ТЕМА 1. змістовні компоненти соціальних технологій

 

Термін «технологія» відомий перш за все з матеріально-виробничої практики, і, понад усе, з промислового застосування технологій. Насамперед під технологією малася на увазі не тільки діяльність з перетворення природних об'єктів, але також і загальнотехнічна дисципліна, що вивчає взаємодію засобів праці, сировини та матеріалів. Цей термін ніколи не ототожнювався з поняттям техніки в сенсі сукупності штучних матеріальних засобів людської діяльності та з найдавніших часів означав мистецтво, майстерність, уміння.

Широке трактування дефініції «технологія» дане болгарським філософом Н. Стефановим, який відзначав, що там, де людина активно і цілеспрямовано відноситься до навколишніх процесів, де вона прагне свідомо і планомірно змінювати природне і соціальне середовище, там, в принципі, можлива технологія [1].

У загальному сенсі слова «технологія» є сукупністю знань про способи і засоби проведення виробничих процесів, а також самі процеси, при яких відбувається якісна зміна оброблюваного об'єкту [2].

Таким чином, технологія - це не просто комплекс знань щодо способів і засобів, не просто сукупність інструментів, а впорядкована сукупність, вкорінена в певній методології, в конкретному системному принципі, що включає вказівку на загальну і конкретну цілі.

Технологія алгоритмізує діяльність, тому може бути багато разів використана, відтворена і тиражована для вирішення схожих завдань і створюється, зокрема, для подальшого «перенесення» в інші області. Створення технології гарантує задані властивості продукту, забезпечує раціональність самого процесу діяльності. Таке тлумачення терміну, що прийшов з сфери матеріального виробництва, передусім акцентує увагу на її перетворюючому характері (на відміну від чисто пізнавального). Але при цьому з поля зору віддаляється той факт, що об'єктом технологізації виступає не стільки система інструментальних технічних засобів, скільки сама людина, що здійснює діяльність. У такому разі технологія стає невід'ємним елементом культури управління і до певної міри - мірою розвитку людини  [3]. Це можна пояснити тим, що технологія виступає у вигляді стандартів-заборон, правил, норм, а також апробованих засобів, способів і прийомів доцільної людської діяльності [4], що дозволяють досягти заданих результатів.

Технологія утілює в собі соціальну форму практики, способи регулювання, контролю і управління взаємодією між предметом праці і знаряддям праці, його технологічним змістом. Причому, якщо об'єктивною природною передумовою технології є природні процеси, які обумовлюють її «речовий каркас», то відповідним соціальним аналогом технології виступає колективна суспільна практика, де матеріально-речові компоненти проявляють свою технологічну силу і розкривають своє соціальне значенн я. Суспільна практика об'єднує їх в певне ціле, яке утворює технологічний спосіб освоєння соціального простору.

За науково-технічної і інформаційної революцій значно посилилася увага до соціальних компонентів технологій і сформувалася можливість розповсюдити технологічний підхід на всі аспекти суспільного життя: економіку, соціальне управління, освіту, виховання, політику тощо. Причому в кожній з них, розробка технології грунтується не просто на узагальненні емпіричного досвіду, а на новітніх досягненнях сучасної науки і техніки.

Великий внесок до розробки проблеми розмежування природних і соціальних технологій внесли болгарські учені Н. Стефанов і М. Марков. Розглядаючи соціальні технології багатоаспектно, Н. Стефанов приходить до висновку, що у найзагальнішому вигляді соціальна технологія - це діяльність, в результаті якої досягається поставлена мета і змінюється об'єкт діяльності. Отже, соціальна технологія - це заздалегідь певний ряд операцій, направлений на досягнення деякої мети і завдання. Діяльність може називатися технологією, якщо вона була свідомо і планомірно розчленована на елементи, що реалізовуються в певній послідовності. М. Марков виокремлює в процесах проектування, розроблювання і реалізації соціальних технологій  п'ять послідовних процедур:

1. Визначення мети, яка повинна бути реалізована в результаті застосування даної технології;

2. Побудова системи критеріїв для вибору можливих варіантів;

3. Позначення кола можливих варіантів;

4. Вибір оптимального варіанту;

5. Впровадження вибраного варіанту [5].  

Рис. 1.1. Загальна схема процесу розроблювання соціальних технологій

 

М. Марков пропонує розглядати технологію соціальної діяльності в двох аспектах: як систему знань про організацію дійсності, пов'язану з виконанням етапів, операцій, методів, дій, тощо по формуванню суспільних явищ, і як технологізацію цих знань в процесі діяльності, яка виражається в трудових діях людей, відповідних вимогам конкретних, специфічних соціальних структур [5].

Американський філософ К. Поппер визначив соціальні технології як спосіб застосування теоретичних виводів в практичних цілях [6]                  і сформулював такі різновиди цього феномена як холістські, утопічні і часткові.

Холістський вид соціальних технологій розроблявся як методологія соціально-реформістської діяльності для вирішення завдань соціально-економічного характеру (вдосконалення механізмів управління, соціальної структури, вплив на громадську думку тощо).

«Часткові» соціальні технології, на думку К. Поппера, відрізняються тверезістю в постановці цілей, розумінням того, що може бути досягнуте за допомогою наявних засобів з урахуванням можливих негативних наслідків, обережністю і поступовістю нововведень, постійним їх контролем, що дає можливість переглянути і скоректувати у разі потреби як задані цілі, так і теоретичні принципи, що обгрунтовують їх, вчасно ліквідовувати непередбачені наслідки змін.

Зіставляючи ці види технологій, К. Поппер виділив основні переваги часткових технологій в порівнянні з утопічними. На його думку, до них відносяться:

1) тверезість і зваженість в постановці цілей;

2) облік можливих негативних наслідків;

3) обережність і поступовість в змінах;

4) постійний контроль за плином заходів;

5) можливість своєчасно ліквідовувати непередбачені наслідки власних діянь;

6) можливість корегування діяльності суб'єкта по здійсненню змін [6].

В цілому, соціальні технології виникають еволюційно або створюються штучно. Довгі століття вони носили рутинний характер.

Люди вчилися управляти суспільними справами, накопичували знання, передавали їх від одного покоління до іншого на засадах попередніх правил, традицій, звичаїв. Технології, засновані на минулому досвіді, інтуїції традиціях старих способів організації, називають рутинними. Вони використовують методи дії на соціально-економічні процеси, що відрізняються низькою наукоємкістю, відображають вчорашній день соціальної дії, не мотивують соціальну систему до змін.

У XX ст. в інформаційних і управлінських структурах світової спільноти відбулися революційні зміни: прикладні знання почали оновлюватися кілька разів в межах одного покоління і в своїй якості виявилися абсолютно непридатними для соціального дослідження і управління [7].

У 60-80 рр. XX ст. цивілізований мир пережив інформаційну, управлінську і концептуальну революції. Саме на їх основі відбувся величезний стрибок у розвитку Заходу: у виробництві, бізнесі, науці, менеджменті, на основі освоєння «людського ресурсу», інтелектуальної власності і управлінських «ноу-хау».

Активна розробка понятійного апарату і змістовних компонентів соціальних технологій бізнесу за рубежем почалася 50–60-х роках, а в нашій країні в 80-х роках ХХ ст. і спочатку формувалася в парадигмі соціології управління. Так, В. Г. Афанас’єв, відзначає, що в соціальній технології реалізується переклад об'єктивних законів в механізм соціального управління, тобто «переклад» абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, що регламентують дії людей в досягненні поставлених цілей [8].

Г. І. Іконникова в статті «Щодо поняття соціальної технології» підкреслювала, що соціальна технологія - це своєрідний механізм поєднання знань з умовами їх реалізації. Саме через технологізацію знань формується свідомий вираз відношення людей до організації їх діяльності по реалізації поставлених цілей і завдань [9].

У тлумачному словнику соціальних технологій наголошується, що соціальна технологія - це:

1) спеціально організована область знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і оновлення суспільних процесів;

2) спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального розчленовування на процедури і операції з їх подальшою координацією і синхронізацією і вибирання оптимальних засобів і методів їх виконання;

3) метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їх відтворення в певних параметрах - якості, властивості, об'єми, цілісність діяльності тощо [7].

Більш широко соціальні технології можна визначити як послідовність етапів соціальної взаємодії, при якій кожен суб'єкт, що бере участь у взаємодії, реалізує власну управлінську стратегію по відношенню до інших і формує соціальну дійсність. Вона є одним з найважливіших елементів механізму управління, покликаним оптимізувати його і виключити ті операції, які не є необхідними для отримання результату.

З численних визначень вітчизняних і зарубіжних учених можна виділити базову сукупність основних характеристик соціальних технологій (рис. 1.2):

1. Зміст соціальних технологій полягає в поопераційному здійсненні діяльності.

2. Поопераційне розроблювання соціальних технологій має враховувати специфіку функціональної діяльності.

3. Операції соціальних технологій розробляються заздалегідь, добровільно, свідомо і планомірно.

4. Проектування, розроблювання та впровадження соціальних технологій грунтується на засадах і з використанням наукових знань.

5. Соціальні технології дуальні: по-перше, це проект, що містить процедури і операції, і по-друге, це сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту.

6. Соціальні технології - це дієвий спосіб досягнення суспільних цілей.

7. Соціальні технології – це елемент людської культури.

 

Рис. 1.2. Основні характеристики соціальних технологій

Визначення сутнісних характеристик соціальних технологій бізнесу дозволяє виділити їх наступні основні ознаки [10]: п ершою ознакою будь-якої технології є розмежування, розділення, розчленовування даного процесу на внутрішньо зв'язані між собою етапи, фази, операції. Друга ознака будь-якої технології - координованість і поетапність дій, направлених на досягнення шуканого результату. Третя істотна ознака: кожна технологія передбачає однозначність виконання включених в неї процедур і операцій. Це вирішальна неодмінна умова досягнення результатів, адекватних поставленій меті [5].

ü розмежування діяльності на внутрішні взаємозв'язані етапи, фази, операції. Сенс вказаної процедури полягає в точному визначенні вимог, що пред'являються до суб'єкта, що діє за даною технологією; у забезпеченні нормативної міри розвитку процесу. Чим точніше ступінь відповідності опису процесу його об'єктивній логіці, тим реальніше можливість досягнення високого ефекту діяльності. Тому життєздатними стають ті технології, які враховують вимоги об'єктивних законів і на цій основі орієнтують соціальний суб'єкт на доцільні дії, на оптимальні рішення з урахуванням досягнень науки, поєднання традиційного і інноваційного досвіду. Завдання соціальної технологізації - не тільки повніше впливати на соціальні процеси, але і сприяти їх перетворенню відповідно до цілей суспільства, класу, організації і т. д.;

ü поетапність дій, направлених на досягнення шуканого результату. Послідовність і порядок виконання дій повинні базуватися на внутрішній логіці функціонування і розвитку даного процесу. Проте це не означає, що суб'єкт буде «скутий» встановленою послідовністю. У нього завжди є можливість «втрутитися» в об'єктивний хід процесів, змінити їх порядок, встановити ту або іншу послідовність і темп процедур і операцій залежно від обставин, що змінюються;

ü однозначність виконання включених процедур і операцій. Чим значніше в діях суб'єкта відхилення від параметрів, що передбачені технологією, тим реальніше небезпека деформувати весь процес і отримати результат, не відповідний очікуваному.

Таким чином, соціальні технології, як сполучна ланка між теорією і методологією бізнесу, з одного боку, і практикою бізнесу - з іншого, забезпечують науково обгрунтований вибір оптимальних способів дій суб'єктів з метою створення сприятливих умов життєдіяльності людей.

Соціальні технології бізнесу, як інноваційна система методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціально-економічних систем, виступають в двох формах:

1) як структурний елемент будь-якої системи, технологічно оформлений програмний продукт;

2) як управлінська діяльність, пов'язана з реалізацією цього проекту, програмного продукту.

Взаємопов'язування соціальних технологій, як інструменту стратегічного розвитку суспільства в цілому, із стратегічним розвитком бізнес-структур дозволяє врахувати в управлінській діяльності принципові риси економіки майбутнього, заснованої на нових формах включення працівника в трудовий процес і сприйняття самого бізнесу не тільки і не стільки як інструменту зароблення прибутку, скільки як структури, створеної для приросту суспільного капіталу.

Соціальні технології завжди детерміновані суспільною проблемою і направлені на її рішення, спочатку в процесі соціодіагностики, пізнання, потім – технологізації, тому вони не можуть бути абстрактними, їх побудова зазвичай виходить з логіки самого дослідження, відображаючи суть конкретних явищ. Отже, чим вище рівень цих збігів, тим зазвичай ефективніше соціальні технології, які покликані вирішувати суспільні проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління.

При цьомунову суспільну проблему, що не має аналогів, вирішують інноваційній соціальні технології. Якщо ж нове завдання вже технологічно вирішене і мова йде про тиражування, розповсюдження технологій, навчання персоналу управлінню проблемами у вже відомий спосіб, то такі технології є традиційними або рутинними [10].

Розмаїття соціально-економічного життя і соціально-економічних об'єктів, постійно виникаючих економічних завдань і можливостей їх врегулювання, формують умови, в яких стає можливою поява і існування різноаспектних соціальних технологій.

Для впорядковування цієї множини може бути здійснена їх класифікація.

Класифікації соціальних технологій грунтуються на узагальнюючих засадах, з яких до найбільш значущих належать [11]:

 

Рис. 1.3. Класифікації соціальних технологій

По масштабах вирішуваних соціально-економічних проблем: універсальні і приватні соціальні технології.

До універсальних можна віднести технології соціальної діагностики стану якого-небудь явища, а до приватних - конкретну технологію, використовувану при рішенні конкретної задачі.

По рівню соціальної діяльності: глобальні, використовувані в масштабах всього людства; національні, засновані на особливостях національних традицій, психології менталітету тощо; державні, такі, що дозволяють вирішувати соціально-економічні проблеми в межах конкретної держави; регіональні, такі, що дають ефект при вирішенні проблем в умовах конкретного регіону; територіальні, функціонуючі в рамках території.

По характеру вирішуваних завдань: функціональні, призначені для забезпечення оптимального і результативного функціонування існуючих соціально-економічних систем в різних сферах суспільного життя; інноваційні, направлені на забезпечення оптимального переходу різних соціально-економічних систем в іншу якість; технології вирішення протиріч і конфліктів, що дозволяють знайти і реалізувати найбільш оптимальні шляхи і методи вирішення проблем.

По характеру дії на соціальні процеси: формуючі, що дозволяють створити новий соціально-економічний об'єкт; стимулюючі, предметом дії яких є окремі сторони процесу функціонування даного об'єкту; стримуючі, певним чином регулюючі процес функціонування соціально-економічного об'єкту; руйнуючі, результатом дії яких стає зникнення соціально-економічного об'єкту в цілому або будь-якої  його частини.

По характеру і змісту використовуваних засобів: організаційно-розпорядчі і адміністративні; соціально-правові; медично-соціальні; психологічні; педагогічні технології тощо.

Представляється доцільним класифікувати соціальні технології і по інших найважливіших підставах: за часом дії (короткострокові, середньострокові, довгострокові); по видах діяльності (промислово-трудові, навчальні, наукові, тощо); по результатах (конструктивні, деструктивні); по стимулюючій дії (матеріальні і нематеріальні); по рівню дії (високоефективні, середньоефективні, низькоефективні); за джерелами (внутрішні, зовнішні); по змінах в соціально-економічній системі (прогресивні, регресивні); по інвестиціях в людський капітал (підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників, підтримку їх здоров'я і культурного розвитку, надання соціальної допомоги і підтримки).

Розрізняють декілька видів технологій: багатоланкові, під якими розуміється серія взаємозв'язаних завдань, що виконуються послідовно; посередницькі - як надання послуг одними групами людей іншим у вирішенні конкретних завдань; індивідуальні з конкретизацією прийомів, навиків і послуг стосовно окремого працівника [12].

Проте незважаючи на різноаспектність, загальною для всіх соціальних технологій є обов'язкова наявність у них певної мети: без чіткої цілі соціальних технологій бути не може.

Таким чином, соціальні технології, як правило, створюються, апробовуються і адаптуються для вирішення конкретного типу практичних проблем бізнесу, обумовлених станом його основних елементів внутрішнього і зовнішнього середовища [12]. Як і всякі технології, вони є стандартизованими засобами поведінки і діяльності людей для вирішенням завдань в рамках їх перетворюючої діяльності, орієнтованої на отримання заданого результату.