Повноваження народних депутатів України

За законом про статус народного депутата України народний депутат здійснює такі повноваження:

-- Бере участь у засіданнях ВРУ

-- Бере участь у роботі фракцій, груп та комісій

-- Виконує доручення ВРУ та її органів

-- Бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами ВРУ

-- Звертається із депутатськими запитами та депутатськими зверненнями

Щодо всіх питань, які розглядається на засіданнях ВРУ депутат має право ухвального голосу. Якщо депутат обраний до складу певного органу ВРУ на його засіданнях він користується також правом ухвального голосу. Якщо депутат не є членом певного органу він користується правом бути присутнім на його засіданні та дорадчим голосом.

При здійсненні своєї діяльності депутати зазнають неформального впливу на свою діяльність. Такий вплив прийнято називати лобіюванням (lobby - колуар).

 

Порядок внесення депутатських запитів і звернень.

Відповідно до ст. 86 Конституції депутат на сесії ВРУ має право звернутися із запитом до органів ВРУ, до уряду до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до керівників підприємств, установ та організацій розташованих на території України незалежно від їх підпорядкування та форм власності. Депутатський запит - вимога народного депутата, групи народних депутатів чи комітету ВРУ, яка заявляється на сесії ВРУ до Президента, органів ВРУ, уряду, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ, організацій, розташованих на території України незалежно від їх підпорядкування та форм власності дати офіційну відповідь з питань, що належать до їх компетенції. Запит вноситься у письмовій формі. Відповідно до Рішення КСУ від 14.10.2003 № 16-рп\2003 направлення депутатського запиту не потребує прийняття рішення ВРУ.

Направлення депутатських запитів до президента вноситься в особливому порядку та потребує попередньої підтримки такого запиту, не менш як третиною від складу ВРУ та наступного схвалення більшістю від складу ВРУ.

Запит розглядається протягом 15 днів, якщо інший строк не встановлений у самому запиті. Якщо з об'єктивних причин запит не може бути розглянутий в ці строки, то строк його розгляду може бути продовжений до одного місяця. Депутат має право особисто брат участь у розгляді запиту. У зв'язку із цим на його вимогу він має бути повідомлений про час розгляду запиту за 3 дні.

Відповідь на запит надається письмово на ім'я голови ВРУ та депутата, який вніс запит. На пленарному засіданні ВРУ депутат має право вимагати обговорення відповіді на запит та дати оцінку такій відповіді. Обговорення відповіді здійснюється за рішенням однієї п'ятої від складу ВРУ.

 

 

Депутатське звернення - це викладена у письмовій формі пропозиція, депутата звернена до органів державної влад, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій та об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти свою позицію з питань, що належать до їх компетенції. Відповідно до рішення КСУ від 01.04.2008 року № 4-рп\2008 внесення депутатського звернення та депутатського запиту є повноваженнями, які реалізуються окремо та незалежно один від одного.

Відповідь на звернення надається протягом 10 днів, але якщо потрібно вчинити додаткові дії для надання відповіді на звернення строк надання відповіді може бути продовжений до 30 днів. Відповідь на звернення надається письмово безпосередньо депутату.

Рішення КСУ:

від 11.04.2000 № 4-рп\2000

від 19.05.1999 № 4-рп\99

від 20.03.2002 № 4-рп\2002

від 05.03.2003 № 5-рп\2003

 

 

Народні депутати користуються правом невідкладного прийму з питань депутатської діяльності керівниками та іншими посадовими особами органів державної влади місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від підпорядкування та форм власності. Громадських організацій та політичних партій. Поняття позачергового прийому визначене в рішенні КСУ від 10.04.2003 № 7-рп\2003. Відповідно до якого невідкладним є позачерговий прийом, який здійснюється раніше прийому інших посадових осіб та громадян, відповідно до попередньо погоджених місця та часу.

 

Народні депутати діючого скликання при пред'явлені посвідчення мають право безперешкодно відвідувати органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від їх підпорядкування, форми власності та режиму секретності. Відповідно до рішення КСУ від 10.04.2003 № 7-рп\2003 такі права депутата можуть бути обмежені відповідно до правил, які існують на певному підприємстві, установі, організації.

 

Гарантії статусу народного депутата:

-- Діяльність народного депутата, не може бути обмежена в тому числі в умовах воєнного та надзвичайного стану. Держава гарантує депутатам необхідні умови для ефективного здійснення депутатських повноважень.

-- Одним із основних гарантій депутатської діяльності є депутатський імунітет та депутатський індемнітет

ч. 3 ст. 80 Конституції встановлює, що народному депутату гарантується депутатська недоторканість на весь строк депутатських повноважень, тобто депутат не може бути без згоди ВРУ притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Його обшук, затримання, огляд речей, транспорту, жилого та службового приміщення, порушення таємниці листування та іншої кореспонденції допускається лише тоді, коли ВРУ надала згоду на притягнення такого депутата до кримінальної відповідальності. Порядок розгляду ВРУ питань про притягнення до кримінальної відповідальності депутата визначений главою 35 регламенту ВРУ та рішенням КСУ від 26.06.2003 № 12-рп\2003 та рішенням КСУ від 10.04.2003 № 7-рп\2003.

 

Депутатський індемнітет - поняття вживається у двох значеннях:

а) Невідповідальність за висловлювання та дії при здійсненні депутатського мандата (передбачено ч. 2 ст. 80 Конституції).

б) Винагорода парламентаря, яка може складатися з різного роду виплат.

Положення про помічника-консультанта 13.10.1995

Виконавча влада України

1. Поняття виконавчої влади

2. Система її органів

3. Конституційно-правовий статус міністрів

4. Конституційно-правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

5. Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Поняття виконавчої влади.

Існування виконавчої влади передбачено ст. 6 Конституції. Вперше термін виконавча влада був вжитий в конституції США 1787 року.

Виконавча влада - одна з гілок виконавчої влади одним з призначенням якої є організація виконання Закону та інших нормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави охорона прав і свобод людини й громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості система спеціально створених та наділених компетенцією органів. Виконавча влада є одним із центрів політичної влади, вона є підзаконною, універсальною за обсягом повноважень, характеризується безперервністю діяльності.

Державне управління - вид діяльності органів державної влади, що має виконавчий та розпорядчий характер та полягає в організуючому впливі на суспільні відносини шляхом застосування державно-владних повноважень. Термін державне управління є більш широким у порівнянні з терміном виконавча влада. Державне управління може здійснюватися не тільки у виконавчій владі, а й у внутрішньо-організаційній діяльності органів інших гілок державної влади на рівні державних підприємств, установ та організацій.

На організацію та діяльність виконавчої влади впливає система факторів серед яких наступні:

-- Форма правління

-- Територіальний устрій

-- Політичний режим

-- Національна виборча система

-- Електоральна культура громадян

-- Особисті якості (харизматичність) глави уряду

-- Історичні умови формування конституційного законодавства

-- Стан національної політичної системи

 

 

За парламентської форми правління має місце парламентський спосіб формування уряду, а глава держави лише схвалює вибір парламентських фракцій. Центром виконавчої влади в таких державах є уряд. У президентських республіках Президент очолю виконавчу владу, є її уособленням та іноді єдиним носієм.

У державах із парламентською та парламентсько-президентською формою правління президент не включений до виконавчої влади, однак він наділений певними повноваженнями в сфері виконавчої влади. Наприклад, в таких державах президент має право здійснювати контрасигнування, тобто скріплювати своїм підписом акти виконавчої влади, без чого вони не набувають чинності. У президентсько-парламентських республіках виконавча влада є розподіленою між президентом та урядом внаслідок чого спостерігається таке явище, як дуалізм виконавчої влади, за якого Президент формально не включений до складу виконавчої влади, однак має низку повноважень в сфері виконавчої влади.

Систему органів виконавчої влади утворюють:

-- КМУ (уряд України, що є вищим органом в системі органів виконавчої влади)

-- Центральні органи виконавчої влади, система, яких визначено ЗУ "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011, згідно з яким до системи таких органів належать Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Іншими центральними органами виконавчої влади є служби, агентства, інспекції та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

-- Місцеві органи виконавчої влади, які здійснюють виконавчу владу в областях, районах та містах Києві та Севастополі (ЗУ "Про місцеві державні адміністрації").

-- Складовою системи органів виконавчої влади також можна вважати територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.