Джерела та система банківського права



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Джерела та система банківського права



У банківському праві виокремлюють такі джерела права:

1. Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий (санкціонований) компетентним державним органом у визначеному порядку і формі, який містить загальнообов’язкові правила поведінки, що забезпечуються державним примусом.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на: а) Конституція України (ст.ст. 85, 92, 93, 99, 100, 106); б) міжнародні договори (конвенції), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Серед них можна зазначити Женевські вексельні конвенції 1930 р., Страсбурзька конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності 1990 р.; в) Закони України. Серед них треба виокремити три опорні закони: Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00, Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01; г) Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України (наприклад, Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банків-
ської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.00 № 891/2000; д) постанови Правління НБУ, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій реєстрації в Мінюсті.

2. Банківські звичаї, в тому числі міжнародні. Під ними розуміють правила ділового обігу, які склалися в банківській практиці і за якими визнається юридична обов’язковість. До банківських звичаїв можна віднести Уніфіковані правила Міжнародної торговельної палати по інкасо, Уніфіковані правила і звичаї Міжнародної торговельної палати для документарних акредитивів.

3. Міжнародні банківські стандарти, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO).

4. Арбітражна та судова практика. Наприклад, роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» від 06.10.94.

5. Локальні акти, які приймаються банками, іншими фінансово-кредитними установами і регулюють на підставі чинного законодавства відносини всередині цих суб’єктів. Вони можуть регулювати відносини між банком і його філіями, можуть закріплювати функції і компетенцію служб банку, регулювати правове положення посадових осіб банку. Локальні нормативні акти можуть: підлягати обов’язковій державній реєстрації (статут банку); погоджуватися з НБУ (положення про службу внутрішнього аудиту); не потребувати погодження НБУ чи державної реєстрації (Положення про юридичну службу, посадова інструкція менеджера кредитного відділу тощо).

Система банківського права — це сукупність взаємопов’язаних предметом регулювання норм та інститутів банківського права, що характеризує його внутрішню структуру.

 

Система банківського права складається із Загальної та Особливої частини. Загальна частина включає норми та інститути, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права (поняття банківського права, правове положення НБУ, банків тощо). До Особливої частини належать норми і інститути, що регулюють певні сфери банківської діяльності (валютні операції банків, договір банківського кредитування тощо).

 

 

§ 3. Правовідносини у сфері банківської

Діяльності та їх суб’єкти

 

Банківські правовідносини — це урегульовані нормами банківського права суспільні відносини, які складаються в процесі банківської діяльності, учасники яких мають суб’єктивні права і обов’язки, гарантовані державою.

 

Банківські правовідносини складаються з елементів, до яких належать: 1) суб’єкти правовідносин — державні органи (НБУ), банки, клієнти банків (фізичні і юридичні особи), особливий суб’єкт — держава; 2) об’єкти — те, відносно чого виникають правовідносини, тобто фінансові активи; 3) зміст — суб’єктивні права та обов’язки учасників банківських правовідносин. Наприклад, при укладенні кредитного договору банк зобов’язаний надати клієнту певну суму грошей і має право отримати їх через певний проміжок часу з нарахуванням процентів, а клієнт зобов’язаний через певний час повернути кредит з процентами і має право вимагати від банку своєчасного надання йому грошових коштів; 4) юридичні факти — дії або події, з якими закон пов’язує настання, зміну або припинення правовідносин.

Події — це такі юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб’єктів.

Дії — юридичні факти, які залежать від волі і свідомості суб’єктів (укладення договорів, подання документів тощо).

Особливістю банківських правовідносин є пряма або опосеред­кована участь держави в цих правовідносинах, оскільки через ці правовідносини держава здійснює грошово-кредитну політику.

 

§ 4. Банківська система України. Правовий



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.52.11 (0.006 с.)