Консервація деградованих і малопродуктивних орних земель

Мета: виявити на території сільськогосподарського підприєм­ства землі, що потребують проведення заходів з консервації угідь, обґрунтувати проектні рішення.

Важливим напрямом охорони земель сільськогосподарського призначення України є консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених угідь. Відповідно до ст. 171 ЗК України до деградованих земель належать: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими грунтами, грунтами з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами грунтами та ін. Малопродуктивними землями вважаються сільсько­господарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Техногенно забрудненими є землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та негативного впливу на довкілля і здоров’я людей. До таких земель відносять і землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо (ст. 169 ЗК).

Консервація земель являє собою тимчасове виведення де-градованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сільсько­господарських угідь із сільськогосподарського використання, прове­дення на таких угіддях комплексу робіт з відновлення їхньої родючості (головним чином, залуження або заліснення) та повер­нення їх у сферу сільськогосподарського виробництва. Консервація земель здійснюється лише щодо земель, відновити продуктивні та екологічні властивості яких у процесі їх сільськогосподарського використання неможливо. Що стосується техногенно забруднених земельних ділянок, то консервації підлягають лише землі, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я (ст. 172 ЗК).

З метою конкретизації норм Земельного кодексу України щодо консервації земель Держкомзем України видав наказ від 17 жовтня 2002 р. № 175, яким затвердив Порядок консервації земель. Порядок обов’язковий для державних органів виконавчої влади, поширюється на власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, і має рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування.

Обов’язок Ініціювання консервації відповідних земельних ділянок покладений на власників і користувачів цих ділянок. Крім власників і користувачів землі, з ініціативою проведення консервації тих чи інших земельних ділянок можуть виступати місцеві землевпорядні та природоохоронні органи.

Якщо консервацію земельної ділянки ініціює власник чи користувач, він має подати заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації чи сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, у якій зазначаються причини проведення консервації земель. До заяви або клопотання про ініціювання консервації земельної ділянки додаються: копія документа, що посвідчує право на земельну ділянку; викопіювання із земельно-кадастрового плану орієнтовних меж відповідної земельної ділянки; агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності); матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. На підставі заяви або клопотання про консервацію земельної ділянки відповідна державна адміністрація видає розпорядження (сільська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення комісії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. За результатами обстеження земельної ділянки у натурі (на місцевості) складається звіт про її стан та надаються пропозиції щодо її консервації.

Орган влади, до якого подані матеріали та висновок про консервацію земельної ділянки, повинен протягом 30 днів розглянути їх та видати розпорядження (рішення) про консервацію земель державної або комунальної власності. Якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності, розпорядження (рішення) про її консервацію приймається на підставі договору з власником ділянки. Обов’язковою умовою проведення консервації земель є розробка відповідного проекту. Для підготовки проекту власник земельної ділянки повинен укласти з землевпорядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпорядних робіт, договір на його розробку.

Після схвалення проекту консервації земельної ділянки державною землевпорядною експертизою він підлягає виконанню. Реалізовуючи проект консервації земельної ділянки, її власник чи користувач мають здійснити залуження чи заліснення ділянки. Залуження полягає у її засіванні насінням багаторічних трав, а заліснення - у закладенні деревних насаджень. Використання земельної ділянки, що перебуває у стані консервації, для вирощування сільськогосподарських культур забороняється.

 

Уточнення складу і розміщення угідь на території господарства

Мета: визначити та уточнити склад, розміщення земельних угідь на території досліджуваного сільськогосподарського підпри­ємства. Скласти відомість трансформації та експлікації земельних угідь.

Методика виконання

Після вирішення питань з трансформації та поліпшення земель, уточнюють розміщення, визначають склад і площі земельних угідь в господарстві. При цьому проектні площі орних земель, пасовищ, сіножатей, багаторічних насаджень встановлюють за результатами проведеної трансформації (вихідна площа, плюс розширення, мінус скорочення).

Виходячи з попередньо виконаних робіт із землевпорядного обстеження, проектних розрахунків, уточнюють на плані межі і площі угідь, які підлягають консервації, поліпшенню, меліорації тощо.

Суттєві зміни у складі сільськогосподарських угідь можливі у агроформуваннях з довгостроковими термінами оренди земельних паїв, чого не можна здійснити при короткостроковій.

Всі зміни у складі земель віддзеркалюються у відомості трансформації угідь (дод. 2). Після цього складається проектна експлікація за угіддями і розрахункові площі сільськогосподарських угідь приймаються вихідними для розрахунків при проектуванні сівозмін, організації території орних земель, багаторічних насаджень, пасовищ, сіножатей (дод. 3).

При встановленні складу і співвідношення угідь необхідно дотримуватись таких вимог:

1. Раціонального використання усіх закріплених за господар­ством земель з урахуванням виконання перспективного плану розвитку за усіма показниками.

2. Отримання максимальної кількості продукції при найменших витратах.

3. Створення сприятливих умов для високопродуктивного використання техніки і ефективної організації виробничих процесів.

4. Детального обліку природних і економічних умов кожного господарства.

Основою для визначення складу угідь і сівозмін є організаційно-господарський план розвитку конкретного сільськогосподарського підприємства з розширенням виробництва на 100 га земель при мінімальних витратах засобів і праці.

Між співвідношенням галузей (молочні господарства, відгодівля великої рогатої худоби та свиней, господарства зернового напрямку) і угіддями існує тісний звязок.

Площі угідь встановлюють виходячи із розрахунку найбільш раціонального типу кормовиробництва і технології утримання тварин, в тому числі і його табірного утримання.

Площі угідь повинні встановлюватись з розрахунку забезпечення запланованої площі посівів. Так площа сіножатей залежить не тільки від їх наявності в господарстві, але й від площі засіяних трав.

Більш складним є встановлення правильного співвідношення ріллі, сіножатей і пасовищ. Встановлення площі кожного із них має свої вимоги і в той же час вони тісно пов’язані між собою. Цей зв’язок виражається в тому, що ступінь забезпеченості господарства кормовими угіддями обумовлює встановлення необхідної площі ріллі під кормові культури. Площа останніх, в свою чергу, тісно пов’язана з введенням агротехнічно правильних сівозмін.

Завдання полягає в тому, щоб забезпечити оптимальну структуру посівних площ, науково обґрунтоване чергування культур і виробництво найбільш дешевих кормів при найменшій загальній площі кормових угідь і культур.

Вирішення цього завдання вимагає загального обліку якісного складу земель, урожайності кормових культур і угідь, собівартості кормів, отриманих з ріллі, сіножатей і пасовищ, окупності витрат.

Система організації використання угідь характеризується показниками, які поділяться на три групи: агроекономічні, технічні, економічні, екологічні.

Агроекономічні обгрунтування включають комплекс показників організаційно-господарського устрою господарства на відповідний термін: посівні площі, урожайність, поголів’я ВРХ і його продуктивність, необхідність забезпеченість кормами, заходи щодо трансформації і поліпшення угідь та інші специфічні обґрунтування.

Технічні показники обгрунтовують організацію угідь в обробітку і фіксації на графічній частині проекту.До них відносяться: трансформація угідь; дані, які характеризують якісний склад трансформованих і покращених земель; характеристику проектного розміщення угідь на ґрунтах, елементах рельєфу; віддаленості і компактності; розмірах контурів.

Для економічного обґрунтування ефективності використання угідь використовують такі показники:

1. Відповідності проекту організації угідь перспективному плану розвитку господарства, його інтенсифікації, концентрації і спеціалізації виробництва.

2. Відповідності проекту щодо вимог найбільш раціонального і ефективного використання земель. Узагальнюючим показником ефективності використання землі є валовий вихід продукції на одиницю площі та її собівартість.

3. Відповідності проекту організації угідь щодо вимог постійного підвищення родючості ґрунтів, запобігання розвитку ерозійних процесів.

4. Підвищення продуктивності галузі тваринництва шляхом зменшення далеких перегонів, результатом якого є наближення пасовищ до ферм, літніх таборів і водних джерел.

5. Витрати на холості заїзди та розвороти машинно-тракторних агрегатів.

6. Річні витрати на переїзди до місця роботи і назад

7. Ефективність капіталовкладень, що визначається приростом продукції, чистим доходом, і строком окупності витрат.

8. Рівномірність завантаженості виробничих підрозділів господарств.

Крім перерахованих показників враховуються організаційно-виробничі умови: умови керівництва, технічне обслуговування виробничих підрозділів в залежності від розміщення угідь і відстані щодо розміщення, можливість організації групової роботи агрегатів, сучасне високоякісне виконання польових робіт, що залежить від розміру контурів, їх однорідності за природними властивостями.

Зміни у складі земельних угідь по-різному впливають на стан агроландшафту. При землеустрої важливо забезпечити його стабільність, або поліпшення.

Для цього використовують наступні показники екологічного обґрунтування:

1. Коефіцієнт екологічної стабільності території, який розраховується за формулою:

, (7)

де Кек. ст. – коефіцієнт екологічної стабільності території; Кі – коефіцієнт нормативної екологічної стабільності і-го виду угідь; Рі – площа і-го виду угідь; Кр – коефіцієнт морфологічної стабільності рельєфу (Кр = для стабільних територій – 1,0; для нестабільних – 0,7).

При К_{ек. ст.} менше 0,33 – територія вважається екологічно нестабільною; при коефіцієнті 0,34-0,50 – нестійко стабільною; при 0,51-0,66 – середньо стабільною; при коефіцієнті понад 0,67 – територія є екологічно стабільна.

2. Коефіцієнт антропогенного навантаження на агроландшафт:

, (8)

де Бі – бал антропогенного навантаження на і-те угіддя в агроландшафті; Рі – площа і-го виду угідь; ΣР – загальна площа оцінюваних земельних ділянок.

Усі розрахунки щодо визначення цих показників оформляються у табл. 3. Як видно з розрахунків, коефіцієнт екологічної стабільності території по проекту землеустрою і проведених трансформацій збіль­шився на 0,04 (0,25-0,21), коефіцієнт антропогенного навантаження на агроландшафт зменшився на 0,18 (3,89-3,71), що свідчить про деяке підвищення рівня стабільності і зниження антропогенного навантаження на територію господарства.

 

Таблиця 3

Розрахунок коефіцієнтів екологічної стабільності та антропогенного навантаження
території господарства

Угіддя	Коефіцієнт екологічної стабільності угіддя Кі	сучасний стан	за результатом трансформації
Площа угіддя Рі, га	Кіх Рі	Бал угіддя Бі	Σ Біх Рі	Площа угіддя Рі, га	Кіх Рі	Бал угіддя Бі	Σ Біх Рі
Забудована територія і дороги	0,00	120,0	0,0		600,0	120,0	0,0		600,0
Рілля	0,14		448,0		12800,0	2862,6	400,8		11450,4
Виноградники	0,29	60,0	17,4		240,0	60,0	17,4		240,0
Лісосмуги	0,38	48,0	18,2		96,0	64,0	30,9		128,0
Сади, чагарники	0,43	130,0	55,9			210,0	90,3		840,0
Городи	0,50	84,0	42,0		336,0	84,0	42,0		336,0
Сіножаті	0,62	170,0	105,4		510,0	155,4	96,3		466,2
Пасовища	0,68	214,0	145,5		642,0	470,0	319,6		958,8
Ставки і болота	0,79	28,0	22,1		56,0	28,0	22,1		56,0
Ліси	1,00	12,0	12,0		24,0	12,0	12,0		24,0
Всього	-	4066,0	866,6	-	15824,0	4066,0	1030,6	-	15099,4
		Коефіцієнт екологічної стабільності території: Кек. ст. = 866,5/4066,0·1=0,21.	Коефіцієнт екологічної стабільності території: Кек. ст. = 1030,6/4066,0 =0,25.
		Коефіцієнт антропогенного навантаження на агроландшафт: Кант. нав. = 15824,0/4066,0=3,89.	Коефіцієнт антропогенного навантаження на агроландшафт: Кант. нав. = 15099,4/4066,0=3,71.

 

ДОДАТКИ

Додаток А