Ігрова діяльність як метод навчання рідної мови

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя люди­ни та є важливою формою її життєдіяльності, а не віковою ознакою. Лю­дина не розлучається з грою все життя, змінюються лише її мотиви, фор­ми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробленням теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури й значення гри для виховання й навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін, Л. Артемова, О. Савенков та ін. Важливого значен­ня грі як методу навчання і виховання надавали педагоги С. Русова, А. Макаренко, II. Блонський, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та ін. Так, А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого — праця. Водночас він зазначав, що тільки та гра є педагогічно цінною, у якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може ви­конувати в грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, зна­ходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну по­зицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити учнів май­бутньою діяльністю, урізноманітнити навчання ситуацією несподіван­ки або вільного вибору, додати яскравих позитивних емоцій, педагог повинен сам стати учасником гри. Навчання в грі стає активним, суб'єкт-суб'єктним, часто полісуб'єктним, бо ще одним суб'єктом мо­же бути іграшка або середовище.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в по­чаткових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової па навчальну.

Потреба включення ігрової діяльності в навчально-виховпий про­цес початкової школи постала як педагогічна задача в 1970-х роках наслідок відкриття при школах підготовчих класів, у яких мали на­вчатися діти 6-річного віку. У цей час уже набув поширення досвід В. Сухомлинського щодо навчання 6-річних дітей — «Школа радості», «Школа під голубим небом»; зацікавив учителів і досвід Ш. Амонашвілі («Здравствуйте, дети!», «Как живете, дети?»).

В Україні у 1980-х роках були проведені спеціальні дослідження щодо організації ігрової діяльності дітей, які засвідчили, що засто­сування гри в навчанні першокласників є конче необхідним. Воно сприяє гуманізації педагогічної взаємодії, збагачує її змістовними позитивними емоціями, знімає протидію сильних важелів розвитку особистості — «хочу» і «треба», викликає і зміцнює пізнавальний інте­рес (Н. Бібік, II. Кудикіна, Н. Підгорна, І. Школьна та ін.).

Щоб керувати ігровою діяльністю, виявити сповна її навчальний і розвивальний потенціал, треба знати її структуру й враховувати інди­відуальні та вікові особливості дітей.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає компоненти:

• спонукальний — актуалізація потреб, інтересів, прагнень, які
визначають бажання дитини брати участь у грі;

• орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

• залучення дітей до спільного створення атрибутів гри;

• виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати
ігрову мету;

• контрольно-оцінювальний — корекція і стимулювання актив­
ності ігрової діяльності.

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність є переважно самоціллю. У дидактичних іграх, створених педагогікою (у тому числі й народ­ною), ігрова діяльність спеціально планується й пристосовується до навчальних цілей.

Дидактичні ігри — це різновид ігор за правилами. У світовій педа­гогіці набули визнання системи дидактичних ігор, які вперше розроби­ли для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для по­чаткового навчання — Ж.-О. Декролі.

У сучасній початковій школі використовуються два види ігор: ігри за правилами та творчі ігри.

 

Ігри за правилами	Творчі ігри
дидактичні пізнавальні рухливі спортивні народні інтелектуальні комп’ютерні	сюжетно-рольові ігри-драматизації театралізовані ігри з елементами праці фантазування конструювання

 

Ці ігри в початковій школі можуть використовуватися як у позаурочній,  так і в урочній навчальній діяльності.

Ігри, які використовують на уроках у початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, уміння і навички, тренують сенсорні здібності тощо. Правильно побудовані цікаві ігри збагачують процес мислення позитивними почуттями, розвивають саморегуляцію, тренують вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини, її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені складніше завдан­ня», тобто зароджується інтерес до розумової праці.

 У навчальному процесі ігрова діяльність, залежно від мети, має роз­горнуте або епізодичне застосування.

 

Форми ігрової діяльності

розгорнута ігрова діяльність (урок-заняття за ігровим   

сюжетом, урок-казка);

ігрове завдання для групової роботи;

ігровий задум у проектній діяльності;

ігровий прийом;

                                  ігрова ситуація;

                                   ігрова вправа.

Дидактичні ігри можуть: 1) бути тільки у словесній формі; 2) поєднувати слово й практичні дії; 3) поєднувати слово й наочність; 4 ) по­єднувати слово й реальні предмети; 5) відбуватися з використанням технічних засобів, зокрема комп'ютера.

Структурні складові дидактичної гри — дидактичне завдання, ігри вий задум, ігровий початок, правила гри, ігрові дії, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування в дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток навичок оцінювання й самооцінювання, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення для досягнення  мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум — наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед діть­ми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, пере­вірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути у вигляді повідомлення, коли вчитель називає гру та спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дій­сності, або інтригуючим, цікавим, захопливим, таємничим.

Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтриму­ють ігровий задум; їх невиконання робить гру нецікавою. Без заздале­гідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри зада­ються педагогом до її початку й мають навчальний та організуючий ха­рактер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім — спосіб його виконання.

Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фі­гур, природної сировини (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Ігрові дії — засіб реалізації ігрового задуму й водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії та захоплюючись ними, діти легко засвоюють закладений у грі на­вчальний і розвивальний зміст.

Підбиття підсумків гри у зв'язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути під­рахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які досягли найкращих результатів, зіставлення мети гри та здобутих даних тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри, розкрити перспективи їх зростання.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку. Проте, як показали дослідження психологів і педагогів, як­що гра використовується епізодично, вона не забезпечує стійкого по­зитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу.

Дидактичні ігри слід включати в систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчас­не й ефективне порівняно з іншими методами. Наші дослідження дали можливість виокремити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

• весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити першо­класників із новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки-казки; розвитку мовлення);

• під час уроку гра використовується як структурний елемент;

• під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допо­могою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу поста­новки завдання, елементів змагальності тощо).

 

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організа­ція яких не потребує багато часу на приготування обладнання, за­пам'ятовування учнями громіздких правил. Перевагу слід надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості учнів, швидку від­повідь, зосередження довільної уваги.

Дидактичні умови ефективності застосування дидактичних ігор — органічне включення в навчальний процес; захопливі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, не­сподівані для дітей).

Коли якусь гру або казкового героя використовують надто часто і навчальною метою, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, у зміст і треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмет, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри мають бути лаконічними, зрозумілими, пробуджувати інтерес. Чим молодші уми, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це роби­ти. (Зрозуміло, що участь класовода залежить від змісту гри). Наприклад, гру «Відгадай», мета якої — розвиток зв'язного мовлення, уміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з пояснення зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про істотні ознаки предмета.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше про­водити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти вже стомлені.

 Однак це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайо­мити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Наприклад, діти із задоволенням звертаються до Знайка, «роз­мовляють» з Чомусиком, навчаються в «Лісовій школі» або діють разом із казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки, римують слова. Усе це не тіль­ки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Отже, ігрова діяльність у навчальному процесі багатофункціональ­на, її провідними функціями є мотиваційна та розвивальна. У керуванні нею слід враховувати структуру ігор і рівень підготовки дітей. Різні форми ігрової діяльності поєднуються та здійснюються в активній взаємодії учасників гри, найчастіше з використанням ігрового реквізиту.