Викинути коника; викинути коліно (колінце); викинути (встругнути, втнути, удрати) штуку; викинути фокус.

Твій Петро викинув такого коника в класі, що тільки дивись (Збанацький, 1, 1974, с. 322); [Микита:] І не собака ж наш кошовий, яке коліно викинув (Кропивницький, 5, 1959, с. 529); Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (Козаченко, Сальвія, 1959, с. 177); – Де ти взяв цю дерев'яну ковбасу? Це ж звичайнісінька гілка берези, тільки закручена і часником натерта!.. – Володя так і покотився зо сміху. Це він таку штуку викинув (Кравченко, Квіти і колючки, 1959, с. 35); Тим часом як старий Прокопович показував Балабусі образи, Онися встругнула й справді Балабусі штуку (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 59); – Невже він не помічає, що я повзу? А може, просто вичікує? Ну, я з ним зараз втну штуку! (Загребельний, Європа – 45, 1959, с. 51); [Борис (дуже стривожений):] Оказія, брат! Чуєш, мати запевняє, що буцімто я вчора об'яснився перед Ізмайловою?! [Горнов:] Удрав штуку… Яка ж то Ізмайлова? (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 171); – Сагайдак знову фокуси викидає… і що він собі думає, не знаю (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 301).

ЗЛИТИСЯ

зло бере (розбирає) кого; бере (розбирає, забирає) злість кого; кипіти злобою.

Христя мовчала, хоч її і зло брало за вчорашнє: вона за цілий день тільки невеличкий шматочок хліба з'їла (Панас Мирний, 3, 1954, с. 47); Зло мене таке розбирає, що аж гавкати хочеться! – гучно бубонить Пищимуха, розмахуючи своїми ж довжелезними руками (Панас Мирний, 1, 1968, с. 379); Навіть злість брала, що Іван так побивається дуже за нею (Коцюбинський, 2, 1955, с. 339); Починала забирати злість. Скільки роботи, а воно [сонце], як нарочито, світить (Ле, Юхим Кудря, 1956, с. 14); Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 329); – Одним словом, метушиться, кипить злобою [фон Штейніц] (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 274).

ЗЛЯКАТИСЯ

страх найшов (напав) на кого; страх пройняв (обняв, обхопив) кого; взятися страхом; зазнати (набратись, натерпітися) страху; (відчути великий жах, переляк) душа завмерла (замерла) у кого; душа [аж] у п'ятах (у п'ятках) у кого; душа в (під) п'яти пішла (заховалася, провалилася і т. ін.) у кого; волосся [на голові] стало (встало) дибом (диба, дибки, дуба, дубом) укого; [аж] волосся полізло угору (стало сторч) у кого; холодний (циганський) піт пройняв кого; духу не стало у кого; кров застигла в жилах у кого; [аж] жижки затрусилися (задрижали) у кого; [аж] мурашки забігали (пішли, полізли, поповзли і т. ін.) за (поза) спиною (по спині, по тілу, по шкірі) у кого; мурашня полізла по плечах у кого; почув мурашки за спиною; [аж] мороз (морозець) пішов (побіг, перебіг, пробіг, подрав і т. ін.) поза шкірою (поза шкурою, по шкірі, поза спиною і т. ін.) кому, в кого; морозом сипнуло за (поза) спиною (поза шкірою, по тілу) в кого, кого; серце обірвалось (упало) у кого, чиє; серце мов обірвалося в кого; обірвалося щось (усе і т. ін.) всередині (в грудях і т. ін.) у кого, кому; серце похололо (похолонуло) в кого; тьохнуло (похололо) в животі у кого, безос.; [аж] в душі (всередині) похололо (похолонуло) у кого, безос.

На панів найшов страх (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 245); – Прокинувся я, – товариш Большаков общипав себе, – все ціле, на поясі три гранати висить, страх на мене напав (Яновський, 1, 1958, с. 127); Темно зробилося, як під кобеняком, за два кроки поперед себе нічого не видно. Страх мене такий пройняв, що ногами з місця не зрушу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 17); В одному кутку тиркнула жаба, у другому ударив цвіркун… Страх обняв Карпа (Панас Мирний, 1, 1954, с. 269); Страх обхопив опришка такий, що він стрімголов хотів кинутися бігти (Хоткевич, 2, 1966, с. 246); Не чув добре хлопець, що говорила вона, обмиваючи його. Тільки вже взявся ввесь страхом, коли ввечері почала розповідати про випадок дядькові (Кротевич, Сини землі, 1948, с. 228); Ті подивляють його сміливість, кажуть, що така людина, певно, не може зазнати страху (Коцюбинський, 2, 1955, с. 427); Господи! скільки я набралась тоді страху. Дві ночі не спала (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 269); Наїхало в село чиновного панства. Питають – розпитують, пишуть – записують. Натерпілася страху Мотря од тих хитрих спросів (Панас Мирний, 2, 1969, с. 48); [Левко:] Чи пішов, чи, може, крадеться? У мене і душа замерла… (Старицький, 3, 1964, с. 45); Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у п'ятах (Остап Вишня, 1, 1956, с. 8); – Натремтівся, мабуть, за дорогу? Була душа в п'ятах? (Гончар, 2, 1978, с. 90); [Хропко:] Просто душа в п'яти пішла, аж хата колом іде… (Старицький, 2, 1964, с. 585); – Бачили таке! Натворили капостей, і в самих душа сховалась у п'яти! (Головко, 2, 1957, с. 628); Максим Кривоніс звівся на ноги: – Люди, кому шкода пана, або в кого душа вже в п'ятки провалилась, чи йому і так добре живеться, – нехай повертає додому (Панч, 4, 1982, с. 126); Волосся на голові дибом стало, а уста страшно та грізно кривилися (Панас Мирний, 1, 1954, с. 357); В очах у неї іскри заграли, волосся дибом стало, руки як простягла, та й не зведе їх (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 457); Пес [із толом] Пре на них [браконьєрів]… А шнур горить!.. Торбохватам не до рибки: Щур «ой, боже!» верещить, В двох Микол волосся дибки! (С, Олійник, 2, 1968, с. 180); Нам обом волосся стало дуба (Леся Українка, 1, 1951, с. 460); А ось Іван… Має одну таку прикмету, що вам волос дубом стане, слухаючи про неї (Мартович, Твори, 1954, с. 50); Вони дивились через труп Синички на свого капітана з такою ненавистю, що волосся б стало сторч у найхоробрішої людини (Довженко, 1, 1964, с. 140); Та й розповів мені таке, що аж волосся сторч стало (Збанацький, 1, 1974, с. 218); Аж мороз подрав поза спиною у Василя, аж волосся полізло угору, коли він, обернувшись, глянув у ті тісні суточки, що тільки-тільки що проїхав (Панас Мирний, 5, 1970, с. 87); Нігде правди діти, як почув, яка є панщина у пеклі на тих, хто то повісті, то усякі ледащі книжки пише, так мене аж циганський піт пройняв (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 252); То дожидалися гайдамак – і раділи всі, і радів я з своїми, а як почув слово «гайдамаки», то в мене і духу не стало (Панас Мирний, 4, 1970, с. 209); Тут Денис так глянув на Трохима, що у того усі жижки задрижали і в душі похолонуло (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 409); [1-й парубок:] Ага, а у вас мурашки по шкірі забігали (Франко, 9, 1952, с. 93); Він [Ігор] бачить нерухоме Петрове тіло, зжовкле обличчя і струмочок крові, що поволі стікає з рота по підборіддю. У хлопчика аж мурашки забігали по тілу (Багмут, Щасливий день суворовця Криничного, 1951, с. 151); – Я пишу, а він [фашист] підходить і зеленими очима дивиться, аж мурашки по спині поповзли (Хижняк, Тамара, 1959, с. 77); Серце [Остапа] затріпалось в грудях і стало. По плечах полізла вгору мурашня (Коцюбинський, 1, 1955, с. 341); Параскіца почула мурашки за спиною (Коцюбинський, 1, 1961; с. 288); Тільки тепер він збагнув усе. Аж мороз поза шкірою пішов (Собко, Матвіївська затока, 1975, с. 420); – Я хоч і не страхополох, але й у мене морозець поза шкірою пробіг, коли вибухнула вода (Донченко, 2, 1956, с. 34); У Івася мороз поза спиною пробіг, вочах боязнь засвітила (Панас Мирний, 1, 1968, с. 153); Від цього видовища мороз перебіг Лялі поза спиною, наче до неї, до самої шкіри її вже торкнувся той шпичакуватий ганебний дріт (Гончар, 2, 1978, с. 24); Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Збанацький, 1, 1974, с. 99); Жах пройняв Гриця від таких слів, сипнуло морозом по тілу. З переляку не знав, що робити (Ляшенко, Блискавиця темної ночі, 1972, с. 29); Модель [біплана] здригнулась у повітрі й клюнула. Серце мов обірвалось, застигла на мить кров у жилах (Донченко, 1, 1956, с. 72); Семен почув, що серце його раптом обірвалось, впало.., у грудях щось стиснуло (Коцюбинський, 1, 1955, с. 124); Юрко відчув, як усе всередині у нього обірвалось. Вели його батька (Багмут, Оповідання, 1959, с. 25); У старої серце похолонуло; як сиділа – так і прикипіла на місці (Панас Мирний, 1, 1968, с. 170); Як уздрів його Трохим, так і руки і ноги опустилися, і у животі похолонуло (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 408); Як сказала вона це – в мене в душі похололо (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 340); У Христі аж у душі похолонуло від того реготу. Вона зразу догадалася, що Оришка тільки замина правду (Панас Мирний, 3, 1969, с. 396); [Герасим:] Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 391). Пор.: СТРАШНО; ТРИВОЖИТИСЯ.

ЗМАЛКУ

(з раннього дитинства) із сповитка (з самого сповиточка, сповиточку); з пелюшок.

– Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка (Гончар, Циклон, 1970, с. 148); – А ви змалечку рибалите, дідусю? – З самого сповиточку, як тільки ходити навчився (Збанацький, Морська чайка, 1959, с. 69); [Кнур:] Чого ж ти хотіла, щоб те щастя змалечку за нею ходило, з пелюшок її стерегло. Вона тілько що на ноги знялася.., світа ще не бачила (Панас Мирний, 5, 1955, с. 84).

ЗМУЧИТИ

(завдати моральних страждань) витягти душу з кого; вимотати [всі] кишки (жили, нерви) кому.

Я знаю, що то єсть попасти в Петербург на 10 днів – самі «конки» душу витягнуть!.. (Леся Українка, 5, 1956, с. 405); Думала [Христя]: от і піймайся такому в невістки, – усі з тебе кишки вимотає, … буде гризти, поки загризе (Панас Мирний, 3, 1954, с. 53); Не знаєте, що мені ваша школа ось тут – о, що ви мені всі жили вимотали (Пастушенко, Тавріка, 1974, с. 108); – Геть чисто моєму чоловікові нерви вимотав Петро (Головко, 1, 1957, с. 454).

ЗНАТИ ДУЖЕ ДОБРЕ

знати як свої (своїх) п'ять пальців (пучок) кого, що; знати як облупленого (як облуплених) кого; знати (вивчити, запам'ятати) на зубок що.

[Лимериха:] Я ж його [Карпа], як своїх п'ять пальців, знаю (Панас Мирний, 6, 1970, с. 31); [Крим:] Я Чорне і Середземне моря знаю, як свої п'ять пальців (Корнійчук, 2, 1955, с. 243); – Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю (Куліш, Вибране, 1969, с. 56); – Треба поліцаїв і старосту провідати. Я їх мушу знати, як облуплених (Автомонов. Так народжувались зорі, 1960, с. 255); Твір побудувати можна правильно лише тоді, якщо той, хто пише, та добре знає, добре вивчив, назубок простудіював техніку писання (Тичина, 3, 1957, с. 143).

ЗНЕВАЖАТИ

плювати на все; (в різкій формі виявити зневагу) плювати в (межи) очі; плювати в обличчя.

Коли генералів призначають послами, або міністрами, плюйте одразу на все й запасайтеся медикаментами (Довженко, 3, 1964, с. 140); А Мортко всьому перечить і кожному в очі плює (Франко, 5, 1951, с. 352); Це не критика, а наклеп, – сказав Максим, – Мені плюють в обличчя, а я повинен усміхатись! Я не згодний! (Зарудний, На білому світі, 1967, с. 204).

ЗНЕВІРИТИСЯ

(стати пасивним, бездіяльним) занепасти (упасти) духом; опустити руки (крила, вуха); махнути рукою на кого, що.

– Так, граф Сольський, – хитнула головою дружина. – Як він упав духом… Переді мною, перед жінкою він плаче і пророкує, що ми всі загинемо (Стельмах, 1, 1982, с. 625); Горе тим, хто втратить мужність, занепаде духом (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 5); Зовсім занепав духом, опустив руки і хтозна, як повівся б Іван, коли б щаслива думка не освітила мозок (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 66); З натури нечепурна, неохайна, Олександра зовсім опустила руки (Коцюбинський, 1, 1961, с. 26); [Безродний:] Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила (Старицький, 3, 1964, с. 482); – Так і сказав.., неначе вистрелив.., а я питаю, жартуючи: «Це так як в казці казали гуси Івасеві-Телесикові, що сидів на дереві в дворі в Змії?..» А він каже: «Еге!» Я й вуха опустив, – сказав Добриловський (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 236); Після цього на нього махнули рукою: сам про себе дбай (Гончар, 4, 1960, с. 364).

ЗНЕСИЛЮВАТИ

(виснажувати когось важкою роботою) висисати (випивати, витягати) кров (сили, соки) з кого, чию (чиї); вимотувати (тягти) жили з кого.

Кров висисає оте остогиджене, прокляте нишком шиття, що паненя, вередливе, зманіжене, вишвирне геть на сміття (Грабовський, 1, 1959» с. 52); Важка і незвична для нього праця думок… висисала прудко його сили (Франко, 5, 1951, с. 357): Витягав соки пан Кшивокольський із своїх хлопів. Він хотів би, аби вони й не спали, і не їли, а все би робили, робили (Хоткевич, Довбуш, 1965, с. 40); І враз на мить згадалися… довгі роки безпросвітньої роботи, що вимотувала жили і випивала кров з обличчя (Донченко, 1, 1956, с. 123); Не хоче бути жінка наймичкою в дворі, хоч завтра піде в поле, візьме ланку, ніхто не буде тягти жили з неї, не буде розриватися в полі (Гордієнко, Дівчина під яблунею, 1954, с. 105).

ЗНИКНУТИ

1. (перестати бути видимим) зникнути (пропасти, щезнути) з очей; (пропасти невідомо куди) був (була, було, були) та загув (загула, загуло, загули); не було й духу, й сліду; мокре місце залишилося від чого.

Злякалась Миша та притьмом, Поміж травою, лопушком з переполоху почухрала. Туди-сюди – й з очей пропала (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 54); Вона згадала, що той палац, мов пишний сон, був та й загув, неначе його вітром рознесло, як розносить весняний туман гарячого майського ранку (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 209); Була ще й Італія, та, як кажуть, загула. Може ще й не зовсім загула, але гуде (Остап Вишня, 1, 1974, с. 26); – Було й інше назвище, та загуло. Бо Ірина Михайлівна розвелася з своїм чоловіком, – додала хазяйка… (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 27); І незважаючи на те, в академії Петра Могили, с. Димитрія Туптала й інших не було й духу, й сліду тих давніх діячів України (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 9); Оце бій! З благодаті тільки мокре місце залишилося! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 106).

2. (швидко, відразу зникнути) як вітром здуло (здмухнуло) кого, що; як вітер згинув; як віл (лиз, лизь, лизень) злизав кого, що; як (наче, ніби, мов, неначе) корова язиком злизала кого, що: як (наче, ніби, мов, немов) язиком злизало кого, що, безос.

І хоч щойно завдав тобі образи, від якої, здавалось би, має залишитись у ньому бодай слід каятьби, одначе невдовзі все це знього як вітром здмухнуло (Гончар, б, 1979, с. 43); А той давно з його грішми десь, як вітер, згинув (Руданський, 1, 1972, с. 165); [Палажка:] Шукала, шукала Феньки – як лизь злизав! (Панас Мирний, 6. 1970, с. 209); Знову раптом зник. Немовби й не було його тут. Як лизень злизав Козака (Ільченко, Козацькому роду нема переводу. 1958, с. 59); Одинадцять твоїх самольотів – як корова язиком злизала (Яновський, 1, 1982, с. 215); От прийшло лихо і, мов корова язиком, злизало щастя (Коцюбинський, 1, 1961, с. 21); [Василь:] Бог покарав мене: я погорів. Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 64); Рік, другий – і хатку, повітку, бичків та кобилу як язиком злизало (Яновська, 1, 1959, с. 303).

3. (безслідно зникнути) як (мов, ніби, наче, неначе) провалитися (піти, пропасти) крізь (під) землю; як у землю ввійшли (запалися): як (мов, немов) вода змила (умила) кого; як (мов, наче, неначе) у воду впасти (пірнути, канути); мов у ополонку пірнув; мов камінь у воду; і сліду немає (не стало) чийого; і слід загув (простиг, замело) за ким; і слухи загули чиї; як за водою пішов; як [димом] здимів; за вітром полетіти (піти); (зникнути назавжди) піти (відійти, канути і т. ін.) у вічність, книжн .; відійти у небуття, книжн.; піти (відійти, одійти, канути) в [далеке] минуле, книжн.; канути у (в) лету, книжн., заст.

Переходить день; минає другий, третій… Як крізь землю провалився! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 108); Кума десь ділась, неначе крізь землю провалилась (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 328); Палажці треба було йти знову у Лавру на діяння, щоб їсти паску у Лаврі, а Мелашка неначе крізь землю пішла (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 383); [Юрко:] А коли правда і закон потоптані в болото, а свої не рятуватимуть, а топитимуть їх [правду й закон], то такому краєві провалитись краще під землю, щоб покрила вона мерзоту од світу (Старицький, 3, 1964, с. 247); За хвильку й заки ми ще вспіли промовити до себе хоч слово. зникли всі троє так скоро, як би в землю запалися (Кобилянська, 1, 1962, с. 141); Повернулись пани на державу, і всі музики та танці як вода умила (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 172); Пропав Стьопка, як у воду впав… (Панас Мирний, 2, 1969, с. 125); Через день виїхав з Ковалівки і мов у воду впав (Збанацький, 1, 1974, с. 274); Онопріенки неначе в воду впали (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 233); – Хай тепер переді мною вклоняються злидні, – похижішали очі Карпа. – Горицвіт залишився чи подався на схід? – Десь як у воду канув (Стельмах, 3, 1982, с. 301); Як поїхала, то як би в воду пірнула (Кобилянська, 1, 1962, с. 174); [Бичок:] … А Максим з переляку, чи може від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 211); – Ще як забрали, бідолашного [чоловіка], австрійці, так відтоді, мов камінь у воду (Д. Бедзик, Студені води, 1959, с. 18); [Пилип:] Може, вода забрала, бо на другий день під скалами, біля річки, вибачайте, знайшли й книги, й газети, що він односив до двору, а самого і сліду нема! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 307); Югне Андрійко з хати – і слід загув!.. (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 275); Коли він [Яків] вирвався з-поміж жінок і вибіг насеред двору – панича уже і слід простиг (Панас Мирний, 1, 1968, с. 196); Покликали старосту, кинулись за москалями.., та їх уже і слід замело (Панас Мирний, 2, 1969, с. 156); Минули жнива – за Довбанюком і слухи загули. Мов у воду канув (Франко, 2, 1950, с. 79); В її голосі одразу ж обізвалися сльози: – Даремно поспішали. Не буде, діду, цього весілля! – Не буде? – не дивується, тільки пильно вдивляється у неї старий. – пішло за водою? (Стельмах, 5, 1983, с. 41); Зосталась, правда, ще худоба та грошики, котрі їм кріпаки наскладали та за кріпаків одібрали, – та скоро те пішло за вітром, грошики-то прожилися, то вплили на заплату позичок (Панас Мирний 4, 1970, с. 357); І звідки ті гайдамаки взялися? І куди вони зникли? Зникли, як здиміли! (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 333); Віра і безвір'я, Золото й грязюка… Сила і немічність, – Все тут на кладовищі уляглося, Все пішло у вічність (Щоголів, Поезії, 1958, с. 162); Відійшла у небуття патріархальна царська Росія, з її відсталістю, соціальним і національним гнітом, феодальним деспотизмом і капіталістичним визиском (Літературна газета, 26 верес, 1961, с. 1); Відійшли в минуле постоли, полотняні штани, виткані з семірки (Цюпа, Україна наша радянська, 1960, с. 296); «Ой там збиралась бідна голота До корчми гулять…» Співав тоді оцієї молодий парубок-наймит, і в минуле одійшли ті прокляті роки (Донченко, 6, 1957, с. 115); У далеке минуле канула відстала аграрна Росія (Комуніст України, № 5, 1967, с. 13); – Коли ж це буде? – Скоро. Чим більше гнути пружину, тим швидше й дужче вона розправиться. Нема нічого вічного, й неволя кане в Лету (Шевчук, Предтеча, 1972, с. 121).

ЗНИЩИТИ

стерти (зітерти, змести) з лиця землі кого; зім'яти (стерти) на табаку кого; стерти (зітерти, розтерти) на (у) порох; стерти (забити, побити) на макуху кого; вигубити з корінням і насінням; не лишити (не зоставити) [і] на насіння; вирубати на капусту; до нігтя; під ніготь.

Мовчать, як німі, Тільки очима пропікають наскрізь, стирають його з лиця землі (Сологуб, Полинове причастя, 1975, с. 325); Твій Гітлер мріє знищити мене, зітерти з лиця землі, щоб мою країну посіла фашистська наволоч, чума XX століття (Яновський, 1, 1982, с. 215); – Вони б мали й один одного в ложці води втопити, з лиця землі змести!.. (ПанасМирний, 1, 1954, с. 274); Я тебе зімну на табаку (Словник Грінченка, 4, 1959, с. 241); [2-й прохач (озивається):] Як би ж то визволить! Ти б їх скрушив, тих вражих монтанівців, стер би в порох! (Леся Українка, 2, 1951, с. 492); В останньому ряду хтось гармошку витяг і потихеньку «тре на порох усіх катів»: «Ми всіх катів зітрем на порох» (Остап Вишня, 1, 1974, с. 146); – Чого ж ти припер нашу землю плюндрувати? Тебе ж тут, слимаче, зітруть на макуху (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 436); – Які не повтікали [нападники], то усіх забили на макуху (Стороженко, 1, 1957, с. 395); – І записують те, що треба б зовсім скасувать, вигубити з корінням і насінням, – промовив Воздвиженський (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 82); – Як що робити? Бити [панів]. Не лишити і на насіння (Коцюбинський, 3, 1974, с. 106); – По конях! Доженемо! Не зоставимо на насіння (Гончар, 2, 1959, с. 251); Прийшлося попобігати за ними, доки вирубали на капусту (Яновський, 2, 1983, с. 235); – Треба тільки за діло дружно братись, урожай виростити, голод перемогти, спекулянтів – до нігтя (Збанацький, 4, 1964, с. 408); – Ти дивись мені, командуй як слід! – Добре, добре, – відповів Щорс. – Щоб порядок був, чуєш? Коли хто не так – під ніготь! (Довженко, 2, 1964, с. 109).

ЗНИЩУВАТИ ДОКАЗИ ЧОГО-НЕБУДЬ

замітати сліди чого і без додатка; затирати слід (сліди); кінці [у воду] ховати (пускати).

Практичний рахівник узяв собі добре правило: бути обережним і своєчасно замітати сліди (Кириленко, Вибране, 1960, с. 292); – Ти чого звернув сюди? – Сліди замітаю (Стельмах, 3, 1982, с. 87); Затрем усякий слід тих споминок важких (Франко, 10, 1954, с. 67); Правда, це не завадило засудити нас до страти – треба ж було ховати кінці в воду (Стельмах, 4, 1983, с. 57); – Треба тут пустити кінці в воду (Стельмах, 3, 1983, с. 75–76).

ЗРАДЖУВАТИ

(порушувати вірність у коханні, в подружньому житті) наставляти роги кому, зневажл.; скакати (стрибати) в гречку, жарт.; скакати (стрибати) в горох, жарт.; скакати (стрибати) через пліт, жарт.

Хто вона? Примхлива донька якогось солідного таточка? А може, з тих, що вискакують заміж за стареньких академіків, а потім наставляють їм роги? (Зарудний, На білому світі, 1967, с. 9); [Кость:] Ви вірите жоні – вона ж сміється з вас і в гречку скаче (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 453); Вона, мабуть, не знала, що цей оратор кілька годин тому позаочі давав їй зовсім іншу характеристику: «Хороша вчителька, але обдурює свого Тита направо й наліво, тримає старого осла під чоботом і тільки й дивиться, щоб стрибнути кудись, як не в горох, то в гречку» (Збанацький, 1, 1974, с. 50); Зі своєю ж дружиною Матвій жив на віру, твердо вирішивши, що так йому буде спідручніше: невінчана жінка таки побоїться з кимсь скочити через пліт (Стельмах, 1, 1982, с. 104); Навіть в такий час… підсміюється [Іван] вдуші з Денисенка, який за землею не бачить, як жінка з іншими стрибає через пліт (Стельмах, 2, 1982, с. 106).

ЗРОБИТИ НЕПРИЄМНІСТЬ

підвезти візка кому; підкласти (підсунути, підставити) свиню кому; підвести підступ під кого; підставити [під ноги] стілець (стільця, стільчик) кому; піднести чемериці кому; (завдати неприємностей кому-небудь, наговоривши щось про нього) пустити жука про кого; (завдати великого горя, страждань, неприємностей) залити (залляти) за шкуру сала кому.

Вчителька вона хороша, лагідна.., а я їй підвіз такого візка (Смілянський, Сашко, 1957, с. 10); – Хоч би знати, хто це нам підклав таку свиню. Невже ми повинні через твого Костя Хмеля сидіти вдома, а всі попливуть до Канева? (Яновський, 2, 1954, с. 89); – Свиню ти мені підсунув добру (Збанацький, Курилові острови, 1963, с. 179); Як хотілося Маценкові зараз вилаяти Снігура, щоб не підставляв він свиню своєму старому другові (Автомонов, Щастя дається нелегко, 1959, с. 62); – Це Коцюбенко підвів під мене підступ! – сказав о. Артемій і постановив виселити Коцюбенка з села (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 178); – Та наші пани, – промовив о. Мойсей, – таки догоджають батюшкам, хто вміє кілька слів цвенькнути по-польській [по-польському]… – Зате ж підставляють вони стільця тому, хто не годить їм! – промовив о. Хведор (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 136); – Я вже чув, що цей нахабний калугер вже підставляє мені під ноги стільчика, де тільки зможе (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 49–50); [Граф:] О, ціп і дієта їх вилічить скоріш, ніж Баден, а щодо тітки і нареченої моєї, то їм я піднесу такої чемериці, що чхатимуть довгенько і відціля тікатимуть, як від чуми (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 17); [Хома:] Я добре зробив, що пустив Грицькові про неї [Марусю] жука (Старицький, 2, 1964, с. 449); – Мовчи! – скрикнула Пріська. – Хоч ти не заливай за шкуру сала: і без того залили вже мені! (Панас Мирний, 3, 1969, с. 37); [Андрій:] Ти думаєш, Семене, що я виную Уляну та Харитона, хоця ж вони і залляли мені гарячого сала за шкуру (Коцюбинський, 1, 1961, с. 323).

З'ЯВЛЯТИСЯ

очі показати (появити); (зустрічатися з ким-небудь) на очі потрапляти (попадати, навертатися) кому, на чиї; (показуватися де-небудь) витикати (вистромляти) носа.

[Храпко:] А двісті рублів узяв, як одну копієчки взяв, та три роки ні кує ні меле. Хоч би очі коли появив, сказав, що неспроможність, – одстрочити йому чи перестрочити (Панас Мирний, 6, 1970, с. 87); Стріляли без попередження по першому-ліпшому, хто попадався командам на очі, боячись, щоб ніхто не побачив їхню роботу (Гончар, 2, 1978, с. 177); – Що буде, як на поліцію або на фашистів натрапите? – А Юрко, а Вовка, а дід Захарко? Йому сто років, і не боїться, а мені не можна й носа нікуди виткнути – страшної (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 11). Пор.: НЕ З'ЯВЛЯТИСЯ.

ІНОДІ

час від часу; від часу до часу; під час ( рідко ); як коли.

– Лікаря ми будемо присилати час від часу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 444); У вікно моє вривались від часу до часу дивні гуки, такі виразні серед глибокої ночі (Леся Українка, 3, 1952, с. 576); – Чого там розходився? Та я ж під час на місяць раз і без того голився! (Гулак-Артемовський, Байки. 1958, с. 159); – Ви таки, мамо, чудні як коли! (Головко, 2. 1957, с 243).

ІТИ

переставляти ноги; дорогу міряти; верстати дорогу (шлях, путь); (часто ходити) топтати стежку (доріжку) куди, до кого, до чого;(іти дуже повільно, стомлено) ледве (насилу) ноги волочити (нести, совати, тягти); як (мов) не своїми ногами йти; (прискорювати ходу) налягати на ноги; придати ходи вноги; (йти швидко, легко) самі ноги несуть (носять) кого; (далеко йти; марно ходити) бити ноги (чоботи); топтати чоботи; (часто ходити до кого-небудь) оббивати пороги.

Вовка стомлено переставляв ноги (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 40); – Знайомих нікого, доведеться самому в село дорогу міряти (Дем'ян, Крутогорі Верховини, 1984, с. 18); – Куди верстаєте дорогу? – вклонилася до них [чумаків] і Явдоха (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 26); З полону він німецького ішов.., удень ховався, під покровом ночі верстаючи свою безсонну путь (Рильський, Мости, 1948, с. 82); Йди направо, я наліво шлях верстатиму в тумані (Франко, 11, 1952, с. 13); – Сьогодні до вас [до Ганни Бойко] всі топчуть стежку, – сказав старий учитель (Дем'ян, Крутогорі Верховини, 1978, с. 338); Бідний Бородавкін насилу волік ноги: він ішов, неначе віл на заріз (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 181); Хоч хто й живий зоставсь, то ледве совав ноги… (Леся Українка, 1, 1975, с. 339); Ледве, ледве несу ноги (Шевченко, 2, 1953, с. 415); Ілько човгав десь посеред колони, ледве тягнув ноги (Гуцало, З вогню воскресли, 1980, с. 53); Дівчина як оніміла, мов сама не своя – хоч би слово. Хлипнула тільки грудьми і як не своїми ногами пішла за чоловіком із кімнати (Головко. % 1957, с. 171); І хлопці налягли на ноги. Ось і річка блиснула своїм чистим голубим плесом (Панас Мирний, 4, 1970, с. 286); Вони [бурлаки] ніби не йшли, а, здавалось, самі ноги несли їх додому (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 255); – Попрощаємось, мамо, чого вам бити далі ноги (Коцюба, Перед грозою, 1958, с. 10); [Степан:] Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу: послухай мого совіту – не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 159); [Храпко:] Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш; а той час, може, більше сотні стоє [вартий] (Панас Мирний, 6, 1970, с. 83); – Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 331).

ЇСТИ

кидати на зуб (зуби) що; (їсти з великим апетитом, жадібно) їсти (уминати, уплітати, убирати, теребити і т. ін.), що аж за (поза) вухами лящить, жарт.; за обидві щоки уминати (уплітати, натоптувати і т. ін.) що, розм.; уминати (уплітати, вульг. тріскати і т. ін.) на всі заставки (застави), зневажл.; уплітати на весь рот, зневажл.; (їсти надміру) їсти немов не в себе; укладати в копи, жарт.; набивати пель ку, вульг.

– От матінку маю, – скаржився Денис… – Де що в хазяйстві найласіше – зараз же кида собі на зуби. Прірва якась. Щоб я живий був! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 242); Своє сало в торбі тримає, а моїх курей їдять, аж за вухами лящить (Тютюнник, Вир, 1964, с. 357); Він… уминав яєшню, аж за вухами лящало (Панас Мирний, 1, 1954, с, 297); Діти так уминали пісну страву, що аж за вухами лящало (Стельмах, 1, 1982, с. 224): Леонід Семенович був голодний і без церемоній уплітав борщ, аж за вухами лящало (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 206–207); – Кину лись на гуску, як вовки на вівцю. Тереблять аж за вухами лящить (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 301); Тепер тільки справжнє свято і наступило: зацокали чарки, забряжчали тарілки – розвернулася гульня: той п'є, той убирає, аж за вухами лящить, – довго дожидали, зате ж і діждалися (Панас Мирний, 5, 1970, с. 24); Все військо добре убирало, Аж поза ухами лящало. Один перед другим хватав (Котляревський, 1, 1952, с. 167); Круг столу сиділи хлопці, і кожен за обидві щоки вминав гостинці з дому: масло, яйця, горішки (Головко, 1, 1957, с. 144); Особливо не соромився.., Денис: чуже сало та хліб він уплітав за обидві щоки, так що на лобі аж піт виступив (Тютюнник, Вир, 1964, с. 143); Мале дівча, повертаючись, навіть усміхнулось, зиркнувши на його і побачивши, що він на всі заставки уминав принесену їжу (Досвітній, Гюлле, 1961, с. 26); А Воздвиженський, поїхавши до Лаври без снідання і дуже виголодавшись, уплітав на всі застави печеню (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 85); Але Маша, незважаючи на здорову зателепувату ложку, таки добре мотала з миски галушки й уминала, на всі застави, бо в дорозі таки добре виголодалась (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 23); Софія Леонівна тріскала на всі застави шинку, неначе нічого перед тим і не трапилося (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 103); Голодні бурлаки уплітали свіжу щуку, осетрину й білугу на всі заставки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 97); Отець Єремія таки не втерпів: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагріб начинки й почав уплітати на весь рот (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 332); Єдине, що вміє Санько робити з успіхом, – це їсти. Їв він немов не в себе (Збанацький, 2, 1964, с. 47); Свікліцький похапцем укладав у копи полудень аж редька хрущала в його зубах на всю хату, і в його аж за вухами лящало (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 276); Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки, виголодавшись після дороги, через велику силу набивали ним пельку (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 80). Пор.: ПОПОЇСТИ.

КАРТАТИ

(гостро критикувати) брати в шори; знімати стружку з кого; протирати (драїти) з пісочком кого; накручувати хвоста кому, зневажл.; (докоряти, роз'яснюючи неправильність чи недостойність поведінки і т. ін.) вичитувати (читати) мораль (нотацію, проповідь); (лаючи, змушувати робити так, як це потрібно) на гречку переганяти; (дуже ганити, лаяти) кидати громи (громами) на кого; давати (здавати, надавати) прочухана (прочуханки) кому; давати джосу кому; милити шию (голову, холку) кому; наминати чуба (чуприну) кому; (виражати в гострій формі незадоволення чиїмись вчинками) давати (задавати) [добру] нагінку кому; завдавати гарту кому; давати перцю кому; давати припарки кому; чистити на всі боки кого.

Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори (Рябокляч, Золототисячник, 1948, с. 52); – Щойно Плужник стружку з мене знімав, – пожартував Тарас. (Ткач, Плем'я дужих, 1961, с. 291); Я розповідав йому про поведінку викладача математики Батожчука. – На конференції треба буде протерти з пісочком, – зігнувся над столом Будяк, щоб записати собі про Батожчука (Збанацький, 1, 1963, с. 429); Від нього перепадало всім: і мотористам, і комендорам, і сигнальникам. Гейка він теж неодноразово драїв, як то кажуть, з пісочком (Ткач, Жди, люба дівчино, 1959, с. 22); [Берест:] Я вже накрутив хвоста головному архітектору (Корнійчук, 1, 1955, с. 113); Учитель, осміхаючись, ховає перстень в кишеню. Починає вичитувати мораль (Васильченко, 3, 1960, с. 309); – Чи не собі самому ви читаєте мораль, вам воно якраз такі афоризми потрібні! (Леся Українка, 2, 1951, с. 29); [Ястшембський:] – Вони мають претензію на опікунство надо мною й дуже люблять читати мені гидкі нотації (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 196); Всі вони [дівчата] були певні, що Каргат зараз вичитає їм довгу нотацію (Шовкопляс, Інженери, 1956, с. 44); – Нащо ти мені проповідь читаєш, – примирливо озвався Петро, – що ж тут лихого, як дівчина трохи прокаталася? (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 82); Ніхто нічим не вгодить Олексієві Івановичу: і те не так, і друге навиворот [навиворіт]!.. Перешиває Олексій Іванович дівчат – на гречку, як кажуть, переганяє (Панас Мирний, 4, 1955, с. 233); – Ви, шановний добродію.., не раз кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Франко, 16, 1955, с. 293); Перед начальником стояв не хто інший, як посильний з канцелярії, отой похмурий червоноармієць, якому щодня доводилось давати прочухана (Збанацький