Необхідно розрізняти два класи ролей: конвенціональні і неформальні.

Конвенціональні ролі - це шаблони, яким має слідувати будь-яка людина, що опинився в даній ситуації: професійні ролі (вчителі, продавця, міліціонера), ролі пасажира, покупця, виборця, ролі сімейні (батька, матері, старшого брата і ін.)

Неформальні ролі - це теж деякі стійкі шаблони, пов'язані з очікуванням від людини певної поведінки, але вони не є загальними для всіх вимогами, вони більш варіативні, залежать від того, що за людина виконує цю роль. Наприклад, конвенціональна роль матері може доповнюватися неформальними ролями турботливої ​​матері, яка працює матері і т.д., конвенціональна роль члена трудового колективу - неформальними ролями лідера, знавця, маріонетки, критика і т. д.

По суті, неформальна (чи персональна) роль - це роль самого себе. До людини пред'являють очікування, що він буде вести себе так само, як вів і раніше в подібній ситуації. Якщо він буде вести себе інакше - хай так, як належить, так, як інші, але не так, як цього чекають саме від нього, виникне дискомфорт в міжособистісних відносинах і, досить імовірно, конфлікти. У певному сенсі ми опиняємося рабами власного образу, "розіп'яті на образі самого себе".

Дуже часто в соціальних групах існує досить чітко визначена структура і ієрархія таких неформальних ролей. Особливо жорсткою вона є в злочинних співтовариствах. Вбираючи, освоюючи, опановуючи, набуваючи в спілкуванні з іншими уявлення про норми, що існують у суспільстві, людина тим самим формує в собі певну систему ролей. У дитячих і дорослих іграх ці ролі освоюються, відпрацьовуються і відточуються.

Людина, по суті все своє життя займається освоєнням нових і нових ролей: спочатку він виконує роль сина чи дочки в своїй сім'ї, потім роль молодого неодруженого людини або молодої дівчини, потім роль чоловіка або дружини і т. д. Кожну з ролей людина має, по-перше, освоїти технічно, тобто сприйняти для себе і опанувати її змістом - тим, що він повинен робити в цій якості, як себе вести, і, по-друге, прийняти її для себе. Тобто існує сторона технічна і сторона значеннєва (ставлення до власної ролі). І в тому, і в іншому випадку можуть виникати труднощі й внутрішні колізії. Перший типовий варіант - це неосвоєння ролей, неосвоєння певної культури поведінки в тій чи іншій конкретній соціальному середовищі, соціальної ситуації.

У старих романах часто обігравалися ситуації, коли провінціал або людина з нижчих станів не знає, як себе вести в так званому "пристойному суспільстві", та й що з нього взяти? Зазвичай осміянню піддавався саме людина, не вмів грати належну роль. Але цю ситуацію можна і повернути зовсім по-іншому, як це було зроблено в популярному в недалекому минулому фільмі "Данді на прізвисько Крокодил". Перша половина його побудована саме за тією схемою, яку ми тільки що назвали - простак у світському суспільстві, не знає "правила гри", що спілкується з шофером і швейцаром у готелі як з добрими приятелями і валить їх цим у шок. Однак саме його поведінка і виявляється до кінця фільму найбільш нормальним, а шофер і швейцар справді стають його добрими приятелями, і ми несподівано бачимо за рольовими оболонками неабияку особистість кожного з них, особистість, якій допомогло виступити на передній план саме порушення рольових "правил гри".

Друга типова проблема - це проблема неприйняття ролей. Людина може чудово знати і уявляти собі всю систему очікувань, які до нього пред'являються, але принципово не хотіти їх дотримуватися. У цьому випадку можна говорити про неролевом або антіролевом поведінці. Причому нерідко, особливо в підлітковому віці, людина не бажає слідувати ролі просто з принципу, щоб самоствердитися, щоб показати, що він є щось більше, ніж роль. Це дуже гостра потреба, яка існує у людей в цьому віці, вона є рушійною силою багатьох, в тому числі іноді зовні дуже дивних поведінкових проявів.

Навіть у житті самого байдужого і застебнутої на всі ґудзики "людини у футлярі" знайдеться чимало того, до чого він небайдужий, що він приймає близько до серця, до чого він так чи інакше відноситься. Знання того, що людина любить, а що ненавидить, до чого він ставиться серйозно, а до чого з зневагою, що для нього важливо, а що байдуже, дає, мабуть, найбільше в плані пізнання особистості, як самого себе, так і іншого людини з її змістовної сторони.