалізму минаючи капіталізм, шляхом збереження та розвитку селянського общинного землеробства, демократизації особистості та самоврядування.

3. Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього Сходу (Давнього Єгипту, Месопотамії [26], Давньої Індії та Китаю)

Причиною виникнення перших держав Сходу є винайдення іригаційного ^[27] (зрошувального) землеробства. Підтриманню стабільності іригаційної системи сприяли деспотизм[28], релігія, звичаї, закони та виникнення класового розподілу суспільства (рабовласники, раби, селяни). Рабовласники володіли рабами, великими земельними наділами, худобою, знаряддями праці, золотом. Раби нічого не мали. Селяни володіли маленькими земельними наділами, знаряддями праці, незначною кількістю худоби.

Землероб в Єгипті створював своєю працею більше продуктів, ніж добував мисливець. Ґрунти долини Нілу давали хороший врожай, особливо після приливу річки, коли у землі залишався родючий іл. Спритні і талановиті землероби почали об’єднувати інших людей навколо ідеї побудови зрошувальної системи, а самі поступово відходили від землеробства, формуючи тим самим прошарок управлінців (фараонів, жерців). Зрештою землероб міг виростити продуктів більше понад життєво-необхідної норми, що вело до зростання накопичень (багатства). Стало вигідним примушувати інших працювати на себе, відбирати додатковий продукт та обмінювати його на мідь, золото, срібло, ремісничу продукцію. Тому фараони і жерці, заручившись «темністю» народу розвивали в масах ідею їх божественного походження. Основними ресурсами існування новоутвореної правлячої верхівки в Стародавньому Єгипті були фіскальні надходження, джерелом яких була плата за використання землі, що апріорі належала фараонам. З появою перших податків виникає і боргове рабство.

Крім того, розвитку землеробства в країнах Стародавнього Сходу сприяли винайдені єгиптянами та хеттами приблизно на початку 2 тис. років до н.е. технології плавлення заліза (спочатку метал використовували як прикраси, антураж під час проведення різних церемоній - залізні мечі, ножі, колісниці, а вже пізніше як матеріал для виробництва засобів виробництва).

Найдавніша культура Месопотамії – шумерська (4-3 тис. до н.е.) – внесла такі досягнення у світову цивілізацію: зародження писемності (малюнки-піктограми, які відбивались технікою клинопису на глиняних дощечках), винайдення міді та способів її обробітку, перша піраміда зі сходами (зіккурат), система числення (12 годин, 60 хвилин, 60 секунд, 7 днів), календар, бібліотека, перші елементи державності (з’являються рада старійшин, верховний правитель та правлячі династії).

В період Аккадської цивілізації з’являється перша монархія та деспотія як форма правління (першим монархом-деспотом був Саргон). Стабільність східної деспотії засновувалась на віруванні у божественне походження правителів.

В період Вавилонської цивілізації виникає система законодавчого забезпечення суспільно-господарських процесів (перші закони в історії людства містилися у «Кодексі царя Хаммурапі»; саме в них було сформульовано норми та правила поведінки вавилонян, зокрема: «зуб за зуб, око за око», «не убий», «не укради» тощо).

Інша культура Месопотамії - хеттська - винайшла першу біологічну зброю (4 ст. до н.е.). Так, намагаючись ослабити супротивників вони використовували заражених туляремією (кроляча лихоманка) овець.

Зростання продуктивності праці в сільському господарстві держав Стародавнього Сходу призвело до розвитку ремесла (другий суспільний поділ праці), зокрема виникли: каменярство і будівництво, гончарство, ювелірна справа, єгипетські технології бальзамування, бджільництва, виробництва папірусу, виробництво скла (Месопотамія, 3 тис. до н.е.), виробництво сталі як сплаву заліза з вуглецем (Персія, Індія, 1300 років до н.е.).

В Стародавньому світі відбулось формування торговельної спеціалізації; з’явились купці-професіонали. Так, Індія славилась килимами, золотом, прикрасами, слонами та виробами зі слонової кістки, коралами, перлами; Китай – зброєю, шовком, виробами з бронзи, фарфором, чаєм; Єгипет – зерном, овочами і фруктами, верблюдами, прянощами, ліками; регіон Месопотамії – рабами, кіньми, міддю. Торгівля велася слабо через морські піратства, війни та натуральний ^[29] характер господарювання. Лише у 2 тис. до н.е. стали розвиватись товарно-грошові відносини та відбулось формування товарного господарства. В якості обмінного еквіваленту використовувались різні товари - худоба, зерно, хутро, золоті зливки.

Вважається, що перші гроші[30] з’явилися в Китаї у 8 ст. до н.е. – мідні пластинки. Згодом в країнах Близького Сходу, зокрема лідійський цар Кесар в 7 ст. до н.е. запровадив круглі монети (сплав золота і срібла із символом лева і бика), які вартували стільки, скільки важили, пізніше почали на монетах карбувати їх вартість; тоді ж виникли і перші приватні банки (Нововавилонське царство). Лідійцям (праотці сучасних турків) також належить ідея створення готелів. Перші паперові гроші виникли в Китаї у 910 р. н.е. Вони створювались вручну у спеціалізованому приміщенні правителя.

У 1 тис. до н.е. країни Стародавнього Сходу внаслідок внутрішніх (деспотія) та зовнішніх (війни, що гальмували торгівлю) чинників занепадають.

Висновки: Причиною виникнення перших держав Сходу є винайдення іригаційного землеробства. Основу господарства країн Стародавнього Сходу становило землеробство та ремісництво. Проте з’являються перші книги, гроші, банки, готелі, формується товарне господарство та міжнародна торгівля. Основними рисами східного (азійського) типу рабовласницького господарства є: 1) основна продуктивна сила держави – вільні селяни-общинники, ремісники;2) патріархальне (природне) зростання чисельності рабів (ухиляння від податків, боргове рабство);3) централізована система управління економікою;4) державна власність на землю як основний ресурс; 5) «східна» деспотія – повне безправ’я підданих перед царем.