Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова

ХарківськИЙ національнИЙ УНІВЕРСИТЕТ міського Господарства імені О. М. Бекетова

 

 

Л. А. Нохріна

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни

«СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ»

 

 

(для студентів 4 курсу денної і  4, 5 курсу заочної форм и навчання напрямів підготовки 6.140101 «Готельно-ресторанна справа», 6.140103 «Туризм»)

 

 

Харків – ХНУМГ ім. О. М. Бекетова – 2013

Нохріна Л.А. Конспект лекцій з дисципліни «Соціальні технології» (для студентів 4 курсу денної і 4, 5 курсу заочної форми навчання напрямів підготовки 6.140101 «Готельно-ресторанна справа», 6.140103 «Туризм») / Л.А. Нохріна. Харк. нац. універ. міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова; – Х.: ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, 2013. – 141 с.

 

Автор: к.т.н., доцент Л. А. Нохріна

 

 

Рецензент: канд. екон. наук, професор кафедри менеджменту та маркетингу у міському господарстві Є. М. Кайлюк

 

Рекомендовано кафедрою туризму і готельного господарства,

протокол  № 1 від 28 серпня 2012 р.

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
модуль 1. соціальні технології як інструмент соціальної ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ бізнесу	7
Тема 1. Змістовні компоненти соціальних технологій	7
Тема 2. Соціальні технології у контексті соціальної відповідальності бізнесу	18
Тема 3. Моделі соціальної відповідальності бізнесу	26
Тема 4. Класифікація концепцій соціальної відповідальності	33
Тема 5. Сфери реалізації соціальних технологій бізнесу	49
Тема 6. Переваги соціально відповідального бізнесу	58
Тема 7. Систематизація зв'язків стейкходерів	61
Список літератури	67
МОДУЛЬ 2. Нефінансова звітність як нструмент соціальної ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ бізнесу	70
Тема 8. Соціальна відповідальність бізнесу і звітності	70
Тема 9. Нефінансова звітність у світі і в Україні	77
Тема 10. Формати нефінансової звітності	83
Тема 11. Етапи формування нефінансової звітності: засади, процеси, рекомендації	97
Тема 12. Актуальні питання нефінансової звітності	114
Список  літератури	122
Додатки	125

 

ВСТУП

На початку ХХI ст. країни пострадянського простору опинилися в складному стані, зкомутованими суперечливими змінами соціальних інститутів суспільства, трансформаціями всіх сфер життєдіяльності, виходом економік зі світової фінансової і економічної кризи, переходом на інноваційний шлях розвитку. У цих умовах найважливішого значення набуває вдосконалення процесів управління бізнесом, звернення до нових форм і методів дії на свідомість людей з метою підвищення ефективності їхньої діяльності. Світовий досвід свідчить, що в умовах динамічних економічних і соціальних змін в практиці затверджується технологізація управління.

Науково-технічна й інформаційна революції акцентують соціально-економічні компоненти технологій і формують можливість розповсюдження технологічного підходу до всіх аспектів суспільного життя: економічного, соціального управління, освіти, виховання, політики тощо. Причому в кожній з них розробка технологій ґрунтується не просто на узагальненні емпіричного досвіду, а на новітніх досягненнях сучасної науки і техніки.

Таким чином, соціальні технології бізнесу виступають як інтелектуальний наукоємкий ресурс, використання якого дозволяє не тільки вивчити і передбачити різні зміни, але і активно впливати на практичне життя за допомогою інструментів регулювання, а також отримувати ефективний прогнозований результат.

Сутність соціальних технологій бізнесу вміщує інноваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів систем для отримання суспільно корисного результату при найменших витратах.

МОДУЛЬ 1. соціальні технології як інструмент соціальної ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ бізнесу

Таблиця 1.1 - Класифікація підходів до концепції соціально відповідальної діяльності

Назва групи	Підходи	Характеристика підходу
Концепції «ядра»	«Корпоративна соціальна відповідальність»	Дає відповідь на питання: чому бізнес має бути соціально відповідальним і який зміст цієї відповідальності?
	«Корпоративна соціальна чуттєвість»	Дає відповідь на питання: як бізнес має реагувати на вимоги, очікування і запити суспільства?
	«Корпоративна соціальна діяльність»	Дає відповідь на питання: які мають бути результати соціально відповідальної діяльності?
«Альтернативні» концепції	«Управління заінтересованими сторонами»	Визнає легітимність інтересів заінтересованих  сторін у різних аспектах діяльності бізнесу і наявність в них власних внутрішніх цінностей
	«Корпоративне громадянство»	Фокусується не на проблемах, що породжуються внаслідок взаємодії бізнесу  із усіма заінтересованими  сторонами, а на потребах конкретної територіальної громади  і пов'язаної з нею доброчинною діяльністю
	«Корпоративна постійність»	Модель управління бізнесом, що охоплює економічну, соціальну і екологічну діяльність, як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі

 

Слід зазначити, що з часу зародження концепція соціальної відповідальності значно змінилася, трансформувавшись від повного заперечення ідеї соціальної відповідальності бізнесу, згідно М.Фрідману, до визнання відповідальності бізнесу за розвиток суспільства нарівні з державою, згідно теорії «корпоративного громадянства».

Таким чином діаметрально протилежні підходи до розуміння соціальної відповідальності дають можливість оцінити, наскільки змінилися напрями формування комунікативних процесів бізнесу із суспільством, в якому воно функціонує. У контексті об'єднання існуючих концепцій інтерес представляє підхід А. Керолла, який трактує соціальну відповідальність з точки зору концепції обов'язків. Згідно А. Кероллу «соціальна відповідальність охоплює економічні, правові, етичні та інші очікування суспільства від бізнесу в конкретний момент часу» [25].

Формування соціальної відповідальності бізнесу А.Керолл представив у вигляді піраміди, яка об'єднує і віддзеркалює існуючі підходи: від розуміння підприємства як закритої економічної системи до визнання його зв'язків із суспільством; а також зміни щодо розуміння неоднорідності суспільних потреб: від визнання їх загального характеру до персоніфікації, залежно від лобіюючих суспільних груп (рис.1.8).

Рис. 1.8. «Піраміда» соціальної відповідальності бізнесу А.Керолла

 

«Піраміда» А. Керолла ґрунтується на економічній відповідальності, оскільки історично підприємства створювалися як виробники товарів, робіт  і послуг, що мало на меті задоволення потреб членів суспільства і отримання прибутку. Правова відповідальність передбачає підпорядкування економічної діяльності нормам і правилам чинного законодавства. Етична відповідальність має на увазі координацію звичайної діяльності згідно суспільних очікувань, які не регламентуються правовими нормами, проте базуються на існуючих засадах моралі. Дискреційна (філантропічна) відповідальність передбачає, що бізнес добровільно відповідає очікуванням суспільства і спрямовує свою діяльність на підтримці і розвитку соціальних програм, при цьому виступаючи в ролі «корпоративного громадянина».

Аналізувати досягнення і результати по кожному виду відповідальності А.Керолл пропонує з позиції стейкхолдерів, відзначаючи, що подібний підхід дозволить конкретному підприємству визначитися з тими або іншими видами соціальної відповідальності, виходячи з особливостей кожної групи.

На сучасному етапі розвитку суспільства дотримання економічної, правової, етичної і екологічної відповідальності є невід'ємною умовою забезпечення життєздатності бізнесу в будь-якій галузі. Разом з тим у поєднанні з дискреційною відповідальністю подібна діяльність дійсно може бути свідоцтвом відповідального відношення керівників і власників бізнесу до потреб середовища, в якому вони функціонують.

А.Керролл стверджує, що оцінювання результативності і ефективності бізнесу доречно не тільки за економічними показниками, але і по неекономічних критеріях. Отже роль «корпоративного громадянина» для підприємств і організацій передбачає відповідальність [25]:

ü економічну - відповідальність заробляти достатній прибуток на акціонерний капітал - для задоволення акціонерів; виготовляти товари/ роботи/ послуги, що узгоджуються із сформованою ціною - для задоволення споживачів, створювати робочі місця – для членів територіальної громади; генерувати нові матеріальні цінності - для бізнесу, формувати сприятливу інвестиційну і інноваційну політику; що за змістом є фундаментом піраміди.

ü правову - відповідальність дотримуватися норм і правил чинного законодавства.

ü етичну - відповідальність бути моральним, чесним, справедливим, поважати права людей, запобігати соціальних збитків.

ü філантропічну - відповідальність займатися суспільно корисною діяльністю.

Таким чином багаторівнева структура А. Керолла дозволяє чітко виділити складові соціальної відповідальності бізнесу і врегулювати існуючі розбіжності. Незважаючи на розмаїтість трактувань концепції соціальної відповідальності бізнесу, економістами, соціологами, представниками бізнес-кіл, довіреними особами міжнародних державних і громадських організацій, більшості визначень притаманні загальні риси (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Концепції соціальної відповідальності бізнесу

Джерело / рік ухвалення	Визначення концепції [18, 23, 26, 32, 33, 34, 35, 36, 37]
Боуен Р./ 1953	Соціальна відповідальність бізнесу - це реалізація тієї політики, ухвалення таких рішень або дотримання такої лінії поведінки, яка була б бажаною з позиції цілей і цінностей суспільства
Керолл А./ 1979	Соціальна відповідальність – це відповідність економічним, правовим, етичним і дискреційним очікуванням, які висуваються суспільством підприємству в даний момент часу
Бізнес за соціальну відповідальність/ 1990	Соціальна відповідальність бізнесу – це досягнення ділового успіху при одночасному шанобливому відношенні до етичних норм, цивільного суспільства і навколишнього природного середовища. Соціальна відповідальність вимагає ухвалення рішень з урахуванням потреб всіх основних груп стейкхолдерів відповідно до чинних законодавчих, етичних, комерційних і інших вимог до бізнесу з боку суспільства
Усесвітня Рада стійкого розвитку/ 1990	Соціальна відповідальність - це постійне зобов'язання бізнесу сприяти стійкому економічному розвитку, робота з персоналом, їх сім'ями, місцевою громадою і суспільством в цілому, для покращання якості їх життя
Європейська комісія/ 2001	Соціальна відповідальність - це концепція, яка дозволяє інтегрувати в повсякденну діяльність комерційних підприємств соціальні і екологічні аспекти, а також враховувати їх в процесі добровільної взаємодії із заінтересованими сторонами
Асоціація менеджерів Росії/ 2002	Соціальна відповідальність бізнесу -це добровільний внесок бізнесу в розвиток суспільства в соціальній, економічній і екологічній сферах, який прямо пов'язаний з основною діяльністю підприємства і виходить за рамки визначеного законом мінімуму.
Котлер Ф., Чи Н./ 2005	Соціальна  відповідальність – це вільний вибір компанії на користь підвищення рівня добробуту місцевої громади за допомогою відповідного підходу до ведення бізнесу і надання корпоративних ресурсів
Меморандум  про соціальну відповідальність бізнесу в Україні/ 2005	Соціальна відповідальність бізнесу - це відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, споживачів, працівників, партнерів, активна соціальна позиція компанії, яка полягає у гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем

 

Так, ключовою тезою всіх концепцій соціальної відповідальності бізнесу є добровільний характер соціально-відповідальної діяльності, тобто підприємства і організації добровільно перебирають зобов'язання щодо розробки і реалізації заходів, направлених на покращання ситуації в сферах, які безпосередньо не пов'язані з їх комерційною діяльністю. На цьому постулаті базується і друга аксіома, цебто, діяльність бізнесу у соціально-відповідальний спосіб обов'язково виходить за рамки вимог визначених чинним законодавством [17].

Перший рівень соціальної відповідальності детермінований соціальними зобов'язаннями, при цьому суспільство акцентує увагу на економічній і правовій відповідальності бізнесу (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Рівні формування соціальної відповідальності бізнесу

 

На другому рівні соціальна відповідальність визначається реагуванням бізнесу на соціальні норми і очікування. На разі акценти зміщуються на добровільну участь у вирішенні екологічних і соціальних проблем, які прямо не пов'язані з профілем основної діяльності підприємств і організацій. Отже на цьому рівні функціональна діяльність бізнес-кіл, окрім обов'язкового дотримання норм чинного законодавства, має ініціюватися добровільно.

На третьому рівні соціальна відповідальність детермінована соціальною чутливістю. На разі увага акцентується на упередженні, профілактиці та запобіганні можливих негативних наслідків функціональної діяльності бізнесу, а також на вирішенні соціальних проблем суспільства [28].

На рисунку 1.10 представлена детальна характеристика рівнів формування соціальної відповідальності.

Рівнів соціальної відповідальності ґрунтуються на обліку стимулів, складових, механізмів реалізації і цілей соціальної відповідальності бізнесу.

У наукових колах різні підходи щодо розуміння соціальної відповідальності бізнесу спонукає активізацію дискусій.

Учені підкреслюють, що сам термін «соціальна відповідальність» є неточним, оскільки відповідальність має на увазі зобов'язання, проте наголос в даному випадку стоїть не на обов'язковому дотриманні законів, а на добровільному прагненні підприємств знайти баланс між сталим розвитком бізнесу і суспільними і екологічними запитами суспільства [18]. Вирішує дане протиріччя розмежування трьох рівнів відповідальності - соціальне зобов'язання, соціальне реагування і соціальна чутливість [26, 18, 14, 31].

 

Вимагає додаткових ресурсів

Вимагає додаткових ресурсів

Не вимагає додаткових ресурсів

Дискреційна Ет и чна відповідальність Правова відповідальність Економічна відповідальність

Отримання конкурентних переваг Внутрішній кодекс підприємства Вимоги чинного законодавства

Дискреційна Етична відповідальність Правова відповідальність Економічна відповідальність

Внутрішній кодекс Вимоги чинного законодавства Забезпечення прибутковості виробництва

Дискреційна Етична відповідальність Правова відповідальність Економічна відповідальність

Вимоги чинного законодавства Забезпечення прибутковості виробництва

Рис. 1.10. Розгорнута характеристика рівнів формування соціальної відповідальності бізнесу

 

Російські вчені пропонують розділяти соціальну відповідальність бізнесу на «корпоративну соціальну відповідальність» і «корпоративну відповідальність перед суспільством» [16].

Корпоративна відповідальність перед суспільством, у широкому сенсі, визначається як філософія поведінки і концепція побудови діловим співтовариством, окремими підприємствами і організаціями діяльності по наступних напрямах:

1) виробництво якісних товарів/ робіт/ послуг для споживачів;

2) створення привабливих робочих місць, виплата легальних заробітних плат, інвестиції в розвиток людського капіталу;

3) дотримання податкових, трудових та екологічних вимог чинного законодавства;

4) ефективне ведення бізнесу, орієнтоване на створення доданої економічної вартості і зростання добробуту акціонерів;

5) облік суспільних очікувань і загальноприйнятих етичних норм в практиці ведення справ;

6) сприяння сталому розвитку через партнерські програми і проекти розвитку місцевого співтовариства [16].

Фактично ця точка зору містить економічні принципи підприємницької діяльності, а також юридичні та етичні норми ведення бізнесу [32]. Соціальна складова представлена інвестиціями в розвиток людського капіталу і у формування суспільства через партнерські програми і проекти.

В зв'язку з цим корпоративну соціальну відповідальність доцільно розглядати у більш вузькому значенні, тобто як добровільний внесок приватного сектора у суспільний розвиток через механізм соціальних інвестицій.

Таким чином можемо підкреслити дві ключові характеристики, на яких ґрунтуються точки зору щодо концепції соціальної відповідальності.

По-перше, це принцип «потрійної результативної діяльності» Дж.Елкінгтона, що визначає напрями діяльності, які можуть бути віднесені до сфери соціальної відповідальності. При цьому корпоративна соціальна відповідальність характеризується як управління економічними, екологічними і соціальними показниками діяльності підприємства [30].

По-друге, це необхідність ідентифікації «стейкхолдерів» або груп впливу, тобто виокремлення з-поміж гравців «великої п'ятірки»: акціонерів, персоналу, постачальників, споживачів, місцевих співтовариств, цільової аудиторії підприємства.

Споживачі

Бізнес, що провадить продукцію, має відповідальність точно інформувати споживачів щодо товарів/ робіт/ послуг, використовувати чесну і прозору маркетингову інформацію, заохочувати відповідальне споживання, декларувати і постійно підтверджувати на практиці зобов'язання щодо виробництва і реалізації безпечних і якісних товарів/ робіт/ послуг.

Доцільним також є постійний діалог з органами державної влади по питаннях формування і реалізації державної політики гарантування якості товарів/ робіт/ послуг і розвиток конкурентного і прозорого ринку.

У цьому контексті соціальні технології спрямовані на:

ü надання інформації щодо товарів/ робіт/ послуг, необхідної для усвідомленого вибору;

ü гарантування задовільної якості пропонованих споживачеві товарів/ робіт/ послуг;

ü конструктивний діалог із споживачами щодо незадовільної якості товарів/ робіт/ послуг і гарантійного обслуговування;

ü отримання справедливої компенсації позовів, зокрема за неякісну продукцію або незадовільні послуги тощо.

Права людини

Існує дві широкі категорії прав людини. Перша категорія - цивільні і політичні права, яка включає право на життя і свободу, рівність перед законом і свободу слова. Друга категорія - економічні, соціальні і культурні права людини включає право на роботу, право на здоров'я, право на освіту, право на соціальний захист.

Основну відповідальність за дотримання прав людини несе, безперечно, держава, але щодо заходів по уникненню пасивного сприйняття або активної участі в порушенні прав акценти відповідальності зміщуються на бізнес.

Основною сферою відповідальності за дотримання прав особистості на підприємствах і в організаціях є безпосереднє забезпечення пошани до прав і свобод людини і недопущення дискримінації.

Таким чином соціально відповідальна спрямованість бізнесу упереджує порушення прав і свобод людини, сприяє викорінюванню будь-яких форм дискримінації. Слід підкреслити, що заохочення або просте непротивлення виникненню будь-яких відмінностей, виключень або переваг, яке зводить нанівець рівність у відносинах персоналу, керівництва і персоналу або представників бізнесу з третіми особами є неетичними і такими, що суперечать ідеології соціальної відповідальності. Отже слід вживати заходи по запобіганню дискримінації по відношенню до працівників, партнерів, споживачів, заінтересованих сторін і всіх з ким бізнес має комунікації або на кого може впливати.

Права людини є одним з фундаментальних принципів міжнародного законодавства. Відповідну політику слід визначати на рівні корпоративного управління (у корпоративному кодексі, політиках або відповідних процедурах) і у повсякденній діяльності підтверджувати заборону будь-якої форми дискримінації та безумовну пошану до прав і свобод людини, підтримку Декларації Організації Об'єднаних Націй про права людини.

У цьому контексті соціальні технології спрямовані на упередження дискримінації по расових ознаках, кольору шкіри, статі, зросту, сімейному стану, національності або походженню, релігії, економічним умовам, недієздатності, сексуальній орієнтації, стану здоров'я, захворюванням ВІЛ/СПІД, вагітності, членству в партіях або по політичним поглядам. 

Трудові відносини

Підприємства і організації, що наймають персонал, вносять свій вклад до загальної зайнятості. Створення робочих місць, виплата заробітної плати і інших передбачених законом платежів, забезпечення безпечних умов праці, розвиток персоналу – це неповний спектр трудових відносин, які пов'язані з соціальною відповідальністю.

Трудові відносини, зокрема включають такі аспекти, як наймання і просування персоналу; припинення трудових відносин; оплату праці; дисциплінарні процедури; переміщення і призначення працівників; навчання і розвиток умінь; захист здоров'я, безпеку і виробничу гігієну; а також будь-яку політику і практику, яка може вплинути на умови праці, зокрема робочий час і час відпочинку. Опосередковано до трудових відносяться відносини, пов'язані з правами працівників на організацію і ведення колективних переговорів, участь в трудових спорах і соціальному діалозі.

У цьому контексті соціальні технології спрямовані на:

ü дотримання норм чинного законодавства, що регулює трудові відносини;

ü активне планування використання робочої сили для забезпечення повної зайнятості і запобігання масовим звільненням;

ü конструктивний діалог з персоналом для коригування тих відносин, які законодавчо віднесені до договірного регулювання, або неврегульовані законодавством;

ü забезпечення рівних можливостей для всіх працівників і максимальне запобігання прямій або опосередкованій дискримінації по ознаках раси, кольору шкіри, статі, віку, національності або походження, сексуальної орієнтації, фізичних недоліків, стану здоров'я або членства в партіях;

ü реалізацію заходів для захисту особистих, персональних даних працівників; сприяння включенню в трудові відносини максимально більшої кількості груп населення, зокрема тих, які традиційно відносяться до найуразливіших.

Соціальні інвестиції

Згідно Міжнародного стандарта ISO 26000 «Керівництво із соціальної відповідальності» соціальними є фінансові та/ або організаційні інвестиції, та/ або будь-які інші матеріальні кошти, що можуть сприяти розвитку суспільства.

Соціальні інвестиції не виключають філантропію і доброчинність, хоча і не обмежуються виключно цими аспектами.

Соціальне інвестування обов'язково має розширювати економічні і соціальні можливості жителів території, наприклад, збільшення об'ємів закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення діяльності у місцевих виробників і постачальників, залучення місцевих фахівців для аутсорсінга бізнес-процесів тощо.

Отже, соціальні технології в цьому контексті спрямовані на реалізацію програм, орієнтованих на покращання соціальних аспектів життя територіальної громади і пов'язані з освітою, навчанням, культурою, охороною здоров'я, розвитком інфраструктури, покращанням доступу до інформації або будь-якою іншою діяльністю, що сприяє економічному або соціальному розвитку територіальної громади або її окремих груп.

Навколишнє середовище

Незалежно від характеру діяльності або розташування, бізнес впливає на навколишнє середовище, що є результатом використання ресурсів, викидами забруднень або продукування відходів.

Ключовим пріоритетом соціально відповідального бізнесу на разі є зменшення  негативного впливу від функціонування шляхом впровадження прогресивних технологій, модернізації устаткування, скорочення обсягів відходів і викидів, а також створення безпечних умов праці на робочих місцях з урахуванням вимог чинного законодавства в області охорони праці й охорони навколишнього природного середовища.

Актуальним на разі є «триєдиний підхід» (triple-bottom line approach), який включає економічні, соціальні і екологічні аспекти рішень і дій, оскільки  сьогодення все більше загострює екологічні питання. Це  зумовлене вичерпанням природних ресурсів, забрудненням природного середовища, руйнуванням цілісних екосистем і, як наслідок, кліматичними змінами. Отже екологічна відповідальність кожного окремого закладу є передумовою виживання і добробуту людства в цілому.

Однією з основних сфер, в яких природоохоронна діяльність може бути найбільш помітною є запобігання забрудненню, тобто не тільки дотримання, але і постійне перевищення екологічних стандартів, в т.ч. зменшення викидів в атмосферу, воду, обсягів продукування твердих або рідких відходів; забруднення землі і грунтів, використання і розміщення токсичних і шкідливих хімікатів тощо.

У цьому контексті соціальні технології спрямовані на:

ü визначення джерел забруднення і відходів, пов'язаних з діяльністю, продуктами, послугами;

ü вимірювання, реєстрування і інформування громадськості щодо значних джерел забруднення;

ü розроблювання і оприлюднення програми, прийнятної для бізнесу, заінтересованих осіб і їх груп, орієнтовану на зменшення існуючих викидів, інформування громадськості про результати її реалізації;

ü ініціювання системного діалогу із специфічними групами заінтересованих осіб, зокрема науковими і аналітичними установами, направленого на інформування щодо зменшення рівня забруднення.

Відносно новим компонентом природоохоронної діяльності бізнесу є політика споживання ресурсів. Цей аспект пов'язаний з погіршенням на планеті клімату і зменшенням запасів непоновлюваних ресурсів, таких як залізняк, природний газ, нафта тощо. Отже, сьогоденне споживання ресурсів повинне відповідати меншому або рівнозначному рівню природного відтворення. Використання непоновлюваних ресурсів доцільне в менших об'ємах, ніж ті, які можуть забезпечити поновлювальні ресурси, такі як енергія води, сонця, вітру, геотермальних джерел тощо. Використовуючи інноваційні підходи, бізнес може об'єднувати власне енергоспоживання з такими видами активності, як енерго- ресурсоефективність, що приведе до екологізації діяльності і, як наслідок, до виникнення і розповсюдження лояльніших до навколишнього середовища видів продукції і послуг.

У цьому контексті соціальні технології спрямовані на:

ü закріплення відповідних принципів в області охорони атмосферного повітря, збереження біологічної різноманітності, управління і захисту водних і земельних ресурсів, охорони надр і управління відходами у відповідних програмних стратегічних документах;

ü аналізування джерел ресурсів і енергії, необхідних для безперебійної діяльності;

ü вимір денного (місячного, квартального, річного) об'єму ресурсів, і споживаної енергії, розроблювання комплексноо плану ресурсо- і енергозбережних заходів;

ü зменшення продукування відходів від діяльності, за умови доцільності повторне використовування сировини або матеріалів;

ü упровадження альтернативних видів використання енергії, з акцентом на поновлювану енергію (по можливості і доцільності).

Корпоративне управління

Управління в контексті соціальної відповідальності має особливий характер, що обумовлений відповідною системою ухвалення рішень, яка побудована з метою впровадження принципів і завдань соціальної відповідальності, а також реалізації відповідних заходів.

Ефективне корпоративне управління засновуване на принципах і практиках підзвітності, прозорості, етичної поведінки, дотримання інтересів заінтересованих сторін і визнанні верховенства права, як в процесі ухвалення рішень, так і в процесі їх реалізації.

У цьому контексті соціальні технології спрямовані на:

ü розроблювання і впровадження відповідних внутрішніх документів (політик, кодексів, правил, процедур тощо), в яких достеменно прописано інструментарій, за допомогою якого утілюються цілі, завдання і місія; план заходів, критерії ефективності і індикатори виконання; групи стейкхолдерів і комунікативні канали;

ü формування системи економічних і неекономічних стимулів для різних категорій заінтересованих груп та осіб (у тому числі і для персоналу), пов'язаних з реалізацією соціальної відповідальності;

ü ефективне використання фінансових, матеріальних і людських ресурсів;

ü сприяння участі персоналу всіх рівнів в ухваленні рішень по питаннях соціальної відповідальності;

ü відстеження реалізації рішень з метою звітності за результати рішень і дій, як позитивних, так і негативних;

ü постійний моніторинг і оцінку ефективності.

Звіт про Прогрес

«Звіт про Прогрес реалізації принципів Глобального договору (ГД) ООН» (далі – Звіт про Прогрес) є обов'язковим для компаній-підписантів Глобального договору ООН (тобто підприємств і організацій, які зобов'язалися дотримуватися принципів ГД в своїй діяльності). Це одна з легких форм нефінансової звітності, найбільш зручна для малого і середнього бізнесу.

За офіційними даними Глобального договору ООН на 30.04.2010 р. в світі було опубліковано 7 977 Звітів про Прогрес. Таким чином, нефінансова звітність є важливим свідоцтвом солідаризації принципам ГД компаній-підписантів і впливовим аргументом системного діалогу із стейкхолдерами.

Звіт про Прогрес, як комунікативний інструмент демонструє стейкхолдерам (клієнтам, персоналу, інвесторам, ЗМІ, органам влади) рівень прогресу в повсякденній бізнес-діяльності у сфері реалізації десяти принципів і, коли це є доречним, підтримку цілей ООН шляхом партнерства.

Звіт про Прогрес, як дієвий механізм забезпечення цілісності ініціативи Глобального договору, є не тільки ефективним каналом інформування груп впливу, але і результативним інструментом постійного вдосконалення.

Окрім цього Звіт про Прогрес є депозитарієм продуктивних корпоративних практик у сфері соціальної відповідальності бізнесу.

Доцільно щоб Звіт про Прогрес був інтегрованою частиною річних звітів або Звітів зі сталого розвитку, оскільки при інформуванні про підсумки реалізації десяти загальних принципів Глобального Договору організації, як правило, оперують фінансовими документами та іншими формами публічної звітності. Загальний об'єм звітності наразі не має принципового значення, він може укладатися в 2-3 сторінки.

Всі компанії-підписанти Глобального договору повинні не тільки слідувати його принципам в щоденній діяльності, але і регулярно надавати повідомлення про досягнутий прогрес.

Кожна організація самостійно визначає формат звіту, але при цьому слід враховувати, що Глобальна ініціатива зі звітності (GRI) є найбільш поширеною системою підготовки нефінансових звітів.

Як Глобальний договір, так і GRI спираються на концепцію постійного вдосконалення, тому їхні підходи до якості та охоплення звітності подібні та взаємодоповнюючі.

Глобальний договір - це каталізатор лідерства та інновацій, десять принципів якого допомагають інтегрувати зобов'язання компаній, взяті в рамках соціальної відповідальності, в організаційну стратегію та реальні дії.

Керівництво G3 Глобальної ініціативи зі звітності дає організаціям інструмент для виміру прогресу та підготовки звітності про результати виконання принципів ГД. Принципи, на яких базується Глобальний договір, є основним орієнтиром Керівництва G3.

Нефінансові Звіти, сформовані відповідно до системи GRI і/або власних підходів, можуть вважатися Звітом про Прогрес за умови, що вони містять три основні елементи (рис. 2.7):

1. заяву про підтримку від вищого керівництва;

2. опис конкретних дій;

3. показники результативності.

Співвідношення елементів Звіту про Прогрес і Звіту зі сталого розвитку сформованого відповідно до «Керівництва G3» наведено в табл. 2.1. Інтеграція Звіту про Прогрес в Звіт зі сталого розвитку надана у Додатку.

Рис. 2.7. Основні елементи Звіту про Прогрес

Таблиця 2. 1. Співвідношення елементів Звіту про Прогрес і «Керівництва G3»

Елемент Звіту про Прогрес Глобального договору ООН	Елемент Звіту зі сталого розвитку відповідно до «Керівництва G3»
Заява про незмінну підтримку Глобального договору в заяві генерального директора або іншого вищого керівника	Стратегія і аналіз - підтримка Глобального договору і інформація про вплив десяти принципів на стратегію компанії Позначається в заяві вищого керівника

Опис практичних заходів

виконаних учасниками протягом попереднього року для запровадження в життя принципів Глобального договору (зобов'язань, політик, систем і заходів, у тому числі, якщо таке мало місце, створення партнерств)