Лекція 4. Смертність і тривалість життя населення.

1. Демографічне поняття смертності.

2. Епідеміологічний підхід.

3. Показники рівня смертності.

4. Стандартизація коефіцієнтів смертності.

5. Таблиці смертності.

6. Смертність за причинами смерті.

7. Динаміка очікуваної тривалості життя.

 

Демографічне поняття смертності.

Смертність є другою за важливістю після народжуваності демографічним процесом.дослідження процесу смертності дає змогу проаналізувати яким чином смертність населення впливає на структуру і чисельність населення.

У демографії під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які настають у різному віці.

Смертність – це перший з демографічних процесів, що був фундаментально вивчений і статистично описаний. Більш ніж 300 років тому сформувалися програми і методи вивчення смертності. Кожна епоха висувала свої завдання стосовно вивчення смертності, проте і зараз залишається актуальною проблема зниження смертності та виявлення резервів тривалості життя.

Першим, хто спробував визначити біологічну тривалість життя, був Френсіс Бекон.

 

Причини смерті організму науковці розклали на дві великі групи:

1. Ендогенні (внутрішні) – пов’язані зі спадковістю, уродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі.

2. Екзогенні (зовнішні) – усі зовнішні причини, що пов’язані з якістю життя людини.

Смерть завжди є результатом дії двох цих причин.

 

Епідеміологічний підхід.

Сам термін запропонований у 1971 році американським демографом і соціал-гігієністом А. Омраном. Вихідна теза полягає в тому, що актуальну смертність можна розкласти на ендогенну й екзогенну складові, зумовлені відповідно внутрішніми і зовнішніми впливами на організм людини, що ведуть до захворювань і смерті, визначаючи як її загальний рівень, так і смертність з тих або інших конкретних причин.

Останнім часом у смертності стали виділяти не дві, а три складові:

1) чисто екзогенні смертності,

2) квазіендогенні смертності – у результаті накопичених екзогенних впливів;

3) чисто ендогенну смертність.

Сутність концепції епідеміологічного переходу полягає у твердженні при радикальну зміну структури смертності з причин, коли на зміну переваги екзогенних причин смерті прийшла першість ендогенних і квазіендогенних.

Тому, що до дії загальних соціально-економічних факторів, додалася дія деяких специфічних факторів, що впливають на здоров'я і тривалість життя людей (нові санітарно-гігієнічні умови, нова роль медицини, розвиток науки і техніки).

Виділяють чотири стадії епідеміологічного переходу, залежно від ролі причин екзогенної й ендогенної природи:

1. «Захворювання і голод» - введення в практику масових щеплень від інфекційних хвороб.

2. «Пандемія інфекційних захворювань» - зниження захворюваності і смертності, насамперед, від таких інфекційних захворювань, як туберкульоз, шлунково-кишкові інфекції, дитячі інфекції і т.і.

3. «Дегенеративні і професійні захворювання» - подолання негативних явищ індустріалізації (нещасні випадки на виробництві).

4. «Відкладені дегенеративні захворювання» почалася зовсім недавно, причому в основному в країнах з низькою смертністю і високою тривалістю життя. Відбувається подальше зниження смертності, але підвищується залежність здоров'я від профілактики і зростає поширеність хронічних хвороб.

 

Фактори, що впливають на рівень смертності:

1. Природний (екологічний) фактор – залежно від географічного середовища серед різних народів поширені неоднакові хвороби, які можуть істотно впливати на смертність.

2. Генетичний фактор - (напр., анемії визиваються невідомим геном).

3. Соціально-економічні фактори – рівень життя населення.

4. Залежність між смертністю і культурно-освітнім рівнем – більш освічені люди в цілому раціональніше ставляться до свого здоров'я, більшого значення надають профілактичним заходам, прагнуть вести здоровий спосіб життя.

5. Політичний фактор – насамперед належать війни, величина втрат.

 

Показники рівня смертності.

Для виміру смертності використовують систему показників.

1. Абсолютне число смертей – найперший і найпростіший – статистичні органи збирають і публікують дані про число смертей.

2. Загальний коефіцієнт смертності – на його величину надзвичайно впливає статево-вікова структура населення і рівень народжуваності.

3. Повікові коефіцієнти – розраховують окремо для чоловіків і жінок, а також коефіцієнт смертності немовлят (дітей віком до 1 року).

 

Стандартизація коефіцієнтів смертності. Методи стандартизації.

Величина загальних коефіцієнтів смертності залежить від структурних факторів, тобто від співвідношення чисельності жіночого і чоловічого населення, міського і сільського населення, та ін.. Тому для усунення впливу структурних факторів, використовують спеціальні і часткові коефіцієнти.

Стандартизація демографічних коефіцієнтів – спосіб усунення впливу структурних факторів.

Метод стандартизації був запропонований і вперше застосований в аналізі смертності англійським статистом і демографом У. Фарром (W.Farr).

Мета стандартизації полягає в тому, що реальні коефіцієнти порівнюють з показниками певного умовного населення.

Методи стандартизації:

1) Пряма стандартизація.

2) Непряма стандартизація.

3) Зворотна стандартизація або метод очікуваної чисельності населення.

 

Таблиці смертності.

Таблиці смертності і тривалості життя – це числові моделі смертності, що служать для характеристики її загального рівня і вікових особливостей у різних групах населення.

Корінь таблиці – фіксована початкова чисельність.

У демографії розрізняють таблиці смертності для реального й умовного покоління.

Залежно від кроку часової шкали розрізняють таблиці:

1. повні (крок = 1 рік);

2. короткі (крок = 5 або 10 років).

Показники (функції) таблиць смертності пов'язані між собою визначеними співвідношеннями і поділяються на:

- інтервальні (характеризують смертність на даному інтервалі віку);

- кумулятивні (за весь період життя до або після конкретного точного віку).

До основних показників таблиць смертності зараховують:

1. вік (1, 5-ти, або 10-річним інтервалом);

2. число осіб, що доживають до віку х;

3. ймовірність померти в інтервалі віку від х до х+ 1 років;

4. ймовірність дожити до наступного віку х+ 1 років;

5. числа тих, хто помирає при переході від віку х до х + 1 років;

6. числа тих, хто живуть в інтервалі віку х;

7. загальне число людино-років майбутнього життя сукупності людей від віку х до максимального віку w років включно, або життєвий потенціал покоління;

8. середня очікувана тривалість життя – характеризує, скільки років залишилося прожити особам, що досягли віку х років, за умови, що повікова смертність населення цього покоління залишиться незмінною.

 

Смертність за причинами смерті.

Смертність за причинами смерті є одним з головних об’єктів демографічного аналізу. Її вивчення дозволяє оцінити міру загрози того чи іншого захворювання для життя людей, ефективність заходів боротьби з ними, розмір шкоди, заподіюваної населенню різними причинами смерті.

Досліджуючи смертність за причинами смерті, демографія допомагає виявити приховані резерви тривалості життя, здоров'я та його поліпшення.

Смертність за причинами смерті – це аналіз причин смерті, аналіз структури смертності за причинами (від чого помирають люди, з чим це пов’язано – чи з умовами праці, життя поведінкою людей, рівнем соціально-економічного розвитку та ін..).

Згідно з сучасними правилами демографічної і медичної статистики, прийнятими у світі, початкова причина смерті встановлюється згідно з Міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин смерті (МКХ).

Показники смертності з причин обчислюють як загальні, так і повікові (Держкомстат застосовує Європейський стандарт вікової структури).