Тема 1.2. Закономірності росту і розвитку людини.

Лабораторна робота № 3.

Тема: Визначення пропорцій тіла та оцінка фізичного розвитку за допомогою методів-ндексів.

Мета: навчитися правильно оцінювати пропорції тіла та визначати фізичний розвиток за допомогою розрахунків індексів тіла.

Обладнання: таблиці, сантиметрова стрічка, товстотний циркуль, ростомір, лінійка, терези.

Теоретичні відомості.

Під пропорціями тіла людини розуміють співвідношення його поздовжніх, поперечних, переднєзадніх і обхватних розмірів. Тому для характеристики пропорцій тіла використовуються не абсолютні, а відносні його розміри, що обчислюються за відношенням до довжини тіла. Незважаючи на винятково велику різноманітність індивідуальних особливостей, завжди є найбільш типові риси його будови. Наприклад, нижні кінцівки завжди довші за верхні, плече довше передпліччя, стегно довше гомілки й т.д.

За основу визначення пропорцій тіла беруть який-небудь модуль, за допомогою якого встановлюється конкретний канон пропорцій тіла. Під модулем мається на увазі розмір тієї або іншої частини тіла даної людини, прийнята за одиницю міри, за допомогою якої можна виразити розміри будь-якої іншої частини тіла. Канон — це правило для створення ідеальної фігури людини, уякій всі розміри тіла перебувають у певних співвідношеннях з одиницею виміру (модулем).

Вчення про пропорції тіла почало складатися в далекій давнині й привертало до себе увагу антропологів, лікарів, художників і скульпторів. Їх цікавило, яку фігуру варто вважати нормальною, або пропорційною, у якій всі частини тіла мали б найбільшу гармонію. Для з'ясування даного питання й були запропоновані модулі й канони.

Скульптори Древнього Єгипту брали за одиницю (модуль) вимір довжини середнього пальця лівої кисті, що по канону укладалася 19 разів у довжині тіла, висота стопи дорівнювала одному модулю, пупок розташовувався на одинадцятому розподілу знизу, сосок грудної залози – між чотирнадцятим і п'ятнадцятим розподілами й т.д (рис.1). У Давній Греції найбільшою популярністю користувався канон Поліклета (V століття до н.е.). За цим каноном голова становить 1/8, обличчя – 1/10, а голова й шия - 1/6 довжини тіла. Був розповсюджений і так званий квадрат давніх, за яким довжина розпростертих рук дорівнює довжині тіла людини. Леонардо да Вінчі (1452- 1519 р.) трохи змінив цей канон. Він уважав, що фігура з піднятими догори руками й розведеними ногами вписується в коло, центром якого є пупок (див.рис.1). Найбільшою популярністю користувалися канон Леонардо да Вінчі, що вважав модулем голову, і канон Фріча, який за вихідну величину приймав довжину хребетного стовпа (відстань від підносової крапки до лобкової). Фріч відзначав, що довжина хребетного стовпа в 2,5 рази менша довжини тіла, а голова й хребетний стовп разом становлять половину довжини тіла.

Рис.1. Пропорції тіла за модулями

Сучасні уявлення про пропорції тіла здорової людини ґрунтуються на точних знаннях анатомії. Вважається, що довжина тіла залежить переважно від довжини нижніх кінцівок. При середньому зрості дорослої людини 165-170 см довжина хребетного стовпа становить  приблизно 40%, у високорослих людей хребетний стовп відносно коротший, а у низькорослих відносно довший.

Розміри голови частіше, ніж розміри інших частин тіла, використовувалися як модуль для визначення канону, що цілком обґрунтовано, тому що індивідуальні коливання висоти голови (22-23 см) невеликі (табл.1). Більшість авторів вважає, що висота голови становить 1/8 довжини тіла. Однак це співвідношення властиво лише людям, зріст (довжина тіла) яких вище 180 см. При зрості в 175 см голова укладається в довжині тіла 7 і 3/4 рази, при зрості 170 см - 7 і 1/2 рази, при зрості 165 см - 7 разів, тобто висота голови в порівнянні зі зростом тіла тим менша, чим вище зріст.

Таблиця 1