Проектна діяльність як метод навчання рідної мови

Наприкінці ХХ ст. набув поширення новий тип організації навчання учнів – проектування, що передбачає продуктивну взаємодію в процесі розв‘язання значущих для них навчально-пізнавальних задач. Інструментом проектування є метод проектів, який грунтується на взаємозв‘язку навчальної, прогностичної, дослідницької та комунікативної складових.

За основу технології проектного навчання взято прагматичні ідеї американського філософа й педагога Джона Дьюї, згідно з якими істина визначалась як корисність і ефективність праці що є цікавою для учнів, а метою навчання вважалося формування особистості, яка вміє пристосовуватися до умов вільного підприємництва.

Тому вчений надавав виняткового значення практичній самостійній роботі учнів, пробудженню допитливості, імпровізації, уяви. У роботі В. X. Кілпатріка «Проектний метод навчання» (1921) було детальної висвітлено, що програму навчання вчитель повинен розробляти разом з дітьми, ураховуючи потреби середовища (це наче низка дослідів, корисних справ).

У 1920-1930-х роках метод проектів почав активно застосовуватися в радянській школі. Він навіть (до 1931 р.) уважався єдино правиль­ним, а навчальні програми називалися комплексно-проектними. Однак така універсалізація значною мірою зумовила в подальшому його заборону.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. ці ідеї активно розвивалися і в українській школі. Так, Г. Ващенко, А. Макаренко, С. Русова пов'язу­вали метод проектів із розширенням можливостей для розвитку ак­тивності й самостійності дитячої особистості, підготовкою її до життя та праці.

Упровадження терміна «метод проектів» має таку історію. Уважається, що вперше вжив слово «проект» у педагогічному сенсі в 1908 р. Д. Снезден. У 1911 р. американське Бюро виховання узаконило термін «метод проектів», а в 1919 р. Центральне шкільне відомство надруку­вало особливий листок «Проектний метод у справі освіти», визнавши його методом навчання.

Під виливом ідей особистісно зорієнтованого навчання, створені: інноваційних технологій метод проектів наприкінці XX ст. став знов актуальним як у шкільній, так і в педагогічній освіті. Розглянемо застосування методу проектів, спираючись на результати досліджень, проведених у XXI ст.

Що розуміється під словом проект? Які цілі має проектна техноло­гія в сучасній школі?

Тлумачення терміна «проект» засвідчує його багатозначність, вихід за межі освітньої діяльності. Це: 1) сукупність документів, необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів тощо; 2) поперед­ній текст якогось документа, що виноситься на обговорення, за­твердження; начерк (щось незакінчене, намічене лише в загальних рисах); 3) план дій, задум, намір. До потреб шкільного проекту най­ближче за змістом останнє тлумачення.

Щодо шкільної освіти доцільно користуватися терміном «навчаль­ний проект». Він має конкретну мету й спрямованість на конкретний результат, який можна показати публічно.

Суть проектного навчання — у функціонуванні системи дидактич­них   засобів (мети, змісту, методів тощо), якими здійснюється послідовне моделювання процесу розв'язування проблемних задач і ситуацій, що вимагають пошуків, досліджень, співпраці.

Українська дидактика в останні роки збагатилася напрацюваннями з організації проектної діяльності учнів (І. Єрмаков, Г. Сазоненко, О.Онопрієнко, В. Тименко, А. Цимбалару та ін.), що сприяє впровадженню методу проектів у практику початкової школи. Так, його всебічно розглянуто в роботі О. Онопрієнко «Метод проектів як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів» (2009). Авторка визначає метод проектів як інтегровану модель, що містить у собі такі види діяльності учнів: пізнавальну, комунікативну, ігрову, художню, дослідницьку, пошукову, громадсько-корисну. Структура проектної діяльності визначається трьома компонентами: орієнтувально-мотиваційним, операційно-виконавським і рефлексивно-оцінювальним.

Навчальні проекти, які виконують молодші учні, можуть бути моно- й міжпредметними за різної участі дітей (див. схему).

 

Схема