НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ



КАФЕДРА «ЕКСПЛУАТАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ»

ЗАГАЛЬНИЙ КУРС

ТРАНСПОРТУ

«Техніко-економічна характеристика видів транспорту»

«Область використання і потужність різних видів транспорту»

Методичні рекомендації щодо самостійного вивчення дисципліни

Спеціальності:

Організація перевезень та управління на транспорті»

Правознавство»

Одеса-2012

 

Методичні рекомендації складені кандидатом технічних наук Решетко­вим Дмитром Миколайовичем- доцентом кафедри «Експлуатація морсь­ких пор­тів» Одеського національного морського університету на підставі робочої про­грами дисципліни «Загальний курс транспорту» навчального плану станда­рту освіти.

Методичні вказівки схвалено кафедрою «Експлуатація морських пор­тів» ОНМУ 24 лютого 2011р. (протокол № 12)

 

Рецензент – канд.економ.наук, доцент І.В.Раскевіч

ЗМІСТ

1 Загальний стан транспортної системи світу та України………………….…3

1.1 Транспортний комплекс світу…………………………………………………3

1.2 Транспортний комплекс України…………………………………………..…9

2 Техніко-економічна характеристика видів транспорту………………….......12

2.1 Залізничний транспорт………………………………………………….........12

2.2 Автомобільний транспорт……………………………………………..……..14

2.3 Річковий транспорт…………………………………………………….......…17

2.4 Морській транспорт…………………………………………………….….….18

2.5 Повітряний транспорт……………………………………………….……..…20

2.6 Трубопровідний транспорт………………………………………….……..…25

2.7 Промисловий транспорт………………………………………….………..…27

2.8 Транспорт енергії………….……………………………………………..……33

2.9 Спеціалізовані та нетрадиційні види транспорту……………………….…35

3 Основні показники й вимірники роботи транспорту………………….….…37

4 Принципи вибору транспорту для перевезення вантажів ………………..…41

Додатки

Додаток А Транспортна стратегія України

на период до 2020 року (Витяг)…………………………………………….……46

Додаток Б Статистичний щорічник України за 2010 рік (Витяг) …………...59

Додаток В Підсумки роботи транспорту України за 2011 рік …………….….81

Додаткова література………………………………………………..……………84

Питання для самоконтролю……………………………………………………...86

 

____________________________________________

Подписано в печать с оригинал-макета 24.02.12.

Формат 60х18 1/16. Усл.печ.лист. 5.7

Заказ № 88. Тираж 50.

__________________________________________________

Адрес редакционной коллегии и Издательства

ОНМУ:

65029, Одесса, ул. Мечникова, 34,

Тел. 728-31-14

 

ТП – 2012 р., п. 12.1

 

ЗАГАЛЬНИЙ СТАН ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ

СВІТУ ТА УКРАЇНИ

Транспортний комплекс світу

Транспорт– найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживан­ням, між різними галузями господарства, між краї­нами та регіонами. Він впливає на розвиток господарства і як споживач ме­талу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. На нього припа­дає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу. У світі в системі транспорту працює по­над 100 млн. чол.

Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопрові­дного та повітряного. У них свої особливості, переваги, вади та сфера застосування. Вони взаємодіють між собою і становлять транспортну систему, що розвивається під впливом госпо­дарства у цілому та окремих його галузей. Найбільший вплив на транс­порт справляє промисловість, бо вона формує основні вантажо­потоки. Транспортний фактор є одним з вирішальних при розмі­щенні промислових підприємств.

Сільське господарство впливає на роботу транспорту зале­жно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агропроми­слової інтеграції. Транспорт ви­возить сільськогосподарську про­дукцію в натуральному та переробленому ви­гляді, завозить ко­рми, паливо, мінеральні добрива, будівельні матеріали, сіль­сько­господарські машини та запчастини до них. Високий рівень агропромисло­вої інтеграції знижує транспортні видатки, бо відходи переробки сільського­с­подарської продукції залишаються усере­дині АПК.

Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через значні по­токи вантажу, особливо при концентрації вели­кого будівництва у визначеному районі. У цьому випадку ство­рюється транспортний комплекс. При розосере­дженому будівни­цтві галузь користується послугами місцевого транспорту. При лінійному будівництві (дороги, трубопроводи) працює відповід­ний відом­чий транспорт.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внут­рішня торгівля. Обсяг вантажообігу з іншими країнами залежить від економічних стосунків з цими країнами. У внутрішній торгівлі цей вантажообіг залежить від багатьох факторів: територіальної організації торгівлі, особливостей товарних ресурсів, розмірів та складу товарообігу, концентрації населення як споживача розд­ріб­ного товару та ін.

У процесі виробництва продукції та обміну нею між окре­мими державами, регіонами, містами складаються транспортно-економічні зв’язки, які проявля­ються у вантажопотоках. Голов­ним у вивченні транспорту є встановлення ос­новних направлень вантажів та пасажирів, виявлення нераціональних переве­зень та оптимального поділу вантажів між окремими видами транспорту. До­кладний аналіз зв’язків дозволяє дати наукові рекомендації щодо раціонального розміщення підприємств і галузей господар­ства.

Транспортно-економічні зв’язки розрізняють за видами транспорту, ванта­жами, розмірами території. Вони можуть бути міжнародними, міжрегіональ­ними та внутрішніми. Розміщення транспортно-економічних зв’язків залежить від рівня розвитку країн та може мінятись під впливом суспільно-політичної ситуації у світі.

У різних країнах світу розвиток транспортної системи від­бувається по-сво­єму, але має багато спільних рис. Наприклад, як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, види транспорту, їхні основні фонди належать або державі, або при­ватним компаніям. Так, у США залізниці належать кільком моно­поліям, а у Великій Британії, Франції, Німеччині, Індії, Аргентині, Брази­лії, Мексиці, Індонезії, Туреччині та інших країнах вони є власністю держави. В переважній більшості держав світу заліз­ниці не довіряються приватним компа­ніям.

Найбільш розвинена транспортна система країн Європи та Північної Аме­рики, де зосереджено понад половини залізничних колій, рухомого складу, шо­сейних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку тран­спорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відно­сна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, по­стійне оновлення засобів транспорту та ін.). Країнам, що розвиваються, власти­вий низький рівень розвитку видів тра­нспорту, застарілий різнотипний склад, малопотужний парк ло­комотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання. У бага­тьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки користуються послу­гами таких архаїчних видів транспорту, як в’ючний та гу­жовий, працюють но­сильники та рикші. В’ючний транспорт роз­повсюджений у тропічній Африці, гірських областях Південної Америки, пустелях та напівпустелях Азії, рикші та велорикші – у Південній та Південно-Східній Азії.

Робота транспортної системи характеризується довжиною мережі шляхів сполучення (30 млн. км), рухомим складом (350 млн. автомобілів, 65 тис. суден, декілька мільйонів вагонів, сотні тисяч локомотивів), чисельністю зайнятих на транспорті (100 млн. чол.), вагою вантажів, що перевозяться (понад 100 млрд. т на рік) вантажообігом (45 трлн тонно-кілометрів на рік), паса жирообігом (10 трлн пасажиро-кілометрів на рік).

Всі шляхи сполучення та всі транспортні засоби світу у сукупно­сті творять світову транспортну систему, яка постійно удоскона­люється не тільки технічно, але й організаційно.

У зв’язку з цим виникли форми сумісної експлуатації декі­лькох видів тра­нспорту. Наприклад, безперевантажувальне спо­лучення у формі контейнерних перевезень: товар переміщується різними видами транспорту від відправника до утримувача без проміжних перевантажень.

У Європі ведеться робота із створення транс’європейської транспортно-енергетичної мережі, концепція якої з’явилась ще у 1990 році. Сутність конце­пції – у відпрацюванні чіткого механі­зму координації роботи різних видів тран­спорту, зокрема, у ор­ганізації комбінованих (змішаних) перевезень з чіткою взаємо­дією різних видів транспорту. В країнах ЄС комбіновані переве­зення становлять 4% від загального обсягу вантажообігу, а в окремих країнах – від 10 до 40%. На Німеччину та Францію при­падає 90% від загального обсягу зміша­них перевезень. Для комбінованого транспорту планується створення залізнич­ного напрямку Північ–Південь, до якого буде залучена й Україна. Як перспек­тивний напрямок планується організація перевезення навантажених автомобілів на залізничних платформах спеціалі­зованих вантажних поїздів, рух яких буде здійснюватись вночі зі швидкістю 160 км/год. Потяг довжиною 1500–2000 м здатний прийняти до 100 вантажівок. Розроблено 10 схем доставки ван­тажів комбінованими перевезеннями.

Розвиток світової транспортної системи характеризується збільшенням шляхів сполучення і вантажних та пасажирських перевезень. При цьому зрос­тання перевезень перевищує зріст довжини та розгалуженості транспортної ме­режі. У структурі транспортних шляхів найбільшу питому вагу мають автомо­більні: понад 70%, 1/5 частина припадає на авіалінії й лише 5% – на залізниці. Далі йдуть трубопровідний та внутрішній водний тран­спорт.

За обсягом вантажообігу перше місце займає морський транспорт – 70%; потім ідуть залізничний та автомобільний тра­нспорт. Це пояснюється зростан­ням морських перевезень та їх­ньою середньою дальністю, значно більшою, ніж у інших видів транспорту. У вантажообігу світової транспортної системи пере­важають розвинені країни.

Залізничний транспорт надзвичайно важливий для внутрі­шніх переве­зень. Довжина залізниць світу становить приблизно 1,3 млн. км. Більше поло­вини експлуатаційної довжини припадає на розвинені країни і лише 1/5 – на ті, які розвиваються. Відпо­відно, у першому випадку щільність доріг набагато вища, ніж у другому. Найбільш висока вона у Бельгії, Німеччині, Швейцарії: 4-18 км/100 км2. У багатьох країнах цей показник не перевищує 0,1–0,5 км/100 км2. Є країни, які не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Нігер, Чад, Бурунді, Ісландія тощо.

Залізнична мережа розвинених країн вирізняється високою пропускною здатністю. Цей показник залежить від кількості про­кладених ліній. Більша час­тина доріг – одноколійна; двоколійні та багатоколійні становлять приблизно 1/7 загальної довжини залізниць світу. Багатоколійні дороги розташовані на підхо­дах до великих залізничних вузлів. Іноді у потужних індустріальних районах між постачальником та споживачем сировини проклада­ється декілька шляхів для безперебійної поставки вугілля, заліз­ної руди тощо.

Характерною особливістю цього виду транспорту є наяв­ність великих за довжиною трансконтинентальних доріг. У Єв­ропі це Брест (Франція) – Париж – Берлін – Варшава – Москва – Єкатеринбург, Копенгаген – Гамбург – Франк­фурт-на-Майні – Мілан – Рим – Реджо-ді-Калабрія, Амстердам – Брюссель – Па­риж – Мадрид – Кадіс та багато інших, що перетинають конти­нент у різних напрямках. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла-Маншем, що з’єднала Францію та Англію.

Найбільші трансконтинентальні залізниці в Америці: Галі­факс – Монреаль – Вінніпег – Ванкувер, Нью-Йорк – Чикаго – Сіетл – Сан-Франциско, Балтимор – Сент-Луїс – Лос-Анджелес, Буенос-Айрес – Вальпараїсо, Буенос-Айрес – Ан­тофагаста. Спо­руджується залізниця, яка з’єднає північні райони Америки з пі­вденними. В Африці немає таких великих доріг. Виняток станов­лять дороги, прокладені у широтному напрямі на півдні мате­рика: Лобиту – Бейра та Люде­ріц – Дурбан. В Австралії відома дорога Сідней – Перт. В Азії триває робота по об’єднанню заліз­ничної мережі континенту: споруджується трансазіатська до­рога від Стамбула до Сінгапуру (14 тис. км). В Індії побудована тран­сіндійська залізниця. У Росії діє Транссибірська магістраль Челя­бінськ – Владивосток. Па­ралельно їй прокладені Південно-Сибірська та Сибірська магістралі. Після заве­ршення будівництва за­лізниці в Китаї, яка з’єднає місто Ош (Киргизстан) з ки­тайською транспортною системою для країн Центральної Азії з’явиться альтер­нативний російському китайський вихід до портів Тихого океану.
Рівень технічної оснащеності дуже важливий для характе­ристики розмі­щення залізничного транспорту. На дорогах США та Західної Європи, Японії діють магістралі зі збільшеною швид­кістю руху. Пасажирські поїзди тут кур­сують зі швидкістю 200–250 км/год. Застосування електричної тяги найбільш поширене в Європі.

У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту ни­зький: застосовується різнотипний рухомий склад, здебільшого малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі.

У всьому світі спостерігається тенденція до зниження пито­мої ваги заліз­ничного транспорту в загальному обсязі вантажо- та пасажироперевезень. Проте цей вид транспорту ще довго ве­стиме перед у транспортній системі світу.

Автомобільний транспорт почав розвиватись пізніше за за­лізничний. Він використовується для перевезень на близькі відс­тані, але з кожним роком зрос­тає питома вага транспортування на великі відстані. З 30 млн. км шляхової ме­режі світу 20 млн. км припадає на автомобільні шляхи. Цей вид характеризу­ється ная­вністю шляхів з твердим покриттям, станом та розміщенням ру­хомого складу. Він більш розвинений там, де є розгалужена ме­режа шосейних шляхів та численний автомобільний парк. Це, перш за все, США, Японія, країни Захід­ної Європи. Автопарк світу налічує понад 500 млн. автомобілів.

Забезпеченість автомобілями населення різних країн світу має різні показ­ники. Так, у США один автомобіль припадає на 1,5 чол. ; а у країнах, що розви­ваються, – до кількох десятків чоловік на один автомобіль.

Необхідною умовою розвитку автотранспорту є сучасні ав­тошляхи. Найро­звиненішу мережу автошляхів мають ті країни, де розміщена значна частина автопарку світу: США, Західна Єв­ропа, Японія, Канада. Там споруджуються автобани – багатос­мужні магістралі з високою пропускною здатністю.

У країнах, що розвиваються, більше половини автошляхів – без твердого покриття, тому вони використовуються сезонно. Дороги з твердим покриттям побудовані там біля великих міст або у приморській зоні. Мережа автошляхів погано розгалужена. На різних стадіях будівництва перебувають трансазіатська (Стамбул–Сінгапур), трансафриканська (Момбаса–Лагос), транс­сахарська та інші магістралі, які покликані сприяти розвитку ав­тотранспорту та економіки цих держав.

Частка автотранспорту в загальному вантажообігу у різних країнах має не однакові показники. Так, у Австралії на автотран­спорт припадає більше 50% вантажообігу внутрішнього сполу­чення усіх видів транспорту. У країнах Захід­ної Європи –45%, у Північній Америці –20%, у країнах, що розвиваються, в Африці, Азії та Латинській Америці –20-35%.

Пасажирообіг автобусних ліній світу перевищує пасажиро­обіг залізничного транспорту. Значна роль у пасажирообігу на­лежить легковому транспорту. На його частку в економічно роз­винених країнах припадає понад 70% пасажироо­бігу автотранс­порту.

Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв’язків. Лише у деяких країнах, – таких як Росія, США, Китай, Канада, Бразилія, Франція, – морський транспорт здійснює кабо­тажні перевезення. Цей транспорт перево­зить понад 80% зовні­шньоторговельних вантажів, він найбільш дешевий, бо експлуа­тація морських шляхів не вимагає значних витрат на утримання мережі, як в інших видах транспорту. Сучасні морські судна зда­тні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги.

Більша частина вантажообігу морського транспорту припа­дає на наливні вантажі – нафту й нафтопродукти. Су ховантажі мають меншу питому вагу. В їхній структурі переважають осно­вні масові вантажі, потім – генеральні та дру­горядні масові.

У структурі морського транспорту переважають спеціалізо­вані судна – тан­кери, рудовози, рефрижератори, лісовози, судна типу «Ро-Ро» з горизонтальним способом навантажувально-роз­вантажувальних робіт. Більше половини світо­вого флоту станов­лять танкери, що пов’язано з розвитком світового нафтового ри­нку.

Морський флот зосереджений у десятьох найбільших суд­новласницьких країнах світу: Греції, Японії, США, Великій Бри­танії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії. На їхню частку припадає 70% тоннажу світового флоту.

Судноплавні компанії багатьох країн реєструють свої судна під так званим «зручним» або «підставним» прапором. Тому до великих судновласницьких країн належать Панама, Греція, Лі­берія, Сінгапур, Кіпр, що надають «зручний» прапор. У цих країнах податки на прибуток у кілька разів нижчі, ніж у США, Німеччині, Японії, заробітна платня моряків значно менша, їхні права погано захищені, технічному стану суден приділяється менше уваги.
У світі налічується понад 2000 морських портів . До найбі­льших відно­сяться порти з вантажообігом понад 10 млн т. Біля 20 портів мають вантажообіг понад 60 млн. т: Роттердам, Сінга­пур, Кобе, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Тіба, На­гоя, Йокогама, Шанхай, Марсель, Осака, Кавасаки, Гавр, Антверпен, Токіо та інші.
Морські шляхи, залежно від характеру їхнього викорис­тання, поділяються на міжнародні океанські, міжнародні морські, шляхи реґіонального значення та внутрішні або каботажні шляхи. За інтенсивністю судноплавства основне місце належить Атлантичному океану, потім ідуть Тихий та Індійський океани. Між­народні реґіональні морські перевезення здійснюються у морських басейнах: Середземноморському, Північноморському, Балтійському, Карибському.

Головні вантажі морського транспорту – нафта й нафтоп­родукти, залізна руда, зерно, кам’яне вугілля, сировина та напі­вфабрикати для алюмінієвої про­мисловості, фосфорити, ліс і лі­соматеріали.

Вантажопотоки зерна спрямовуються з країн-експортерів (США, Канада, Австралія, Аргентина) до країн Західної Європи, Японії, деяких країн Азії, Аф­рики та Латинської Америки. Цукор транс­портують з Філіппін, Індонезії, Домі­ніканської Республіки – до Європи та Північної Америки. Бавовну везуть з Ін­дії, Єгипту, США, Мексики, Бразилії – до країн Європи, Японії.

 

Внутрішній водний транспорт перевозить вантажі та па­сажирів по річках, озерах та штучних водоймищах. За вантажо­обігом та пасажирообігом цей вид транспорту поступається усім іншим. За чисельністю суден він переважає мор­ський транспорт, але за загальною тоннажністю поступається йому у півтора де­сятки разів. У структурі внутрішнього водного транспорту пере­важають на­ливні судна. Найбільш розвинений цей транспорт у США, Німеччині, Канаді, Франції, Нідерландах, Бельгії, Росії, Україні, Угорщині, Словаччині. На США припадає більше поло­вини вантажообігу водного транспорту економічно роз­винених країн світу. Основні вантажі: нафта, нафтопродукти, вугілля, кокс, бу­дівельні матеріали. У цій країні розміщення виробництва, конфігурація внутрі­шніх водних шляхів, напрямок основних ван­тажопотоків органічно збігаються, що стимулює подальший роз­виток внутрішнього водного транспорту. Внутрі­шні водні шляхи проходять через території переважної більшості штатів. Вони включають річки великої протяжності, канали, міжбасейнові сполучення, сис­тему Великих озер. Найважливіші у системі вну­трішнього водного транспорту: річка Міссісіпі з Міссурі, Огайо, Теннессі, Великі озера (Верхнє, Мічиґан, Гу­рон, Ері, Онтаріо). Великі озера пов’язані між собою та мають вихід до океану річ­кою св. Лаврентія, Баржевим каналом та річкою Гудзон. Важ­ливе значення має також Береговий канал завдовжки 4 тис. км, розташований у прибережній смузі Атлантичного океану. Він з’єднує найбільші міста узбережжя та гирла річок, що впадають до океану, оптимізуючи таким чином внутрішню річкову систему та каботажне плавання.

Система водних шляхів Західної Європи, на відміну від США, зорієнтована на зовнішню торгівлю, і тому в перевезеннях переважають малі обсяги. Найва­жливішими водними шляхами Західної Європи є Рейн з притоками Майн, Нек­кер та ін., Везер, Ельба, Одер, Вісла, Маас, Шельда, Рона, Дунай. У єдину сис­тему вони з’єднані завдяки каналам. У Східній Європі найбільші річ­кові сис­теми: Волга з притоками, Дніпро з притоками, Північна Двіна. Річкові системи як Західної, так і Східної Європи, завдяки каналам та іншим гідротехнічним спорудам, є єдиним водним шляхом. Зараз ідеться про їхнє сполучення, – тоді буде створено єдиний водний внутрішній шлях Європи.

Найбільші порти внутрішніх водних шляхів зосереджені у гирлах річок, як-от Гамбург, Бремен, Роттердам, Антверпен, Гавр, Ар­хангельськ, Астрахань, Херсон та ін.

Країни, що розвиваються, мають потужні річкові системи: Амазонка, Ме­конг, Тигр, Нігер, Конго, Замбезі тощо. Проте у цих країнах немає мережі суд­ноплавних каналів, і тому річки вико­ристовуються не в повну міру. Це й визна­чає слабкий рівень ро­звитку портового господарства та річкового флоту.

Трубопровідний транспорт призначений для транспор­тування нафти й газу і, в окремих випадках, сипких вантажів (вугілля, вапняку, руди). Цей вид транспорту виник порівняно нещодавно і стрімко розвивається. Зараз у світі нараховується більш 13 млн. км трубопроводів і щороку ця кількість зростає.
Найбільш потужний розвиток трубопровідний транспорт одержав у нафто- й газодобувних країнах і країнах-споживачах нафти, нафтопродуктів та газу. Найбільші трубопроводи знахо­дяться у США, Канаді, Росії. Найбільші нафтоп­родуктопроводи: Гьюстон – Нью-Йорк (2,5 тис. км), Бьюмонд – Ліндон (штат Нью-Джерсі; 2,5 тис. км), Мексиканська затока – Чикаго (2,1 тис. км), Транса­ляскінський трубопровід (2,3 тис. км) та ін. Найбі­льші нафтопроводи у Канаді: Редуотер – Порт-Кредит (4,8 тис. км) та Едмонтон – Монреаль (3,2 тис. км).

У Західній Європі напрямок нафтопроводів – від портів до великих проми­слових центрів: Гавр – Париж, Кадіс – Сарагоса, Марсель – Кельн, Трієст – Ін­ґольштадт, Генуя – Мюнхен, Вільге­льмсгафен – Кельн, Роттердам – Везель та ін.

У країнах Близького Сходу та Північної Африки напрямок нафтопроводів – від родовищ до портових міст. На Сході про­кладені нафтопроводи до берегів Середземного моря та Перської затоки: Трансаравійський Абкайк (Саудівська Аравія) – Сайда (Ліван), Киркук (Ірак) –Тріполі (Ліван), Киркук – Баніяс (Си­рія) та ін. У Північній Африці нафтопроводи прокладені від родовищ у Сахарі до портів Беджайя (Алжир) та Сехира (Туніс).

Газопроводи експлуатуються переважно в країнах Європи та Пі­внічної Америки. Більше половини газопроводів світу зосере­джено у США.

 

Повітряний транспорт обслуговує як внутрішні, так і міжна­родні лінії. Він зайнятий, головним чином, перевезенням паса­жирів. Приблизно п’ята час­тина обороту – перевезення ванта­жів. Високий розвиток авіатранспорт одержав у економічно роз­винених країнах. Авіакомпанії США здійснюють третину сві­тових повітряних перевезень. При цьому більша частина припадає на внутрішні лінії.

Із 20 найбільших аеропортів світу (пасажирообіг понад 20 млн. чол.) 12 зна­ходиться у США: О’хара ( Чикаго), Атланта, Да­лас, Лос-Анджелес, Сан-Фран­циско, Денвер та інші. У країнах Західної Європи найбільшими аеропортами є: Лондон, Франк­фурт-на-Майні, Париж, Рим.

На відміну від залізничного транспорту, де власником у більшо­сті країн ви­ступає держава, в авіатранспорті значна вага прива­тних компаній. В США майже весь авіатранспорт знаходиться у руках приватних компаній, а у Великій Британії, Франції, Нідер­ландах, ПАР, Австралії, Канаді він цілком або частково одержав­лений.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.80.6.131 (0.013 с.)