Степінь використання системи з фіксованою періодичністю замовлення пов’язана також з необхідним рівнем резервного запасу.

В моделі із заданою періодичністю поповнення залишків до встановленого рівня (п.3) вхідним параментром є період часу між замовленнями. Ця система зорієнтована на роботу за умови значних коливань споживання. Щоб запобігти завищенню обсягів залишків або їх дефіциту, замовлення подаються не лише у встановлені моменти часу, але й за умови досягнення залишками граничного рівня.

Слід зазанчити, що дана система містить елемент FOQ-системи (відслідковування граничного рівня залишків, тобто точки замовлення) та елемент FOP-системи (встановлену періодичність замовлення). Таким чином рівень товарних залишків регулюється як зверху, так і з низу. У тому випадку, коли розмір залишків знижується до мінімального рівня раніше настання терміну подачі чергового замовлення, робиться позачергове замовлення. В інший час система функціонує як система з фіксованою періодичністю замовлення.

Модель «мінімум – максимум» (п.4) зорієнтована на ситуацію, коли витрати на облік залишків і витрати на оформлення замовлення настільки значні, що стають порівняними з втратами від дефіциту залишків. Тому в даній системі замовлення роблять не через задані інтервали часу, а лише за умови, що залишки на складі в цей момент виявились рівними або меншими встановленого мінімального рівня. У випадку видачі замовлення його розмір розраховується так, щоб постачання поповнило залишки до максимального рівня. Таким чином, дана система працює лише з двома рівнями залишків – мінімальними та максимальними, чим і зумовлена її назва.

Слід зазначити, що протягом останнього часу взаємозв’язок: постачальник - виробник – дистрибутор – покупець закріпились настільки, що постачальник контролює виробничий процес у виробника; виробник контролює рух залишків в мережі розподілу роздрібного торговця, виходячи з і щоденних даних про попит на різні товари, а також виходячи з інформації про вантажі в дорозі. Виробник складає замовлення, необхідні для задововлення потреб торговців та використовує графіки поповнення залишків в центрах розподілу для складання власних планів виробництва товару.

Запитання до аудиторії: Як ефективно управляти товарними залишками?

Які Вам потрібні для цього дані?

Як ці дані пов’язати між собою?

Що це будуть 2-3 показники, за допомогою яких Ви будете контролювати весь процес управління залишками на складах?

Щоб ефективно управляти товарними запасами потрібно володіти даними про наявний стан товарних запасів та їх місцерозташування. Таку інформацію може дати електронний вигляд «портрету складу готової продукції (СГП)».

Узагальнення принципів та методів управління товарними залишками досить важка задача. Кожен товар має свої характеристики та умови реалізації товару, взаємовідносини в ланцюгу постачань часто змінюються, в різних точках ланцюга постачань і на різних рівнях управління по-різному ведеться облік товарних залишків.

Багато підприємств зберігають сотні та тисячі SKU товару і для них важко встановити відносну важливість кожного товару. Для встановлення важливості товару на практиці застосовують правило Парето: «80 / 20». Для організації більш ефективного управління залишками товару часто застосвують так званий АВС-аналіз, використання якого дозволяє ефективно розташувати товар на складі. Група А – товари ходові, що швидко продаються, група В – товари, які повільніше продаються, група С – неходові товари, котрі довго можуть знаходитись на складі.

АВС-аналіз – метод, при допомозі якого визначають ступінь розподілу конкретної характеристики між окремими елементами якої-небудь множини. У його основу покладено припущення, що відносно невелика кількість видів товарів, які повинні неодноразово закуповуватись, складає велику частину загальної вантаості товарів, що закуповуються. В основі методу АВС-аналізу лежить так зване правило Паретто. Найбільш розповсюдженою є наступна класифікація груп АВС-аналізу:

· Група А: найбільш дорогі та коштовні товари, на частку яких припадає приблизно 75-80% загальної вартості запасів, але вони складають лише 10-20% загальної кількості товарів, які знаходяться на зберіганні (коефіцієнт V > 3.0).

· Група В: середні за вартістю товари, частка яких в загальній сумі запасів складає приблизно 10-15%, але у кількісному відношенні ці запаси складають 30-40%: товару, що зберігається (коефіцієнт 0.7 <= V <= 3.0).

· Група С: найдешевші за вартістю товари, частка яких складає лише 5-10% від загальної ванртості товарів, які зберігаються, але вони становлять 40-50% від загального обсягу зберігання (коефіцієнт V < 0.7).

Принцип диференціації асортименту в процесі XYZ -аналізу полягає в тому, що асортимент товару поділяють на 3 (три) групи залежно від рівномірності попиту та точності прогнозування:

· Група X: товари, попит на який рівномірний, або може незначно коливатися. Обсяг реалізації товарів цієї групи добре передбачається (оцінка 9-10 балів за 10-ти бальною системою).

· Група Y: товари, які споживаються в обсягах, що суттєво коливається (наприклад, товари з яскраво вираженим сезонним коливанням). Можливості прогнозування попиту на товари цієї групи – середні (оцінка 4-8 балів за 10-ти бальною системою).

· Група Z: товари, попит на які виникає лише епізодично, будь-які тенденції відсутні. Прогнозувати обсяг реалізації цих товарів досить складно (оцінка 1-3 бали за 10-ти бальною системою).

Тема 5: Характеристика та особливості логістики закупівлі