Українська культура епохи бароко та просвітництва (друга половина хvіі – хvііі століття)

1. Коли остаточно було затверджено статус академії стосовно Києво-Могилянського колегіуму?

a. 1631 року

b. 1632 року

c. 1701 року

d. 1818 року

2. Як називалося культурно-мистецьке свято у Києво-Могилянській академії із виставами та іграми, приурочене до завершення навчального року?

a. Вакації

b. Рекреації

c. Урочистості

d. Вертеп

3. Назвіть ім’я вихованця Києво-Могилянської академії, що ста згодом митрополитом Київським та одним з найближчих дорадників царя Петра І у його реформаторській діяльності.

a. Інокентій Гізель

b. Лазар Баранович

c. Симеон Полоцький

d. Феофан Прокопович

4. Видатні українські композитори ХVІІІ ст., які тривалий час працювали і в Росії:

a. Феофан Прокопович, Лазар Баранович

b. Симеон Полоцький, Інокентій Гізель

c. Максим Березовський, Дмитро Бортнянський

d. Артемій Ведель, Семен Климовський

5. Який з перелічених творів належить письменнику Інокентію Гізелю?

a. “Ключ розуміння”

b. “Мир с Богом человеку”

c. “Меч духовний”

d. “Труби словес проповідних”

6. Як називається твір, авторство якого приписують Г.Полетиці, присвячений обґрунтуванню ідеї самостійності українського народу?

a. “Літопис Самовидця”

b. “Синопсис”

c. “Історія Русів”

d. “Хроніка”

7. Хто з перелічених письменників працював у жанрі козацьких літописів?

a. Інокентій Гізель

b. Іоанікій Галятовський

c Лазар Баранович

d Григорій Грабянка

8. Хто з українських гетьманів мав власний придворний театр?

a. Кирило Розумовський

b. Іван Мазепа

c. Дмитро Апостол

d. Іван Брюховецький

9. Хто є автором знаменитого протестного твору 1783 року “Ода на рабство”?

a. Феофан Прокопович

b. Григорій Сковорода

c. Лазар Баранович

d. Василь Капніст.

 

Питання до теми:

1.Умови культурного розвитку України у складі Литовсько-Руської та Польської держав.

2. Назвіть церковні братства та їхня культурно-просвітня діяльність.

3. Яким чином відбувався розвиток освіти і науки. Медицина.

4. Книгодрукування та література в Україні цієї доби.

5. Розвиток архітектури, образотворчого мистецтва, музики.

 

Комунальний заклад охорони здоров’я

ХАРКІВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ № 2

 

 

Методичні рекомендації

для організації самостійної роботи студентів

з теми:

«Медицина в Україні в ХІХ – на початку ХХ ст.»

 

 

Навчальна дисципліна                «Культуролог і я»

Спеціальність                            5. 120 101 06 «Стоматологія ортопедична»

Курс                                            ІІ (другий)

Кількість навчальних годин       4 години

 

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії соціально-економічних та гуманітарних дисциплін Протокол № ___________ від “ ____ ” ______ 2013 р. Голова комісії: _____ Л.С.Рубан

 

Харків – 2013 р.

 

 

Автор:

 

 

Руда О.В. – викладач вищої категорії

 

Рецензент:

 

 

Редько О.Я – методист КЗОЗ ХМК № 2, викладач вищої категорії

 

Рубан Л.С.– голова ЦК соціально-економічних

та гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії, викладач - методист

 

І. Актуальність теми:

Українські медики внесли вагомий вклад у скарбницю світової медицини.

Олександр Шумлянський[1] (1748—1796), родом з Полтавщини, вчився в Київській академії і Петербурзькій госпітальній школі. Захистив у 1793 році дисертацію у Страсбурзькому університеті, присвячену побудові нирок. За допомогою нових для того часу методів наповнення судин і мікроскопа він перший описав мальпігієве тільце, встановивши, що воно є не залоза, як вважалося тоді в науці, а судинний клубочок – glomerulus (термін, запропонований О.Шумлянським).

Мартин Тереховськнй (1740—1796), родом з Полтавщини, вчився в Київській академії і Петербурзькій госпітальній школі. Захистив у Страсбургу докторську дисертацію, в якій довів, що мікроорганізми в настоях води не виникають самостійно, як це вважалося за тих часів більшістю вчених, а заносяться ззовні.

Нестор Максимовнч-Амбодик (1744—1812), родом з Полтавщини, по закінченні Київської академії і Петербурзької госпітальної школи, дістав докторський диплом у Страсбургу. Протягом 24 років він уперше викладав російською мовою акушерство в медичних школах Петербурга, написав перший класичний підручник з акушерства, який мав, за тогочасним звичаєм, довгий заголовок: “Искусство повивання или наука о бабичьем деле, в коем кратко, но ясно толкуется, какое детородные женские части строение имеют, каким образом надлежит пособлять беременным при родах, роженицам после родов и новорожденным им младенцам во время младолетства; на 6 частей разделенная и многими рисунками снабженная”. Він першій увів демонстрацію оперативного акушерства на фантомі, виготовленому за його малюнками, запровадив у нас в практику акушерські кліщі.

Данило Самойлович (1746–1811), закінчивши Київську академію й Петербурзьку госпітальну школу, служив спочатку полковим лікарем. У 1780 році дістав докторський диплом у Лейдені. Після цього він майже весь час працював на Україні, ведучи боротьбу з чумними епідеміями, які вибухали в різних місцевостях нашого краю.

Петро Загорський (1764–1846), родом з Чернігівщини, закінчив госпітальну медичну школу, здобув ступінь доктора медицини і хірургії в Петербурзькій медико-хірургічній академії. Протягом 33 років очолював кафедру анатомії, одночасно провадив, як це було в звичаї тих часів, і лікувальну роботу.

В своїх анатомо-дослідних роботах Загорський широко використовував порівняльну анатомію, відкидав преформізм у розвитку організму. Будучи прихильником епігенезу, він з цієї позиції розробляв учення про виродливості, використовуючи великий музей виродків при Академії наук, який систематизував і привів до ладу. Загорськии написав класичний підручник з анатомії (“Сокращенная анатомия или руководство к познанию строения человеческого тела”, 2 ч., 1802 р.).

В другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних факультетів двох університетів на Україні – в Харкові і Києві – стають справжніми осередками хірургічної науки і практики для нашої країни. В Харкові створив свою школу і відіграв велику роль у підготовці земських хірургів професор В. Грубе. В Києві, з перших часів існування університету, хірургічну науку очолив видатний хірург В. Караваєв.

В наступні роки учень В. Грубе Н. Трінклер (1859–1927) продовжував славну традицію свого вчителя. Весь трудовий шлях Трінклера був пов’язаний з Харківським університетом. Клініка факультетської хірургії під час його завідування за своїм обладнанням і складністю лікувальної роботи вважалася однією з найпередовіших в країні. В науковій праці Трінклер особливу увагу приділяв питанням хірургії органів живота і лікуванню ран. Його монографія з останнього питання не втратила інтересу до наших часів.

Василь Данилевський (1852–1939), закінчивши Харківський університет, пройшов, як і його вчитель, фізіологічну школу Карла Людвіга, а потім працював у Парижі в лабораторії відомого фізіолога-біофізика д’Арсонваля (1851–1940).

В. Данилевському належить відкриття в головному мозку центрів регуляції вегетативних процесів, він провів перші досліди по реєстрації електричних явищ у мозку, що пізніше лягли в основу електроенцефалографії. Данилевський був піонером фізіологічного вивчення гіпнозу в тварині людини. Він перший довів можливість дістати ефект вагусного подразнення при перфузії коронарних судин серця через 24 години після клінічної смерті.

В. Данилевському належать видатні праці, присвячені вивченню паразитів крові птахів. Він перший показав, що гемоспоридії, паразитуючи в еритроцитах, дуже поширені в різних хребетних тваринах. Ці праці відіграли велику роль в експериментальному вивченні малярії та її хіміотерапії.

В. Данилевський був організатором і керівником Українського інституту ендокринології і терапії в Харкові. У 1910 р., незважаючи на опір міністерства освіти, він засновує жіночі медичні курси.

Брат В. Данилевського – Олександр Данилевський (1838–1923) – видатний вітчизняний біохімік. Він очолював кафедри фізіологічної хімії в різні роки в Казані, Харкові та Військово-медичній академії в Петербурзі, йому належать видатні праці, присвячені вивченню протеолітичних ферментів, хімії білків та питанням харчування.

ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:

 

Формування системи знань про культурологію та закономірності культурного процесу; про культуру як специфічний та унікальний феномен людства, її роль у формуванні особистості й розвитку суспільства; засвоєння навичок аналізу явищ культури, вміння орієнтуватися в основних проблемах культурології, розуміння культурної зумовленості економіки і здатність ураховувати культурну специфіку при вирішенні соціально-економічних проблем.

 

Знати: - загальні проблеми культурології та її місце в розвитку успільства; - типи і   форми культур, основні культурно-історичні центри і регіони, закономірності їх еволюції та функціонування; -особливості розвитку культури України в контексті світової (зокре- ма, європейської) культури; - роль культури і науки в розвитку цивілізації, їх співвідношення і пов’язані з ними сучасні соціальні, економічні та етичні проблеми; - структуру розвитку культури людства, основні культурно-історичні епохи, їх здобутки у матеріальній та духовній сферах, у різних галузях науки та видах мистецтва; - різні картини (моделі) світу та місце людини в ньому; - норми, які регулюють взаємовідносини людей і ставлення людини до навколишнього середовища; - сутність суперечностей, що існують на сучасному етапі науково-технічного розвитку, і кризи існування людини у природі внаслідок порушення рівноваги в ній; - важливість вирішення сучасних глобальних проблем; - культурні процеси і явища, сучасні наукові методи їх дослідження на рівні, необхідному для розв’язання практичних завдань у майбутній професійній діяльності.   У міти: - визначати засоби формування культурної особистості, її відповідальності за збереження культурних надбань; -пояснити феномен культури, її роль у людському житті; способи набуття, збереження і передавання соціального досвіду, базисних культурних цінностей; -оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення; - вести діалог як спосіб виявлення свого розуміння культурних здобутків різних регіонів, народів і націй та визначити лінію власної поведінки в умовах розмаїття культур; -володіти розвиненою культурою мислення, вміти чітко і логічно висловлювати власні думки в усній і письмовій формах; -бути здатним самостійно опановувати нові знання,критично осмислювати набутий досвід з позицій останніх досягнень у галузі гуманітарних наук, економіки та соціальної практики.

ІІІ.1. Написати реферати на теми:

 

- «Перші жінки лікарі»

- «Пироговські з’їзди у другій половині ХІХ ст..»

- Земська медицина у ХІХ ст..»

- «Медична допомога на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст..»

- «Гігієна у другій половині ХІХ ст..»

- «Терапевтичні школи на Україні»

- «Зуболікарська допомога кінця ХІХ – початку ХХ ст..»

ІІІ.2. Заповніть таблицю:

Видатні діячі медицини ХІХ-ХХ ст.	Відкриття у галузі медицини. Визначні події ХІХ-ХХ ст.

 

 

ІІІ.3. Рекомендована література:

1. С. Верхратський. “Історія медицини”. К.: Вища школа, 1983.

2. Коцур Н.І. Становлення і розвиток гігієнічної науки в Україні: шлях крізь епохи і соціальні потрясіння (друга половина ХІХ – 20-ті рр. ХХ століття): монографія / Н.І. Коцур. – Корсунь-Шевченківський, 2011. – 726 с.

3. Мусій О. Українське лікарське товариство: історія та розвиток, 1910-2010 рр. / Олег Мусій, Станіслав Нечаїв. – К.: Народна газета, 2010. – 200 с.

4. Научные медицинские общества СССР. Сборник статей / Под ред. акад., проф. М.В. Волкова. – М.: «Медицина», 1972. – 456 с.

 

ІІІ.4. Матеріали для самоконтролю:

 

Питання для самоконтролю:

1.Кого з перших жінок лікарів ви можете назвати, які їх досягнення у галузі медицини?

2.Хто такий Пирогов Микола Іванович? Який його внесок у розвиток вітчизняної медицини?

3. Які терапевтичні школи України ХІХ – ХХ ст. можете назвати?

Питання до теми:

1.Яких визначних діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття ви запам’ятали?

2.Які медичні відкриття Цього періоду є визначними?

3. Зуболікарська справа і сучасна стоматологія: різниця і схожість.

4.Які зуболікарські школи вам відомі.

5.Що ви знаєте про історію створення і розвитку Харківського медичного коледжу № 2?

 

Комунальний заклад охорони здоров’я

ХАРКІВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ № 2

 

Методичні рекомендації

для організації самостійної роботи студентів

з теми:

«Напрями та течії зарубіжної культури наприкінці

ХІХ - початку ХХ ст.»

 

 

Навчальна дисципліна                «Культуролог і я»

Спеціальність                            5. 120 101 06 «Стоматологія ортопедична»

Курс                                            ІІ (другий)

Кількість навчальних годин       2 години

 

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії соціально-економічних та гуманітарних дисциплін Протокол № ___________ від “ ____ ” ______ 2013 р. Голова комісії: _____ Л.С.Рубан

 

Харків – 2013 р.

 

 

Автор:

 

 

Руда О.В. – викладач вищої категорії

 

Рецензент:

 

 

Редько О.Я – методист КЗОЗ ХМК № 2, викладач вищої категорії

 

Рубан Л.С.– голова ЦК соціально-економічних

та гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії, викладач - методист

 

І. Актуальність теми:

Цей період позначений появою цілого ряду нових течій і шкіл у художньому житті Західної Європи і США. Відбувалася переоцінка традицій. Романтизм поступався дорогою реалізму. Але поряд із цим утверджувались нові естетичні напрями, що суперечили естетиці реалізму. Ці течії прийнято об’єднувати загальною назвою — декаданс (у перекладі «занепад»). Найвизначнішим явищем у мистецтві декадансу став символізм. Символісти оголосили себе співцями «кінця, занепаду, загибелі», художниками зневіри, ворожими дійсності, яка пригнічувала їх своєю вульгарністю і бездуховністю.

Значне місце серед нових напрямів розвитку художньої культури посідав натуралізм, який торкався питань, що раніше вважалися непристойними і забороненими.

Однак, незважаючи на все розмаїття напрямів і стилів, твори світової культури пронизані гуманізмом, вірою в необмежені можливості людини.

Період активних і плідних експериментів, справжньої художньої революції переживав театр. Новим явищем театрального життя стала поява «вільних театрів» — невеличких студій, спектаклі яких призначалися для вузького кола театралів, а постановки здійснювались за рахунок коштів, отриманих від продажу квитків.

Зміна стилів відбувалася і в європейській архітектурі. Багато що тут визначалося використанням у будівництві нових матеріалів — зварювального заліза, бетону. Споруджена в 1899 р. Ейфелева вежа стала наочним прикладом і в той же час виявила нові тенденції в архітектурі. Виникає новий стиль — модерн.

В образотворчому мистецтві останньої третини ХIХ — початку ХХ століть сформувався й отримав загальне визнання новий напрям — імпресіонізм. Основним критерієм мистецтва для імпресіоністів була гострота зорового враження. Вони прагнули передати побачене через гру фарб, кольорів, тіней. На зміну імпресіонізму прийшов постімпресіонізм. Він відзначався активним ставленням до навколишнього світу й пошуками суворої форми. На початку ХХ століття в образотворчому мистецтві виникає новий напрям — кубізм. Поява кубізму ознаменувала завершення імпресіоністської та постімпресіоністської епохи в живописі.

На початку ХХ століття в Росії продовжували існувати початкові земські школи, школи Міністерства народної просвіти і церковноприходські училища. Тільки в початкових школах Міністерства народної просвіти навчалось біля 6 млн. дітей. Розширювалась і система вищої освіти. Крім 11 університетів (1916 р.) виникає 16 вищих технічних навчальних закладів. Найбільшими навчальними і науковими центрами були Електротехнічний і Політехнічний інститути. В університетах у 1907 р. навчалось 35,3 тис. студентів. На початку ХХ століття в країні значно розширилась мережа жіночих навчальних закладів. У 30 вищих освітніх закладах для жінок навчалось понад 20 тис. студенток. Удосконалювалась методика викладання. Збільшилась кількість видавничої продукції — книжок, журналів. За кількістю виданих книжок Росія в перше десятиліття ХХ століття посідала третє місце у світі після Німеччини і Японії. На початку століття друкувалось 125 легальних газет, через 12 років — уже понад 1000, з них 827 газет — російською мовою. У 1904 р. в Росії налічувалось близько 10 тис. громадських і народних бібліотек, з них близько 4,5 тис. було відкрито земствами, в основному в сільській місцевості.

На зламі XIX–XX століть у Росії з’явилось кіно. З 1908 р. по 1917 р. було створено до 2 тис. ігрових картин вітчизняного виробництва.

Наприкінці XIX — початку XX століть з’являються новаторські тенденції в мистецтві, було покладено початок оновленню видового і жанрового розмаїття художньої творчості, що спричинило переосмислення естетичних цінностей. У російській художній культурі широкого розповсюдження набуло декадентство (К. Бальмонт, І. Коневськой, Ф. Сологуб, Д. Мережковський, З. Гіппіус), позначене такими явищами в мистецтві, як відмова від громадянських ідеалів і віри в розум, занурення у сферу індивідуалістичних переживань. Ці ідеї виражали соціальну позицію частини художньої інтелігенції, яка прагнула «сховатись» від життєвих труднощів у світі марень, ірреальності, а почасти й містики.

Найвизначіші літературні твори зазначеного періоду вийшли з-під пера А. П. Чехова, О. М. Горького, І. О. Буніна, О. І. Купріна. Розвивається творчість О. Блока, В. Маяковського, С. Єсеніна, М. Гумільова і багатьох інших.

Нові риси російської музики знайшли відображення у творчості М. А. Римського-Корсакова, С. В. Рахманінова, О. М. Скрябіна. Російська вокальна школа дала чимало видатних співців, з-поміж них зірками першої величини були Ф. І. Шаляпін, Л. В. Собінов, А. В. Нежданова.

Важливу естетичну і просвітницьку роль на зламі століть відіграли російські художники, що заснували об’єднання «Світ мистецтва». До них належали О. М. Бенуа, К. А. Сомов, Л. С. Бакст, Є.Є. Лансере (Серебряков). У цей період працювали М. О. Врубель, В. О. Сєров, К. О. Коровін, М. В. Нестеров.

Російська культура сприятливо впливала на творчість багатьох народів. Вона стала частиною золотого фонду вітчизняної і світової культури.

 

 

ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:

 

Формування системи знань про культурологію та закономірності культурного процесу; про культуру як специфічний та унікальний феномен людства, її роль у формуванні особистості й розвитку суспільства; засвоєння навичок аналізу явищ культури, вміння орієнтуватися в основних проблемах культурології, розуміння культурної зумовленості економіки і здатність ураховувати культурну специфіку при вирішенні соціально-економічних проблем.

 

Знати: - загальні проблеми культурології та її місце в розвитку успільства; - типи і   форми культур, основні культурно-історичні центри і регіони, закономірності їх еволюції та функціонування; -особливості розвитку культури України в контексті світової (зокре- ма, європейської) культури; - роль культури і науки в розвитку цивілізації, їх співвідношення і пов’язані з ними сучасні соціальні, економічні та етичні проблеми; - структуру розвитку культури людства, основні культурно-історичні епохи, їх здобутки у матеріальній та духовній сферах, у різних галузях науки та видах мистецтва; - різні картини (моделі) світу та місце людини в ньому; - норми, які регулюють взаємовідносини людей і ставлення людини до навколишнього середовища; - сутність суперечностей, що існують на сучасному етапі науково-технічного розвитку, і кризи існування людини у природі внаслідок порушення рівноваги в ній; - важливість вирішення сучасних глобальних проблем; - культурні процеси і явища, сучасні наукові методи їх дослідження на рівні, необхідному для розв’язання практичних завдань у майбутній професійній діяльності.   У міти: - визначати засоби формування культурної особистості, її відповідальності за збереження культурних надбань; -пояснити феномен культури, її роль у людському житті; способи набуття, збереження і передавання соціального досвіду, базисних культурних цінностей; -оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення; - вести діалог як спосіб виявлення свого розуміння культурних здобутків різних регіонів, народів і націй та визначити лінію власної поведінки в умовах розмаїття культур; -володіти розвиненою культурою мислення, вміти чітко і логічно висловлювати власні думки в усній і письмовій формах; -бути здатним самостійно опановувати нові знання,критично осмислювати набутий досвід з позицій останніх досягнень у галузі гуманітарних наук, економіки та соціальної практики.

I ІІ. Матеріали самостійної роботи.

ІІІ.1. Заповнити таблицю:

Напрями та течії зарубіжної культури наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.	Визначення, представники, твори, країни

ІІІ.2. Написати  реферати на теми:

 

- «Культура ХІХ – ХХ ст.: символізм, імпресіонізм та постімпресіонізм»

- «Авангардистські течії у світовій літературі»

-  «Історико-літературний процес кінця XIX — початку 20 століття»

- «Поняття модернізму. Течії модернізму, їхня характеристика»

 

ІІІ.3. Рекомендована література:

1.Андреев Л. Импрессионизм. – М., 1980.
2.Белый А. Символизм как миропонимание.– М., 1994.
3.Власов В.Г. Стили в искусстве: Словарь. – Т. 1. – СПб, 1995.
4.Голомшток И. Тоталитарное искусство. – М., 1994.
5.Гуревич А.Я. Западноевропейская музыка в лицах и звуках: XVII — первая половина XX века. — М, 1994.
6.ЗатонскийД. Европейский романтизм. – К., 1984.
7.Ивбулис В.Я. Модернизм и постмодернизм. — М, 1988.
8.История зарубежного искусства. – М., 1991
9.Кулькова И. Философия и искусство модернизма. – М., 1988
10.Ревалд Дж. История импрессионизма. — М., 1994.

11.Самосознание европейской культуры XX века. — М., 1991.
12.СарабьяновД.В. Стиль модерн. — М., 1989.

 

ІІІ.4. Матеріали для самоконтролю:

 

Питання для самоконтролю:

1. Що характеризує романтичне світовідчуття?
2.Що лежить в основі реалізму як методу пізнання та відображення світу?

3.Як розуміють завдання художньої творчості імпресіоністи?

4.Назвіть основні риси стилю модерн.

5.Чи бачите ви розбіжності між стилем модерн і модернізмом?

6.Які особливості культури ХХ ст. Ви можете виділити?

7.Що характерне для мистецтва авангарду в цілому і для окремих його течій зокрема?

Питання до теми:

1.Яким чином література на межі XIX—XX століть тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу?

2.Назвіть найбільш прикметні чинники літературного розвитку в першій половині XX ст.

3.Дайте загальну характеристику модерністської літератури.

4. Які течії і напрями належать до авангардистських? Дайте їх загальну характеристику.

 

 

Комунальний заклад охорони здоров’я

ХАРКІВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ № 2

 

Методичні рекомендації

для організації самостійної роботи студентів

з теми:

«Культурно-просвітницька діяльність української еміграції в 20-30-х роках ХХ ст.»

 

 

Навчальна дисципліна                «Культуролог і я»

Спеціальність                            5. 120 101 06 «Стоматологія ортопедична»

Курс                                            ІІ (другий)

Кількість навчальних годин       2 години

 

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії соціально-економічних та гуманітарних дисциплін Протокол № ___________ від “ ____ ” ______ 2013 р. Голова комісії: _____ Л.С.Рубан

 

Харків – 2013 р.

 

 

Автор:

 

 

Руда О.В. – викладач вищої категорії

 

Рецензент:

 

 

Редько О.Я – методист КЗОЗ ХМК № 2, викладач вищої категорії

 

Рубан Л.С.– голова ЦК соціально-економічних

та гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії, викладач - методист

 

І. Актуальність теми:

Процес політичної та інтелектуальної еміграції з України почався відразу після подій 1917 — 1918 рр. Емігранти осідали у Відні, Парижі, Берліні, Белграді, Софії та інших європейських центрах. Однак найсприятливіші умови для них були створені у Чехо-Словаччині. З ініціативи президента республіки, відомого вченого професора Т. Масарика у 1921 р. на урядовому рівні був розроблений цілий план розбудови еміграції з колишньої Російської імперії, що отримав назву «російської допоміжної акції». Він був розрахований на демократичні течії всередині еміграції, вирізнявся аполітичністю та першочерговою увагою до наукових, культурницьких кіл і шкільництва.

На відміну від урядів інших держав, які практикували або репатріацію, або денаціоналізацію емігрантів, уряд Чехо-Словаччини зайняв принципово іншу позицію. Президент Масарик вважав основним завданням «російської акції» зосередити наукові, культурні кола та молоді сили шкільництва і студентства емігрантів, забезпечити їх розвиток у національних рамках, неперервність культурної та освітньої традиції. Це передбачало створення суто українських або російських чи білоруських наукових, культурницьких, навчальних установ, закладів і товариств. Усі верстви еміграції концентрувалися в компактні зони проживання та діяльності на терені науки, культури, шкільництва.

Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подєбради. Сільськогосподарські працівники були розсіяні по всій республіці, а лікарі, юристи, інженери та вчителі отримали змогу працювати на Підкарпатській Русі (тепер Закарпатська область України).

Прага і Подєбради перетворилися на єдиний у світі великий осередок освіти для українців на еміграції. Лише Чехо-Словаччина визнавала право абітурієнтів російських та українських гімназій на продовження навчання у вузах і забезпечувала їх державне утримання. У 1921 р. був створений урядовий Комітет для забезпечення освіти українських студентів.

Прага стала не лише науковим та освітнім центром української еміграції, але й культурно-мистецьким. Тут жили й творили письменник і поет Олександр Олесь, співак Дмитро Левитський, митці С. Мако, І. Кулець, І. Мозалевський, К. Стаховський, С. Тимошенко, В. Січинський та ін.

Еміграція з Російської імперії у Чехо-Словаччину була досить значною. Піковий період припав на 1922 — 1923 рр., коли було зафіксовано 25 тис. емігрантів. Згодом, із початком 30-х років у часи економічної кризи число емігрантів упало до 8 тис. Мало хто з них зміг повернутися на батьківщину. Пізніше, у 1945 р., частина емігрантів потрапила у радянські в’язниці та концентраційні табори. Інші змушені були шукати притулку в різних країнах Європи, Азії, Америки та в Австралії. Єдиний значний центр української еміграції припинив своє існування.

У Чехо-Словаччині ще довго пам’ятали про «російську акцію». Тут осіли родини деяких емігрантів, які зробили значний внесок у розвиток чеської науки, культури, мистецтва. Українська Академія мистецтв у Празі виховала багато чеських художників, скульпторів, архітекторів. Українці викладали у чеських вузах, професорами Карлового університету в Празі були, наприклад, Д. Дорошенко, О. Колесса. Членами Слов’янського інституту в Празі були О. Колесса, С. Смаль-Стоцький, Л. Білецький, О. Мицюк, В. Тимошенко. Українські вчені обиралися до різних чехо-словацьких наукових товариств та інституцій і залишили чимало цінних праць на терені богемістики. У свою чергу вони пропагували у Чехо-Словаччині україніку.

У Карловому університеті в 1926 р. почали діяти кафедри українознавства. 16 грудня 1926 p. першу лекцію тут прочитав ректор УВУ О. Колесса, який зайняв кафедру історії української мови й літератури як професор філософського факультету. 5 березня 1928 р. тут почав виклади з історії України професор Д. Дорошенко. Українську мову викладали М. Любинецький та І. Панькевич.

У 1924 р. в Празі була заснована Слов’янська бібліотека з фондом у 200 000 томів. У ній відразу ж утворився український відділ (14 000 томів). Адміністрація бібліотеки складалася в основному з українців: В. Тукалевський (директор), М. Михальчук (заступник директора), О. Гайманівський (завідуючий українським відділом).

Українська еміграція демонструвала свої здобутки також на численних виставках: господарській виставці у Празі 1921 р., виставці інвалідів у Генті 1923 р., виставці 1931 р. в Женеві, виставках слов’янських ілюстрованих часописів у Празі та Берні, славістичній виставці 1933 р. у Млада-Болеславі, виставці слов’янських екслібрисів у Празі 1932 р., виставці Міжнародного з’їзду бібліотекарів та приятелів книги у Празі 1926 р. (тут український відділ демонстрував 2000 книг та колекцію періодики, екслібрисів і видавничих знаків, яку підготував В. Січинський; у загальному каталозі виставки була вміщена стаття О. Лотоцького про українську книжку), світовій виставці преси в Кельні 1928 р., світовій виставці в Чікаго 1933 р. тощо.

Було влаштовано також кілька спеціально українських виставок: виставка експонатів Музею визвольної боротьби України у Празі 1935 р., виставка українських мап в Інституті Східної Європи у Римі 1938 р., каталог якої зі статтею В. Січинського був опублікований. Студія пластичних мистецтв у Празі організовувала щорічні виставки новітнього українського мистецтва,.

 

ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:

 

Формування системи знань про культурологію та закономірності культурного процесу; про культуру як специфічний та унікальний феномен людства, її роль у формуванні особистості й розвитку суспільства; засвоєння навичок аналізу явищ культури, вміння орієнтуватися в основних проблемах культурології, розуміння культурної зумовленості економіки і здатність ураховувати культурну специфіку при вирішенні соціально-економічних проблем.

 

Знати: - загальні проблеми культурології та її місце в розвитку успільства; - типи і   форми культур, основні культурно-історичні центри і регіони, закономірності їх еволюції та функціонування; -особливості розвитку культури України в контексті світової (зокре- ма, європейської) культури; - роль культури і науки в розвитку цивілізації, їх співвідношення і пов’язані з ними сучасні соціальні, економічні та етичні проблеми; - структуру розвитку культури людства, основні культурно-історичні епохи, їх здобутки у матеріальній та духовній сферах, у різних галузях науки та видах мистецтва; - різні картини (моделі) світу та місце людини в ньому; - норми, які регулюють взаємовідносини людей і ставлення людини до навколишнього середовища; - сутність суперечностей, що існують на сучасному етапі науково-технічного розвитку, і кризи існування людини у природі внаслідок порушення рівноваги в ній; - важливість вирішення сучасних глобальних проблем; - культурні процеси і явища, сучасні наукові методи їх дослідження на рівні, необхідному для розв’язання практичних завдань у майбутній професійній діяльності.   У міти: - визначати засоби формування культурної особистості, її відповідальності за збереження культурних надбань; -пояснити феномен культури, її роль у людському житті; способи набуття, збереження і передавання соціального досвіду, базисних культурних цінностей; -оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення; - вести діалог як спосіб виявлення свого розуміння культурних здобутків різних регіонів, народів і націй та визначити лінію власної поведінки в умовах розмаїття культур; -володіти розвиненою культурою мислення, вміти чітко і логічно висловлювати власні думки в усній і письмовій формах; -бути здатним самостійно опановувати нові знання,критично осмислювати набутий досвід з позицій останніх досягнень у галузі гуманітарних наук, економіки та соціальної практики.

I ІІ. Матеріали самостійної роботи.

ІІІ.1. Заповнити таблицю: