Предмет, завдання та методи історії економіки та економічної думки.

Один із засновників сучасної кліометрики [2] Дональд Мак-Клоскі зазначив: «Історія, незалежно від того, чи можна її використовувати для безпосередньої перевірки економічних законів або розробки економічної політики, представляє собою колективну пам’ять і являється джерелом мудрості».

Мета дисципліни:

1) пізнання еволюції історичних форм як національного господарства так і господарств провідних країн світу, розуміння причинно-наслідкових взаємозв’язків становлення та трансформації економічних систем, визначення їх спільних та відмінних рис.

2) поглиблене вивчення і творче осмислення етапів і напрямків розвитку економічної думки, систематизація економічних знань.

Предмет дисципліни: сукупність знань про історію господарського розвитку країн світу та генезис економічної науки.

Об’єкт дисципліни:

1) еволюція господарського розвитку провідних країн світу та України, починаючи від стародавніх часів і до сьогодення;

2) розвиток економічних ідей, течій, шкіл та напрямків економічної науки, починаючи від їх зародження і донині.

Завдання: розвинути когнітивні ємності студента як фахівця в сфері економіки на основі оволодіння базою знань та методів історичного аналізу економічних явищ і процесів.

Функції:

­ акумулятивна (нагромадження) - збір, вивчення та узагальнення господарського досвіду людства;

­ пропедевтична (підготовча) - визначення змісту базових економічних термінів та понять на основі конкретних фактів з економічної історії;

­ світоглядна - формування наукової картини світового процесу господарської еволюції людства;

­ прагматична (формування реалізму економічного мислення) - вивчення й аналіз позитивних та негативних факторів, що впливають на досвід господарської діяльності людства;

­ методологічна - історична ілюстрація та критика економічних законів і концепцій економічної теорії, наукове обґрунтування нових теоретичних знань;

­ прогнозна - на основі використання досвіду, - передбачення майбутнього розвитку;

­ виховна (гуманістична) - уміння приймати господарські рішення, враховуючи політико-правові, соціально-культурні, морально-етичні, екологічні чинники тощо.

Практична цінність:

- змістдисципліни дає економісту більше інформації, за допомогою якої він може перевіряти свої переконання;

- дана наука дає економісту кращу якість економічних фактів, оскільки історія більш відкрита для досліджень, ніж сучасність; історія – це лабораторія суспільства;

- економічна історія сприяє удосконаленню якості економічної теорії і навпаки.

Категорії:

Множинна категорія «економічна теорія».

У вітчизняній та зарубіжній літературі широко розповсюджені декілька синонімічних назв категорії «економічна теорія» - «економіка», «економія», «політична економія», «економікс», «каталлактика», які насправді мають різну семантику (від грец. – значення).

Категорія «економіка» (з грец. «ойкос» - дім, господарство; «номос» - знаю, закон; авторство належить грецькому поету Гесподу, 6 ст. до н.е.) була введена у науковий обіг представниками економічної думки Стародавньої Греції Ксенофонтом («економікос» - система знань про ведення домашнього господарства; під домогосподарством розумів управління майном, а під майном – все, що корисне для людини, що здатне задовольнити її потреби) і Аристотелем («економія» - мистецтво створення корисних речей, кінцевою метою якого є споживання; наука, що вивчає виробництво благ для задоволення потреб людей).

Категорія «політична економія», введена у науковий обіг французьким економістом, представником школи меркантилізму Антуаном Монкретьєном («Трактат політичної економії», 1615 р.), дослівно перекладалась як «суспільне, державне управління господарством» і широко вживалась в економічній літературі в якості позначення економічної науки впритул до початку 20 ст. (в Україні – до 21 ст.). Даний термін в означений період достатньо точно відображав характер економічних досліджень, оскільки економіка в країнах Європи, державним устроєм яких була абсолютна монархія, являлась тісно пов’язаною з політикою (з грец. – «мистецтво управління державою, суспільством, міждержавними відносинами).

Категорія «економікс» (в перекладі з анг. – «економічна наука») була введена у науковий обіг лідером кембриджської школи Альфредом Маршаллом у праці «Принципи економіки» (1890 р.), який трактував її більш широко, ніж «політична економія», оскільки був противником державного втручання в економіку. Предметом «економікс» є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку.

Категорія «каталлактика» як наука про всю систему обміну, заснованого на раціональному людському виборі, що є частиною більш загальної науки, себто праксеології[3], - введена у науковий обіг Людвігом Мізесом («Людська діяльність. Трактат з економічної теорії», 1949 р.) для позначення нового, ще більш масштабного змісту економічної науки, предметом вивчення якої є каталлаксія – розширений порядок людської взаємодії в ринкових умовах, в тому числі метафізичні, релігійні, етичні, естетичні, інституційні, генетико-еволюційні чинники людської мотиваційно-поведінкової реакції.

Висновки:

Визначення категорій «напрямок», «течія» і «школа» в економічних теоріях.

Школа – об’єднання економічних вчень за спільними ідеями, ставленням до економічних процесів чи однаковими методами подолання економічних проблем.

Школи об’єднуються за ознаками відповідної рівності. Наприклад:

Ø за географічною ознакою (австрійська, шведська, чиказька, лондонська);

Ø за ознакою приналежності вчених до одного університету (Кембриджська, Гарвардська);

Ø за тематико-домінуючою ознакою («фізіс» (від грец. - природа) – школа фізіократів, «mercante» (від італ. - торгівець) – меркантилізм, історична школа).

Течія - об’єднання економічних вчень за спільністю їх першоджерела, проте шляхи розвитку та подальшого дослідження економічних процесів різняться (наприклад, критичною течією в рамках класичної політекономії як напрямку є фізіократична школа).

Напрямок – об’єднання економічних ідей, теорій і вчень, існування та розвиток яких відбувається в довгостроковому періоді (наприклад, класичний, неокласичний, кейнсіанський, інституційний тощо).

Всі ці поняття взаємопов’язані, а їх розділення досить умовне.

В одному напрямку може бути одна або декілька шкіл (наприклад: напрямок неолібералізм та школи, що його представляють лондонська, чиказька, фрайбурзька, паризька). Або один напрямок може формувати кілька напрямків (наприклад, неокласичний напрямок започаткував такі напрямки: консервативний, неолібералізм, неокласичний синтез, неокласичний ренесанс). Або одна школа може сприяти формуванню напрямку (наприклад, Кейнс своїми ідеологами вважав меркантилістів). Або одночасно і течією одного напрямку може бути інший напрямок (наприклад, маржиналізм як течія класичної політекономії одночасно є і напрямком політекономії як науки в цілому).