Тема 7. Підприємництво в умовах ринкового господарства



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 7. Підприємництво в умовах ринкового господарства



Питання для обговорення

1.Маркетинг і менеджмент. Функціонування підприємства як товаровиробника

2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці.

3. Роль маркетингу

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення підприємства згідно до Закону України «Про підприємства в Україні».

2. В чому полягає економічна сутність підприємства?

3. Які компоненти передбачає досконала форма організації господарювання в умовах ринкової економіки?

4. Що таке інвестиції?

5. Що таке інвестиції-нетто та інвестиції-брутто?

6. Що таке господарність , в яких формах вона реалізується?

7. Сутність та особливості малих підприємств.

8. Переваги та недоліки малих підприємств в умовах ринкової економіки.

9. Визначте сутність акціонерного товариства.

10. Що таке акція?

11. Форми об’єднання підприємств в України за чинним законодавством.

12. Що таке: А) картель; Б) синдикат; В) трест?

13. Що таке індивідуальне відтворення і за рахунок чого воно забезпечується в умовах ринкової економіки?

14. Що таке кон’юнктурні коливання та кон’юнктурні цикли?

15. Сутність та структура маркетингу.

16. Сутність та структура менеджменту.

17. Суб’єкти та об’єкти менеджменту.

18. Рівні управління об’єктами менеджменту.

19. Роль менеджменту в умовах ринкової економіки.

 

Теми рефератів

1. Управління підприємством в умовах ринку. Менеджмент та маркетинг.

2. Теорії фірми (традиційна, менеджеріальна, максимізації зростання, поведінкова) та їх роль в економіці.

3. Основні форми і методи управління сучасним підприємством.

Методичні поради

Приступаючи до вивчення першого питання щодо функціонування підприємства як товаровиробника,зауважимо, щопідприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця. Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначення підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)".

З економічної точки зору, підприємство організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, користуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимчасово складує. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківський рахунок підприємство перетворює продукцію у ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупок. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругооборот починається знову.
Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.
Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності. По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності: різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.
Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

· всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;

· чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

· постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

· повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

· поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.
Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє як первинна ланка економіки країни. Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним фактором економічного зростання, економіки взагалі.
Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання або доведене до банкрутства.
Налагодити ефективну організацію господарювання - це призначення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів. Сучасна наука про підприємства, тобто продукуюче господарювання на мікрорівні, вивчає традиційні виробничі фактори - працю, землю, капітал - і як самостійний фактор - організацію господарювання, керівництво господарською діяльністю. Організація господарювання у різноманітних формах дає змогу:

· застосовувати виробничі фактори у певній пропорції, що відповідає вимогам індивідуального виробництва;

· задовольняти попит;

· досягати позитивних результатів господарської діяльності підприємства.
У ринкових умовах, організовуючи господарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити нові капітали або принаймні відновити існуючі. Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощування або поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється як інвестиції. В цілому інвестиція - це довгострокове вкладення капіталу (коштів) в економіку. Інвестиційні можливості підприємств обмежені, тому завдання організації господарювання полягає у постійному аналізі та розра-хунку доцільності інвестування капіталу. Це можливо, якщо підприємством керуватимуть досвідчені менеджери, що мають відповідні фахові знання.
Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці як самофінансування.
Розрізняють:

· інвестиції-брутто. Не всі можливі фактори виробництва підприємства одночасно використовують у господарюванні. Частину з них зберігають на складі - це складські інвестиції; частину вкладають у нові споруди, нове устаткування - це споруджені інвестиції. Разом вони розглядаються економічною наукою як інвестиції-брутто;

· інвестиції-нетто отримаємо якщо від інвестицій-брутто відняти знос основного капіталу (амортизацію).

Підприємства отримують власний доход, прибутки шляхом ринкового (непримусового) обміну своїх товарів чи послуг за певну плату від споживачів. Частину цього доходу, прибутку суб'єкти сплачують у вигляді податків державі у формі узаконеного обов'язку.
Максимально задовольняючи потреби споживачів, господарник відповідною організацією господарювання домагається економії виробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює раціональне господарювання..
За умов ринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт обчислює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:

Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господарності.
Господарність реалізується у двох напрямах: 1) за допомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект; 2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.
Господарність, на відміну від показників продуктивності, прибутковості не залежить у цифровому вираженні від коливання цін на ринку, господарність не оцінюється через капітал.Підприємство з високим ступенем господарності може працювати неприбуткове, якщо не знаходить для своєї продукції чи послуги відповідного збуту. Динаміка господарського життя підприємства багато в чому зумовлюється зовнішнім середовищем господарювання, макроекономічними процесами.

Господарська діяльність підприємств має певні особливості залежно від розміру (велике, середнє, мале), форми власності (державне чи приватне), оренди, акціонування тощо. В Україні відповідно до обсягів господарського обороту і кількості працівників (незалежно від форм власності), до малих підприємств у промисловості та будівництві належать підприємства з кількістю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; в галузі науки та наукового обслуговування - до 100; у невиробничій сфері - до 25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік. Малі підприємства (як і кооперативи) належать до сфери малого бізнесу, тобто за організацією господарювання - це підприємницькі структури. Світова ринкова практика вже давно довела, що малі підприємства мають певні переваги перед іншими організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидше переорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують великого апарату менеджерів, великих капіталів, швидко створюють додаткові робочі місця, здійснюють швидку окупність авансованого капіталу, сприяють послабленню монополізму в економіці тощо.
Проте малі підприємства беззахисні перед потрясіннями ринкової економіки, вони потребують всілякої підтримки держави, громадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо.

Неабияку роль у ринковій економіці відіграють різноманітні господарські товариства, акціонерні підприємства і об'єднання.
Відповідно до чинного законодавства в Україні діють такі організаційні форми господарських товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і командитні.
Господарськими товариствами є підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами об'єднанням їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Акціонерні товариства - це юридичні особи. Вони мають свій капітал, вкладений у акції, статут, що регулює всі внутрішні питання організації господарювання товариства. АКЦІЯ для господарюючих суб'єктів - це :

·частка основного капіталу акціонерного товариства;

·документ про членство в певному акціонерному товаристві;

·цінний папір, що надає право брати участь в управлінні акціонерним товариством чи лише отримувати певний доход - дивіденд.
Усі інші господарські товариства дуже нагадують акціонерні товариства. Їхні члени входять до товариств зі своїм капіталом.

Товариства є юридичними особами, мають власне майно, статут та ін. Проте ці товариства - з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні, командитні - не мають акцій, а його члени не є акціонерами, а пайовиками. Пай - не цінний папір, ним торгувати на біржі (як акцією) не можна.

Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо він цього не хоче і залишається власником акції. Пайовик же може бути виключений з господарчого товариства, якщо він, на думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства.
Підприємства з метою поліпшення організаційних умов господарювання можуть створювати об'єднання чи входити до діючих. В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:

·асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

·корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

·консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і бан-ківського капіталу для досягнення спільної мети;

·концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

·інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
У багатьох країнах XX ст. існували і подекуди існують такі форми господарських об'єднань, як:

·картель - об'єднання самостійних підприємств заради встановлення єдиних цін, розподілу ринків збуту;

·синдикат - об'єднання підприємств, які зберігають свою юридичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою комерційну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що займаються
збутом продукції;

·трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів.
Господарські форми об'єднань підприємств спроможніпризве-сти до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цьому служить антимонопольна політика держави.

Переходячи до другого питання щодо форм індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці та ролі маркетингу,слід зазначити, що формою індивідуального відтворення підприємства є відтворення його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок:

· збереження авансованих коштів (просте відтворення);

· частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).

Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - головний і єдиний спосіб досягнення прибутку.

За довгу історію свого існування західна економічна наука розробила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удосконалення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-економічного маркетингу (70-і роки XX ст.).
До складу маркетингу входять:

· концепція-орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів; концепція зумовлює вибір системи управління підприємством та формування організаційної структури виробництва;

· стратегія - це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування маркетингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий контроль;

· стратегічне планування передбачає збалансування цілей підприємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спирається на чітке формулювання програми підприємства, визначення допоміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання;

· план маркетингу - це тактика ринкової діяльності. Підприємства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньострокові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються.
На відміну від директивного планування плани маркетингу являють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному.План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства; поточної ситуації на ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану;

· підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарської діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ре-сурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; самостійні формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд;

· вибір ринку і його сегментів,

· структура,

· організація маркетингу,

· маркетинговий контроль.

Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяльності підприємства..

Завершуючи вивчення теми на третьому питанні щодо сутності та функцій менеджменту підприємства,підкреслимо, що сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив потребу в раціональному управлінні підприємством і відповідно у висококваліфікованих спеціалістах в галузі організації та управління. Для ринкової економіки характерна управлінська модель, яка спирається на розвинені ринкові відносини і ринкову інфраструктуру - менеджмент, який є:

· по-перше, теорією управління виробництвом. Як економічна теорія менеджмент вивчає систему організаційних відносин впливу на виробництво. Досліджуються такі аспекти управління, як організація діяльності підприємства, використання робочої сили, стимули та умови праці, інженерно-економічні рішення;

· по-друге, практикою управлінської діяльності. Практичний менеджмент - функціональна реалізація вимог його в діяльності підприємств-товаровиробників.

Діяльність підприємств-товаровиробників передбачає вишукування величезної кількості можливостей з розв'язання повсякденних і стратегічних завдань закупівлі сировини, матеріалів, енергії, залучення робітників, вирішення фінансових проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами, фірмами, організаціями, регіонами, виробництва товарів і пошуку споживачів, визначення ринку підприємства та його сегментів. Це зумовлює появу менеджменту як особливої, відносно відокремленої діяльності підприємства щодо організації виробництва і збуту товарів.
Отже, менеджмент - це цілеспрямований організаційний вплив на діяльність підприємства в умовах ринку для досягнення цілей, поставлених перед підприємством, і одержання прибутку.

Менеджмент підприємства можна класифікувати так: система організаційних відносин; особливий вид розподілу людської праці, що характеризує діяльність щодо організації виробництва і збуту товарів;
відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товаровиробники і споживачів у певних ринкових умовах.

Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з організації виробничого і збутового процесів - менеджерів. Менеджер - це керівник, що цілеспрямовано впливає на виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу, добре знає кон'юнктуру та динаміку попиту, спрямовує діяльність підприємства на задоволення потреб споживачів з урахуванням вимог ринку. Менеджери як творча сила організації виробництва на підприємстві відіграють особливу роль. З розвитком менеджменту і зростанням ролі менеджерів в управлінні підприємствами змінюються не тільки організаційно-економічні, а й соціально-економічні відносини. Власники капіталу все більше втрачають безпосередній контроль над підприємством.
Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управління (уряд, політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької діяльності товаровиробників. Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє теоретичними основами менеджменту.
Менеджмент - це досить складна система впливу, яка передбачає визначення суб'єктів і об'єктів управління:

· Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійснюють організаційний вплив на робітників, виробничий процес, життєвий цикл підприємства. Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори підприємств, начальники цехів, відділів, майстри, бригадири). До суб'єктів управління належать також апарат управління підприємства (економісти, бухгалтери, маркетологи), колегіальні органи управління (колегії, правління фірм, різні ради, президії).
Законодавство України відповідними законами про підприємства, господарські товариства визначає загальні принципи управління підприємством, самоврядування трудовим колективом, систему та посадових осіб управління в різноманітних товариствах: акціонерних, повних, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитних. Оскільки всі підприємства діють згідно з статутом, суб'єкти управління відповідно до чинного законодавства визначаються в статутних і засновницьких документах підприємств.

· Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу менеджменту, що безпосередньо виробляють продукцію, виконують роботи і надають послуги. Вони становлять трудовий колектив підприємства і його підрозділів.
Менеджмент підприємства визначається рівнями управління об'єктами:

- вищий рівень - top management, -невелике коло менеджерів керівної ланки (президенти і віце-президенти фірм, директори, їхні заступники), що забезпечують стратегію фірми;

- середній рівень - middle management, керівники підрозділів, філіалів, відділів, цехів, що забезпечують менеджмент виконання планів, програм стратегії фірми;

- нижній рівень - lower management, менеджери, які забезпечують безпосередньо організацію виробничого процесу, управління виробниками (трудовим колективом).

Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий простір функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети тощо.
Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні підприємства таких основних функцій управління: стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації; формування організаційної структури управління; комплектування штатів; управління працівниками через мотивацію праці та її контроль (передбаченість результатів, превентивний (попередній) контроль); управління маркетингом; координації та кооперування виробництва. Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює необхідність прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства. Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (виробництва). Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціонування підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту, культури. Менеджмент підприємства передбачає прийняття рішень з най-різноманітніших питань діяльності підприємств: фінансових, маркетингових, постачальницьких, інноваційних, збутових, виробничих, кадрових, регіональних. Менеджмент значною мірою зумовлює політику підприємства, його філософію, культуру, етику, інноваційну спрямованість. Ці проблеми досліджують відповідні розділи єдиної науки управління (менеджменту).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.224.207 (0.019 с.)