Тема: робочий час. Час відпочинку. Право на відпустку

ТЕМА: РОБОЧИЙ ЧАС. ЧАС ВІДПОЧИНКУ. ПРАВО НА ВІДПУСТКУ

Мета: охарактеризувати поняття робочого часу і часу відпочинку; визначити види та режими робочого часу, види відпусток; дати уявлення про святкові і неробочі дні за трудовим законодавством; пояснити порядок надання відпусток, залучення працівників до роботи у вихідні дні; розвивати уміння застосовувати на практиці здобуті знання; виховувати розуміння необхідності сумлінного ставлення до своїх обов'язків, формувати правову культуру у сфері трудових відносин.

 

Вивчення теми передбачає розгляд таких питань:

1. Поняття та види робочого часу. Скорочений неповний робочий час. Режим робочого часу.

2. Поняття та види часу відпочинку. Вихідні, святкові і неробочі дні.

3. Право на відпустку. Додаткові відпустки

Список використаної літератури

 

Нормативні джерела:

1. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року.

2. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року.

 

Основна:

1. Правознавство: Підручник/ А.І. Берлач, С.С. Бичкова, Д.О. Карпенко, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, В.І. Осадчий. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – с. 333-336.

2. Погорілко В.Ф., Шпиталенко Г.А. Правознавство: Підручник. – К.: Каравела, 2013. – с. 391-396.

3. Основи правознавства України: Навчальний посібник/ Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – Х.: Одіссей, 2013. – с. 272-274.

4. Ратушняк С.П. Правознавство: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – с. 532-539.

5. Молдован В.В., Чулінда Л.І. Правознавство. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – с. 145-147.

6. Пилипенко П.Д., Хома Н.М., Кельман М.С. та ін. Основи правознавства: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – с. 257-266.

7. Основи правознавства/ Раденко Т.В., Раденко В.Б., Кравчина І.Б., Лихачов Р.Б. – Х.: ФОП Співак В.Л., 2013. – с. 504-512.

8. Правознавство: Підручник/ за ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – с. 348-351.

 

Додаткова:

1. Основи права України/ за ред. В.Л. Ортинського. – Львів: Оріяна-Нова, 2005. – с. 150-155.

2. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Правознавство: Навчальний посібник для студентів денної та заочної форми навчання всіх спеціальностей. – Житомир: ЖДТУ, 2003. – с. 120-124.

3. Трудове право: Навчальний посібник/ За ред. П.Д.Пилипенка. – К.: Істина.- 2005. – с. 101-122.

 

Електронні джерела:

1. Кунченко-Харченко В.І. Правознавство, 2011. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/pravo.

2. Жернаков В.В. Трудове право. Підручник, 2012. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/pravo.

 

Неповний робочий час:

­ встановлюється за угодою сторін, яка може мати місце як при прийнятті на роботу, так і в період роботи;

­ встановлюється як на певний термін, так і без зазначення терміну;

­ оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній системі — залежно від виробітку;

­ працівники користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу;

За загальним правилом, встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця, але трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, роботодавець зобов’язаний встановлювати неповний робочий час для:

§ вагітної жінки;

§ жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою,

§ здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, на їх прохання (ст. 56 КЗпП).

Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, що уповноважені роз­глядати трудові спори.

Неповний робочий час застосовується для працівників, що працюють за сумісництвом.

Види неповного робочого часу:

а) неповний робочий день (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);

б) неповний робочий тиждень (скорочення трива­лості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);

в) поєднання неповного робочого дня та робочого тижня (наприклад, два робочі дні на тиждень по 3 години щодня).

 

Режим робочого часу

 

Режим робочого часу — це встановлений законодавством або локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і вико­ристання робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.

 

Святкові і неробочі дні

 

Святкові дні — встановлені законодавчими актами вільні від роботи дні, які присвячені видатним подіям або пам’ятним датам.

Законодавством встановлено такі святкові дні (стаття 73 КЗпП):

§ 1 січня — Новий рік;

§ 8 березня — Міжнародний жіночий день;

§ 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

§ 9 травня —- День Перемоги;

§ 28 червня — День Конституції України;

§ 24 серпня — День Незалежності України.

 

Неробочими днями в Україні є дні релігійних свят:

§ 7 січня — Різдво Христове,

§ один день — Пасха (Великдень);

§ один день — Трійця.

 

За поданням зареєстрованих в Україні інших (не православних) конфесій, особам, які сповідують відповідні релігії, також надається до трьох днів відпочинку протягом року у дні їхніх найбільших свят, але із зобов’язанням відпрацювати ці дні.

У дні державних і релігійних свят допускаються роботи, припинення яких немож­ливе через виробничо-технічні умови (безперервне виробництво, роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи тощо). На таких роботах працівники зобов’язані виконувати трудові обов’язки відповідно до графіка виходу на роботу (графіка змінності) без до­даткового розпорядження роботодавця.

 

Робота у святкові дні компенсується оплатою в подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку.

 

З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів, а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

 

Види відпусток:

1. Щорічні відпустки:

­ основна;

­ додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці;

­ додаткова відпустка за особливий характер праці;

­ інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

2. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.

3. Творча відпустка.

4. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях.

5. Соціальні відпустки:

­ відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

­ відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

­ відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;

­ додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

6. Відпустки без збереження заробітної плати.

 

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творча відпустка, відпустка для підготовки та участі в змаганнях є цільвими.

 

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України “Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

 

Право на відпустку мають громадяни України, які працю­ють за трудовим договором. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

 

Стаття 3 Закону “Про відпустки” передбачає, що за бажан­ням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП).

Працівник може отримати невикористану відпустку у разі закінчення строку трудового договору. Трудовий договір при цьому продовжується до закінчення відпустки.

 

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати;

2) забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористанні дні відпустки при звільненні, а також якщо працівник бажає її грошової компенсації.

 

Відпустки обчислюються у календарних днях.

При визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, святкові та неробочі дні не враховуються.

 

Щорічна відпустка

 

1. Щорічна основна відпустка

 

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право пра­цівника на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ним трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки достатнім є лише факт перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознака­ми щорічна основна відпустка відрізняється від усіх інших видів відпусток.

 

Про надання працівникові відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ, підставою для якого є письмова заява працівника. У разі, якщо наказ не виданий, працівник не має права на власний розсуд визначати день початку відпустки.

 

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділя­ється на:

1. мінімальну

2. подовжену.

 

Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки за від­працьований повний робочий рік становить 24 календарних дні. Робочий рік працівника обчислюється з дня укладення трудового договору. Сезонним і тимчасовим працівникам трива­лість відпустки обчислюється пропорційно відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.

 

Для деяких категорій працівників законом встановлені що­річні основні відпустки подовженої тривалості.

Щорічна основна трудова відпустка подовженої тривалості надається:

¨ особам з обмеженими можливостями: інвалідам І і II груп тривалістю 30 кален­дарних днів, інвалідам III групи — 26 календарних днів;

¨ особам віком до вісімнадцяти років тривалістю 31 календарний день;

¨ працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних запо­відників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських структурних підрозділів інших під­приємств, а також лісництв за Списком, затв. постановою Кабінету Міністрів від 9 червня 1997 р. № 570, тривалістю 28 календарних днів;

¨ воєнізованому складу воєнізованої гірничо-рятувальної служби тривалістю 30 ка­лендарних днів;

¨ невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин надається відпустка 24 календарні дні, зі збільшенням її тривалості за кожних 2 роки стажу на зазначених роботах на 2 календарні дні. Максимальна тривалість такої відпустки не може перевищувати 28 календарних днів;

¨ промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, елек­троенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар’єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні. При цьому за кожних 2 відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка збільшується на 2 календарні дні, але не більше 28 календарних днів;

¨ працівникам, що зайняті на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, становить не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Працівникам, зайнятим на роботах в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною до 150 м, надається відпустка 24 календарні дні. За наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні;

¨ керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка на­дається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346. Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів.

 

2. Щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці

 

Законодавством передбачено 2 види щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці:

1) працівникам, робота яких пов’язана з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особли­вих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я;

2) працівникам з ненормованим робочим днем.

 

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, ро­бота яких передбачена Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додат­кову відпустку за особливий характер праці.

 

Конкретна трива­лість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором.

 

Тривалість такої відпустки залежить від часу зайнятості пра­цівника в умовах, що дають на неї право. Якщо у Списку біля відповідної професії чи посади зазначено “постійно зайнятий” або “що постійно працює”, то до стажу, що дає право на цю додаткову відпустку, зараховуються лише ті дні, коли працівник фактично працював в особливих умовах повний робочий день.

 

Працівникам, які працюють на умовах ненормованого робо­чого часу, надається щорічна додаткова відпустку тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї відпустки, а також перелік категорій працівників, яким вона надається, вста­новлюються колективним договором.

Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також при необхідності періодичного виконання службових обов’язків в умовах понад норму робочого часу. Щорічна додат­кова відпустка за ненормований робочий день надається про­порційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

 

3. Додаткові щорічні відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці

 

Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важ­кими умовами праці передбачена для працівників, які зайняті на роботах, пов’язаних із негативними впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів.

Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290, встановлює макси­мальну тривалість такої відпустки для кожного виробництва, професії і посади.

 

Загальна тривалість цієї відпустки — до 35 календарних днів.

Конкретна тривалість відпустки визначається колектив­ним чи трудовим договором залежно від:

1. результатів атестації робочих місць за умови праці

2. часу зайнятості працівника в цих умовах.

 

Якщо працівник виконує роботу, яка означена в Списку, то право на щорічну додаткову відпустку за шкідливі і важкі умови праці він матиме за умови, що підприємство чи виробництво, на якому працює, відноситься до відповідної галузі економіки. Якщо ж професія чи посада передбачена розділом “Загальні професії за всіма галузями господарства”, то додаткова від­пустка надається незалежно від того, в яких цехах чи ви­робництвах виконують роботи конкретні працівники. Якщо виробництво зазначене без переліку конкретних професій чи посад, то правом на вказану додаткову відпустку користуються всі працівники.

 

Працівникам, які виконують роботу на умовах неповного робочого часу, зазначена додаткова відпустка обчислюється пропорційно фактично відпрацьованому часу у цих умовах. Якщо у Списку зазначено “постійно зайнятий” або “що постійно пра­цюють”, то до стажу, який дає право на цю відпустку, зарахо­вуються лише ті дні, коли працівник фактично був зайнятий в цих умовах повний робочий день, який встановлений законо­давством чи правилами внутрішнього трудового розпорядку.

 

Порядок надання щорічних відпусток

 

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення 6 місяців без­перервної роботи на даному підприємстві.

Коли працівнику щорічні основна та додаткова відпустка надаються до закінчення 6 місяців, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Щорічна відпустка повної тривалості до спливу 6-місячного терміну безперервної роботи надається окремим категоріям працівників у перший рік за їхнім бажанням. До них належать:

1) жінки, яким щорічна відпустка надається перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

2) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

3) інваліди незалежно від причини інвалідності та групи інвалідності, які визнані такими згідно з рішенням МСЕК у встановленому законодав­ством порядку;

4) неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років;

5) працівники, чоловіки, дружини яких перебу­вають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

6) особи, звільнені після проходження строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби, за умови, що вони працевлаштувалися не пізніше 3 місяців після звільнення, не врахову­ючи часу переїзду до постійного місця проживання;

7) суміс­ники, які використовують відпустку на роботі за сумісництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

8) праців­ники, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до відпустки у зв’язку зі складанням іспи­тів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

9) працівни­ки, які звільнились з попереднього місця роботи у зв’язку переведенням на іншу роботу або в зв’язку з переходом на виборну посаду і не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошової компенсації;

10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного чи амбулаторно-курортного лікування;

11) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

 

Щорічні відпустки за наступні роки роботи надаються пра­цівнику у будь-який час відповідного робочого року згідно з графіком відпусток. Цей графік затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. Якщо профспілкова організація відсутня на підприємстві, то графік погоджується з іншими уповноваженими на представництво найманих праців­ників органами.

Законодавством визначено певний порядок та умови скла­дання графіку відпусток. Зокрема, при його розробці необхідно враховувати інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для відпочинку. Законодавством передбачено перелік категорій працівників, яким відпустки надаються у зручний час, що також має бути враховано при складанні графіку. Право працівника на відпустку у зручний для нього час означає обов’язок роботодавця, враховуючи інтереси виробництва, надати відпустку працівнику у період, коли він бажає.

 

Якщо працівник має право на щорічні основну та додаткову відпустки, то вони можуть надаватися як одночасно, так і окремо.

 

Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, які працюють на підземних гірничих роботах — 69 календарних днів.

У тих випадках, коли працівник має право на щорічні додаткові відпустки за кількома підставами, йому надається лише одна додаткова відпустка за підставою, яку він сам обирає. Це правило не застосовується, якщо у Списку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р., конкрет­на професія чи посада позначена спеціальним значком. У цих випадках щорічні додаткові відпустки надаються за кількома підставами.

 

Закон передбачає право працівника використати щорічну відпустку повністю або частинами.

Поділ щорічної відпустки на частини допускається на прохання працівника за наявності згоди роботодавця за умови, щоб основна безперервна її частина становила не менше 14 календарних днів.

 

Відкликати працівників зі щорічної відпустки допустимо згідно із законодавством лише у наступних випадках:

1) для запобігання стихійному лиху, виробничій аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) для запобігання нещасним випадкам, простою, загибелі чи зіпсуванню майна підприємства.

Відкликання працівника з відпустки, крім того, допускається за наявності згоди самого працівника за умови, що невикорис­тана частина щорічної відпустки буде надана не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який вона надається. Закон також встановлює, що основна безперервна частина від­пустки до відкликання має становити не менше 14 календар­них днів.

 

Працівник має право вимагати перенесення відпустки на інший період, ніж той, що передбачено графіком відпусток, у разі, якщо роботодавець не повідомив працівника про дату її початку не пізніше ніж за 2 тижні. При цьому бажано, щоб працівник повідомлявся про час настання відпустки у письмо­вому вигляді під розписку.

Перенесення відпустки на вимогу працівника передбачено також при несвоєчасній виплаті роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до ч. 3 ст. 115 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути оплачена не пізніше ніж за 3 дні до її початку.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або її тривалість продовжена у наступних випадках:

1) тимчасової непрацездатності працівника;

2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо на час їх виконання згідно з законодавством він підлягає звільненню від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та поло­гами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з на­вчанням.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за погодженням між працівником і роботодавцем.

 

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року неповнолітнім і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

 

Не включаються до щорічної відпустки:

­ дні тимчасової непрацездатності працівника;

­ відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

­ святкові та неробочі дні;

­ відпустки у зв’язку із навчанням.

 

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не­використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

 

Цільові відпустки

 

1. Додаткові відпустки працівникам у зв'язку з навчанням.

 

Відповідно до Закону України від 23 травня 1991 р. “Про освіту” (в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) працівники, що поєднують роботу з навчанням, користуються правом на додаткову відпустку за місцем роботи.

 

Працівникам, що здобувають загальну середню освіту в се­редніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:

1. випускних іспитів в основній школі — тривалістю 10 календарних днів;

2. випускних іспитів у старшій школі — тривалістю 23 кален­дарних дні;

3. перевідних іспитів в основній та старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.

Особам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка три­валістю відповідно 21 чи 28 календарних дні.

Тим працівникам, які успішно навчаються на вечірніх від­діленнях професійно-технічних закладів освіти, надається додат­кова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.

 

Окремо виділяються відпустки працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти різних рівнів акредитації згідно з За­коном “Про освіту”.

Особам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

1. на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1 та 2 курсах у вищих закладах освіти:

І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно,

III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно,

незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчан­ня — 30 календарних днів щорічно;

2. на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 3 і наступних курсах у вищих закладах освіти:

І та II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно,

III та IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно,

незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчан­ня — 40 календарних днів щорічно;

3. на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;

4. на період підготовки та захисту дипломного проекту (ро­боти) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання І та II рівнів акреди­тації — 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів до аспірантури з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається 1 раз на рік додатко­ва оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план під­готовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом 4 років навчан­ня — 1 вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством встановлені інші правила надання відпусток у зв’язку з навчанням.

 

2. Творча відпустка

 

Надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, на­писання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

 

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3-х місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6-ти місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою.

Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації чи науково-дослідного ін­ституту відповідного профілю про доцільність надання творчої відпустки.

 

Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до 3-х місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки ви­давництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

 

3. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях

 

Надається працівникам, які бе­руть участь у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях (не більше ніж 40 календарних днів на рік).

 

Соціальні відпустки

 

Законодавством передбачено наступні види соціальних від­пусток:

1. відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

2. відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

3. відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;

4. додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

 

ТЕМА: РОБОЧИЙ ЧАС. ЧАС ВІДПОЧИНКУ. ПРАВО НА ВІДПУСТКУ

Мета: охарактеризувати поняття робочого часу і часу відпочинку; визначити види та режими робочого часу, види відпусток; дати уявлення про святкові і неробочі дні за трудовим законодавством; пояснити порядок надання відпусток, залучення працівників до роботи у вихідні дні; розвивати уміння застосовувати на практиці здобуті знання; виховувати розуміння необхідності сумлінного ставлення до своїх обов'язків, формувати правову культуру у сфері трудових відносин.

 

Вивчення теми передбачає розгляд таких питань:

1. Поняття та види робочого часу. Скорочений неповний робочий час. Режим робочого часу.

2. Поняття та види часу відпочинку. Вихідні, святкові і неробочі дні.

3. Право на відпустку. Додаткові відпустки