Методичні рекомендації до семінарського заняття

Світову систему центральних банків у сучасному вигляді створено недавно. До середини XVIII ст. комерційні та центральні банки не розрізнялися. Основні етапи розвитку центральних банків 17 ст. - 20 ст.

Функції перших центральних банків відрізнялися від функ­цій сучасних центральних банків. Протягом XVII ст. -XIX ст. у грошово­му обігу існувала система золотомонетного стандарту, за якого зако­нодавчо закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безпе­решкодний обмін на паперові банкноти. Така система вимагала мінімального втручання держави у грошову сферу, оскільки відносна стабільність грошової маси забезпечувалася стихійним пристосуванням кількості грошей в обігу до потреб товарного обігу (надлишок грошей вільно міг бути обмінений на золоті монети і перетворений у скарб).

1920-1939 pp.: у 1920 р. було прийнято Міжнародну фінансову конвенцію, відповідно до якої всі країни світу повинні були організувати свій центральний банк.

Причини виникнення центральних банкі (Рис2.1, 2.2):

· Політичне і територіальне об'єднання у країнах, розвиток цен­тралізованих інститутів публічної влади.

· Прагнення централізувати систему грошового обігу.

· Промисловий розвиток та експансія капіталу у сферу вироб­ництва.

· Відсутність монополії на емісію банкнот дозволяла комерцій­ним банкам активно застосовувати випуск банкнот для нагромаджен­ня капіталу.

· Суттєве розширення грошової маси.

· Підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти ви­тісняли повноцінні монети з обігу.

· Окремі комерційні банки зловживали випуском банкнот, що призводило до неможливості останніх задовольнити підвищений по­пит їхніх клієнтів щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричи­няло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.

Завдяки створенню центрального банку, концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовува­ти емісію для фінансування державних витрат. Наділення одного банку монопольним правом на випуск банкнот у країні привело до створення дворівневої банківської системи. На першому рівні перебуває один банк, що має статус центрального. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері - підтримка стабільності національних грошей та забезпечення стабільного функціонування всієї банківської системи. На другому рівні банківської системи пе­ребуває решта банків, що виконують комплекс функцій кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів господарювання.

За умов глобалізації світового господарства діяльність централь­них банків розвивається за такими напрямами: співробітництво центральних банків на міждержавному рівні-заснування Банку міждержавних розрахунків (Швейцарія), що створений центральними банками розвинутих країн для сприяння співпраці та оптимізації міжнародних розрахунків; створення Комітету з банківського регулювання та нагляду (Базельського комітету) з метою розроблення принципів ефективного банківського нагляду та надання рекомендацій центральним банкам з аналізу банківських ризиків і критеріїв їх оцінки; координація діяльності центральних банків з міжнародни­ми валютно-кредитними та фінансовими організаціями (Світо­вий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Азійський банк розвитку); створення центральних банків об'єднань груп країн (Євро­пейський центральний банк).

Головне призначення центрального банку(Рис.2.4) - управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей: у короткостроковій перс­пективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється:

Центральний банк виконує ролі: емісійного банку; банку банків - специфічної банківської інституції, яка фор­мує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи; органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк виступає агентом Міністерства фінансів і провідником його грошово-кредитної політики;

Центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йо­му самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без тиску з боку органів влади.

Основні функції центрального банку:

· емісійний центр готівкового обігу;

· провідник монетарної політики;

· банк банків;

· орган банківського регулювання та нагляду;

· валютний центр;

· банкір і фінансовий агент Уряду.

Здійснення грошово-кредитної політики полягає в розробці та реалізації заходів центрального банку, які впливають на зміну грошової маси в обігу, на обсяги кредитів, а також на рівень процентних ставок. Найважливіші заходи грошово-кредитної політики:

· визначення напрямів розвитку грошово-кредитної політики (таргетування);

· вибір основних важелів грошово-кредитного регулювання;

· формування інформаційної бази даних у монетарній сфері (грошові агрегати, обсяги кредитування, заощадження); організація і проведення наукових досліджень макроекономічних процесів загалом і грошово-кредитної сфери країни, зокрема.

Центральний банк здійснює нагляд і регулювання процесу проведення фінансових платежів окремих осіб, фірм і депозитних закладів із метою забезпечення нормальної щоденної роботи фінансової системи. Таку функцію центрального банку називають гарантуванням стабільності фінансової системи.

Ще однією функцією центрального банку є підтримка обмінного і курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Виконуючи функцію фінансового агента уряду, центральні банки здійснюють комплекс операцій з його обслуговування, а саме: обслуговування державного боргу; касове виконання державного бюджету; ведення поточних рахунків урядових установ; розміщення державних цінних паперів; переказ валютних коштів для здійснення розрахунків уряду з іншими країнами.

З-поміж багатьох функцій центральних банків можна вирізнити основні, які забезпечують виконання головного завдання центрального банку - збереження стабільності національної грошової одини­ці, і додаткові, що сприяють вирішенню цього завдання.

Основні функції центральних банків поділяються на регулятивні, контрольні та обслуговуючі – рис.2.3.

Регулятивні – управління сукупним грошовим оборотом у країні; регулювання грошово-кредитними інструментами фінансового сектора економіки та впливу на реальний сектор; регулювання попиту і пропозиції на кредитні ресурси.

Контрольні – системний контроль за функціонуванням грошово-кредитної сфери: організація системи банківського нагляду; валютний контроль.

Обслуговуючі – організація платіжної системи країни, забезпечення розрахункових операцій всередині банківської системи, проведення міжнародних розрахунків.

До додаткових функцій належать: здійснення статистичного та економіко-математичного аналізу і моделювання кон'юнктури у фінансовому та реальному секторі еко­номіки; відстеження тенденцій розвитку попиту і пропозиції на грошові активи, публікація статистичних даних і результатів проведених до­сліджень; виготовлення банкнот; інкасація та забезпечення виготовлення і транспортування го­тівки; касове виконання бюджету; агентське управління державним боргом; представництво держави у міжнародних організаціях.

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1.Форми центрального банку

 

 

 

 

Рис. 2.2. Демонетизація золота

 

 

 

 

 

Рис. 2.3. Статус центрального банку

 

Рис. 2.4. Напрямки діяльності центрального банку

 

Бібліографічний список

[2, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 13, 15, 16, 17, 18].