Граничні витрати на ресурс та граничний продукт у грошовому виразі. Правило залучення ресурсів фірмою, його економічний зміст та значення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Граничні витрати на ресурс та граничний продукт у грошовому виразі. Правило залучення ресурсів фірмою, його економічний зміст та значення.



Граничний ресурс — це додаткові витрати ресурсу, використані для виробництва додаткової продукції. Він визначається відніманням від кожного наступного обсягу витрачання ресурсу його попереднього обсягу. Як бачимо, граничний ресурс формується за умови, коли в процесі виробництва, витрачаються різні обсяги певного ресурсу.

Граничний продукт — це приріст продукції, одержаний від додатково спожитого (граничного) ресурсу. Він обчислюється відніманням від кожного наступного рівня виробництва продукції його попереднього значення. Граничний продукт може набувати і від’ємного значення. Граничні витрати —це приріст витрат, необхідний для виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Для співвідношення «фактор-продукт» характерні три типи залежності:

а) кожна наступна одиниця граничного ресурсу забезпечує однакову величину граничного продукту (однаковий приріст продукції);

б) кожна наступна одиниця граничного ресурсу забезпечує все зростаючий граничний продукт;

в) кожна наступна одиниця граничного ресурсу забезпечує все менший граничний продукт (рис. 6.2, а, б, в).

Не слід думати, що для відповідного виробництва характерний лише якийсь один тип залежності між змінними витратами і обсягом продукції. Згідно з цим законом за послідовного зростання витрат певного ресурсу, коли граничний ресурс залишається однаковим, і за незмінних інших умов виробництво продукції збільшується, але тільки до певної межі. За нею починається зменшення граничного продукту. В остаточному підсумку він може набувати нульового або навіть від’ємного значення.

Для того щоб визначити, в якій зоні підприємство може досягти найбільшої ефективності виробництва, потрібно обов’язково взяти до уваги закономірності формування повного, середнього і граничного продукту. Відповідно до цього повний продукт зростає доти, доки має місце будь-яке позитивне збільшення маржинального продукту. Крива маржинального продукту спочатку зростає швидшими темпами, ніж крива середнього продукту і проходить вище за останню до моменту зміни своєї траєкторії, що набуває форми спадної. В точці перетину кривої граничного продукту з віссю абсцис подальше збільшення ресурсу призводить до зменшення повного продукту. Крива середнього продукту досягає максимуму в точці її перетину з кривою граничного продукту.

Тепер стає зрозумілим, що коли за додаткових вкладень ресурсу зростає середній продукт, то за незмінних цін на них зростатиме і середній прибуток підприємства. А це означає, що на всіх ділянках першої зони підприємству економічно вигідно здійснювати додаткові вкладення ресурсу, оскільки воно одержує за таких умов все більшу масу прибутку. Це правило діє доти, доки зростає середній продукт. У точці, де величина середнього продукту дорівнює величині маржинального, починається друга зона, в межах якої діє інше правило — приріст продукту на одиницю послідовно збільшуваного ресурсу все зменшується, що (за умови стабільних цін) призводить до зменшення прибутку на одиницю додаткових витрат.

Таким чином, додаткові вкладення в другій зоні будуть ефективними доти, доки грошова виручка, яку отримує підприємс-тво від маржинального продукту, перевищує витрати ресурсу (в грошовій формі) на одержання цього продукту. Як бачимо, друга зона є зоною ефективного господарювання, в якій потрібно відшукати економічно найвигідніший рівень додаткових вкладень змінного фактора, за якого досягається найбільший прибуток. Цей рівень формується, коли вартість маржинального продукту дорівнює вартості додатково витраченого ресурсу. Саме цій точці відповідає оптимальний рівень урожайності культури (продуктивності тварин).

Отже, максимальна економічна ефективність досягається раніше, ніж максимальна технологічна ефективність, яка вимірюється врожайністю культури з гектара посіву або продуктивністю тварин. У цьому можна переконатись, якщо проаналізувати виробничу функцію врожайності цукрових буряків, побудовану за фактичними даними відповідно до вимог методу найменших квадратів. Функція має вигляд:

у = 230 + 36х – 2,5х2,

де у — урожайність цукрових буряків з гектара; х — кількість внесених мінеральних добрив у діючій речовині, ц/га.

Дослідження цієї виробничої функції на екстремум дає змогу встановити, що максимальний рівень урожайності цукрових буряків у даних умовах (максимальна технологічна ефективність) досягається за внесення 7,2 ц діючої речовини мінеральних добрив і становить 359,6 ц/га. Якщо додатково внести ще 0,8 ц добрив (а всього 8 ц), то врожайність знизиться на 2 ц і становитиме 357,6 ц. Наведена виробнича функція врожайності відображає спадну ефективність додаткових доз мінеральних добрив. Якщо, скажімо, третій центнер добрив забезпечив приріст урожайності з гектара на 23,5 ц, четвертий — на 18,5, то сьомий — лише на 3,5 ц. Оскільки вартість центнера добрив більша за грошову виручку, що її одержує підприємство від реалізації додатково одержаних 3,5 ц коренів, то висновок очевидний — за таких умов сьомий центнер добрив підприємству вносити економічно не вигідно, хоч він і забезпечує деякий приріст урожайності і тим самим підвищує технологічну ефективність.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.250.105 (0.007 с.)