Поняття та ознаки юридичної відповідальноасті. Види юридичної відповідальності. Підстава та цілі юридичної відповідальності.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та ознаки юридичної відповідальноасті. Види юридичної відповідальності. Підстава та цілі юридичної відповідальності.



Юридична відповідальністьмає перспективний характер, бо становить обов'язок найкращим чином виконувати покладені й при­йняті на себе функції, пов'язані з роботою, службою, посадою, реалізовувати оптимально свою компетенцію, використовуючи для цього всі праводозволені можливості й засоби. Позитивна відповідальність включає визнання потенційної можли­вості відповідати за свої дії, в разі їх неправомірності нести за них покарання.

Ретроспективна юридична відповідальність - тут відповідальність виступає як пере терпіння невигідних правових наслідків. Вона має характер ретроспективної соціальної відповідальності за ту, що вже сталася, неправомірну, протиправну поведінку. Юридична відповідальність у цьому розумінні є реакцією дер­жави на вчинене протиправне діяння, яка виявляється у нега­тивній оцінці вчиненого і в примусі правопорушника до виконан­ня вимог права незалежно від його волі і бажання.

Отже, юридична відповідальність має державно-примусовий характер, вона полягає в застосуванні до правопорушника юри­дичних санкцій, що містять певні позбавлення та обмеження особистого, майнового та іншого характеру.

Зокрема, за межами наслідків, з якими пов'язана юридична відповідальність, що виконує поряд з іншими й функцію правовідновлення, лежать ще деякі інші види невигідних правових наслідків, котрі не є відповідальністю і проявляються лише у правовідновленні, у визнанні вчинених актів недійсними.

Правовідновлення може мати місце в межах відповідаль­ності, у зв'язку з нею і поза межами відповідальності незалежно від неї. Відповідальність має певну мету. Цілі юридичної відповідальності:

1.Правоохоронна, тобто охорона від будь-яких посягань:(прав та свобод людини і громадянина, закріплених Консти­туцією країни; прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форм власності)

2.Правовідновлення, тобто відновлення порушених прав.

3.Виправлення та перевиховання правопорушників.

4.Попередження правопорушень.

5. Зміцнення законності, правопорядку, підвищення правової культури.

Функції юридичної відповідальності такі: правозабезпечувальна; стримувальна; карна; правовідновна; попереджувальна; соціально-виховна.

Принципи юридичної відповідаль­ності: встановлення відповідальності лише за конкретні винні вчинки учасників суспільних відносин, нормативно визначені у законі; чітке нормативне визначення в законах виду та меж відпові­дальності; справедливість; покарання. Відповідальність – це певні специфічні правовідносини. Існує 2 типи правовідносин:

1) Відповідальність як покарання за скоєне правопорушення;

За такого роду правовідносинами на правопорушникові лежить обов'язок понести покарання згідно із санкцією порушеної ним юридичної норми, а на поса­довій особі — відповідно право-обов'язок застосувати до нього передбачений санкцією вплив (покарання).

2) Відповідальність як відшкодування завданої правопорушен­ням шкоди.

За цими правовідносинами на правопорушника покладається обов'язок відшкодувати повністю чи частково шкоду, яку він завдав своїм неправомірним діянням тим суб'єктам, з якими знаходився у певних правових відносинах.

Види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна, майнова або цивільно-правова, майнову (за трудовим правом).

Дисциплінарна, адміністративна і кримінальна відпові­дальність мають особистісний характер, тобто суб'єктами їх (що притягаються до відповідальності) можуть бути окремі (фізичні) особи-громадяни чи службові особи.

Матеріальна та майнова відповідальність можуть бути особистісними (відповідальність окремих громадян чи працівників за шкоду, заподіяну підприємству, організації чи громадяни­нові) і колективними (колективна матеріальна відповідальність, майно­ва відповідальність організацій).

Майнова (цивільно-правова) відповідальність може мати карний, штрафний характер (неустойка, штраф) і відшкодувальний.

За своєю суттю заходи, через які реалізується юридична відповідальність, поділяються на 3 групи: моральні, майнові, особисті.

Моральні заходи (морального змісту) юридичної відповідальності:

кримінальна відповідальність — громадська догана;

адміністративна відповідальність — попередження;

дисциплінарна відповідальність — догана;

Майнові заходи юридичної відповідальності:

кримінальна відповідальність — виправні роботи без позбавлення волі; штраф;

адміністративна відповідальність — штраф; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення дисциплінарна відповідальність — заходів майнового характеру не передбачає;

матеріальна відповідальність — покриття заподіяної шкоди в обмеженому\повному розмірі;

майнова відповідальність — обов'язок відшкодувати завдані збитки; неустойка, штраф; стягнення май­на в доход держави або потерпілої сторони;

майнова (за трудовим правом) відповідальність — покладення обов'язку відшкодувати збитки

Особисті заходи юридичної відповідальності:

кримінальна відповідальність — позбавлення волі; позбавлен­ня права займати певні посади адміністративна відповідальність — позбавлення спеціального права, наданого громадянинові; дисциплінарна відповідальність — звільнення;

конституційна відповідальність — імпічмент; дострокове припинення повноважень;

19. Конституційне право України як галузь права.

Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні. Отож, предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування. Отже, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати. Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер. Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д. Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Їхніми специфічними ознаками є те, що вони: - регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; - встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права; - мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм; - відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію. Метод конституційно-правового регулювання - сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання. Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню; історія, зарубіжна й вітчизняна, становлення галузі конституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються її проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права має і свої методи, головними з яких необхідно визнати: історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.034 с.)