Розглядаються засоби психологізму, використані П. Загребельним при створенні художнього характеру Богдана Хмельницького.

Образ гетьмана Війська Запорозького Богдана Хмельницького є одним з найпопулярніших у вітчизняній літературі. Вперше з’явившись на літературному обрії у драмі „Милість божа ” (1728 р.), ця постать вже ніколи не залишалася поза увагою письменників, постійно зазнаючи нових інтерпретацій та несподіваних метаморфоз. Проте жодному з митців не вдалося розкрити процес становлення характеру Хмельницького-гетьмана так глибоко психологічно і живо, як це зробив П. Загребельний. Спроектувавши історичні відомості і художню фантазію у площину психологізму, письменник змоделював динамічний, яскраво індивідуальний характер персонажа, максимально наближений до реального життя.

Використання багатого фактичного матеріалу і спроба реставрації людської психіки за певних історичних обставин – ось художні домінанти роману „Я, Богдан», які зробили його одним з найяскравіших зразків продукту творчої лабораторії П. Загребельного. Цей історико-психологічний твір посідає провідне місце у творчості письменника, який, до речі, вважає його одним зі своїх досягнень.

У зв’язку з відомою національно-політичною ситуацією в Радянському Союзі, літературні критики, не маючи можливості ретельно дослідити художні досягнення П.Загребельного, самобутнім проявом яких є роман „Я, Богдан», обмежувалися філософсько-есеїчними замітками. Проте, незважаючи на актуальність порушених у творі проблем громадянської совісті і влади, роман ще й сьогодні лишається маловивченим.

П. Загребельний створив глибоко індивідуальний характер Богдана Хмельницького, змалювавши складний процес психологічної еволюції від людини вболіваючої до людини активного опору і дії. Гадаємо, обраний аспект є актуальним у контексті сучасної літературознавчої науки, адже питання психологізму в літературі розробляється вітчизняними науковцями вже не перше десятиліття, про що свідчать праці Л. Гінзбург, Л. Виготського, Н. Зборовської та ін.

За тлумачним словником іншомовних слів, психологізм – це „поглиблене відображення психічних, душевних переживань людини в мистецтві [7; 236]. Психологізм є важливим елементом ідеостилю. П. Загребельного, а в романі „Я, Богдан» він стає домінуючим. Про це свідчать багатство психологічних засобів та психобіографічний метод, використані письменником при моделюванні характеру Богдана Хмельницького. Основною ідеєю психобіографічного методу є „узгодження біографії та певних переживань митця з його творами ” [3; 60]. Основа роману „Я, Богдан» теж біографічна, бо характер головного героя формується під впливом подій його життя, глибоких переживань та вражень. Як зауважив М. Жулинський, у творі „епічні плани перехрещуються з аналітично-рефлексивним субстратом ” [1; 2].

Образ героя роману „Я, Богдан» створюється шляхом оживлення пам’ятника Богдану Хмельницькому, установленому на Софіївській площі. Митець моделює, по суті, фантастичну ситуацію, в якій його персонаж по багатьох роках після смерті споглядає пройдений ним шлях до визволення українського народу з-під влади Речі Посполитої. Така подача художньої інформації є однією з ключових особливостей роману „Я, Богдан». Вона впливає не тільки на сюжетну структуру твору, а й визначає його жанр. Жанрово-сюжетна своєрідність твору втілюється автором за допомогою ретроспекції. Письменник скористався ретроспективністю оповіді як засобом психологізму, адже вона уможливила самоаналіз героєм твору його вчинків, почуттів, стосунків з іншими персонажами, що і призвело до сповідального характеру твору. Як елемент сюжетобудування ретроспекція реалізується у спогадах Богдана Хмельницького, що становить особливість хронотопу твору. Залучення до художньої тканини твору спогадів, сновидінь, рефлексій та пророкувань головного героя, співіснування кількох часових площин стає можливим завдяки психологічному часу, коли події твору та емоційний стан персонажа подаються крізь призму власного бачення героя. Постійне дрейфування свідомості Богдана Хмельницького між часовими площинами, між художньою дійсністю та ірреальністю створює можливість для ущільнення художнього матеріалу, для передачі історичних відомостей у вигляді продукту переосмислення їх героєм П.Загребельного.

Одним з важливих засобів психологізму при створенні художнього характеру Богдана Хмельницького в романі „Я, Богдан» є майстерне використання П. Загребельним форми монологу-сповіді. Як відомо, монолог – це „тривале, внутрішньо однорідне і зв’язне висловлення, що належить одному суб’єктові і виражає його думки, свідомі чи підсвідомі переживання, рефлексії, почуття та акти волі ” [6; 477]. Сповіддю називають „щире зізнання у будь-чому; відвертий виклад будь-якої інформації ” [8; 322]. Таким чином, біографічний матеріал сповідально-інтимного характеру передається від імені оповідача у формі монологу-сповіді. Інтимне звучання оповіді і самобутність вираження художнього характеру Богдана Хмельницького, змодельованого П.Загребельним, увиразнює відсутність у романі образу самого письменника. Сповідальний характер роману „Я, Богдан» підтверджується і його заголовком „Сповідь у славі ”. Форма монологу-сповіді сприяє саморозкриттю героя твору, розширює межі художньої фантазії митця, що уможливлює створення природного та цілісного характеру.

Слід вказати, що внаслідок залучення до канви твору спогадів, лірико-філософських роздумів та рефлексій головного героя, у монолозі-сповіді Богдана Хмельницького подекуди спостерігаються елементи „потоку свідомості ”.

У. Джеймс, автор терміна „потік свідомості ” тлумачив його як „одну з форм зображення внутрішнього життя людини в художньому творі, прагнення відкрити душевний стан персонажів у миттєвій і швидкій зміні переживань, роздумів, спогадів, вражень, підсвідомих асоціацій ” [7;7]. Отже „потік свідомості ” є не тільки специфічною формою викладу художньої інформації, але й важливим засобом психологізму, яким успішно скористався П. Загребельний у спробі реставрації психіки Богдана Хмельницького. Цей засіб наблизив художньо змодельовану свідомість персонажа роману „Я, Богдан» до реальної людської свідомості і допоміг сформувати асоціативно-спогадувальну сітку, яка мотивує певні вчинки Богдана Хмельницького, зміни в його умонастрої.

Незважаючи на передачу художньої інформації у формі монологу-сповіді, герой роману „Я, Богдан» не є ізольованим від інших персонажів твору, його характер розвивається під впливом людського фактору. Найповніше цей вплив виражено взаємозв’язком образу Богдана Хмельницького з образом українського народу, який також можна вважати засобом психологізму. Згідно з версією П.Загребельного, прагнення українців звільнитися з-під чужоземного гніту впродовж кількох століть спонукало доброзичливого від природи Зиновія Хмельницького стати грізним Богданом. З іншого боку, гетьман Хмельницький у Визвольній війні заклав основи національної свідомості українського суспільства: „Не в королівських щуплих реєстриках <…> народжувалася нація, а в оту коротку ніч на Жовтих водах... Тоді ми відчули, хто ми і навіщо, а я відчув себе Богданом [2; 184]. Так письменник пов’язав два складних психологічних процеси становлення індивідуальної художньо змодельованої свідомості свого героя та національної свідомості українського народу.

За версією П. Загребельного, становлення характеру Хмельницького-гетьмана відбувається внаслідок накопичення болісних вражень від побачених бідувань та принижень українського люду і втрати родинного гнізда. Емоційний стрес активізує формування у художньому характері Богдана Хмельницького рішучості та сили волі у наполегливій боротьбі за вольності свого народу.

Шлях від споглядання народного горя до збурення всіх життєвих сил і спрямування їх на захист українського люду символізує образ дороги від Суботова до Варшави. Ця дорога, всуціль викладена шляхетськими карбами, стає першим поштовхом до майбутніх битв. Про метаморфози у психіці головного героя роману свідчить також образ дороги з-під Замостя на Переяслав. До Переяслава їде вже не простий сотник, а гетьман Війська Запорозького, за плечима якого блискучі перемоги. Так змінюється не тільки статус Хмельницького, а й його характер: „Згодом дивуватимуться, - каже він, - Як змінювався я по путі від Замостя на Київ, а тоді в Переяславі <...>, від слів обережних у Замості, до незалежно роздумливих у Києві і до нестерпно різких у Переяславі...” [2; 123]. Отже, образи двох названих доріг, якими їде головний герой у різні дні свого життя, можна розглядати як психологічні засоби динамічної передачі перетворень у його характері.

При створенні художнього характеру Богдана Хмельницького П.Загребельний спробував висвітлити інтимні почуття свого героя, пов’язані з образами Ганни Сомківни та Мотрони. Цей психологічний засіб розширює емоційний діапазон характеру персонажа, сприяє його олюдненню. Так, гетьман Хмельницький каже про Мотрону: „Вона була <...> єдиним, що зосталося в мене простого людського ” [2; 321]. Якщо образ Ганни є втіленням жінки-берегині домашнього затишку і прихистком героя від життєвих буревіїв, то з образом Мотрони письменник пов’язує найглибші пристрасті людського єства. Богдан Хмельницький покохав Мотрону ще до смерті Ганни, та коли його дружина помирає, дівчину віддають заміж за підстаросту Чаплинського. Ця соціально-побутова проблема спричиняє зіткнення Я та Над – Я головного героя, становлячи важливий психологічно конфліктний вузол роману. Після одруження закоханих виникає інша соціальна проблема – підсвідоме неприйняття гетьманші-шляхтянки українським загалом, що також викликає психологічний конфлікт. Якщо перший психологічний конфлікт роману певною мірою спонукає Хмельницького до організації повстання (пригадаймо його листи до Мотрони та прагнення знищити Чаплинського), то другий постійно лишається причиною дисгармонії у стосунках закоханих. Богдану Хмельницькому не під силу зазирнути у душу коханої жінки. Не знайшовши у ній друга, він так і лишається самотнім в ореолі слави та влади. Завдяки названим психологічним конфліктам письменникові вдається зруйнувати архетип сили і влади. У романі „Я, Богдан» він показав живу людину, яка не може приборкати власні пристрасті та відгадати загадку душі ближнього.

Не менш важливим засобом психологізму у романі є сновидіння Богдана Хмельницького, головним образом яких стає його покійний друг і генеральний писар Війська Запорозького Самійло Зорка. Цей образ є складовою психіки головного героя роману, яка символізує його підсвідомість. До цього висновку приходимо, спираючись на твердження З. Фройда про те, що сновидець „усе-таки знає, що означає його сон; він тільки не знає, що він знає, і через те гадає, ніби він нічого не знає ” [3; 60]. Таким чином, у снах Богдана Хмельницького ми спостерігаємо дискусію між Я та Воно героя, коли свідомість людини намагається знайти відповіді на свої болючі питання у власній підсвідомості. Образ Самійла Зорки можна також розглядати, як втілення совісті головного героя. Вдень Богдан Хмельницький, захоплений виром подій, не має змоги аналізувати власні та чужі вчинки; усі свої сумніви він відтручує у підсвідомість. У моменти сну все, що знаходилося у підсвідомості героя (каяття, пристрасті, лихі передчуття), повертається до його свідомості в образах Самійла Зорки, православного шляхтича, забитого у Львові під час облоги. У такий спосіб письменник відкриває найпотаємніші куточки душі свого героя.

В інтерпретації П. Загребельного проблема влади, порушена ним у романі „Я, Богдан», теж належить до системи засобів психологізму. Богдан Хмельницький здобуває владу, ризикуючи життям, з метою відстояти права і свободи свого народу. Аби втримати гетьманську булаву, йому доводиться „опускати її на голови непокірливих крикунів, провалювати ті голови безжально, жорстоко, без здригання ” [2; 473]. Так народжується жорстокий гетьман з жорстокою душею. Вимушені суворість і грізність відштовхують від Богдана Хмельницького людей, залишаючи його на одинці зі своїми тривогами та бідами: „Не було у мене друга, крім власної тіні ”[2; 120], – скаржиться герой П. Загребельного. На прикладі Богдана Хмельницького письменник показав один із життєвих парадоксів, коли всевладний гетьман, що керував долями сотень людей, через свою владу та відповідальність „...од усіх <...> ставав залежним, всім щось винен, всім мав служити ” [2; 268]. Самотність і душевна беззахисність, у яких опиняється гетьман Хмельницький, досягши необмеженої влади, вносять у роман екзистенціальні мотиви осиротіння людини перед власною величчю: „Несила так легко перейти з невідомості в славу і владу. Хотілося мати й надалі тарчу, яку б виставляв наперед себе, затуляючись од невдач, лих, загроз, поговору ” [2; 110].Влада стає для Богдана Хмельницького справжнім тягарем, бо позбавляє його права на звичайні людську слабкість, незнання, втому, права на приватне життя: „Не був я вже просто собі Хмельницький, смертний чоловік з плоті і крові[...], став символом, прозивним поняттям, яке віднині означало так багато, що не охопила б того всього ніяка людина...” [2; 244]. Герой усвідомлює, що всевладдя переважає його сили володарювати, і тому влада його більмувата, вона „неминуче завдає зло тим чи іншим людям, а тоді воно<...> повертається до своїх джерел ” [2; 276]. Це викликає вимогливість гетьмана до себе і до оточуючих. Постійні напруга та обережність породжують понурість і різкість у характері головного героя роману. Він помічає, що все більше зневажає розум, надаючи перевагу фізичній силі. Характер героя П.Загребельного глибоко змінюється під тягарем влади. Богдан Хмельницький стає заручником свого всевладдя, а його психіка зазнає глибокої деформації. Отже, проблему влади, порушену в романі „Я,Богдан», також можна вважати психологічно насиченою.

Важливим емоційно-психологічним засобом при моделюванні художнього характеру Богдана Хмельницького є рецепції із зразків українських народних пісень або стилізації на їхню тему, залучені до художнього тексту твору. Письменник звертається до цього засобу з метою вираження найвищої психологічної напруги свого героя. Народні пісні стають ключем до настроїв героя роману, за допомогою цього засобу виражені найінтимніші його почуття.

За словами критиків, тільки П. Загребельному під силу „переступити через теорії, схеми, ідеологеми, догми та приписи й творити книжки із загальнолюдським, справді глибоко гуманістичним звучанням ” [5; 8]. Так, у романі „Я, Богдан» П. Загребельний зобразив процес розвитку, становлення та занепаду людського характеру. Цей твір письменник присвятив людській душі, яка, незважаючи на тягар історичних обставин, постійно прагнула до вершин людяності. Моделюючи художній характер Богдана Хмельницького, П. Загребельний скористався багатьма засобами психологізму, котрі вплинули на специфіку форми та жанру твору, на характер вираження його змісту. Звернувшись до психобіографічного методу, він подав свою версію переродження Зиновія Хмельницького в Богдана внаслідок емоційного стресу. Серед засобів психологізму, вжитих автором роману „Я, Богдан», є ретроспективністю, психологічний час, виклад матеріалу у формі монологу-сповіді з елементами „потоку свідомості ”. Залучення до художньої тканини твору сновидінь та інших засобів вираження внутрішнього стану героя символізують зіткнення його Я, Воно та Над – Я, а звернення до фольклору сприяє ліризації художнього характеру Богдана Хмельницького. Образи роману „Я, Богдан» також психологічно навантажені. Вони відіграють значну роль у створенні характеру головного персонажа. Всі вказані засоби психологізму є прийомами передачі становлення художнього характеру Богдана Хмельницького. Деформацію характеру героя роману під впливом гетьманської влади автор зобразив через рефлексії, спогади та сновидіння.

Висновки

Література кінця XIX — початку XX ст.— найвищий етап художнього розвитку нової української літератури. Він характеризується дальшим розвитком і водночас оновленням художніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, урізноманітненням художніх напрямів і течій, їх складною взаємодією і співіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературу приходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу. Виховані на кращих зразках вітчизняної літератури, збагачені європейським художнім досвідом, письменники кінця XIX — початку XX ст. найбільшу увагу приділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві, взаємозв'язку особи і суспільства, одиниці й маси. Посилена увага до внутрішнього світу людини, її духовності зумовила такі визначальні риси, як філософічність, інтелектуалізм, ліризм оповіді.

Список використаної літератури:

1. Жулинський М.Сповідь у безсмерті. Роздуми про новий роман П. Загребельного „Я, Богдан»// Літ. Україна. - 1983.- 7 лип. С. 2-4.