Догори (вверх) ногами (дном); догори дригом.

Оце вже сьогодні, як їхати зібралися, кинувся він [Данюша] та таку паніку зчинив – все догори дном перекинув, а листа нема (Головко, 2, 1957, с. 29); Коли б дати волю, дівчина зараз в кімнаті все перевернула б догори ногами (Собко, Звичайне життя, 1957, с. 110); Я всіх поставлю вверх ногами (Котляревський, 1, 1952, с. 179); Хоч би увесь світ з людьми вверх дном перевернувся, тільки б їм було добре (Стороженко, 1, 1957, с. 127); Раптом один самольот загубив керування, скрутився на крило і приземлився догори дригом (Яновський, 1, 1954, с. 54).

ПЕРЕВЕРШИТИ

(виявити перевагу над ким-небудь) заткнути за пояс кого; утерти носа кому; узяти верх над ким.

[Печериця:] У мене і гортань добра, і річ плавка; одно тільки – законів я не знаю, – законів мене навчи, то я і тебе, старого, за пояс заткну (Панас Мирний, 6, 1970, с. 137); – А тепер вони [молодь, жінки] ще й нам носа утруть. Їм почесть почала снитись, навіть ордени. Не бачив, яке жито моя жінка з Шевчиком вирощують? (Стельмах, 3, 1983, с. 193); – От носа нам усім і втер цей новачок, дивіться, та як утер! – сміявся Кульбак. – То ж норму дати можна, раз дав її оцей юнак (Дорошко. Три богатирі, 1959, с. 24–25); [Микита:] Так, отже, кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не попущу, щоб Семен на їй оженився; не попущу, щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 37).

ПЕРЕМОГТИ

взяти гору (верх); моє (його, її, наше і т. ін.) [буде] зверху; (добитися переконливої перемоги в бою) розгромити (розбити) наголову кого; у (в) пух і прах розбити кого; (у грі, бійці, змаганні, суперечці) покласти на обидві лопатки кого.

Ми пишаємось тим, що ще раз взяла гору започаткована Великим Леніним миролюбна політика Комуністичної партії і Радянської держави (Рад. Україна, 20 черв., 1979, с. 1); [Петро:] Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя (Котляревський, 2, 1953, с. 38); – Та коли вже ніякої тобі влаштованості нема, а в війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху, то й краще, виходить, має тепер прискоритись, душа з нас геть! (Довженко, 3, 1964, с. 70); Назва гірського міста Турка і пішла від того, що в глибокій долині ріки Стрий руське військо на голову розгромило турка (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 6); Ми ворога-ворона на кожній території знищимо, розіб'ємо в пух і прах (Герасименко, Поезія, 1950, с. 115); Поклавши мене на лопатки, Єнька вирішив додавлювати до кінця (Загребельний, 6, 1981, с. 175); Після натяку Башкуєва він просто не знав, що говорити, почуваючи, що його поклали на обидві лопатки (Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, с. 87).

ПЕРЕШКОДА

(значна) камінь спотикання, книжн.; (непередбачена, несподівана, прихована) підводне (підводні) каміння (камені).

Головним каменем спотикання у відносинах між двома країнами [США і Японією] стали тепер питання торгівлі (Рад. Україна, 2 трав., 1979, с. 4); Непокоїть мене те, що є сила-силенна небезпек і підводного каміння, серед яких треба пролавірувати (Еллан, 2, 1958, с. 202).

ПЕРЕШКОДЖАТИ

(заважати) бути (ставати, стояти) на заваді кому, чому; як більмо (більмом) на (в) оці [бути (стояти)]; як (мов) сіль (сіллю) в оці (в очах) бути кому; кісткою [як (мов) кістка] в горлі (поперек горла) [стояти, ставати] кому; стояти поперек (упоперек) горла (горлянки); (бути перешкодою комусь у досягненні мети) ставати на дорозі кому; поперек дороги стояти кому, чиєї; бути (стояти) на перешкоді кому; вставляти (ставити) палиці (палицю) в колеса (в колесо) кому; ставити підніжку кому, чому.

На Мар'ю знову насіло… Їй усе здавалося не так, все було на заваді! (Панас Мирний, 3, 1954, с. 155); [Настя:] – Кожен летить своїм шляхом, Максиме. Лети куди завгодно, я тобі не стою на заваді (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, с. 42); [Гордиля:] Чи, може, ми йому, як більмо на оці? (Старицький, 3, 1964, с. 129); Те весілля, а ще більше Ібрагім стояли яничарам більмом у оці (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 220); А ми для них [ворогів] як заметіль, Як штик, як вила в боці Для них, Маринко, ми як сіль у їх неситім оці (Воскрекасенко, Цілком серйозно, 1947, с. 38); Хай погуляє дитина. Тільки їй волі, поки в мами та в тата. Та й те людям, мов сіль у оці (Коцюбинський, 2, 1955, с. 14); Заплакані очі [Іванихи] палали нестриманим гнівом: – Ти радий здихатись моєї дитини! Він тобі сіль в очах! (Леся Українка, 3, 1952, с. 553); – Але оте [молоде покоління] – господи, се вже такі собаки, такі дзявкуни, що хоч на місці погибай! Найневинніше свинство [свині] – і те їм сіллю в оці (Франко, 3, 1950, с. 123); Бідні люди любили Івана. А дукачам його язик і характер кісткою в горлі стояли (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 16); – Не ставай мені кісткою поперек горла, – вже розсердився Левченко (Лановенко, Первоцвіт, 1974, с. 7); – Ця ракета – дрібниця в порівнянні з кораблями майбутнього, а от стала вона нам, як кістка в горлі, – доки не викинемо її в небо, дихати неможливо (Собко, Срібний корабель, 1961, с. 194); – Це той прапорщик Коцюбинський. Він мені поперек горла стоїть (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 263); – Ніхто й слухати не хоче. Собака їм упоперек горла (Загребельний, 6, ]981, с. 92); [Самрось:] Тепер вона [Зінька] мені мов поперек горлянки стала! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 318); – Чого стаєш на дорозі до щастя власної дитини? Завжди хоче всім життя попсувати (Ткачук, Назустріч волі, 1984, с. 105); – То, може, ти хочеш задля своєї шкури їм [страйкарям] поперек дороги стати? (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 23); [Демид:] Ви неначе хочете посміятись, стать на перешкоді (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 21); Продовжують ставити палиці в колеса процесові всеосяжного політичного врегулювання на Близькому Сході і деякі держави, що давно вже виступають як покровителі агресивної політики Ізраїлю (Рад. Україна, 11 січ., 1976, с. 3); – Всякі тобі… палицю в колеса вставляють, заважають (Речмедін, Весняні грози, 1961, с. 161); Бракоробам, заробітчанам, тим, хто ставить підніжку колективу, треба оголосити нещадну війну (Вечірній Київ, 26 січ., 1963, с. 1).

ПИЛЬНУВАТИ

(бути обачним) бути насторожі; дивитися [і прислухатися] обома (в обидва), розм.; мати себе (матися) на обережності (на бачності), діал.

[Іван:] Одначе Маруся, мабуть, щось знає… Треба сьогодні бути насторожі! (Кропивницький, 1, 1958, с. 90); Митько поставив на греблі одного [хлопця], ще й пальцем застеріг: дивись, мовляв, обома (Головко, 1, 1957, с. 367); Воно [нещастя] приходить і відходить а коли не маєш себе на бачності.., то відтак приходять другі і кажуть тобі, що ти є.., і ти є пропащий (Кобилянська, 3, 1956, с. 425); Зрадлива дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї. Та Йон мавсь на обережності (Коцюбинський. 1, 1955, с. 235); – Не забудь, що я тобі казав, і майся на бачності! (Франко, 8, 1952, с. 369).

ПІДКОРИТИ

(поставити в залежність; призвичаїти до себе): взяти в руки (до рук) кого; прибрати до рук кого; узяти (рідко убрати) в шори кого; зігнути в дугу кого; зігнути (скрутити) в баранячий ріг кого; вкрутити (зламати, обламати, скрутити, вправити і т. ін.) роги кому; скрутити в три погибелі кого.

Розумний, дотепний, не зговориш з таким, здібний, енергійний, а ось спробуй такого взяти в руки! (Збанацький, 1, 1974, с. 372); – Ти візьми їх [режисерів] усіх до рук, – сказав він мені., – так візьми, щоб і не писнули (Яновський, 2, 1958, с. 18); – Нічого. Ми їх усіх приберемо до рук, усіх, – мовив Павук (Панас Мирний, 5, 1970, с. 245); Зумів [Потьомкін] узяти в шори розбійницькі турецько-татарські орди, спинити їх руїнницькі наскоки на південні землі України (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 394); – Козаки самі там [у таборі] пораються, а нашому брату дають оглоблею по гамалику! – Що ж оце? Дак це нас козаки, мабуть, убрали в шори? (Куліш, Вибране, 1969, с. 173); [Макар:] Зігнула вона нас, діду, ця землиця, в дугу зігнула, а ви ще й цілуєте її, сльозою кропите (Панч, 2, 1956, с. 106); Хай бастують – я зігну їх в баранячий ріг, коли кишки заграють голодний марш (Бурлака, Напередодні, 1956, с. 398); – То чи можна, ласкавий пане, інакше їх [мужиків] скрутити в баранячий ріг? – посміхнувся вірний лакуза (Стельмах, 1, 1982, с. 361); – А цьому Пилипу ми таки вкрутимо роги, зробимо з нього чоловіка (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 441); «З цими людьми навіть дідькові роги зламати можна», – з задоволенням подимав Христич (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 197); – І доки ми будем панський гніт і наругу терпіти? – Прийде час, Харитоненкові роги обламаєм! – твердить Сильвестр (Гордієнко, 2, 1959, с. 190); А Омелькові роги скрутимо (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1972, с. 102); – Заводоуправління йому [чоловікові] нової хати не дасть – поскаче, поскаче, а потім пошле-таки свою каргу к бісу і приповзе до мене на колінах! Не таким роги правили (Тельнюк, Білий камінь, 1984, с. 272); – Я тебе в три погибелі скручу, як не увинешся сьогодні з тим листком (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 401). Пор.: ПРИБОРКАТИ.

ПІДЛЕЩУВАТИСЯ

(перев. принижуючи власну гідність) скакати (служити і т. ін.) на задніх лапках перед ким; лизати руки (п'яти, рідко по руках і т. ін.) кому, у кого; згинатися в три погибелі перед ким; гнути коліна (шию, спину і т. ін.) перед ким; світити в очі кому; ламати шапку (бриль) перед ким.

– Як виставимо свої драми, …то будуть тоді наші «генії» перед нами на задніх лапках скакати (Леся Українка, 5, 1956, с. 184); – Я [Цуцик] те роблю, чого ти не зумієш: На задніх лапках я по-вченому служу (Глібов, Вибране, 1951, с. 116); [Крамарюк:] Тобі треба мати при собі блазня, над яким ти будеш сміятись, кепкувать, плювать йому у морду, а він лизатиме у тебе руки! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 140), Жила собі тая Петлюра в Польщі, панам п'яти лизала, Україну продавала, головним отаманом себе прозивала, грошики народні у Варшаві проїдала, своє «військо» за польськими дротами катувала, на Україну повернути бажала (Остап Вишня, 1, 1974, с. 258); Все корилось перед ним, шанувало, поважало і лизало по руках (Франко, 13, 1954, с. 9); В селі його прозвали Гицлем, бо шкуродером був і перед панами любив у три погибелі згинатися та руки їм лизати (Дем'ян. Крутогори Верховини, 1984, с. 40); Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин. Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін і знаєш: вічний ти, а все скороминуще (Рильський, 1, 1956, с. 121); Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник – перед хазяїном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Панас Мирний, 3, 1954, с. 186); Перед професорами гнув спину, низенько кланявся ченцям, бо знав, що вони те дуже люблять, та все терся коло тих професорів, котрі мали багацько дочок (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 37); Не знав неборак, що пан тільки в очі світив, що, лучче було б, якби він гидив (Свидницький, Люборацькі, 1955, с. 65); Перед ним ламав шапку так, що аж у крижах болить. Може, змилується Шемека, борг відстрочить (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 83). Пор.: ДОГОДЖАТИ.

ПІДРОСТАТИ

(ставати дорослішим) зводитися (звестися, спинатися, зіп'ястися, зніматися, знятися, підніматися, піднятися, ставати, стати і т. ін.) на ноги; вбиватися (вбитися) в колодочки (в палки, в пір'я і т. ін.); виходити (вийти) з дітей, рідко.

Тут, у степах, ледве звівшись на ноги, я вперше торкнувся чепіги плуга і… ручки від кісся (Кравченко, Квіти і колючки, 1959, с. 5); Разом з Івасиком вони спиналися на ноги, училися говорити (Панас Мирний, 1, 1968, с. 423); Аби зіп'ялось на ноги, – зараз у поле: хай змалку привикає до свого побуту (Панас Мирний, 2, 1969, с. 144); Як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари (Панас Мирний, 2, 1969, с. 84); Ще змалечку була [дочка] для нього і помічницею, і порадницею. Може, тому так рано і стала на власні ноги (Речмедін, Твій побратим, 1962, с. ІЗ); З тобою Єдинеє добро було – Твоє дитя, поки росло, В колодочки поки вбивалось (Шевченко, 2, 1953, с. 236); Грицько переконався, що за час війни не лише він убився, як то кажуть, у колодочки, а й Параска не марнувала часу, змінилася до невпізнання (Яновський, Мир, 1956, с. 81); Діла небагато в Насті: ще тоді вона тільки з дітей виходила (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 261).

ПІДСИЛЮВАТИ

(про почуття, переживання, суперечки; розпалювати) підливати (доливати) масла (рідше лою, оливи) у вогонь (в огонь); підкидати дров у вогнище; докидати хмизу в жар, рідко; до печеного вогню (огню) прикладати; (говорячи з іронією, глумом, викликати роздратування) підсипати перцю; (спонукати до чогось) піддавати (підсипати) жару.

– Авжеж, що правда, то не гріх, – притакнула Довбишка й неначе підлила масла в вогонь (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 321); – Ну, гаразд! Твоє діло підливати масла в огонь та направляти невдоволених до Григора… Оце буде праведна путь (Панч, 9, 1982, с. 204); – Невже ти [Ігоре] й там не отямився, не врозумів, куди вони [спекулянти] тебе штовхали, оці, що сидять зараз в нашій хаті за столом та підливають лою у вогонь твоїй матері, а моїй жінці Соломії? (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 137); Вибух явного повстання на Угорщині долив оливи до огню і прискорив катастрофу (Франко, 3, 1950, с. 323); [Василь:] Підкидай ще дров у огнище, прикладай огню до печеного!.. (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20); І вона [Марія Африканівна], вислухавши розповідь Лукії Овдіївни, теж докинула хмизу в жар (Збанацький, Курилові острови, 1963, с. 244); До лиха – та ще лихо; до печеного – та ще вогню прикладають… (Панас Мирний, 3, 1969, с. 19); – Підсипай, підсипай перцю, – насмішкувато сказав Карпо (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 423); Спочатку Маріца тільки світила на Раду білками, а він злегка підморгував їй гарячим оком та чорним вусом, але коли скрипка почала підсипати жару і лоскотати танцюристці жили, молодиця не витримувала, зривалася з призьби, як чорний птах, і кидалась у танець так прудко, що синій плащ її надувався і лопотів на вітрі (Коцюбинський, 2, 1974, с. 131); Це піддало фрицам жару, і вони довго обстрілювали будинок, од якого Фелікс і Воля опинилися відразу за цілий квартал (Яновський, 1, 1982, с. 292).

ПІЗНО

(несвоєчасно, запізно – з сл. приходити, з'являтися та ін.) у свинячий голос; (наприкінці, коли всі розходяться) на шапкобрання.

До школи учень у свинячий голос приходить (Яновський, 1, 1954; с. 26); [Параска:] Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люди з церкви, а ми в церкву (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 398).

ПЛАКАТИ

1. (з горя, від болю, зворушення, співчуття і т. ін.) пускати сльози (сльозу) [з очей]; втирати сльози (сльозу); ронити (роняти) [дрібні] сльози (сльозу [за сльозою]), нар.-поет.; сміятися (реготати) на кутні [зуби], зневажл., фам.; пускати патьоки, зневажл.

– Любов згадала, … сльози пускаєш? (Яновський, 2, 1958, с. 106); – Обчісую я твої діти щосуботи, та й сорочки їм перу щотижня, та й пускаю старі слези [сльози] за водою, – відповіла баба (Стефаник, Твори, 1964, с. 109); Іван розчулено схлипнув, пустив сльози, обхопив рвучко за шию Сеспеля, поцілував у худючу вилицю (Збанацький, 4, 1964, с. 298); – Сама знайшла собі страшну смерть, помагаючи людям. Господи, як жаль бідної доброї Соломії, – говорили молодиці, вертаючись з кладовища з бабою Зінькою та втираючи сльози (Нечуй-Левицький, 1, 1966, с. 418); Молодичка давай благати, давай проситись, сльозу втирати (Збанацький, 2, 1964, с. 55); Коло вікна стою, дрібні сльози роню, Дрібні сльози роню, слова не промовлю (Українські народні ліричні пісні, 1958, с. 205); Явдоха не спускала очей з свого сина, роняючи сльозу за сльозою (Панас Мирний, 4, 1955, с. 48); Коли б Лукія давно не розучилась плакати, вона, цю пісню слухаючи, зронила б сльозу (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 324); – Засмієшся, Лесю, прийде час, ще й на кутні. Ще дочекаюсь я того дня (Стельмах, 1, 1982, с. 570); – Ми то тепер регочемо, а чи не доведеться нам на кутні зареготатись, як німець справді машиною весь хліб підніме? – спитав хтось (Панас Мирний, 4, 1955, с. 243); [Цибуля:] Уже пустила патьоки (Старицький, 2, 1964, с. 306).

2. (гірко, подовгу – від непоправного горя, душевних страждань, нар.-поет.) лити (виливати, проливати) [дрібні] сльози; умиватися (обливатися, заливатися і т. ін.) [дрібними (гіркими)] сльозами (слізоньками, слізьми); дрібними умивати що; митися сльозою (слізьми), нар.-поет.

– А та ж удова, те моє лихо пекуче! – каже Чайчиха, дрібні сльози виливаючи (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 219); Тільки лила вона [Марина] сльози не за ним, а за другим, чужим (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 73); Тільки я сердита зроду: хто задивиться на вроду, Чи сунеться цілувать – Буде сльози проливать (Глібов, Вибране, 1951, с. 216); Я тільки слізьми вмиваюсь (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 5); Я знаю, що всі молодиці збіжаться до мене та будуть сльозами вмиватись, як я буду перед смертю ногами дриготіть (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 393); Отцю-неньці низенько уклонися, Дрібненькими слізоньками умийся (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 178); Прощалися і обнімались, Слізьми гіркими обливались (Котляревський, 1, 1952, с. 156); Веде Олександра діток, обливаючись сльозами, та все тільки благословляє їх (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 33); І вже не здержуючись, вони обливалися слізьми і з докорами, перебиваючи один одного, поспішали розказати їй свої сирітські кривди (Васильченко, 1, 1959, с. 217); Жінка встала… І, мов водою, залилась Дрібними, як горох, сльозами (Шевченко, 2, 1953, с. 107); А тепер, повертаючись думкою в минуле, якого вже не повернеш, шепотіла ці незграбні батьківські вірші, й заливалась слізьми (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 255); [Кость:] Довідавшись, в чім річ, вона спершу хватилась за віник, потім за рогача… далі залилася гіркими (Васильченко, 3, 1950, с. 173); [Тетяна:] Я з тобою, як з рідною дочкою, увесь час живу.., а сини відцурались: Михайло оженився, Петро – оженився – та й на весіллі не була і невісток не бачила, байдуже їм, що мати тут убивається, як чайка при дорозі, упадає за дітками, що розлізлись по степу широкім, та ночами темними квилить та постіль дрібними вмиває (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 42); Як калина при долині Вранці під росою, Так Ганнуся червоніла, Милася сльозою (Шевченко, 1, 1963, с. 160).

3. (невтішно плакати) плакати (ридати) [гіркими (дрібними, кривавими і т. ін.)] слізьми (сльозами); розливатися слізьми.

Кармель іде гаєм і співає, коли бачить – недалечко від шляху молода дівчина зрива якесь зілля й плаче гіркими сльозами (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 350); – Чи згадав далеку милу й заридав дрібними слізьми на чужині? (Леся Українка, 1, 1951, с. 306); [Василина:] Тепер я не боюся нічого, упаду панові в ноги, буду плакать кривавими сльозами (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 121); Катря впала коло тії кам'яної постелі на коліна, розливається слізьми (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 230).

4. (сильно плакати над ким-, чим-небудь) обливати (поливати) [гіркими (гарячими, рясними і т. ін.)] сльозами (слізьми, сльозою) кого, що; заливати [гіркими] сльозами (слізьми) що: (плакати не стримуючись) дати волю сльозам.

Татко ручку доні цілував і гіркими сльозами обливав (Леся Українка, 1, 1951, с. 31); Раптом убіг до кімнати Поет Тарас Григорович Шевченко, Стискає Олдріджа в міцних обіймах, Гарячими сльозами обливає (Рильський, 1, 1956, с. 170); Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице, а й лапатий виноградний лист (Коцюбинський, 1, 1955, с. 272); Він …читав його [«Кобзар»], коли на душі було важко, читав і поливав сльозою читане (Збанацький, 4, 1964, с. 74); – Віриш у безсмертя? Це вже добре. В усякому разі, краще, ніж слізьми підлогу поливати (Гончар, 6, 1979, с. 26); Її серце розривалося від болю, і вона одно знала – усю ніч заливала його гіркими сльозами (Панас Мирний, 4, 1955, с. 52); Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю (Шевченко, 1, 1963, с. 34).

5. (захлинатися від плачу; ридати, стримуючи плач) давитися слізьми (сльозами); (нестримно, на весь голос ридати) ревма ревіти, розм., ридма ридати (плакати), розм.; ревти як корова, зневожл.

Орися не могла забути, як по ночах давилася сльозами, випрохуючи любові, вимовляючи Тимка, і від тих слів осідала в Орисиних жилах гіркота (Тютюнник, Вир, 1964, с. 508); – Іди к бісу! Гляди, щоб твої ноги онишником не полікував – давно він ревма реве по тобі (Стельмах, 2, 1982, с. 485); Діти ридма ридали під шибеницями, на яких умирали їхні матері (Панч, Гомоніла Україна, 1954, с. 365); – Ось я виплакалась (ревла, їй-богу, як корова) і тепер мені легко і ясно (Дніпрова Чайка, Твори, 1960, с. 51).

ПОБИТИ

1. (кулаками, палицею і т. ін.) підняти руку на кого; пом'яти (нам'яти) боки (шкуру) кому; накласти боки кому; дати (задати, всипати) бобу (перцю) кому; дати (задати) духу кому; дати прочухана (прочуханки) кому, дати пам'ятного кому; нам'яти чуба (чуприну) кому; нам'яти (наклепати) потилицю (шию) кому; намилити (нам'яти) шию (в'язи) кому: накласти (надавати) по шиї (а шию) кому; натовкти [під] боки [в] (потилицю) кому, кого; докласти воза кому, заст., жарт.; дати кучму кому і без додатка, розм.; натовкти морду (пику) кому, вульг.; вибити бубну (бубни) кому, з кого. розм.

Навіть йому не стало зухвальства підняти руку на Василя Маркевича (Довженко, 3, 1964, с. 26); – Один бурлака причепився до мене, … та й сунувся битись. Я добре нам'яв йому боки (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 276); – Ну, ну, Габелку! – крикнув йому Василь. – Гляди лиш, щоб я тобі не нам'яв шкури (Панас Мирний, 1, 1968, с. 440); І Василь не мине случаю, щоб чим Грицькові дозолити; тільки все стиха, крадькома як кішка, мов і не він, то кийок мережаний поламає, то пужално цяцьковане закине.., а часом і боки накладе Грицькові (Панас Мирний, 1, 1968, с. 148); Кинулися [господарі] на нього [вовка] і всипали йому такого бобу, що пару день нікуди не ходив, тільки лежав у лісі та вилизувався (Франко, 4, 1950, с. 87); – Вони [стражники] підуть на панське поле, і хай-но якийсь писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печі не всидить і не влежить! (Стельмах, 1, 1982, с. 580); – Ось він тобі дасть зараз перцю! (Шиян, Баланда, 1957, с. 12); – А побратим же твій де? – спитав Петро. – Побратимові, – каже, – моєму тепер доволі діла. Хочемо задати перцю городовій старшині, так шатається тепер по всіх усюдах (Куліш, Вибране, 1969, с. 131); – Драча побили… Стерво чоловік, а ще ніби свій, козак. Ну, йому вночі дали вже духу (Панч, 4, 1982, с. 125); Івась, спершу боячись, щоб батько прочухана не дав за те, що такої шкоди наробив, тепер почав хвастати та вихвалятись (Панас Мирний, 4, 1955, с. 245); – Даймо йому доброї прочуханки, щоб пам'ятав до нових віників, – загукали бурлаки (Нечуй-Левицький. З, 1965, с. 73); – «Їй-богу, – кажу до Левадихи, – нарву кропиви, та простягнімо Палажку коло криниці, та даймо їй доброї прочуханки та пам'ятного, щоб не забувала відер» (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 12); – А хто ж тобі, чоловіче, чуба мав намняти [нам'яти]? (Руданський, 1, 1972, с. 172); – Так, кажете, здорово нам'яли вам окупанти і гайдамаки потилиці? (Довженко, 2, 1964, с. 108); [Дехто (з хлопців):] А так, так! [Вавило:] Наклепати йому потилицю (Старицький, 3, 1964, с. 120); [Канон:] Я прийду, як смеркне. А ніхто мені тут шиї не на милить? (Кропивницький, 2, 1958, с. 414); – Ну-ну, не займай, а то намилимо в'язи! (Шиян, Баланда, 1957, с. 22); – Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Яновський, 2, 1958, с. 147); [Тиміш:] А спробуєм гукнуть, То в шию накладуть (Кропивницький, 5, 1959, с. 596); [Платон Гаврилович (грізно до Дороша):] Ей ти, чорток, хочеш, щоб я тобі по шиї надавав (Васильченко, 3, 1960, с. 146); [Юхим:] А я собі думаю: лежи ти й зверху, а я тобі зісподу натовчу мовчки боки (Васильченко, 3, 1960, с. 80); – Всього доводиться терпіти… А як не в лад загавкаєш на пана, То ще й під боки натовчуть (Глібов, Байки, 1959, с. 185); – Та піди та побий їй [бабі Палажці] морду, та натовчи добре потилицю (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 384); Зіпхнув [будівничий] чоловіка з муру, і налаяв щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк (Франко, 5, 1951, с. 302); [Михайло:] Борони боже: Якби я свою жінку підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза (Котляревський, 2, 1953, с. 69); Як пан Еней так забавлявся, То лиха він собі не ждав, Не думав і не сподівався, Щоб хто з Олимпа кучму дав (Котляревський. 1, 1952, с. 101); – Пику натовчу, хоч ти мені й батько (Васильченко, 1, 1959, с. 148); Двом американцям просто серед білого дня на Графській пристані в Севастопольському порту якісь матроси натовкли морду (Гончар, 2, 1959, с. 347); – Ходім, голубчику, – сіпнув юнака за рукав Кирило Сидоренко, – я тобі виб'ю таку бубну, що дядькові закажеш (Собко, Звичайне життя, 1957, с. 173).

2. (відшмагати, висікти різками) всипати гарячих кому; зідрати (здерти, облупити, спустити) [з живого] шкуру (три шкури, сім шкур) кому; у три березини потягти кого; всипати березової каші кому, жарт.; пригостити березовою кашею кого, жарт.; березовим віником почесати кого, жарт., ірон.; дати [березової] припарки кому, ірон.; дати (задати, завдати, всипати) хльосту (хлосту, хлости) кому, розм.; дати хльору, діал.

– Ось він, утікач! – вигукнув голова колгоспи – Йому б гарячих всипати, а ми, дурні, бенкет влаштували (Збанацький. 1, 1974, с. 39); [Жезніцький:] Я з тебе живого здеру шкуру за такі слова (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 253); – Закипіло в мене серце – сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Тютюнник, Вир, 1964, с. 160); – До самого поліцмейстера доставлю! Облупе [облупить] шкуру на тобі! (Панас Мирний, 5, 1965, с. 293); [Медвідь:] То глядіть, що сам Потоцький наскочить на село з волохами своїми і шкуру спустить з нас (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 263); – Ей, козаки, – каже Ганжа Гандибер, – діти, друзі, молодці! Прошу я вас добре дбайте.., У три березини потягайте [дуків] (Українські народні думи, 1955, с. 76); – Павло Михайлович усипле їм, хитрунам, березової каші, – і, похитуючи широкими плечима, починає прощатися (Стельмах, 2, 1982, с, 545); З березових гілочок вив'язуються добрячі мітли, а також гнучкі віники, з котрих легко можна висмикнути лозину, щоб пригостити неслухняних дітей березовою кашею (Левада, Ріки невпинна течія, 1984, с. 11); – Он учора нахвалялись [пані], що як ще раз ви будете отак зачісані, то мене на конюшню одішлють.., щоб конюх Тришка березовими віниками почесав (Панас Мирний, 1, 1968, с. 348); «А вам, олимпські зубоскали, Моргухи, дзиги, фиглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам втямки» (Котляревський, 1, 1952, с. 242); [Гільзе (несамовито):] Пожди, я тобі дам хльосту. (Шукає, чим би набити) (Леся Українка, 4, 1954, с. 248); [Баба:] Ой, задамо вам хутко хльосту (Кропивницький, 5, 1959, с. 259); Його піймали хлопи панські із ляшків і завдали доброї хлости (Мордовець, 1, 1958, с. 130); [Петро:] Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай боже! (Костомаров, 1, 1967, с. 184); [Гурт:] Ой набий, бондаре, стальовий [сталевий] обруч! Всип йому хлосту ще (Старицький, 2, 1964, с. 258); Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору, Всім по заслузі, як котам (Котляревський, 1, 1952, с. 136).

3. (дуже сильно побити) дати духопела; скрутити в'язи кому; полатати [києм (палицею)] боки (ребра) кому: полоскотати ребра кому; обламати ребра кому, рідко; поламати (потрощити) кістки (ребра) кому; полічити (порахувати) ребра кому; обламати кий (палицю, віник і т. ін.) на кому, об кого; оббити все пір'я з кого; (до крові) спустити мазку кому; (нещадно) печінки відбити (одбити) кому; дати чосу (перечосу) кому; дати (задати) затірки (затьору) кому, фам.; бебехи (тельбухи) надсадити кому, зневажл.

Односельчани Сергій Кушнір і Борис Заплава – як боксери: спершу обмінялися дружнім рукостисканням, а потім дали один одному духопелу (Комаров, Кенгуру на балконі, 1984, с. 151); – Ну, маєш ти [Копродоніс] щастя, що втік! Я тобі скрутив би в'язи! (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 355); – А хто почне орать, то ми полатаємо киями боки (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 233); – Наші московські святі боролися ще більше і полатали боки самому сатані! – сказав енергійно Воздвиженський, которого національне чуття було трохи зобижено (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 32); – А як побачу тебе ще раз коло Василини, то так полатаю тобі ребра оцими кулаками, що ти й додому не дійдеш (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 273); – Ти що, парубче, може, товчеників захотів? – нарешті вирвалося у Левка. – А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (Стельмах, 1, 1982, с. 73); – Нахваляються [мужики], ласкавий пане, що ніяк на ваше не вийде, кажуть, до сенату і самого царя будуть добиватися, і таки будуть, коли декому не обламати ребра (Стельмах, 1, 1982, с. 361); [Огнєв:] Ого, ти не дивися, що худенький і в окулярах, кістки може поламати [Орлик] будь-кому ( Корнійчук, 2, 1955, с. 39); А що вміє [Федір], то вміє. І кістки потрощити, коли треба, не пожаліє ні чужих, ані своїх, і нерви кому завгодно пошарпає (Логвиненко, Створи, 1984, с. 204); Як умре Ганя, то я йому [Ясеві] ребра потрощу києм! – промовив отець Хведор дорогою до жінки (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 357); [Петро:] Хотів був тобі ребра полічить, та ніколи – піду до учителів, може порозумнішаю (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 69); Скакав [Псякревський] з воза на віз і бив усе за рядом доти, поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра і потягли його до поліції (Казки Буковини, 1968, с. 43); [Іван:] Та еге ж! В'яжеться та й в'яжеться!.. Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова, бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 26); [Богун:] Сто, двісті, хоч тисячу київ на мені обламайте. Вперше я переможений без бою (Корнійчук, 1, 1955, с. 213); – От побіжи-но мені ще раз до лісу з панною, то я об тебе віника обламаю! (Леся Українка, 3, 1952, с. 632); – Не прийде вчасно додому, то дістане по м'якишу – все пір'я з нього обіб'ю! (Гончар, 6, 1979, с. 60); – Я йому [бурлакові] спустив кулаками чимало мазки (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 276); [Катря:] У неї не то Василя – печінки треба одбити (Старицький, 3, 1964, с. 25); – Послали фашисти облаву, та мало хто з неї повернувся. Доброго чосу дали, – озивається з гордістю Андрій (Стельмах, 3, 1983, с. 382); Нептун з Еолом з перепросу Дали такого перечосу, Що й досі зашпори щемлять (Котляревський, 1, 1952, с. 245); Я тобі дам затірки! Попадешся ти в мої лещата! (Словник Грінченка, 2, 1908, с. 107); Як задавав Еней затьору Всім супостатам на заказ, Як всіх калічив без розбору і убивав по десять враз (Котляревський, 1, 1952, с. 260); А также пану Геленору Смертельного дали затьору, і сей без духа тут оставсь (Котляревський, 1, 1952, с. 236); – А такий гладкий і завзятий [січовик], – знов почав Щука, – що насилу десять чоловік його подужали; деяким таки добре надсадив бебехи (Стороженко, 1, 1957, с. 376); – А я [Антін] тебе позиватиму в суд за те, що ти мені кулаками тельбухи надсадив (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 419).

4. (провчити) дати перцю кому; дати (утерти) маку кому; стерти на мак кого.

Ого! провчу я висікаку і перцю дам йому, і маку, Потямить яковато я (Котляревський, 1, 1952, с. 173); – От… авантюрист шмаркатий! Ванько-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку – тиждень чухатимешся! (Нестайко, Тореадори з Васюківки, 1973, с. 7); Йде Горобчик і ридає. Наш Рябко його стрічає: – Хто тебе зобідив так? Я його зітру на мак! (Стельмах, 7, 1984, с. 265). Пор.: БИТИ; ПОКАРАТИ; УДАРИТИ.

ПОВНІСТЮ

1. (без будь-яких залишків) без останку; до цурки (цурочки); до [останньої] крихти; до [останньої] нитки (ниточки); до ноги; по зав'язку; до голки [забрати, розділити і т. ін.].

Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий (Сосюра, 2, 1958, с. 125); Вороги мають намір усе, що ми робимо, знищити до цурки. Знищити нас фізично, стерти навіть сліди наші (Довженко, 3, 1960, с. 189); – Ваша екселенція!.. Засипались! – Що таке? – Савінкова впіймали! Вибовтав! До цурочки все вибовтав! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 331); – І все до крихти розказала [княжна] Мені і Ксенії сестрі (Шевченко, 2, 1963, с. 36); – Хорошого, Свириде, рибалку маєш, – відриває [Руденко] очі друга від землі. – Чесний до останньої крихти, а твердий, мов камінь (Стельмах, 2, 1982, с. 212); – На вашій дранці все ж до нитки записано, хіба ж ви що пропустите? – охоплюють парубка тривожні здогадки (Стельмах, 1, 1982, с. 138); До нитки звівся, Усе на панщині проклятій, А був хазяїн… (Шевченко, 2. 1963, с. 126); – Коли не зроблю цього, моє серце, то завтра тебе до нитки обберуть, а післязавтра і до мене твої божі люди доберуться (Стельмах, 1, 1982, с. 300); Ураз змокнув [Антон] до нитки (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 182); Заскреготавши буферами, відійшов поїзд, а жінки все гибіли під дощем, промокли до останньої ниточки (Хижняк, Тамара, 1959, с. 163); Єпіскоп зараз бачив, як поблизу від нього Михайликова сотня витратила до ноги чималий загін кримчаків (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 394); Коли Стратон Стратонович дивився на цю голову, то ловив себе на думці, що вона по зав'язку начинена турботами (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 13); Тепер Пашко розповів про нову владу на селі, яку він очолив, і про Поганів маєток, що