Правові засади банківського кредитування

 

Банківське кредитування — це самостійна ліцензована підприємницька діяльність кредитних установ, яка здійснюється за рахунок залучених і власних коштів на свій ризик, що виражається в їх розміщенні на умовах оплатності, строковості і повернення, з дотриманням резервних й інших обов’язкових вимог, які забезпечують права учасників кредитування.

У широкому розумінні банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке подовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання стосовно сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Кредити можна класифікувати таким чином:

Залежно від суб’єкта кредитних правовідносин:

фінансовий кредит: а) кредит, який надається Національним банком України банкам, у тому числі ломбардний; б) міжбан­ківський кредит, який надається одним банком іншому; в) бан­ківський кредит, який надається банком фізичним і юридичним особам, у тому числі консорціумний кредит;

комерційний кредит, який надається одним суб’єктом підприємницької діяльності іншому;

споживчий кредит, який надається суб’єктом підприємницької діяльності споживачу у разі придбання товарів.

Залежно від строків користування: а) короткострокові — кредити, надані на строк до одного року; б) середньострокові — кредити, надані на строк від одного до трьох років; в) довго­строкові — кредити, які надаються на строк понад три роки.

Залежно від методу надання: а) кредити, які надаються у разовому порядку; б) кредити, надані відповідно до відкритої кредитної лінії. Кредитна лінія — згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів; в) гарантійні — кредити із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою позичальника.

Залежно від ступеня забезпеченості: а) кредити, забезпечені заставою (майном, у тому числі нерухомим, цінними паперами тощо); б) кредити, забезпечені поручительством, гарантією; в) з іншим забезпеченням (ризик неповернення яких застрахований); г) незабезпечені (бланкові).

Залежно від розміру: а) великі кредити, розмір яких перевищує 10 % власного капіталу банку; б) середні; в) малі.

Залежно від строку погашення: а) кредити, які погашаються водночас; б) кредити, які погашаються у розстрочку; в) кредити, які погашаються достроково за вимогою кредитора або позичальника; г) кредити, які погашаються після обумовленого періоду.

Принципами банківського кредитування є:

· принцип поверненості. Оскільки гроші надаються у тимчасове користування, вони повинні бути повернуті. Банк зобов’язаний вирішувати питання про стягнення заборгованості позичальника за кредитом і процентами, в разі необхідності порушувати справу про неплатоспроможність позичальника;

· принцип платності, що означає оплату позичальником тимчасового користування коштами у формі процентів. Останні треба відокремлювати від пені та інших санкцій, які нараховуються за невиконання позичальником обов’язків за кредитним договором. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється;

· принцип строковості. Користування кредитом обмежується певним строком, який обчислюється з моменту зарахування коштів на поточний рахунок позичальника і закінчується зарахуванням коштів на кореспондентський рахунок банку.

До факультативних принципів банківського кредитування належать:

· принцип забезпеченості. Банк має право на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення кредиту;

· принцип цільового характеру кредитування. Кредит повинен використовуватись на цілі, передбачені кредитним договором. Забороняється надання кредитів на покриття збитків, формування і збільшення статутних фондів, придбання власних цінних паперів банку.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредит­них ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити і кошти, одержані від випуску цінних паперів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників кредитування здійснюється з дотриманням економічних нормативів, вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування.

Банківські консорціуми — це тимчасові договірні об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди; засновані банками на паритетних засадах.

Інтереси консорціуму представляє головний банк, який діє на підставі наданих іншими учасниками повноважень і координує їх дії та отримує за це спеціальну винагороду. Головний банк виконує функції посередника між позичальником та банками-учасниками.

Кредитні взаємовідносини між консорціумомом та позичальником регулюються кредитною угодою, яка підписується всіма учасниками. Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні банки самостійно ведуть переговори з позичальниками. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожен банк може самостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.