Сили і засоби – захисту населення на території від надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру.

Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат; зона надзвичайної ситуації - окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру; аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюється на принципах: - пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля; - безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;- вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; - особистої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру; - відповідальності у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього Закону; - обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків; - урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; - максимально можливого, Успішний захист від наслідків надзвичайних ситуацій можливий при своєчасному отриманні або доведенні сигналів оповіщення цивільної оборони. У цих випадках обстановка може виявитися самою різноманітною, а часом і дуже складною.

Від кожного громадянина вимагатиметься висока дисциплінованість і організованість, вправні, чіткі дії і нерідко прийняття самостійних рішень. Усі громадяни зобов'язані брати найактивнішу участь у виконанні заходів, які будуть провадитися у цей період органами цивільної оборони: у забезпеченні своєчасного отримання сигналів, команд, розпоряджень органів влади і цивільної оборони; у здійсненні протипожежних заходів; у підготовці будинку (квартири) до захисту від проникнення радіоактивного пилу і парів СДОР; в організації евакозаходів; у захисті продуктів харчування, фуражу і води від зараження; у здійсненні протиепідемічних заходів.

Основний засіб оповіщення населення - передача повідомлення по радіо і телебаченню. Відповідальність за організацію і здійснення своєчасного оповіщення населення і доведення до нього необхідної інформації покладена на відповідальні територіальні органи управління ЦО. Крім того, у цілях скорочення строків доведення інформації про загрозу радіоактивного і хімічного зараження, катастрофічного затоплення до населення, що знаходиться на потенційно небезпечних об'єктах і безпосередньо поблизу них, а також у транспортних засобах, рішенням начальників ЦО оповіщення вказаного населення може бути покладене на начальників ЦО відповідних об'єктів і транспортних засобів. При цьому передбачається можливість оповіщення вказаного населення також і територіальними органами. На кожний випадок надзвичайних умов місцеві органи ЦО готують приблизні варіанти повідомлень, які потім, з урахуванням конкретних подій, коректуються, Інформація передається протягом 5 хвилин після подачі звукових сигналів (сирени, гудки і т.ін.). Вислухавши це повідомлення управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (району, міста), кожний повинен діяти без паніки і метушні у відповідності з отриманими вказівками.

Якщо сигнал застав Вас удома - негайно вимкнути нагрівальні прилади, газ, загасити вогонь у печі, одягти дітей, взяти засоби індивідуального захисту, аптечку індивідуальну, документи, необхідні речі. запас продуктів і води, вимкнути освітлення і швидше йти у сховище (укриття); при можливості, попередьте сусідів;

на роботі - вжити заходів по безаварійній зупинці виробництва (відповідно до інструкції) і йти в укриття; на вулиці – швидко укритися у найближчому сховищі, укритті; у громадському місці – без паніки діяти за вказівками адміністрації; в автобусі, тролейбусі, трамваї - дочекатися зупинки і зайняти найближче укриття.

Поняття «злочин»та його ознаки.

Злочин – це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

- суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом;

- протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти-правністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.

- винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

- караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Склад злочину, його стадії.

Склад злочину – це його структура, яка включає сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину включає:

- об’єкт;

- об’єктивну сторону;

- суб’єкт;

- суб’єктивну сторону;

Об’єкт злочину- це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об’єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину. Об’єктивна сторона злочину включає:

- власне суспільно небезпечне діяння;

- суспільно небезпечні наслідки діяння;

- причинний зв’язок між діянням та його наслідками;

- час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, обстановку вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини – з 14 років.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня, психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

Стадії вчинення злочину - певні етапи готування і здійснення навмисного злочину, що різняться характером дій на кожному етапі. Відомі три стадії вчинення злочину; готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Готування до злочину - це підшукання чи пристосування засобів чи знарядь, чи інше умисне створення умов для вчинення злочину.Підшукання - це придбання, відшукування, виявлення різних засобів чи знарядь вчинення злочину. Пристосування - це дії, що змінюють форму, якості засобів чи знарядь злочину, їх ремонт і т. д. Інше умисне створення умов - це пошук співучасників, розроблення плану, вивчення місця вчинення злочину та ін. Готування найчастіше відбувається у формі дії, але може виявитись і в бездіяльності. Скажімо, сторож крамниці не виходить на чергування, створюючи цим сприятливі умови своїм спільникам. Готування до злочину за загальним правилом підлягає кримінальній відповідальності.

Замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, але не доведена до кінця через обставини, що не залежали від волі винного. Наприклад, винний стріляє в потерпілого з метою вбивства, але не влучає. Замах на злочин майже завжди підлягає кримінальній відповідальності.

Закінчений злочин має місце тоді, коли наявні всі ознаки складу злочину, вказані в законі, і настав шкідливий результат.

 

Співучасть у злочині.

Умисна спільна участь у виконанні злочину кількох осіб, як правило, становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією особою. Навмисні злочини можуть бути вчинені не лише однією особою, а й у співучасті кількома особами. Як зазначається у ст. 26 КК, співучастю у злочині є умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Зміст цього визначення дає змогу стверджувати, що обов'язковими умовами (ознаками) співучасті у злочині є: 1) наявність двох або більше осіб (співучасників); 2) спільність дій співучасників у вчиненні одного й того самого злочину; 3) наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину; 4) наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом. За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин. Коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за навмисне вчинення одного й того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при виконанні ними різних ролей (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), та умови, що визначають їх відповідальність, описані у ст. 27 Загальної частини Кримінального кодексу України. Зазначимо, що виконавець злочину є головною постаттю, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу. загальні норми закону про співучасть не поширюються на осіб, що вчинили дії організаційного, а за певних умов і пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, ст. 255 (створення злочинної організації); ст. 257 (бандитизм); ст. 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань); ст. 304 (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність). Норми про співучасть не застосовуються при кваліфікації злочину і у тих випадках, коли спільна участь (співвиконавство) кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною КК, надає такому злочинові кваліфікованого виду. Наприклад, викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини (ч. 2 ст. 185-189) без застосування ст. 27 КК.