Існує декілька точок зору відносно початку «холодної війни».

1) «Холодна війна» розпочалась після 1917 р. і після розколу світу на 2 системи: соціалістичну і капіталістичну;

2)   «Холодна війна» розпочалась після вступу СРСР і США до ДСВ;

3)   «Холодна війна» датується тією або іншою конфліктною стадією під час ДСВ у відносинах між союзниками;

4)   «Холодна війна» розпочалась після 1945 року, або точніше, після закінчення «гарячої» ДСВ 2 вересня 1945 р.

5)   Найбільш поширена точка зору: «Холодна війна» розпочалась після 1948 р. Пояснення цієї точки зору:

       а) з 1945 по 1948 рік США і СРСР здійснювали конверсію військового виробництва. За цей період Радянська Армія скоротилася в 6 разів і складала приблизно 2,9 млн. чоловік. Армія США скоротилася в 7 разів і складала 1,6 млн. чоловік.

       б) до 1948 року СРСР виводив свої війська з території інших країн: у 1945 р. з території Югославії, Чехословаччини і Норвегії, 1946 р. – Данія, Китай, Іран і Болгарія, 1948 р. – Північна Корея.

       в) до 1948 року союзникам вдавалося вирішувати питання мирного врегулювання шляхом компромісу.

Холодна війна закінчилася наприкінці 80-х – до 1991 р. У 1989 р. відбулася зустріч на Мальті двох президентів великих держав (США і СРСР), коли вони констатували завершення холодної війни. Але фактично вона закінчилася зникненням одного з учасників – СРСР в 1991 р.

Хто ж почав холодну війну.

У американській історіографії є два напрями: консерватори і ліберали.

Консерватори вважають, що ініціатором холодної війни був СРСР. Ліберали вважають, що СРСР і США мають рівну відповідальність за початок холодної війни.

Радянська історіографія упевнена, що ініціатором холодної війни є США і інші імперіалістичні країни.

Зараз прийнята точка зору, що обидві великі держави несуть рівну відповідальність за розв'язування «холодної війни».

Джордж Кеннан, тимчасовий повірений в справах США в СРСР, видний американський політичний і громадський діяч, публіцист 22 лютого 1946 р. направив до державного департаменту США до Вашингтона чергове донесення у формі знаменитої «довгої телеграми» (8 тис. слів), в якій він дав розгорнену аналітичну оцінку можливостям і перспективам розвитку відносин США з Радянським Союзом.

Головні ідеї Дж. Ф. Кеннана полягали у наступному:

1) СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Центральної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні партії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати на­ціонально-визвольний рух з метою послаблення там позицій західних держав й заповнення «вакууму» сили;

2) необхідно стримувати комуністичну загрозу (для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співтовариство відносно реального становища справ у СРСР про дії тоталітарного режиму);

3) комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити позитивну й конструктивну програму повоєнного світу;

4) необхідне гуртування країн Заходу для протидії радянській загрозі.

5 березня 1946 p. колишній прем'єр-міністр Великобританії У. Черчілль у присутності президента США Г. Трумена виступив з промовою у м. Фултон. Він стверджував:

1)  що почалася епоха протистояння двох систем: демократичної й тоталітарної. Замість фашизму виник новий ворог – комуністичний тоталітаризм, який несе загрозу світу.

2) СРСР перегородив Європу «залізною завісою», створивши собі сфери впливу у Центральній та Східній Європі. Він використовує для розширення сфери своєї експансії «п'яту колону», тобто комуністичні партії.

3) радянському Союзу повинна протистояти асоціація англомовних народів, США мають взяти на себе основний тягар боротьби з комунізмом, а Великобританія стане ланкою, що пов'яже Північну Америку, західноєвропейські держави, британські колонії та домініони.

Американський уряд оголосив своєю офіційною доктриною «стримування комунізму» і став широко вдаватися до «атомної дипломатії», тобто до погроз застосування атомної зброї. Володіючи атомними бомбами і знаючи, що американські бомбардувальники можуть досягти території СРСР з військових баз в Європі та на Тихому океані, уряд США вважав Америку невразливою для удару у відповідь, тому що Радянський Союз тоді не мав атомної зброї.

Й.В. Сталін оцінив промову У. Черчілля як заклик до війни проти СРСР. Проте й радянські лідери зробили чимало для розпалювання вогнища «холодної війни». 9 лютого 1945 p. Й. В. Сталін виступив з промовою перед виборцями. Він, зокрема, стверджував, що внутрішні конфлікти капіталізму неминуче призведуть до нових війн. А ці війни, у свою чергу, послаблюють капіталістичну систему, прискорюють її неминучий крах внаслідок соціалістичних революцій.

У квітні 1945 p. різкий конфронтаційний виступ міністра закордонних справ СРСР В.М.Молотова під час установчої конференції ООН у Сан-Франциско отримав назву «першого пострілу у «холодній війні». У своїй промові головну увагу він приділив тому, що США, Франція і Британія винні в тому, що Німеччина почала ДСВ. Цитуючи Леніна, він сказав, що між капіталістичними країнами завжди існуватимуть суперечності, які зрештою приведуть до розпаду капіталістичної системи, що на руку СРСР.

Підтримці стану «холодної війни» у відносинах між СРСР і США багато в чому сприяв характер військових доктрин, яких дотримувалися обидві сторони.

Офіційна військова доктрина США завжди передбачала можливість нанесення попереджувального ядерного удару в тому випадку, якщо американське керівництво дійде висновку (може бути, і помилкового), що інша сторона має намір нанести ядерний удар по США.

На відміну від американської, радянська зовнішньополітична доктрина ніколи не передбачала нанесення подібного превентивного ядерного удару у випадку виникнення підозри про підготовлюваний удар з боку США. Але на певному етапі, до досягнення стратегічного паритету, вона допускала нанесення у відповідь– зустрічного удару, тобто пуск ракет на територію США, в тому випадку, якщо будуть виявлені американські ракети, які летять у напрямку СРСР, ще до того, як вони вразять його територію. Це, звичайно, теж таїло в собі певний ризик початку війни помилково і створювало напруженість.

В цілому, радянська і американська військові доктрини були багато в чому ідентичними. У своїй військово-політичній частині обидві вони були оборонними і не передбачали свідомого початку війни. Однак у своїй військово-технічній частині, що визначає структуру збройних сил, їх дислокацію та підготовку, вони – знову-таки однаково – виходили з принципу «краща оборона – це наступ». Іншими словами, збройні сили обох сторін будувалися, озброювалися, навчалися, розміщувалися так, щоб бути в постійній готовності перейти в потужний контрнаступ відразу ж у разі нападу іншої сторони. А це означало, що жодна сторона не могла бути впевнена в тому, що інша сторона не використовує свій потужний наступальний потенціал в агресивних цілях, а не з метою самооборони.

«Холодна війна» приводила до виникнення низки регіональних конфліктів у різних районах планети, де також чітко визначилося протистояння СРСР – США.

Зі всього вищесказаного витікає два головні висновки. По-перше, неможливо назвати точну дату початку «холодної війни». Історики давно зійшлися на тому, що її початок є період, а не подія. По-друге,немає сенсу уточнювати «хто почав першим» або говорити про якогось одного «винуватця» її розв'язування. По образному виразу російського ученого Р.Г. Піхоя, «свічку холодної війни запалювали з двох боків».

 

3.Період трансформації міжнародних відносин.

 

МВ у повоєнний період розвивалися в ключі геополітичних змін. Переважно їх характер визначався встановленням біполярної СМВ, на полюсах якої були США та СРСР.